medpravoua2008

де відбулися пологи, на 140 календарних днів, а у випадку смерті дитини при таких пологах - на 70 календарних днів.

Важливою в правовому відношенні обставиною є збереження лікарської таємниці при видачі листків непрацездатності. Відповідно до п. 3.2 Інструкції "Про порядок заповнення листка непрацездатності", затвердженої наказом МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від03 листопада 2004 р. № 532/274/136-ос/1406 у листку непрацездатності діагноз первинний, діагноз заключний та шифр МКХ10 (шифр діагнозу відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду, прийнятої 43 Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я 1 січня 1993 року) зазначаються виключно за письмовою згодою хворого. В іншому випадку первинний та заключний діагнози та шифр МКХ-10 не вказуються.

Але, у тій же Інструкції, в п. 3.1. позначено, що в листку непрацездатності обов'язково необхідно чітко вказувати назву і місцезнаходження закладу охорони здоров'я (повністю), а також підтверджувати це штампом та печаткою закладу охорони здоров"'Для листків непрацездатності". Таким чином, складним видається забезпечення збереження конфіденційності такої інформації .

Найбільш показовими в цьому відношенні є такі сфери як психіатрія, венерологія, наркологія. Річ у тім, що розповсюдження відомостей про наявність подібних діагнозів або про сам факт звільнення від трудових обов'язків, зафіксований в листі тимчасової непрацездатності (виданому в психіатричній, венерологічній, наркологічній установі), нерідко негативно позначається на людині, викликаючи насмішки або інші негативні прояви . Таким чином, доводиться констатувати той факт , що повноцінного опрацювання дане питання не отримало1.

Враховуючи, що листок тимчасової непрацездатності є юридично значущим документом, з наслідками, зокрема, фінансового характеру, має сенс зупинитися на питаннях контролю за станом експертизи тимчасової непрацездатності. На жаль, на сьогоднішній день дана сфера не має достатнього правового регулювання. Перш за все, це виявляється у відсутності єдиного нормативного акту, який би регламентував порядок здійснення контролю за організацією та станом експертизи тимчасової непрацездатності. Як наслідок цього, немає і єдиного переліку установ, які мають право перевіряти законність та підстави видачі працівнику листка непрацездатності.

Аналіз чинного законодавства показує, що контроль за видачею документів, що засвідчують
тимчасову непрацездатність громадян, здійснюють у межах своєї компетенції Міністерство охорони
здоров'я України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати						працездатності, Фонд
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України,
профспілки та їх об'єднання.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у
зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
На нашу думку, запобігання такої ситуації може бути досягнуто, наприклад, за рахунок того, що за
узгодженням з пацієнтами або їх законними представниками при оформленні документів, що
засвідчують	тимчасову	непрацездатність	громадян, та	інших	медичних	документів	буде

використовуватися спеціальна печатка або штамп установи, організації без позначення її профілю народженням та похованням" від 18 січня 2001 року № 2240-111 Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховик здійснює перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності в закладах охорони здоров.'яТакі перевірки здійснюються головними спеціалістами-лікарями відділів соціальних виплат виконавчих дирекцій відділень Фонду в плановому порядку не рідше, ніж один раз на три роки.

При проведенні планових перевірок оцінюються:

—виконання нормативних вимог в частині зберігання та обліку медичних карт амбулаторних (стаціонарних) хворих в лікувально-профілактичних закладах;

—виконання нормативних вимог в частині дотримання порядку видачі та продовження документів,

що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян;

—обґрунтування тимчасової непрацездатності в медичній карті амбулаторного(стаціонарного) хворого;

—повнота обстеження хворих при різних захворюваннях тощо.

Відповідальність за стан організації та якості експертизи тимчасової непрацездатності, зберігання та облік документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, несе керівник закладу охорони здоров'я.

§ 2. Медико-соціальна експертиза

Наступним видом експертиз є експертиза тривалої, або стійкої, втрати працездатності - медикосоціальна експертиза. Важливість цієї експертизи, перш за все, полягає в тому, що вона виявляє компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприятиме функціональній, психологічній, соціальній, професійній реабілітації та адаптації інваліда, особи, яка найбільше потребує захисту і турботи з боку держави.

Медико-соціальна експертиза (МСЕ) — це визначення в установленому порядку потреб особи в заходах соціального захисту, включаючи реабілітацію, на основі оцінки обмежень життєдіяльності, що викликані стійким розладом функцій організму.

Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров'я"Положеннямта про медикосоціальну експертизу" затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83, ця експертиза визначає:

—ступінь обмеження життєдіяльності людини;

—причину, час настання, групу інвалідності;

—роботи і професії, доступні інвалідам за станом здоров'я.

Слід зазначити, що вказана експертиза сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя.

Відповідно	до "Порядку	організації	та	проведення	медико-соціальної	експертизи	втрати
працездатності", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від4 квітня 1994 р. JV5 221,
медико-соціальній експертизі підлягають				особи, які частково чи повністю втратили здоров'я
внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, а також

особи, які за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу, з метою виявлення компенсаторно-адаптаційних можливостей особи для реалізації заходів реабілітації та адаптації інвалідів.

Медико-соціальна експертиза здійснюється виходячи з комплексної оцінки стану організму на основі аналізу клініко-функціональних, соціально-побутових, професійно-трудових, психологічних даних оглянутої особи з використанням класифікацій і критеріїв, що розробляються і затверджуються в порядку, визначеному чинним законодавством.

Органом, який здійснює МСЕ, є медико-соціальні експертні комісії(МСЕК), що організуються в самостійні центри, бюро при управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської

міських державних адміністрацій. Ці експертні комісії перебувають у віданні Міністерства охорони здоров'я України і проводять свою роботу за таким територіальним принципом:

республіканська; Кримська, обласні, центральні міські (в містах Києві і Севастополі); міські, міжрайонні, районні.

Висновки медико-соціальних експертних комісій про умови й характер праці інвалідів обов'язковими для підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і видів їх діяльності.

У разі незгоди оглянутого з рішенням районної, міжрайонної міської медико-соціальної експертної комісії він має право подати про це письмову заяву до вищестоящої медико-соціальної експертної комісії. У свою чергу, рішення республіканської, кримської, обласної, центральної міської медикосоціальної експертної комісії може бути оскаржене до Міністерства охорони здоров'я України.

Крім того, рішення медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржене до суду в установленому порядку.

Організація і склад медико-соціальних експертних комісій.

Медико-соціальні експертні комісії утворюються, реорганізуються і ліквідуються Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями .

Формування медико-соціальних експертних комісій провадиться з урахуванням чисельності обслуговуваного населення, кількості оглянутих зазначеними комісіями хворих протягом року, у тому числі інвалідів (наприклад, міські, районні комісії утворюються, як правило, з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 16 років і старше; обласна, центральна міська комісія утворюється з розрахунку на п'ять міських, міжрайонних, районних комісій тощо).

Залежно від рівня, структури захворюваності та інвалідності утворюються такі медико-соціальні експертні комісії:

—загального профілю;

—спеціалізованого профілю (для огляду хворих на туберкульоз, осіб з психічними розладами, захворюваннями органів зору, органів кровообігу тощо).

—Міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії утворюються в складі:

—трьох лікарів-експертів (терапевта, хірурга, невропатолога);

—фахівця з медико-соціальної реабілітації (лікаря-реабіліто- лога);

—психолога;

— представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві т професійних захворювань;

— представника військово-медичних управлінь СБУ, Служби зовнішньої розвідки(у разі розгляду медичних справ пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ, Служби зовнішньої розвідки).

До складу комісій спеціалізованого профілю входять:

— два лікарі, спеціальність яких відповідає профілю комісії;

—терапевт чи невропатолог;

—лікар військово-медичних управлінь СБУ, Служби зовнішньої розвідки (у разі розгляду медичних справ пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ, Служби зовнішньої розвідки).

—Кримська республіканська, обласна, центральна міська медико-соціальна експертна комісія утворюється в складі:

—чотирьох лікарів-експертів;

—лікаря-реабілітолога;

—юриста;

—економіста;

— представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві т професійних захворювань;

— представника військово-медичних управлінь СБУ, Служби зовнішньої розвідки(у разі розгляду медичних справ пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ, Служби зовнішньої розвідки).

Головою медико-соціальної експертної комісії призначається один із лікарів, що входить до неї. Він організує її роботу, забезпечує якісне проведення медико-соціальної експертизи і несе персональну відповідальність за діяльність комісії.

Права та обов'язки медико-соціальних експертних комісій.

Міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії:

а) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності(у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров, 'повя'язане з виконанням своїх трудових обов'язків;

б) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров'я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо);

в) надають трудові рекомендації інвалідам працездатного віку та розробляють заходи медикосоціальної реабілітації під час складання індивідуальних програм реабілітації та адаптації інвалідів, здійснюють контроль за їх реалізацією;

г) вивчають структуру і динаміку інвалідності за групами, причинами, окремими захворюваннями, територіальними ознаками, в розрізі окремих підприємств тощо;

ґ) разом з лікувально-профілактичними закладами вивчають результати диспансеризації, переважно осіб, які часто й тривалий час хворіють, та інвалідів;

д) разом з лікувально-профілактичними закладами, підприємствами, установами, організаціями, профспілками аналізують умови праці з метою виявлення факторів, що небезпечно впливають на здоров'я й працездатність працівників, а також визначення умов та видів праці, робіт і професій для хворих та інвалідів;

е) оцінюють стан здоров'я населення, прогнозують динаміку первинної інвалідності;

є) інше.

Кримська республіканська, обласні, центральні міські медикосоціальні експертні комісії:

а) здійснюють організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю відповідно Кримської

республіканської, обласних, центральних міських, районних, міжрайонних,	міських	медико-
соціальних експертних комісій, перевіряють прийняті ними рішення	і в разі	визнання ї
безпідставними змінюють їх;

б) переоглядають осіб, які оскаржили рішення міських, міжрайонних чи районних медико-соціальних експертних комісій, та перевіряють якість розробки індивідуальних реабілітаційних програм;

в) проводять у складних випадках огляд хворих та інвалідів за направленнями відповідно Кримської республіканської, обласних, центральних міських, районних, міжрайонних, міських медикосоціальних експертних комісій;

г) надають консультативну допомогу лікарям медико-соціальних експертних комісій з питань медикосоціальної експертизи;

ґ) розробляють комплексні заходи щодо профілактики та зниження рівня інвалідності, також медико-соціальної реабілітації інвалідів;

д) здійснюють у межах своїх повноважень контроль за поліпшенням соціального стану інвалідів та надання їм пільг;

е) аналізують рівень та динаміку інвалідності, стан медико-соціальної реабілітації інвалідів в Україні.

Медико-соціальні експертні комісії мають право:

—одержувати від органів і закладів охорони здоров'я, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і видів їх діяльності , відомості, необхідні для роботи комісій;

—направляти осіб, які проходять огляд, до лікувальнопрофілактичних закладів для уточнення діагнозу і відповідного лікування;

—відвідувати у встановленому порядку підприємства, установи, організації, незалежно від форм

власності і видів їх діяльності, обстежувати місця виконання робіт, виробничі та службові приміщення, знайомитися зі звітами, статистичними й іншими матеріалами з питань, що належать до діяльності комісій;

— подавати державним органам матеріали для вжиття відповідних заходів стосовно посадових осіб підприємств, установ, організацій, які ущемляють права інвалідів.

Основним суб'єктом, що знаходиться під захистом держави після проведення МСЕ і дачі відповідного висновку, є інвалід. Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p. М 875XII визначається, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Причинами інвалідності можуть бути:

—загальне захворювання;

—трудове каліцтво;

—професійне захворювання;

— інвалідність з дитинства.

Для військовослужбовців - поранення, контузія, каліцтво, одержані при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, чи захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті, або каліцтво, одержане внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання, не пов'язане з перебуванням на фронті, та інші.

Підставою для визнання особи інвалідом є наявність сукупності таких ознак :

—порушення здоров'я зі стійким розладом функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або дефектами;

—обмеження життєдіяльності (повна або часткова втрата особою здатності або можливості

здійснювати самообслуговування, самостійно пересуватися, орієнтуватися, спілкуватися, контролювати свою поведінку, навчатися або займатися трудовою діяльністю);

— необхідність здійснення заходів соціального захисту громадянина.

Загальні організаційно-правові принципи визнання особи інвалідом:

1.Залежно від ступеня втрати здоров'я та обмеження життєдіяльності встановлюєтьсяI, II, III група інвалідності.

2.Огляд громадян у медико-соціальних експертних комісіях проводиться за місцем проживання або лікування за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу при пред'явленні паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

3.Медико-соціальна експертиза повинна здійснюватися після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного діагнозу, професійно-трудового прогнозу, одержання результатів відновного лікування, соціальнотрудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання.

4.Медико-соціальні експертні комісії проводять засідання тільки у повному складі і колегіально приймають рішення.

5.Переогляд інвалідів з нестійкими, оборотними морфологічними змінами та порушеннями функцій органів і систем організму з метою визначення ефективності відновного лікування та реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться через 1-3 роки.

6.Група інвалідності без зазначення строку переогляду встановлюється громадянам при анатомічних дефектах, стійких необоротних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, чоловікам старше шістдесяти років і жінкам старше п'ятдесяти п'яти років та в інших, передбачених законом, випадках.

7.Особам, визнаним інвалідами, видаються довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми.

Відповідно до Інструкції "Про встановлення груп інвалідності", затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 квітня 2004р. № 183, існують такі підстави і критерії встановлення груп інвалідності.

Підставою	для встановлення			першої	групи інвалідності є , значностійкі вираженої тяжкості
функціональні		порушення	в	організмі, зумовлені		захворюванням,	травмою або уродженим
дефектом,	що	призводять	до	значного	обмеження	життєдіяльності	людини, неспроможності до

самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюються, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Критеріями встановлення І групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у значному ступені. А саме:

—нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб;

—нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб;

—нездатність до навчання;

—нездатність до трудової діяльності;

—нездатність до орієнтації (дезорієнтація);

—нездатність до спілкування;

—нездатність контролювати свою поведінку.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є стійкі, вираженої тяжкості функціональні порушення в організмі , зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом , що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини , при збереженій здатності до самообслуговування, та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Критеріями встановлення другої групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у вираженому ступені. А саме:

—здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб;

—здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів (тачи) за допомогою інших осіб;

—здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами

вдомашніх умовах;

—здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

—здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб;

—здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;

—здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До II групи інвалідності можуть належати також особи , які мають дві або більше хвороби , що призводять до інвалідності, наслідки травми або уроджені дефекти та їх комбінації, що в сукупності функціональних порушень призводять до значного обмеження життєдіяльності людини та її працездатності.

Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної тяжкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями встановлення III групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності в помірно вираженому ступені, а саме:

—здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;

—здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою ,часупересування з зупинками і скорочення відстані;

—здатність до навчання в учбових закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму учбового процесу та(чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб(крім персоналу, який навчає);

—здатність до виконання трудової діяльності за іншою спеціальністю при відсутності зниження кваліфікації чи зменшенні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання роботі за своєю попередньою професією;

—здатність до орієнтації за умови використання допоміжний засобів;

—здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації;

—часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку.

Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні): значне зменшення (більше ніж на25% обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії.

Важливим моментом є те, що остаточним результатом проведення МСЕ є не тільки встановлення інвалідності особи, але визначення комплексу заходів, спрямованих на відновлення здоров'я і здібностей інваліда та створення йому необхідних умов і рівних можливостей у всіх сфера життєдіяльності. Згідно ; Положенням про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда, затвердженим Постановою Кабінеті Міністрів України від 22 лютого 1992 p. М 83, документом, ще визначає види, форми й обсяг реабілітаційних заходів, оптимальні строки їх здійснення та конкретних виконавців, є індивідуальне програма реабілітації інваліда, що розробляється медико-соціальними експертними комісіями з урахуванням місцевих можливостей, соціально-економічних, географічних і національних особливостей.

Ця програма обов'язкова для виконання власниками підприємств, об'єднань, установ, організацій або уповноваженими ними органами, незалежно від форм власності і видів їх діяльності.

Основними видами реабілітаційної допомоги є:

медична реабілітація (відновна терапія і реконструктивна хірургія з поступовим протезуванням); професійна реабілітація (професійна орієнтація, професійне навчання або перекваліфікація, раціональне працевлаштування); соціально-побутова реабілітація (соціально-побутове влаштування та обслуговування).

Контроль за реалізацією індивідуальних програм реабілітації інвалідів здійснюють медико-соціальні експертні комісії разом з органами місцевого самоврядування, профспілковими організаціями, відділеннями Фонду України соціального захисту інвалідів за участю представників громадських організацій інвалідів.

§ 3. Військово-лікарська експертиза

Військово-лікарська експертиза є основною формою визначення придатності за станом здоров'я до військової та інших видів служб, а також встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень і травм з відповідною службою.

Військово-лікарська експертиза (BJIE) — це вид медичної експертизи, призначений для визначення придатності громадян за станом здоров'я до військової служби, служби в органах безпеки, внутрішніх справ та інших воєнізованих формувань, а також встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень і травм пов'язаних зі службою, та визначення необхідності та умов застосування заходів медико-соціальної реабілітації та допомоги відповідним категоріям осіб.

Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань(Основи законодавства України про охорону здоров'я громадян від 19 листопада 1992 р. № 2801-XIІ).

Згідно "Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України", затвердженим

Наказом Міністра оборони України від4 січня 1994 року 2f основними завданнями військоволікарської експертизи є:

—добір громадян, придатних за станом здоров'я до служби у воєнізованих формуваннях, утворених відповідно до законодавства України;

—медичний огляд призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних з метою визначення придатності до військової служби, служби за військовим фахом, а також аналіз результатів медичного огляду та розробки заходів щодо виконання цієї роботи;

—медичний огляд громадян, які бажають вступити до військо-во-навчальних закладів, а також аналіз результатів і розроблення пропозицій по удосконаленню цієї роботи;

—контроль за організацією і станом лікувально-оздоровчої роботи серед призовників, а також контроль за організацією, проведенням і результатами лікувально-діагностичної роботи у військових лікувально-профілактичних закладах та військових частинах;

—визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм та каліцтва(надалі - захворювання, поранення) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на збори, і колишніх військовослужбовців, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть;

—розроблення спільно з головними медичними спеціалістами Міністерства охорони здоров'я і Міністерства оборони України вимог щодо стану здоров'я призовників, кандидатів, які вступають до військових навчальних закладів, військовослужбовців, а також показань для найдоцільнішого використання їх на військовій службі за станом здоров'я.

Військово-лікарська експертиза у Збройних Силах України і воєнізованих формуваннях, утворених відповідно до законодавства України(надалі військово-лікарська експертиза у Збройних Силах України), здійснюється штатними та позаштатними(постійно і тимчасово діючими) військоволікарськими комісіями (надалі - ВЛК) та лікарсько-льотними комісіями (надалі - ЛЛК).

Штатні ВЛК є військово-медичними установами спеціального призначення і комплектуються лікарями з клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей(терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія та іншими), досвідом роботи у військах і лікувальнопрофілактичних закладах.

Позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) призначаються у складі голови, заступника голови (одного з членів комісії), членів комісії (у гарнізонних, госпітальних ВЛК не менше трьох лікарів, в останніх ВЛК і ЛЛКтерапевта, хірурга, невропатолога, окуліста, стоматолога, оториноларинголога, психіатра) і секретаря. За необхідності до складу ВЛК (ЛЛК) можуть призначатися лікарі інших спеціальностей.

До складу BЛK (ЛЛK), що створюється у військовому комісаріаті, лікарі і секретар комісії залучаються з місцевих лікувально-профілактичних закладів рішенням Голови місцевої державної адміністрації (голови виконкому місцевої Ради народних депутатів).

За необхідності до участі у роботі штатних та позаштатних ВЛК на правах членів комісії можуть залучатися головні (провідні) медичні фахівці та інші лікарі-спеціалісти лікувально-профілактичних закладів, лікарі військових частин, представники командування (керівництва) та військові спеціалісти.

Постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів, їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК.

До штатних ВЛК належать:

—Центральна військово-лікарська комісія (надалі — ЦВЛК) Міністерства оборони України;

—Лікарсько-льотна комісія ЦВЛК МО України (надалі - ЦЛЛК);

—Базова ВЛК командування оперативного напрямку (надалі — ВЛК військового округу);

—ВЛК Військово-Морських сил;

—ВЛК евакуаційного пункту фронту, місцевого евакуаційного пункту, ВЛК управління госпітальної бази (передбачаються на воєнний час).

Завданнями штатних ВЛК є:

а) організація військово-лікарської експертизи, керівництво підлеглими ВЛК, контроль за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги;

б) контроль за організацією та проведенням огляду поповнення, що прибуває для комплектування Збройних Сил України, з метою правильного розподілу його за родами ,військовими частинами (кораблями), підрозділами та військовими спеціальностями, а також кандидатів для навчання за військовими спеціальностями з урахуванням стану здоров'я та фізичного розвитку;

в) контроль за законністю надання ВЛК довідок про одержання військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними поранень і захворювань;

г) розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи;

д) аналіз та узагальнення результатів і досвіду роботи підлеглих ВЛК;

е) організація та керівництво науковою роботою з питань військово-лікарської експертизи у підпорядкованих ВЛК та інші.

Для виконання вищеперерахованих завдань ВЛК надаються такі права:

—перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК та давати їм вказівки з питань військово-лікарської експертизи;

—переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК;