Ответы (без 24)

Клімат району помірно континентальний, теплий, із значною кількістю опадів. Ґрунти дуже різноманітні. Мінеральні ресурси багаті. В Передкарпатті залягають великі поклади самородної сірки, калійної і кухонної солі, є нафта і горючий газ, кам'яне вугілля Львівсько-Волинського басейну, джерела мінеральних вод. У Закарпатті розробляють промислові запаси поліметалевих руд.

Національний склад населення Карпатського району досить різноманітний, особливо в областях, що прилягають до державного кордону України. Державний кордон на Закарпатті та в Чернівецькій області проходить не по етнічній межі проживання українців з угорцями, румунами, молдованами і словаками; в західному прикордонні є угорські і румунські поселення. У свою чергу, українські поселення розміщені в Румунії, Словаччині та Молдові на межі з Закарпаттям та Чернівецькою областю.

Про багатонаціональний склад населення західного прикордоння свідчать матеріали останнього перепису населення: в Закарпатській області живе 155 тис. угорців, 29,5 тис. румунів, 7,3 тис. словаків, у Чернівецькій — 100,3 тис. румунів і 84,5 тис. молдаван. Живуть євреї, поляки.

Контрастні природні умови району (наявність низовинних, височинних і гірських територій) істотно вплинули на сільське розселення. При переважанні кущового багатовуличного розселення в південно-східній частині Українських Карпат типовим є розсіяне розселення хутірського типу, в північно-західній їх частині — прируслове ланцюгове розселення. На півночі Чернівецької області трапляються великі села, а також значне їх скупчення без чіткого розмежування на окремі населені пункти. Тут знаходиться єдина в Україні сільська агломерація (на північ від Чернівців), де суцільне сільське розселення займає дуже велику площу.

Для району характерний середній рівень розвитку виробництва. Однак нині тимчасово більша частина підприємств не працює. Випуск продукції промисловості та сільського господарства Карпатського району в розрахунку на одного жителя на 20% нижчий, ніж у середньому в Україні. Більш високим рівнем розвитку економіки характеризуються Львівська та Івано-Франківська області.

Розвиток індустріального виробництва Карпатського району розпочався у повоєнні роки. Були створені нові центри гірничодобувної промисловості: Червоноград, Новий Роздол, Калуш, Долина, Новояворівськ.

Провідною галуззю господарства Карпатського економічного району є промисловість. Спеціалізацію промисловості району визначають машинобудування, металообробка, харчова, легка промисловість, лісова, деревообробна, целюлозно-паперова галузь, хімія і нафтохімія, вугільна тощо.

Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м'ясо-молочному і м'ясо-вовняному тваринництві. У Закарпатті розвинуте виноградарство; у всіх областях — садівництво. Землезабезпеченість сільського населення району є найнижчою в Україні.

Карпати — відомий курортний і туристичний регіон. У Передкарпатті та Закарпатті знаходяться великі санаторно-курортні центри, деякі з них (Трускавець, Свалява) мають міжнародне значення.

Міста. Найбільшим містом і головним промисловим, соціально-економічним і культурним центром району є Львів. Час виникнення міста відносять до 1256 р., на період князювання Данила Галицького, що збудував тут фортецю. Назву місто дістало за ім'ям сина Данила Галицького Лева. У 1349 р. Львів потрапив під владу Польщі. У 1580 р. тут було створене Львівське братство, що відстоювало національні інтереси православних городян. За прикладом львів'ян подібні братства виникли і в інших містах, в тому числі і в Києві. З 1772 р. місто входило до складу Австро-Угорщини. У 1873 р. тут засновано Літературне товариство ім. Т.Г.Шевченка (з 1893 р. — Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка).

Після розпаду Австро-Угорщини 1 листопада 1918 р. у місті було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. 22 листопада 1918 р. Львів увійшов до складу Польщі, 1939 р. — до складу колишнього СРСР.

Місто розташоване у мальовничому північно-західному Опіллі, підвищена територія якого на півночі круто обривається до рівнинного Малого Полісся. Саме в цьому місці знаходиться головний європейський вододіл. Центральна частина міста розташована в улоговині, оточеній підвищеннями. У Львові височить кілька останців, які виділяються в рельєфі як окремі «гори» з відносними висотами 50-100 м і більше. Це Кортумова гора, гори Високий Замок (Княжа гора), Лиса (Піщана), Цитадель, Чортова скеля.

Населення Львова різко зросло після Другої світової війни і становить 794 тис. чоловік. Якщо до війни у місті переважали поляки (50,8%), то нині національна структура населення міста змінилася: українці становлять 79,1%, росіяни — 16,1%, євреї — 1,6%, поляки — 1,2%.

У структурі зайнятості населення Львова провідне місце посідає промисловість.

Львів є великим індустріальним центром. Провідні галузі його промисловості — приладобудування, легка і харчова промисловість, хімія, промисловість будівельних матеріалів, деревообробна. Налагоджено випуск автобусів, автонавантажувачів, конвеєрних ліній, різноманітних приладів, сільськогосподарських машин, взуття, трикотажних виробів, меблів, фанери тощо. У місті зосереджено близько 70% промислового виробництва області. Це найбільший транспортний вузол на заході України.

Місто є важливим вузівським центром. Серед вузів найстаріший в Україні Львівський національний університет ім.Івана Франка (заснований у 1661 p.), університет Львівська політехніка. Діє Західний науковий центр Національної академії наук України.

Стара частина міста характеризується компактною забудовою, вузькими вулицями, багатьма унікальними пам'ятками історії, архітектури. Це — Високий Замок (кінець XIII — початок XIV ст.), П'ятницька церква (XIII-XIV ст.), церква св. Миколая (збудована на основі споруди XIII ст.), Вірменський собор (1363 p.), Кафедральний готичний собор (1360-1479 pp.). Пізніші споруди: будівлі Оперного театру (1847-1900 pp.), Драматичного театру ім. М.Заньковецької (1837-1842 pp.), поштамту (1921-1922 pp.), вокзалу (1904 р.). У 1998 р. архітектурний ансамбль старого Львова було включено до світової спадщини ЮНЕСКО (мал. 83).

41. Подільський економічний район

Площа — 60,9 тис. км кв (10,1% території України).

Населення — 4501,2 тис. чоловік (8,9% жителів країни).

Входять: Вінницька, Хмельницька і Тернопільська області.

Район виділяється найвищим у країні рівнем розвитку сільського господарства, промисловістю з його обслуговування, виробництвом цукру, м'ясо-молочної продукції.

Район має винятково сприятливі природні умови і ресурси для розвитку багатогалузевого сільського господарства. Значна кількість опадів, особливо впродовж вегетації, наявність родючих ґрунтів, переважно опідзолених і потужних чорноземів, створюють сприятливі умови для інтенсивного розвитку сільського господарства, перетворення його на високопродуктивну галузь господарської спеціалізації.

Густота населення в районі нижча, ніж у середньому в Україні. Переважають сільські жителі. Частка українців тут найвища в Україні. В усіх областях району вона перевищує 90%, а в Тернопільській області становить близько 97%.

Район спеціалізується на харчовій промисловості, випуску сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Провідне місце належить цукровій галузі. Розвинуті легка промисловість, виробництво будівельних матеріалів.

Поділля виробляє близько 15% загальноукраїнського випуску сільськогосподарської продукції. Це — важливий район виробництва зерна, передусім озимої пшениці та кукурудзи. Тут зосереджені найбільші площі цукрових буряків в Україні. Виробничу спеціалізацію південної придністровської частини визначає овочівництво, зокрема вирощування ранніх овочів.

Характерною особливістю району є порівняно низька землезабезпеченість. На одного працездатного, зайнятого в сільському господарстві, припадає майже вдвічі менше сільськогосподарських угідь, ніж у цілому в Україні.

Міста. Найбільше місто та головний економічний центр Поділля — Вінниця, яка розташована на берегах Південного Бугу (мал. 86).

Вінниця вперше згадується у 1363 р. як литовська фортеця. У 1569 p., після Люблінської унії, місто захопила Польща, в 1793 р. воно увійшло до складу Росії.

Населення Вінниці у 1998 р. становило 389 тис. чоловік. Це — великий промисловий центр. Тут зосереджено понад 50% усіх промислових підприємств області. Розвиваються транспорт і зв'язок, будівництво, освіта, культура. Підприємства міста випускають підшипники, електротехнічні вироби, радіоапаратуру, радіолампи, тракторні агрегати тощо. Вінниця — відомий центр хімічної промисловості. Тут працює багато підприємств харчової та легкої промисловості, а також підприємства деревообробної галузі.

Вінниця є центром багатьох відомих історичних і архітектурних пам'яток, серед яких монумент на честь перемоги загонів українського полководця І.Богуна над польським військом 1651 р. Збереглися старі пам'ятки архітектури: комплекс будівель монастирів (XVII-XVIII ст.), дерев'яна Миколаївська церква (1746 р.) і церква св. Юрія (1726 p.), фортифікаційні споруди (перша половина XVII ст.).

Великими містами району є обласні центри Хмельницький (мал. 87) і Тернопіль (мал. 88). У них розвинуті широкопрофільне машинобудування і приладобудування, зокрема сільськогосподарське. Випускається обладнання для харчової промисловості. Хмельницький і Тернопіль стали вузівськими центрами України. Серед промислових, історичних і культурних центрів виділяються Кам'янець-Подільський і Кременець, а також Почаїв — великий центр українського православ'я (Почаївська лавра).

Проблеми розвитку. Район потребує розв'язання багатьох економічних, соціальних і природоохоронних питань. Серед них — охорона від хімічного забруднення ґрунтів, збереження в них гумусу, впорядкування численних малих міст і селищ міського типу, поліпшення автомобільних шляхів тощо.

42. Центральний економічний район.

Площа — 45,5 тис. км кв (7,5% території України).

Населення — 2676,5 тис. чоловік (5,3% жителів країни).

Входять: Черкаська і Кіровоградська області.

Належить до найбільш розвинутих у сільськогосподарському відношенні районів з досить потужною промисловістю. Тут знаходиться географічний центр України. Район має вигідне економіко-географічне положення і великі перспективи розвитку.

Територія району в основному збігається з межами Придніпровської височини. Північна і центральна частини цього району знаходяться у лісостеповій зоні, крайня південна — в степовій.

Центральноукраїнський район, поряд з Подільським, південною частиною Північно-Східного і Центрально-поліського районів, є унікальною територією, що характеризується винятково сприятливими природними умовами для розвитку землеробства і тваринництва. Тут родючі чорноземні ґрунти, теплий помірно вологий клімат.

Населення Центральноукраїнського району в основному (90%) українське. Переважає міське населення.

Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні пшениці, кукурудзи, а також цукрових буряків, соняшнику, промисловість — на переробці сільськогосподарської продукції, а також на випуску машин і устаткування для землеробства і тваринництва, радіовиробів, підйомно-транспортного устаткування, бурових машин. Є підприємства хімічної промисловості. Розвивається кольорова металургія. Видобувається буре вугілля. Виробляються будівельні матеріали. Харчова індустрія випускає більше третини загального обсягу промислової продукції. Провідне місце належить виробництву м'ясо-молочної продукції» цукру, плодоовочевих консервів.

Міста. Головним містом і промисловим центром району є Черкаси (мал 89). Місто розташоване на рівнинному правому березі Дніпра (Кременчуцького водосховища). Засновано поселення наприкінці XIII ст. Вперше згадується в документах як південне укріплення Київського князівства, яке в той час було підвладне Литві. У другій половині XV ст. поблизу міста виникли поселення українських козаків. Черкаси та його околиці пізніше стають відомим районом селянських заворушень і селянсько-козацьких повстань. У другій половині XIX ст. виникають промислові підприємства — цукровий (1854 p.), лісопильний (1870 р.) заводи, тютюнова фабрика (1878 p.). З 1954 р. Черкаси — центр Черкаської області.

Господарство Черкас багатогалузеве. Провідне місце посідає промисловість. Розвинуті будівництво, транспорт і зв'язок. Спеціалізацію Черкас визначають хімічна, машинобудівна, харчова і легка промисловість. У місті виробляють штучне волокно, азотні добрива, хімічні реактиви, продукцію побутової хімії. Працюють підприємства з випуску консервів, цукру-рафінаду, телеграфної апаратури, будівельних машин, меблів тощо.

Цікавими спорудами повоєнних років є музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка (1949 p.), залізничний вокзал (1965 p.), краєзнавчий музей (1983 р.) тощо.

Другим важливим промисловим і культурним центром економічного району є Кіровоград — обласний центр однойменної області. У місті зосереджено сільськогосподарське машинобудування, підприємства харчової та легкої промисловості.

Серед інших промислових центрів району виділяються Олександрія, Умань, Сміла, у яких переважають підприємства машинобудівної та харчової промисловості. Олександрія і Жовті Води є також центрами гірничо-добувної промисловості (буре вугілля, уран).

Проблеми розвитку. Важливими проблемами є збереження і підвищення природної родючості високопродуктивних сільськогосподарських угідь, скорочення площ земель, які підтоплюються, зокрема поблизу Кременчуцького водосховища. Чільної уваги потребують раціональне розміщення підприємств з переробки сільськогосподарської продукції з переважною орієнтацією на місця її виробництва, створення у районах Кременчуцького і Дніпродзержинського водосховищ баз відпочинку і лікування людей, туристичних центрів. Однією з першочергових є проблема працевлаштування робітників буровугільної промисловості, вивільнених у зв'язку із закриттям деяких підприємств.

43. Північно-Західній економічний район

ЕГП До Північно-Західного економічного району входять дві області (Волинська й Рівненська) загальною площею 40,6 тис. км кв; чисельністю жителів 2,3 млн. осіб. Територія району в минулому була частиною могутнього Галицько-Волинського князівства. З часом ці землі входили до складу Польсько-Литовської держави, Росії, Польщі, і тільки в 1939 році приєднані до основної частини української території.

Знаходячись у західній частині України, район виходить до кордонів України з Білоруссю і Польщею. Ці країни мають постійно тісні економічні відносини з нашою державою. Північно-Західний регіон перетинають важливі міжнародні транспортні магістралі (трубопроводи, залізниці, шосейні дороги), раціональне використання яких може суттєво впливати на його економічне зростання. НАСЕЛЕННЯ. Район виділяється серед інших тим, що демографічна ситуація не набрала тут надто загрозливого характеру. За підсумками 1998 року, у Рівненській області ще спостерігався незначний додатний приріст населення. З 1999 року в обидвох областях відбувається депопуляція населення, але її темпи найменші (близько -2 на 1000 осіб) серед усіх економічних районів. Саме у Північно-Західному районі зараз залишається й найбільша народжуваність в Україні.

Частка сільських жителів на сьогодні становить тут 51%. Середня густота сільського населення тут не набагато нижча, ніж у Карпатському економічному районі. Через невисокий рівень урбанізації, середня густота населення (57 осіб на км кв) значно нижча від пересічної для країни, найменша серед усіх економічних районів. У Північно-Західному регіоні України значна частка (понад 93%) українського населення, а також помітно виражені етнографічні особливості (своєрідний побут і культурні традиції, витоки яких сягають часів язичества) корінних жителів краю — поліщуків. Найбільші з національних меншин — росіяни, білоруси, поляки, які проживають у містах та прикордонних районах. Щодо трудових ресурсів, то тут сформувався значний надлишок їх, особливо у сільській місцевості. Це зумовлює як значні маятникові міграції, так і виїзд мешканців на сезонні роботи на східні терени України, в інші держави. ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ. У межах Північно-Західного економічного району є незначні паливно-сировинні ресурси. Важливе місце серед запасів паливних ресурсів регіону належить Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейну. Перспективні для місцевого використання газові родовища виявлені на Волині. У районі є значні запаси торфу. Рудних корисних копалин тут практично немає. У 90-роках у Волинській області виявлені перспективні поклади мідних руд. Порівняно багатий район на будівельну сировину, (вапняки, мергелі, крейду, граніт, габро) дорогоцінні камені (топази, янтар).

Один з найбагатших Північно-Західний район на водні та лісові ресурси. Густа річкова сітка, багато озер і боліт, великі запаси підземних вод. Тут зосереджені значні масиви лісів Полісся. Поверхня регіону охоплює рівнинні простори Поліської низовини, Волинської височини. Помірно континентальний клімат з достатнім, а в деяких районах надмірним зволоженням зумовили формування на рівнинах природних комплексів мішаних лісів з дерново-підзолистими, іноді заболоченими грунтами.

Північно-Західний економічний район має значні природні рекреаційні ресурси. Це передусім мальовничі ландшафти поліських лісів та озер. Питома вага потенційно рекреаційних територій у структурі земель у Рівненській області є найбільшою в Україні (понад 50%). ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС Провідними міжгалузевими комплексами в економічному районі є паливно-енергетичний, машинобудівний, хіміко-індустріальний, будівельний, лісовиробничий, агропромисловий, легкої промисловості, транспортний та рекреаційний. Паливно-енергетичний комплекс базується на видобутку палива (вугілля, торф) та виробництві електроенергії на Рівненській атомній електростанції. Основними галузями машинобудівного комплексу району є автомобілебудування (виробництво вантажопасажирських автомобілів), сільськогосподарське машинобудування, радіотехнічна, приладо- та верстатобудування.

Хіміко-індустріальний комплекс району орієнтується в основному на споживача. Найбільшими центрами хімічної промисловості є Рівне (азотні добрива), Луцьк (вироби з пластмаси, фарби, побутова хімія).

Найрізноманітніша продукція виробляється підприємствами будівельно-індустріального комплексу. Це видобуток і обробка будівельного каміння, виготовлення цементу (Здолбунів), залізобетонних конструкцій, скла, цегли, черепиці тощо.

Лісовиробничий комплекс Північно-Західного економічного району складається майже з усіх (крім целюлозно-паперового) виробництв: від лісозаготівлі до лісохімії (Костопіль, Ківерці, Радивилів, Луцьк, Ківерці, Рівне).

Сільське господарство Полісся спеціалізуються в основному на льонарстві, картоплярстві та молочно-м'ясному тваринництві. Місцеве значення має зернове господарство, буряківництво, м'ясо-молочне тваринництво. Харчова промисловість переважно зорієнтована на переробку власної сировини, а тому провідними галузями є борошномельна, цукрова, плодоовочева, спирто-горілчана, молочна, м'ясна.

Використовуючи місцеву та привізну сільськогосподарську сировину, а також значні трудові ресурси району, набув значного розвитку комплекс легкої індустрії. Основними центрами комплексу є Рівне, Луцьк, Дубно, Ковель.

Серед галузей транспортного комплексу найбільше значення мають залізничний та автомобільний, а також трубопровідний та повітряний види транспорту. Шляхи сполучення переважно мають загальнодержавне й міжнародне значення. Найбільшими транспортними вузлами, крім обласних центрів, є також міста Ковель, Здолбунів, Сарни.

Найважливіші центри рекреації та туризму: Володимир-Волинський, Рівне, Луцьк, Шацьк та ін. МІСТА Місто Рівне (245 тис. жителів) є адміністративним, економічним і культурним центром однойменної області. Спеціалізується воно на машинобудуванні (радіоелектронному, електротехнічному, сільськогосподарському), хімічній, легкій, лісовій, будівельній та харчовій галузях промисловості. Вузи міста готують інженерів водного господарства, педагогів, культурно-освітніх працівників.

Луцьк (218 тис. жителів) — адміністративний, промисловий і культурно-освітній центр Волинської області. Профілюючі галузі у місті — машинобудування, хімічна, будівельних матеріалів, лісова, легка та харчова промисловість. У Луцьку є Волинський університет, філіали вузів та науково-дослідних інститутів, 2 театри, музеї. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РАЙОНУ. Висока освоєність території Північно-Західного району зумовилазначну антропогенне навантаження на природне середовище, що вимагаєрозширення природоохоронних заходів. Інтенсивне водоспоживаннястворило в багатьох містах району дефіцит водних ресурсів. Господарськівикиди і стоки призвели до забруднення річок і повітряного басейну.

44. Міжнародні економічні зв’язки України. В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини — одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок. В той же час структура та обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських зв’язках. Україна, населення якої становить майже 1,5% населення світу, країна, яка має великий промисловий і природно-ресурсний потенціал, має невідповідно низьку частку у світовому експорті.Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв’язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення. Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв’язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя. Виходячи з принципу міжнародного поділу праці, характеру розвитку продуктивних сил України, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, необхідно орієнтувати на інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему. Ця інтеграція передбачає досягнення таких цілей:

формування розвинутої ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;

використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;

перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

Для створення нового дієвого механізму зовнішньоекономічних зв’язків необхідне вирішення таких основних проблем:

формування необхідної законодавчої бази;

створення відповідного економічного середовища;

розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішні економічні зв’язки.

Дуже важливим інструментом державного впливу на зовнішні економічні зв’язки є кредити та субсидії. Кредитування експортно-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід’ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу. Ставши на шлях лібералізації зовнішніх економічних зв’язків та побудови відкритої економічної системи, Україна постійно відчуватиме зростаючий вплив тенденцій світового розвитку на свої внутрішні господарські процеси.

45. Зміст і форми міжнародної економічної інтеграції

Сучасний світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн. А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами. Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств. У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав. Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Форми інтеграції:

Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним

режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі.

Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає

усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього

тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки

товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови

економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського

союзу.

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

46. Економічна інтеграція України в европ. і світ. структури.

Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої призвели деформовані зовнішньоекономічна політика та механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини і національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу. Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв'язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови. Інтеграція України у світове господарство можлива різними, але водночас взаємопов'язаними шляхами: