4. Сюжетно-композиційні особливості «Енеїди».

«Енеїда» Івана Петровича Котляревського — це епічна поема, тобто великий віршований твір, у якому розповідається про визначні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських переживань І роздумів. Жанр поеми розвинувся на основі фольклору. Давня світова література зберігає перші поеми, що утворилися з народних героїчних пісень. У знаменитих стародавніх грецьких поемах «Іліада» та «Одіссея» розповідається про Троянську війну і мандри Одіссея, героя цієї війни. Автором цих поем вважається давньогрецький сліпий народний співець Гомер, який жив у VIII—VII столітті до нашої ери.Римський поет Публій Вергілій Марон, який жив у 70—18 рр. до нашої ери, за зразком поем Гомера написав поему «Енеїда», у якій прославляв державний лад Римської імперії і доводив, шо рід першого римського імператора Августа походив від Енея.Поема Вергілія стала зразком героїчної поеми для поетів феодальної Європи, основою визначних класичних творів середньовіччя. У XVII столітті в європейській літературі почали з’являтися пародії на Вергілієву «Енеїду», травестійні переробки видатного твору.Іван Петрович Котляревський перетворив величну Вергілієву епопею на веселу, бурлескну розповідь. Він переробив оригінал, переосмислив його героїчну тему, дав твору нове своєрідне наповнення. Під пером славного українця патетика Вергілієвого твору перетворилася на дотепну розповідь, яка вражала і продовжує вражати читачів витонченістю спостережень у зображенні українського життя другої половини XVIII століття.За жанром «Енеїда» Котляревського — це епічна, травестійно-бурлескна поема. Травестійна тому, що автор переодяг античних героїв Вергілієвої «Енеїди» в український одяг, переніс їх в історичні умови українського життя XVIII століття, зокрема побуту козаків-запорожців, українського панства, життя чиновників і простого люду.Бурлескна — бо люди і події змальовуються переважно у знижувальному, жартівливому тоні.У XVII—XVIII століттях бурлескно-травестійна традиція була досить поширеною в літературі та усній народній творчості. В Україні в ті часи були добре відомі бурлескні вірші мандрівних дяків, інтермедії та інтерлюдії до шкільних драм, розважальна частина вертепного театру.Поема Котляревського переважає усі інші переробки «Енеїди» Вергілія, які забулися чи перетворилися на певний історичний факту літературі того чи іншого народу. Українська «Енеїда» живе й чарує своєю красою й досьогодні, тому шо автор, як говорив сучасник Котляревського письменник і критик Орест Сомов, «зумів приправити свою поему малоросійською сіллю і живо ввести в ній, замість троянців, карфагенян і латинян, земляків своїх малоросіян з їх домашнім побутом, звичками і приказками».

5. Класицизм в укр. Літературі. Ознаки класицизму у «Наталці Полтавці» та в «Енеїді»

В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII—XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), бароко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри — травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного бароко (церковнослов'янська й українська мови) стає для України справжнім літературним ренесансом. Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка).