Ответы (без 24)

25. Природно-ресурсний потенціал і його структура.

Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу [1, с. 154—155]. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно- ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: грунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

26. Характеристика природно-ресурсного потенціалу.

Класифікація природних ресурсів залежить від поставленої мети. Природні ресурси — це елементи й сили природи, які можуть використовуватись у виробничій і невиробни-чій діяльності людини. Вони поділяються на:

— мінеральні, до яких зараховуються корисні копалини та мінерально-будівельна сировина. Мінеральні ресурси можуть підрозділятися на паливні, рудні й нерудні;

— земельні, серед яких виділяють типи ґрунтів, а також типи господарського ви-користання земель: рілля, сінокоси й пасовища, ліси й чагарники, малопродуктивні землі тощо;

— водні, які підрозділяються на води Світового океану та води суходолу, які складаються з поверхневих вод (річки, озера, ставки, водосховища, болота, льодовики)! підземних вод (ґрунтові та артезіанські);

— біологічні ресурси, що включають рослинний і тваринний світ;

— ресурси Світового океану, що перебувають у воді у розчиненому стані, на мор-ському дні й під ним — у товщі земної кори;

— рекреаційні, котрі включають природно-кліматичні, бальнеологічні й заповідні;

— кліматичні й космічні, до яких зараховується сонячна

Мінерально-сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А + В + СІ станом на 1997 р. становлять 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Роз­робку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найякіснішої частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70% (без урахування вуглеводнів).

27.Населення України і його роль в розвитку і територіальній організації господарства. Населення або народонаселення – це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.).Чисельність наявного населення в Україні на 1 листопада 2012р. становила 45560,3 тис. осіб. Упродовж січня–жовтня 2012р. чисельність населення зменшилася на 73,4 тис. осіб Населення разом з матеріальними і природними ресурсами є основою функціонування господарства. Роль населення у розвитку і територіальній його організації багатогранна і вирішальна, адже людина є головною продуктивною силою. Вона власною працею створює матеріальні та духовні блага, споживає їх, забезпечуючи відтворювальний процес суспільства і природи. Аналіз статистичних даних свідчить, що за 1996–2004 рр. про-довжувалось зменшення загальної кількості населення Ук-раїни. Такі зміни позначились і на коефіцієнтах його територіального зосередження. Населення на території України розміщене нерівномірно: найбільше — в Донецькому і Придніпровському районах ( 23,5% загальної кількості). Найнижчі коефіцієнти територіального зосередження населення у Подільському і Поліському районах.За досліджуваний період територіальне зосередження на-селення зазнало певних змін. Так, у Центральному і Карпатському районах воно зросло відповідно на 0,7 та 0,3 процентних пункти, у Придніпровському і Донецькому коефіцієнти змен-шились на 0,2 та 0,5% відповідно. В решті районів тери-торіальні зрушення кількості населення не були суттєвими Показник щільності населення, який відображає ступінь заселеності території в Україні загалом і в усіх регіонах (областях) у 2004 році був менший, ніж у 1996 році. Причому найбільш суттєвим зменшення щільності населення було у Луганській, Донецькій і Дніпропетровській областях. Незнач-ний спад цього показника є лише в Івано-Франківській та Рівненській областях. На території інших економічних рай-онів та областей щільність населення зменшилась.Демографічною базою соціальної продуктивної сили вис-тупає насамперед населення працездатного віку. Коефіцієнти територіального зосередження цієї категорії населення свідчать про те, що найбільша його частка від загальної кількості в України зосереджена у Донецькому і Південному районах — понад 30%, найменша — у Подільському (дещо більше 8%) та Поліському ( 9,6%) районах.За період 1996-2004 рр. відбулися певні зрушення в тери-торіальній концентрації цієї категорії населення. Так, у Цент-ральному економічному районі коефіцієнти територіального зосередження населення зросло на 0,8 процентних пункти, уПридніпровському і Південному вони 0,1 та 1,1 процентних пункти, а в решті районів зменшились процентних пункти.Важливу роль у виробничій діяльності відіграє якісний склад працівників. Тому так важливо забезпечити постійне професійне та інтелектуальне відтворення головної продук-тивної сили. Основними критеріями оцінки якісного відтво-рення продуктивної сили людей і зростання їх продуктивної здатності є підготовка кваліфікованих робітників, випуск сту-дентів та навчання учнів загальноосвітніх шкіл. Аналіз статистичних даних свідчить про те, що найбільше готується кваліфікованих робітників у Донецькому і Придніпровському районах: коефіцієнти територіального зосередження склада-ють відповідно понад 22,7% та майже 21,5% загальної чисель-ності підготовлених кваліфікованих робітників України. Найменший цей показник у Подільському і Поліському районах. Показники випуску студентів усіх рівнів акредитації та-кож характеризують інтелектуальне відтворення продуктив-них сил людей. Аналіз статистичних даних свідчить про те, що найвищі значення коефіцієнти територіального зосередження випуску студентів мали у Центральному і Східному районах — відповідно понад 23,3 та 16,2% загальної кількості випуску студентів України. Ці райони є головними у підготовці висо-кокваліфікованих спеціалістів у державі. Найменші показни-ки мали Подільський і Поліський райони, де щорічно випуска-лось 7,0–7,5% загальної чисельності студентів України. Важливим показником інтелектуального відтворення соціальних продуктивних сил є обсяги навчання учнів у за-гальноосвітніх школах. Аналіз статистичних даних свідчить про те, що коефіцієнти територіального зосередження були найвищими у Південному та Донецькому районах Безперечним лідером за рівнем розвитку продуктивних сил залишатиметься Центральний регіон, причому з часом йо-го конкурентні позиції зміцнюватимуться. Південний район також має непогані шанси опинитися в лідерах за умови нинішнього рівня відтворення продуктивних сил. Незначнепожвавлення у розвитку продуктивних сил спостерігатиметь-ся у Східному та Карпатському регіонах. Донецький та Придніпровський регіони можуть втратити свої позиції, а та-кож перед ними стоїть реальна загроза в майбутньому стати депресивними. Попередити виникнення подібної ситуації можна шляхом інтенсифікації інвестиційно-інноваційної діяльності. Поліський та Подільський регіони залишатимуть-ся в аутсайдерах. Для покращання конкурентних позицій да-них регіонів необхідно шукати нові шляхи підвищення ефек-тивності виробництва, у тому числі і удосконалення тери-торіальної організації продуктивних сил.

28.Регіональні особливості відтворення населення.

Відтворення населення - зміна поколінь в результаті природного руху населення. Відтворення населення визначається народжуваністю і смертністю. Вважається, що для збереження простого відтворення населення необхідно, щоб на 100 подружніх пар доводилося 258 дітей. На сьогоднішній день Україна переживає демографічну кризу. Глибоке вивчення населення та проблем його відтворення стає все більш актуальним завданням науки. Людина та закономірності її життєдіяльності є предметом вивчення багатьох наук: демографії, географії населення, економіки трудових ресурсів, соціології, філософії, політичної економії, а також ряду медичних і біологічних наук. Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.Україна належить до держав світу, в яких природний приріст населення має від’ємне значення, і в останнє десятиліття ця тенденція посилилася.В абсолютному виразі ці тенденції характеризуються такими показниками: якщо у 1985 р. народилося 762,8 тис. дітей, а померло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 145,2 тис. чол., то у 1998 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а померло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від’ємним і досяг 300,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.Загальна демографічна ситуація в Україні — це результат специфіки відтворення населення у різних населених пунктах і регіонах. Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під впливом багатьох факторів. Тому в цілому по території України складається досить диференційована ситуація щодо відтворення населення. В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донецькій області (73,0 тис. чол.), Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та Харківській (26,4 тис. чол.) областях, а найменший — у Кіровоградській (11,1 тис. чол.), Херсонській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997 р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей. Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров’я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

29. Територіальне розміщення населення

На кінець2004р. на території України прожи-вало43,3 млн.осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччини, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 83 осіб на 1км2.

У минулому великий вплив на кількість, густоту населення України і внутрішні територіальні відміни мали постійні війни, які вів український народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії.

Особливо вплинули на кількість і густоту населення в Україні роки радянської влади і входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з 1917 p., український народ втратив понад 25 млн.своїх громадян вбитими і закатованими. Це найбільший з відомих геноцидів (знищення за національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна і агресія російських, польських і німецьких військ 1917-1920 pp., голодомори 1921-1923 pp., 1932—1933 pp., масові репресії 1935—1939 pp., Друга світова війна, голод 1946—1947 pp. Під час освоєння цілинних і перелогових земель у 1953—1954 pp. з України було вивезено понад 1,5 млн. осіб. І, нарешті, Чорнобильська трагедія, що призвела до міграції сотень тисяч осіб і перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні території.

Основними чинниками сучасного розміщення населення на території держави є економічний, природний та історичний. Кількість населення в різних областях України неоднакова і, крім наведених вище чинників, залежить від їхньої площі. Найбільше його в Донецькій, Київській (разом з Києвом), Дніпропетровській та Харківській областях.

За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Най густіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономної Республіки Крим.

На кількість і розміщення населення України мало вплив і організоване владою переміщення населення зменш економічно розвинених областей у великі промислові центри і райони, а також повернення на батьківщину репресованих комуністичним режимом народів, зокрема кримських татар у Крим.

30.Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура і значення.

Міжгалузевий комплекс – поєднання галузей, між якими сформувалися стійкі і тісні зв’язки.МК формувався як у вир-ві, так і у сфері обслуговування, а також в інфраструктурних галузях. МК можуть мати певні «перекриття». Так с/г машинобудування є одночасно складовою частиною АПК і машинобудівного комплексу. Таке перекриття може мати для аналізу господарства рег відповідну змістову орієнтацію : чим більше перекривають один одного міжгалузеві комплекси рег, тим більш взаємозв’язаним та комплексним є його господарство, і навпаки. промислові міжгалузеві комплекси охоплюють гірничодобувну промисловість, рудно-металургійну, паливно-енергетичну, машинобудівну, хімічну, будівельну, легку тощо; агропромислові-галузірослинництва і тваринництва разом з підприємствами, що переробляють сільськогосподарську сировину та реалізують її споживачам.Лісовиробничі комплекси функціонують на основі виробничо-економічної і технологічної єдності лісових галузей, відповідних підприємств механічної обробки та хімічної переробки деревини.Акваторіальні комплекси охоплюють заготовку і переробку рибних ресурсів, видобуток і переробку морських солей, водоростей, а також цикл виробництва на базі видобування та послідовної технологічної переробки нафтогазової сировини.Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на народногосподарські (макроекономічні) і територіальні.Народногосподарські міжгалузеві комплекси формуються і функціонують як міжгалузеві утворення в структурі всього народного господарства країни. Завдання таких комплексів полягає у розв´язанні важливих загальнодержавних проблем: соціальної, екологічної, політичної або науково-технічної проблеми. З метою ефективного вирішення певних проблем розробляються програми (програми розвитку паливно-енергетичного, агропромислового, продовольчого комплексів та ін.), їх ще називають програмними комплексами.Міжгалузеві територіальні комплекси являють собою підсистеми інтегральних територіально-господарських комплексів і, в багатьох випадках, відповідних їм народногосподарських комплексів. Так, наприклад, лісопромисловий комплекс є одночасно елементом лісопереробного комплексу Карпатського регіону і підсистемою лісогосподарського комплексу України.Серед територіальних міжгалузевих комплексів виділяють спеціалізовані та багатогалузеві. Їх ще поділяють на регіональні та локальні.Регіональні міжгалузеві комплекси розглядаються на макро-, мезо- і мікрорівнях. Найскладнішим є державний комплекс. Макроекономічний район в межах України складає систему, у якій функціонують ТВК декількох адміністративних областей, а область, зокрема, розглядається як мезорайон. Останній поділяється на мікрорайони. Крім комплексів у межах адміністративних областей виділяють ще міжгалузеві утворення декількох областей (міжобласні).Локальні міжгалузеві комплекси функціонують у межах внутріобласних адміністративних районів, економічних вузлів та центрів. На локальній території чітко проявляється взаємодія економічних, демографічних і соціальних структурних елементів. Це особливо вирізняється у процесі формування економічних вузлів, де утворюється моноцентричний ареал, пов´язаний з ядром доцентровими силами. Ядром вузла є організаційно-господарський центр, що обумовлює його існування і розвиток як цілісної стійкої системи.Дослідження і аналіз структури міжгалузевих комплексів і їх просторових утворень дозволяє значною мірою обґрунтувати районні системи міського і сільського розселення, рівень розвитку виробництва, транспорту, сфери обслуговування, чисельність і розподіл трудових ресурсів, рівень споживання локальних ресурсів, а також сумарні затрати на розвиток всіх виробничих і невиробничих підрозділів.

31. Процеси інтеграції і підвищення ролі регіонів.

Успішний розвиток будь-якого регіону значною мірою залежить від організаційної системи управління народним господарством, поєднання інтересів держави, суспільства і товаровиробника, рівня розвитку процесів інтеграції як всередині регіону, так і в державі в цілому. Взаємовідносини між центром і регіонами необхідно регулювати і будувати на принципах взаємовигідності, де інтереси центру та кожного з регіонів для держави є однаково суттєвими і важливими.

Регіони повинні конструктивно підтримувати регіоналізацію і просторову інтеграцію заходів економічної реформи, які мають враховувати її особливості в регіонах різних типів, специфіку їх розвитку. Саме слово "регіоналізація" відображає різке підвищення ролі регіонів, регіонального фактору в житті країни і економічного зростання. Процес реформування економіки на ринкових засадах передбачає зміни в системі управління нею з урахуванням потреби у поглибленні міжрегіональної інтеграції і розширенні масштабів зовнішньоекономічної діяльності.

Поряд з регіоналізацією необхідні територіально-інтеграційні заходи реформування економіки, що сприяють закріпленню її єдності:

- створення механізму взаємодій суб'єктів господарювання і органів правління;

- сприяння розвитку загальноукраїнського територіального поділу праці і єдиного ринкового простору;

- розроблення заходів запобігання і подолання розпаду міжрегіональних господарських зв'язків, економічного і політичного сепаратизму.

Інтеграційні процеси в економіці регіонів виступають як тенденція у вигляді сучасної форми поглиблення і розширення територіального поділу праці, розвитку виробничої і науково-технічної кооперації регіонів, їх господарських, торгових, фінансових та інших зв'язків. Однак експертні оцінки науковців свідчать, що рівень міжрегіональної інтеграції ще низький і становить всього 20-25 % у кінцевому споживанні.

У дев'яностих роках минулого століття, коли Україна отримала незалежність, в економіці України розпочався процес дезінтеграції, в результаті чого зменшилось багато великих підприємств-монополістів та виник чисельний загін малих і середніх підприємств.

32. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки.

В нинішніх умовах господарювання, коли в державі відбувається активна трансформація усього суспільного життя, науковці здійснюють дослідження соціально-економічних процесів з метою визначення тенденції змін у національному господарському комплексі та ймовірних наслідків трансформаційних процесів для України в найближчі роки. Соціально-економічні процеси, в результаті протікання яких відбувається зміна територіальної структури економіки держави, регіону, населеного пункту, називають територіально-структурними процесами.

Як показують проведені дослідження, однією з причин економічної кризи в державі була спотворена структура економіки, особливо це прослідковується в промисловому виробництві, яке в Україні було в основному зорієнтоване на виробництво засобів виробництва. Як показує статистика, з 10 працюючих в народному господарстві тільки 2 працювали на забезпечення потреб населення.

Зміни, які відбуваються в структурі економіки, мають сприяти розширеному відтворенню господарства. Трансформації мають здійснюватись на новітніх наукових досягненнях і засадах, під законодавчим і виконавчим контролем державних і господарських органів, у надійній системі організації та управління. Це має принципове значення, оскільки стратегія структурної перебудови економіки має грунтуватися на принципах самоорганізації, самозабезпечення, самофінансування, а не на зростанні випадковості (невизначеності) економічних процесів. У ринкових умовах господарювання, на думку вчених, структурна перебудова національної економіки має мати за стратегічну мету не індустріальний тип суспільства, а постіндустріальний, який вимагає принципово нового підходу до формування макроекономічної динаміки господарської системи. В основу аналізу макроекономічної структури національної економіки сьогодні прийнято брати концепцію системи національних розрахунків (СНР), які, як відомо, є міжнародним стандартом (СНР ООН 93), що використовується більш як у 150 країнах світу з ринковою економікою.

Головними напрямами пріоритетів структурної перебудови вважають:

- підвищення конкурентоспроможності виробництва і зростання експортного потенціалу держави;

- посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових, конкурентоспроможних товарів широкого вжитку;

- реалізація безвідходної, ресурсо- та енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

- технічне та технологічне оновлення виробництва;

- реструктуризація і санація підприємств та організацій;

- розробка і реалізація програми створення ефективних регіональних структур економіки.

Стратегічною метою структурної перебудови національної економіки має бути створення багатогалузевого, високотехнологічного конкурентоспроможного народногосподарського комплексу, який повинен адаптуватися до ринкових умов. Цей народногосподарський комплекс повинен бути здатним оптимально задовольняти власні потреби економіки України і брати активну участь у міжнародних господарських зв'язках на взаємовигідних засадах. Це підтверджує наявний економічний потенціал України, а також його природно-ресурсні та трудоресурсні можливості.

33. Просторові відмінності соціально-економічного розвитку України.

Будь-яка територія становить просторово організовану і впорядковану множину природних, соціальних, господарських об'єктів. Вона характеризується двома видами просторової організації: природна і суспільна (господарська). Під природною розуміють передусім її ландшафтне компонування. Суспільна організація території — це компонування одиницями і системами, що виконують певні суспільні чи економічні функції і займають деяку її частину. Національний господарський комплекс України є великою і складною соціально-економічною системою, яка складається з окремих структур і елементів нижчого порядку. Збалансований розвиток держави не можливий без комплексного розвитку регіональних економічних систем та регулювання регіональних економічних і соціальних пропорцій. Поглиблення регіонального дисбалансу соціально-економічного розвитку ускладнює проведення єдиної політики соціально-економічних перетворень, формування загальнодержавних ринків товарів і послуг, збільшує загрозу регіональних криз та дезінтеграцію національної економіки.