Ответы (без 24)

59. Оцінка сучасної екологічної ситуації у світі.

Сучасним методам і способам природокористування притаманні такі особливості, як висока ресурсомісткість та відходоємкість, марнотратство та антиекологічність, нераціональність та неефективність - як з позиції економіки, так і екології.

Оцінюючи сучасну обстановку щодо екологічної ситуації в світі можна констатувати, що людство планети опинилося у пастці гострих екологічних проблем власного соціально-економічного розвитку. Постійне нарощування обсягів енергоречовинного обміну між суспільством і природним навколишнім середовищем шляхом прискорення зростання темпів науково-технічного прогресу, залучення в господарський оборот всезростаючі обсяги природних ресурсів та посилення антропотехногенного тиску на довкілля - створює напружену ресурсно-екологічну ситуацію. Оскільки навколишнє природне середовище є не лише джерелом виробничої і перетворювальної діяльності людини, а й виконує важливу позавиробничу функцію фізичного, психологічного, естетичного середовища людського буття, то зрозуміло, що деградована, забруднена природа об'єктивно перешкоджає процесам суспільного відтворення, є загрозою здоров'ю та життєдіяльності людини.

60. Основні напрями міжнародного економічного співробітництва в галузі екології.

Відчутний вплив на міжнародні економічні зв'язки справляють природоохоронні заходи. Як правило, вони здійснюються відповідно до чинних у різних країнах законів, регламентів, стандартів, стану навколишнього середовища та інших екологічних нормативів, В залежності від економічного стану тої чи іншої країни є різний рівень природоохоронних інвестицій і поточних витрат, що спрямовуються на впровадження природоохоронних заходів.Міжнародні зобов'язання України, які викладені в угодах, договорах, Деклараціях про співробітництво з охорони та оптимального природно-ресурсного використання вимагають невідкладних заходів, які мають бути спрямовані на ці цілі. . Головну із них повинні бути такі;розробка конкретних заходів щодо виконання Україною фінансових зобов'язань відповідно до міжнародних договорів України з природоохоронних проблем; завершення процесу приєднання до міжнародних конвенцій та угод, зокрема запобігання опустелюванню та співпраці з використання та експлуатації природних ресурсів і умов, що належать до категорій "спільної спадщини людства" (світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір); вдосконалити структуру та принципи побудови національного екологічного законодавства; провести аналіз нормативно-правових актів України щодо їх відповідності вимогам законодавства Європейського Союзу; створення міжнародних банків екологічної інформації;

60. Основні напрями міжнародного економічного співробітництва у галузі екології.

Відчутний вплив на міжнародні економічні зв'язки справляють природоохоронні заходи. Як правило, вони здійснюються відповідно до чинних у різних країнах законів, регламентів, стандартів, стану навколишнього середовища та інших екологічних нормативів, В залежності від економічного стану тої чи іншої країни є різний рівень природоохоронних інвестицій і поточних витрат, що спрямовуються на впровадження природоохоронних заходів.

Міжнародні зобов'язання України, які викладені в угодах, договорах, Деклараціях про співробітництво з охорони та оптимального природно-ресурсного використання вимагають невідкладних заходів, які мають бути спрямовані на ці цілі. Головні із них повинні бути такі:

1. розробка конкретних заходів щодо виконання Україною фінансових зобов'язань відповідно до міжнародних договорів України з природоохоронних проблем;

2. завершення процесу приєднання до міжнародних конвенцій та угод, зокрема запобігання опустелюванню та співпраці з використання та експлуатації природних ресурсів і умов, що належать до категорій "спільної спадщини людства" (світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір);

3. вдосконалити структуру та принципи побудови національного екологічного законодавства;

4. провести аналіз нормативно-правових актів України щодо їх відповідності вимогам законодавства Європейського Союзу;

5. створення міжнародних банків екологічної інформації;

6. співробітництво у справі ліквідації наслідків екологічних і техногенних катастроф;

7. узгодження національної екологічної політики і природоохоронних економічних програм з метою послаблення їхнього можливого негативного впливу на розвиток міжнародних економічних відносин;

8. координація національних природоохоронних заходів і програм з огляду на екологічну взаємозалежність держав.

Розв'язання цих екологічних проблем можливе при активній участі міжнародного співробітництва. Воно зумовлено:

1. глобальним характером багатьох екологічних проблем; транскордонним характером забруднення;

2. міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони довкілля;

3. вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями, можливостями залучення іноземних інвестиції.

61. Природокористування і його ресурсні, економічні, соціальні та екологічні аспекти.

Генезис розуміння процесу природокористування від безпосереднього використання природних благ для задоволення життєво необхідних потреб вилився нині в уявлення про нього як надзвичайно складну, але триєдину систему, складові елементи котрої тісно переплелися між собою: природа — населення — господарство. Сьогодні під природокористуванням розуміють раціональне використання природного середовища з метою задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб нинішніх і майбутніх поколінь з урахуванням найближчих і віддалених наслідків у змінах навколишнього середовища під впливом господарської діяльності та зростання населення.

Раціональним вважається таке природокористування, що передбачає кінцеві результати взаємодії людини і природи. При цьому е недопустимим зниження здатності самовідновлення потенціалу природних комплексів та їх деградація. До того ж, гарантується найефективніше використання ресурсів природи. Можна зробити незаперечний висновок, що раціональність природокористування е функцією двох змінних — ефективності використання природних ресурсів і стану навколишнього природного середовища.

Сучасна соціоекологічна концепція управління системою "суспільство — природа" передбачає перехід від екстенсивного до рівноважного природокористування.

Екстенсивне природокористування провадиться за рахунок Зростання антропогенного навантаження на природні комплекси. Темпи приросту антропогенного навантаження перевищують темпи самовідновлення природних комплексів, що в кінцевому результаті призводить неминуче до повної деградації природи і знищення природної першооснови розвитку.

Система рівноважного природокористування передбачає недопущення сумарного антропогенного навантаження в обсягах, що більші за сумарний потенціал самовідновлення природного середовища, окремих територій. Перехід від екстенсивного до рівноважного природокористування доводить необхідність залучення до економічної сфери асиміляційних властивостей територій як особливого інтегрального ресурсу, а на цій основі — економічного механізму територіального управління використанням, охороною та відтворенням природних ресурсів.

Природокористування має функціонально-цільовий характер і здійснюється:

— за видами природних ресурсів: землекористування, водокористування, лісокористування, надрокористування, користування дарами тваринного і рослинного світу, користування атмосферним повітрям;

— за формами використання природних ресурсів: загальне і спеціальне. Перше провадиться громадянами з метою задоволення своїх природно-гуманітарних прав, які настають з моменту народження людини і тривають упродовж її життя та полягають у забезпеченні життєво необхідних потреб. Виділення спеціального природокористування зумовлене іншим характером використання природних ресурсів — споживанням, яке здійснюється громадянами і господарськими одиницями (суб'єктами господарювання) на основі чинних правил і системи дозволів;

— з метою споживання конкретного ресурсу;

— на певній території.

62. Сучасні концепції взаємодії людини і навколишнього природного середовища.

Середовище існування сучасної людини можна умовно розділити на дві сфери — природну і штучну, тобто створену людиною. Перша — біосфера, друга — ноосфера. Згідно з концепцією ноосфери, впливати на природу, змінювати біосферу слід дуже раціонально, проектуючи майбутні наслідки. Це не стихійне руйнівне втручання у природу, а науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя людей. В.І. Вернадський вважав, що ноосфера — це такий стан біосфери, в якому мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті, геологічна сила. Він визначив кілька загальних умов, необхідних для створення ноосфери:

— людство має стати єдиним в економічному та інформаційному відношеннях;

— ноосфера — явище всепланетне;

— ноосфера не може бути створена до припинення війн між народами.

Очевидно, що ноосфера в просторі значною мірою перекривається біосферою, але не тотожна їй. Темпи розвитку ноосфери незрівнянно вищі від темпів змін біосфери.

Концепція сталого розвитку.

Ця концепція передбачає гармонійний розвиток суспільства і природи, який за сучасних умов стане передумовою для оптимального задоволення потреб майбутніх поколінь на нашій планеті. Всесвітня конференція глав держав і урядів усіх країн у Йоганнесбурзі в 2002 р. констатувала, що немає іншого шляху вирішення цих проблем людства, як перехід до сталого розвитку. Ця стратегія включає три складові:

— екологічну — збереження і поліпшення природного середовища;

— економічну — подальший гармонійний розвиток виробництва, продуктивних сил суспільства;

— соціальну — підвищення добробуту народів, вирівнювання рівнів їх життя, поліпшення соціальних умов та стандартів.

Концепція біотичної регуляції навколишнього середовища.

Згідно з цією концепцією будь-який подальший розвиток не можливий, якщо в основу взаємин людини і природи не закласти біотичний принцип регулювання. Це такий розвиток, який не виводить глобальну цивілізацію за межі природної ємності біосфери і ґрунтується на процесах перетворення довкілля живою речовиною, величина і потужність котрих значно перевищують процеси деградації довкілля.

Концепції "неотехнооптимізму"

Спираються на припущення про наявність можливостей швидкого досягнення гармонії між суспільним розвитком і природою за рахунок найширшого впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Будь-яка позитивна зміна у розвитку технологій приводить до появи позитивних тенденцій у інших галузях і сферах господарства. Таким чином можна досягти як мінімум чотирикратного підвищення ефективності використання усіх наявних ресурсів, будь то ресурси природні чи технічні, інвестиційні, фінансові та ін. Важлива роль у розвитку і реалізації таких концепцій належить розвиткові так званого екологічного бізнесу.

63. Основні форми, обсяги і наслідки антропогенного впливу на навколишнє природне середовище.

Негативний вплив суспільства на природне навколишнє середовище внаслідок господарської діяльності називають антропогенним. Таких впливів є безмежна кількість. Всі їх прояви зводяться до чотирьох форм негативної дії.

1. Зміна компонентного складу біосфери, кругообігу речовин у природі

(Видобуток мінеральної сировини, нагромадження відходів, викиди та скиди забруднювальних речовин у повітряне та водне середовища).

Основним тут є викиди забруднювальних речовин у природне середовище. Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження у біосферу твердих, рідких і газоподібних речовин або енергії (тепла, шуму, радіоактивних речовин) у кількостях, що безпосередньо чи опосередковано шкідливо впливають на людину, тварин і рослини. Прямими об'єктами забруднення (акцепторами) є основні компоненти природного середовища — атмосфера, вода, ґрунти, надра, тваринний і рослинний світ.

2. Зміна структури земної поверхні

(Розорювання земель, вирубування лісів, виконання меліоративних заходів, створення штучних водойм, зміни режиму стоку поверхневих вод, урбанізація, видобуток корисних копалин тощо).

Епоха бурхливого промислового розвитку ознаменувалася виникненням досі не відомого антропогенного феномена — кислотних дощів, тобто опадів з великим вмістом сірчаної кислоти з домішками кислоти азотної. Кислотними називають опади, рН яких нижче від 5,6. їх джерело в атмосфері — гази з вмістом сполук сірки і азоту. Внаслідок кислотних дощів закислюються ґрунти, прісні води, підвищується мобільність важких металів, кальцію та ін. Складною проблемою, особливо у засушливих районах планети, стали аридизація і опустелювання. Аридизація — це процеси зменшення зволоженості значних територій і, як наслідок, зниження біологічної продуктивності ґрунтово-рослинних екологічних систем. Опустелювання — втрата місцевістю рослинності як природної, так і штучної, що може виявлятися також у формі погіршення якості ґрунтів з неможливістю їх відновлення без участі людини. Погіршення екологічної ситуації у ряді регіонів світу, деградація умов існування та розмноження призвели до знищення рослинного і тваринного світу. За історичний період на Землі зникло 94 види птахів, 63 види ссавців, причому, зникнення 86 % перших і 75 % других безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю людини.

3.Зміна енергетичного балансу планети і буферних властивостей Землі.

За останні 100 років людство збільшило у понад тисячу разів обсяги використання енергії. Внаслідок спалювання палива частка вуглекислого газу в атмосфері зросла на 25—30 %, що може у майбутньому призвести до підвищення середньої температури на 1,5—2 °С. Це спричинить так зване явище парникового ефекту, коли ефективне випромінювання Землі буде меншим, ніж отримання планетою сонячної радіації. Збільшення в атмосфері вуглекислого газу та парів води порушує тепловий баланс Землі. Нагрівання атмосфери у глобальному масштабі на 2—4 °С призведе до танення полярних льодовиків, внаслідок чого підвищиться рівень океану приблизно на 20 м і затопиться значна частина суші.

4. Знищення рослинного і тваринного розмаїття, природних місць існування і розмноження тварин і рослин, штучна акліматизація і адаптація тварин та рослин на нових місцях існування, виведення нових сортів рослин і порід тварин тощо.

Щороку в світі вирубується 150 тис. км2 лісів, за останні 60 років понад 1 млрд га лісів перетворено на сільськогосподарські угіддя. За 20 останніх років лісистість планети зменшилася на 2 %. Щорічно вирубується 11,3 млн га тропічних лісів. Людство, за свою недовгу історію, знищило до 10 % видів живих організмів. Темпи їх знищення становлять нині 150 видів на рік. На сьогодні зникло 120 видів ссавців та 150 видів птахів. Під загрозою знищення зараз перебуває до 2 млн живих організмів, що становить від 15 до 20 % від загальної кількості рослин і тварин.

64. Організація служб охорони навколишнього природного середовища.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінекобезпеки України) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Мінекобезпеки України проводить державну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на збереження та відтворення безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу з мирною метою, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи. Серед головних завдань Міністерства: захист екологічних інтересів України на міжнародній арені, державний контроль за додержанням вимог законодавства України з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки. Крім того, Мінекобезпеки України здійснює нормативно-правове регулювання щодо використання природних ресурсів, організовує і проводить державну екологічну експертизу, обґрунтовує доцільність розроблення державних і регіональних екологічних програм.

Серед структурних підрозділів Мінекобезпеки України функціонують управління бюджету та інвестицій, інформаційне управління (формування механізму здійснення та безпосередньої реалізації державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, поширення екологічних знань і утвердження природоохоронного світогляду), управління кадрів та адміністративно-господарське управління, Управління біологічних та земельних ресурсів, Управління водних ресурсів та надр, Управління атмосферного повітря, управління нормативно-технічної політики та енергозбереження, Управління моніторингу, управління техногенно-екологічної безпеки, управління відходів та вторинних ресурсів, Управління державної екологічної експертизи, Управління регіональної політики і територіального розвитку, Управління економіки, відділ зі спеціальної роботи, Юридичне управління, Управління науки, Управління міжнародних відносин, Адміністрація ядерного регулювання.

65. Система екологічної інформації.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища України в межах своїх повноважень здійснюють кілька організацій.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки веде спостереження:

1) за джерелами промислових викидів в атмосферу та дотриманням норм гранично допустимих викидів.;

2) за джерелами скидів стічних вод і дотриманням норм тимчасово узгоджених і гранично допустимих скидів;

3) за станом ґрунтів сільськогосподарських угідь із визначенням залишкової кількості в них пестицидів і важких металів;

4) за скидами й викидами з об’єктів, на яких використовуються радіоактивні небезпечні технології;

5) за станом і складом звалищ промислових і побутових відходів;

6) за скидом стічних вод у Чорне та Азовське моря.

Державний комітет з гідрометеорології (Держкомгідромет) веде спостереження:

1) за станом атмосферного повітря, в тому числі за транскордонним перенесенням забруднювальних речовин;

2) за станом поверхневих вод суходолу;

3) за підземними водами;

4) за станом і режимом морських вод;

5) за станом ґрунтів.

Міністерство охорони здоров’я проводить вибіркові спостереження:

1) за рівнем забруднення атмосферного повітря в місцях проживання населення;

2) за станом поверхневих вод суходолу в місцях використання їх населенням;

3) за станом морських вод у рекреаційних зонах;

4) за хімічним і біологічним забрудненням ґрунтів на території населених пунктів і за господарсько-побутовими відходами;

5) за інтенсивністю фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо).

Міністерство сільського господарства і продовольства веде радіологічні, агрохімічні, токсикологічні спостереження за ґрунтами і рослинами.

Державний комітет з водного господарства проводить радіологічні та гідрохімічні спостереження за водами.

Державний комітет з геології та використання надр веде спосте¬реження за підземними.

Державний комітет житлово-комунального господарства веде спостереження за якістю питної води централізованих систем водопостачання міст і селищ міського типу та станом стічних вод міської каналізаційної мережі.

Національний комітет авіації України здійснює авіаційно-космічні спостереження за станом озонового шару в атмосфері, забрудненістю атмосфери, ґрунтів і поверхневих вод, сніговим покривом, радіаційним станом.

Отже, в Україні існує декілька незалежних мереж спостережень. Вони працюють за різними методами, що ускладнює можливість порівняти дані окремих служб, мережа моніторингу не охоплює всіх населених пунктів і поверхневих вод України, недостатньо контролюються ґрунти і сільськогосподарська продукція.

66.Міжнародні природні ресурси та співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Природоохоронні проблеми не мають національних кордонів. Через державні кордони повітряними масами перекидаються десятки тисяч тонн забруднюючих речовин, зокрема сірчаний ангідрид - джерело кислих дощів. Транскордонні ріки, котрі протікають по території кількох держав (зокрема, Дунай, Тиса), також є джерелами перекидання забруднень з однієї країни до іншої. Промислово-виробнича діяльність суміжних країн тією чи іншою мірою впливає на стан природи: захворювання лісів, забруднення морів і земельних ресурсів шляхом випадання з димових труб заводів канцерогенних речовин. Широке використання в промисловості та у побуті фреонів руйнує озонний шар всієї планети. Неефективне та наднормативне вирубування лісів, нафтове забруднення Світового океану та масове спалювання органічного палива (транспортними засобами) є причиною порушення газового балансу в атмосфері, збільшення вмісту в ній вуглекислого газу, а це призводить до зниження вмісту кисню, що в перспективі може зумовити глобальну зміну клімату та інші негативні наслідки. Таким чином, екологічні міжнародні проблеми вимагають міжнародного співробітництва в їх вирішенні. Переважна більшість природних ресурсів, таких як вода, копалини, ліс, тепло, опади тощо, розподіляються вкрай нерівномірно і без взаємовигідного обміну ними жодна країна світу, навіть найбільша і найбагатша, не може нормально розвиватись.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня Хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під свій захист право всіх форм життя на виживання. Зокрема прийнята:

Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище;

Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва;

Конвенція про біологічну різноманітність;

Конвенція про зміну клімату;

Конвенція про боротьбу зі спустелюванням.

Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД, (Програма ООН з навколишнього середовища, створена у 1973 р.) -"Порядок денний на XXI століття" - всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятись з урахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі. Науковці стверджують, що досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами - з іншого. Отже, екологічна проблематика все частіше виходить на перше місце в міжнародних відносинах.

67. Міжнародне правоохоронне співробітництво.

Сучасний рівень соціально-економічного розвитку вимагає взаємоузгодженості дій світового співробітництва у дотриманні стандартів якості довкілля. Вирішення проблеми оптимізації природокористування вимагає наявності високого наукового потенціалу, коштів для проведення експериментів, обладнання, яких багато країн, особливо тих, що розвиваються, не мають. З метою ефективної боротьби з забруднювачами навколишнього середовища в більшості країн світу діють міжнародні стандарти щодо різноманітних викидів в навколишнє середовище. До складу державних стандартів вводяться екологічні стандарти якості водного середовища, екологічної безпеки, екологічної експертизи. Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є: Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність; Конвенція про боротьбу з опустелюванням. В цих документах відзначається, .що досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами з іншого.

Правовою основою міжнародного співробітництва є міжнародні договори. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля визначена Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища. В перспективі необхідно здійснення заходів щодо руху капіталів, валютних коштів, трудових ресурсів, оптимізації балансів інвестицій, відповідних заощаджень на міжнародному рівні. Потрібно посилити зв'язки щодо міжнародного науково-технічного та економічного співробітництва що спираються на інтеграцію зусиль, ресурсів і коштів з метою успішного вирішення ресурсно-екологічних проблем.