medpravoua2008

—належне фінансування медико-генетичної служби, проходження безкоштовного медикогенетичного консультування для сімей , які бажають мати дітей , а також безкоштовний профілактичний огляд жінок репродуктивного віку;

—відкриття в кожному регіоні України центрів репродуктивної медицини , у яких лікування здійснюватиметься безкоштовно або на умовах пільгових безвідсоткових довготермінових кредитів;

—проведення щорічних безкоштовних медико-профілактичних оглядів дітей, які мешкають на територіях, забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи, та, у разі потреби, надання в повному обсязі необхідної медичної допомоги.

Права військовослужбовців. Це питання в українському законодавстві детально висвітлено у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20 грудня 1991 р.

У ст. 11 "Охорона здоров'я" закріплено положення, за яким військовослужбовцям створюються необхідні санітарно-гігієнічні та побутові умови з урахуванням специфіки служби та екологічної обстановки. Вони забезпечуються безплатною кваліфікованою медичною допомогою у військово-

медичних закладах. За відсутності за місцем служби військово-медичних закладів,						також	у
невідкладних	випадках	медична	допомога	військовослужбовцям	надається	у	- лікуваль

профілактичних закладах Міністерства охорони здоров'я України за рахунок Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби національної безпеки України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань.

Медична допомога членам сімей військовослужбовців надається на загальних підставах. У разі неможливості надання допомоги у лікувально-профілактичних закладах Міністерства охорони здоров'я України медична допомога їм надається у відповідних військово-медичних закладах.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей мають право на санаторнокурортне лікування та відпочинок у санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах і на туристських базах Міністерства оборони України , Служби безпеки України, Державної

прикордонної	служби	України	та інших	утворених	відповідно до законів України військови
формувань. Таким же правом користуються члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли)
або пропали	безвісти	під час	проходження	військової	служби. До таких членів сімей належать:

батьки, дружина (чоловік), неповнолітні діти, а також діти-інваліди з дитинства (незалежно від їх віку).

Військовослужбовцям, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, а також при особливому характері їх служби, військовослужбовцям, які стали інвалідами внаслідок бойових дій, та учасникам бойових дій і прирівняним до них особам путівки для санаторно-курортного лікування надаються в першу чергу. Військовослужбовці, які стали інвалідами внаслідок бойових дій, а також учасники бойових дій прирівнюються у правах до інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни.

Військовослужбовці строкової служби, курсанти військових навчальних закладів, військовослужбовціжінки за наявності медичних показань забезпечуються безплатним санаторнокурортним лікуванням. Військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавчими актами України з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).

Права людей похилого	віку. При реформуванні вітчизняної медичної галузі скоординована
геріатрична допомога	стає невід'ємною органічною частиною медико-санітарної допомог
населенню1.

Згідно Основного Закону нашої держави кожна людини має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я (ст. 49), яке також закріплюється у Цивільному кодексі України (ст. 283) та Основах законодавства України про охорону здоров'я(далі - Основи) (ст. 6). Вітчизняна законодавча база стоїть на витоках заборони незаконних форм дискримінації, що пов'язані зі станом здоров'я, до яких у тому числі належить і заборона вікової нерівності у цій .галузіТак, Конституція України закріплює, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21), а також містить заборону жодних привілей чи обмежень за певними ознаками, зокрема і віковими. Серед принципів та гарантій, що передбачені Основами, визначено рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'(яст. 4) й подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги(ст. 7). Вказані положення вітчизняного законодавства відповідають міжнародноправовим стандартам, а саме: ст.ст. 1, 2 Загальної Декларації прав людини та .п"д" ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Серед ВООЗівських Принципів рівності у питаннях охорони здоров',яякі гарантують досягнення рівності у цій сфері, знаходимо принцип рівної якості допомоги, яка надається для усіх. Рівність якості обслуговування кожного - це бажання надати допомогу всім верствам населення з однаковим старанням, щоб кожна людина могла очікувати однаково високого рівня професійної допомоги. Декларація про погане обходження з особами похилого віку від1989 року (відредагована 1990 р.) визначає одним із загальних принципів те, що особи похилого віку мають ті ж самі права на турботу, благополуччя і повагу, що і всі інші люди.

Основними цілями розвитку сфери охорони здоров'я є поліпшення демографічної , ситуаці збереження і зміцнення здоров'я населення, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і прав людини у цій галузі. З-поміж численних завдань Міжгалузевої комплексної Програми"Здоров'я нації на2002-2011 роки" виділяється поліпшення здоров'я усіх верств населення та поліпшення медичної допомоги вразливим верствам населення, зокрема людям похилого .вікуДержавна політика у сфері охорони здоров'я спрямовується на підвищення рівня здоров,'яполіпшення якості життя і збереження генофонду українського народу. Реалізація цієї політики потребує ряду державних заходів, що визначаються Концепцією розвитку охорони здоров'я населення України, серед яких передбачено здійснення

активної демографічної політики, спрямованої	на стимулювання народжуваності і зниження
смертності, соціальної політики підтримки молоді та захисту інвалідів і людей похилого віку тощо .
Одним з першочергових кроків реформування	системи	охорони	здоров'.я МоскаленкоВ	вважає
підвищення рівня медичного обслуговування	людей	похилого	віку та мешканців.	Середсела

пріоритетних напрямків розвитку системи геріатричної допомоги вчені називають профілактичну спрямованість заходів у сфері охорони здоров,'япереважання медичної реабілітаційної допомоги, розвиток системи первинної геріатричної допомоги, розширення позалікарняних послуг і форм сестринського догляду, подолання нерівності обсягу та якості медичної допомоги людям похилого віку, що проживають у міських населених пунктах і сільській місцевості, формуванню престижу людини похилого віку у сім'ї та суспільстві.

Регламентування прав цієї категорії осіб на охорону здоров'я в Основах законодавства України про

охорону здоров'я відсутнє. Це питання визначається Законом	України"Про основні	засади
соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р.
Відповідно до .ст2 цього Закону громадяни похилого віку	користуються всіма	соціально-

економічними й особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. У ст. 10 Закону визначено, що громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

Згідно ст. 7 аналізованого Закону ветерани праці мають такі пільги , зокрема й у сфері охорони здоров'я:

1.користування при виході на пенсію чи зміні місця роботи поліклініками, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;

2.першочергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування із дорогоцінних металів);

3.переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, також на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України;

4.щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів;

5.першочергове обслуговування у лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація.

Усфері охорони здоров'я громадянам похилого віку гарантовані такі права:

—на безплатну кваліфіковану медичну допомогу в геріатричних центрах, лікарнях для громадян похилого віку та інших стаціонарних, амбулаторно-поліклінічних установах, а також вдома з урахуванням досягнень геронтології та геріатрії в порядку, встановленому законодавством України про охорону здоров'я;

—на санаторно-курортне лікування;

—на забезпечення протезами, слуховими апаратами, зубопротезуванням. Зазначені види протезної

допомоги надаються їм безплатно або на пільгових умовах(за винятком	зубних протезів з
дорогоцінних металів) в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Права інвалідів. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 р. у ст. 2 визначає, що інвалід - це особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. У Законі України"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у ст. 38 передбачено, що послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби(протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття, засоби пересування, у тому числі крісла-коляски з електроприводом, автомобілі, індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові і голосоутворювальні апарати, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони та факси для письмового спілкування, ендопротези, сечота кало-

приймачі тощо) надаються інвалідам та дітям-інвалідам безплатно або на пільгових умовах за наявності відповідного медичного висновку.

Інваліди, які отримують пенсію, що не перевищує мінімального розміру пенсії , або державну соціальну допомогу, призначену замість пенсії, та діти-інваліди мають право на безплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування. Інваліди першої і другої груп мають право при амбулаторному лікуванні на придбання лікарських засобів за рецептами лікарів з оплатою 50 відсотків їх вартості. Інваліди і дітиінваліди за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками. Порядок забезпечення інвалідів і дітейінвалідів лікарськими, технічними та іншими засобами, санаторно-курортними путівками визначає Кабінет Міністрів України.

Права громадян, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів. Ключовим нормативно-правовим актом, який регулює статус осіб, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі у сфері охорони здоров'я, є Закон України"Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. Відповідно до ст. 17 Закону органи влади і

громадські організації організують щорічне медичне обстеження(диспансеризацію), санаторнокурортне лікування всіх осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, запроваджують систему радіаційно-екологічного, медико-генетич- ного, медико-демографічного моніторингу на території України. Медикаменти і медичне обладнання, які надходять цільовим призначенням на території радіоактивного забруднення, а також для спеціалізованих медичних закладів(в тому числі дитячих), в яких проходять лікування постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи(незалежно від місця їх розташування на території України), звільняються від усіх видів оподаткування і сплати мита.

Законодавець передбачив, що громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,
зобов'язані проходити обов'язкове		обстеження у медичних закладах. Громадяни, які стали
інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, переогляд у медико-соціальній експертній комісії
проходять залежно від рівнів розладу функцій організму, що встановлюється зазначеною комісією,
через 3-5 років. При стійких незворотних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і
систем організму, неефективності будь-яких видів реабілітаційних заходів, а також після досягнення
пенсійного віку, в тому числі на пільгових умовах, група інвалідності встановлюється безстроково.
Потерпілі діти, яким було встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської
катастрофи,	проходять переогляд у	спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії	по
досягненні	ними 18 років, незалежно	від терміну, на який їм було встановлено інвалідність	у

дитячому віці.

Відповідно до цього Закону громадянам, які перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня і внаслідок цього стали інвалідами І абоII групи, інвалідність встановлюється безстроково незалежно від віку. За бажанням інвалідів їх переогляд проводиться в будь-який час. У разі якщо при черговому переогляді у медикосоціальній експертній комісії громадянам не підтверджено будьяку групу інвалідності, зазначеним громадянам гарантується працевлаштування чи перекваліфікація.

У ст. 18 аналізованого акта передбачено, що для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Кабінетом Міністрів України за рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я України встановлюються додаткові норми раціонального харчування у спеціалізованих лікувальних, лікувально-санаторних і курортних закладах.

Серед пільг і компенсацій, які гарантовані для усіх категорій постраждалих у сфері охорони здоров'я, виділяються, зокрема, такі:

1.безплатне придбання ліків за рецептами лікарів;

2.безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та прирівняних по вартості до них, що визначається Міністерством охорони здоров'я України) (окрім осіб, що віднесені до 4-ї категорії);

3.першочергове обслуговування у лікувально-профілактичних закладах та аптеках;

4.користування при виході на пенсію та зміні місця роботи поліклініками , до яких вони були прикріплені під час роботи;

5.щорічне медичне обслуговування, диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів, лікування в спеціалізованих стаціонарах.

Уст. 28 Закону регламентується лікування потерпілих дітей. Зокрема, передбачені рятування, лікування та реабілітація (включаючи психологічну) потерпілих дітей дошкільного і шкільного віку, які визнаються пріоритетними напрямами в усіх медичних програмах і заходах, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Лікування потерпілих дітей забезпечується на базі кращих вітчизняних санаторно-курортних закладів, спеціалізованих медичних центрів, обладнаних сучасним діагностичним і лікувальним устаткуванням, з сучасними лікарськими засобами, із залученням до

роботи в них найдосвідченіших вітчизняних та зарубіжних спеціалістів із своїми методиками,

устаткуванням та медикаментами. З-поміж численних пільг для дітей визначено їх й у сфері охорони здоров'я, а саме: безплатне придбання ліків за рецептами лікарів, а також безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та металів, прирівняних до них за вартістю, що визначається Міністерством охорони здоров'я України), щорічне безплатне

забезпечення потерпілих дітей за місцем роботи одного із батьків путівками на оздоровлення строком до двох місяців, першочергове безкоштовне протезування дітей-інвалідів тощо.

Права осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, на одержання медичної допомоги. Керуючись тим, що громадяни України, ступінь свободи яких з тих чи інших причин обмежено , залишаються громадянами України, і відповідно на них(з певними обмеженнями) поширюються права громадян у сфері охорони здоров'я. Кримінально-виконавчий кодекс України закріплює норму, згідно якої засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, окрім винятків, передбачених чинним законодавством. Серед них у ст. 8 гарантується право на охорону здоров'.я Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені до позбавлення волі з-поміж інших прав мають право отримувати медичну допомогу і лікування, тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних і близьких. Медикосанітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі реалізується через організацію необхідних

лікувально-профілактичних закладів, для лікування засуджених, які хворіють на активну форму туберкульозу - заклади на правах лікувальних, а для спостереження і лікування інфекційних хворих - інфекційні ізолятори відповідно до . ст116 Кримінальновиконавчого кодексу України. Для засуджених осіб також гарантуються необхідні житлові умови, що відповідають правилам санітарії і гігієни, харчування, яке забезпечує нормальну життєдіяльність організму тощо.

Відповідно до ст. 77 Кримінально-виконавчого кодексу України "Медичне забезпечення засуджених" у виправно-трудових установах здійснюються:

а) клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою оцінки стану здоров'я , при виявленні хвороб - застосування раціональної терапії та відновлення працездатності;

б) амбулаторне та стаціонарне загальносоматичне і спеціалізоване лікування методами та засобами, що рекомендовані інструк- тивно-методичними вказівками Міністерства охорони здоров'я України.

Особи, які надходять до виправно-трудових установ, підлягають обов'язковому медичному обстеженню. Результати обстеження, які містять дані психічного та соматичного стану, лабораторних аналізів, реєструються в медичних картках засуджених. Порядок медичного обслуговування і надання медичної допомоги засудженим закладами місцевих органів охорони здоров'я визначається Настановою про медично-санітарне забезпечення осіб, які утримуються у слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах.

З метою попередження проникнення інфекційних захворювань усі засуджені, які прибули до виправно-трудової установи, після комплексної санітарної обробки та медичного огляду розміщуються у спеціальних ізольованих карантинних приміщеннях. Профілактичний карантин та медичний нагляд здійснюються у виховнотрудових колоніях 14 діб, у виправно-трудових колоніях і тюрмах - 7 діб. При виявленні протягом медичного обстеження інфекційних хворих серед засуджених проводиться комплекс протиепідемічних заходів. Тривалість медичного нагляду в такому випадку визначається максимальним інкубаційним періодом від дня ізоляції останньої особи, яка захворіла.

Засуджені мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їх родичами за рахунок власних коштів. Консультації і лікування у таких випадках провадяться у медичних частинах за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.

Основи законодавства України про охорону здоров'я містять норму, що забороняє проведення науково-дослідного експерименту на ув'язнених(ст. 45). Ця обставина викликана неможливістю у

місцях позбавлення волі повністю забезпечити добровільність ухвалення рішення про участь у дослідах.

Отже, необхідно зазначити, що вітчизняна нормативно-правова база містить положення, що регулюють права громадян і окремих груп населення у сфері охорони здоров'я. Знати це необхідно як юристам, так і медичним і фармацевтичним працівникам, які вивчають медичне право.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ Охарактеризуйте загальну структуру і дайте визначення прав людини у сфері медичної діяльності.

Назвіть міжнародно-правові документи, що містять положення, присвячені правам людини у сфері медичної діяльності.

Дайте визначення суб'єктивного права людини в сфері медичної діяльності. Які існують види правових статусів у сфері медичної діяльності?

Дайте визначення й охарактеризуйте забезпечення прав людини у сфері медичної діяльності . Наведіть класифікацію прав людини у сфері медичної діяльності .

Опишіть право на. інформацію про фактори, що впливають на здоров'я і право на медико-санітарну допомогу.

Як регулюються права членів родини, вагітних жінок і матерів та права неповнолітніх у галузі охорони здоров'я?

Охарактеризуйте права в сфері охорони здоров'я військовослужбовців.

У чому полягають права в галузі охорони здоров'я людей похилого віку, інвалідів і права людей, що постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС?

Дайте характеристику правам осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі на одержання медичної допомоги.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Акопов В.И., Маслов Е.Н. Право в медицине. - М.: Книгасервис, 2002. - С. 49-56.

Бабанин А.А., Куцевол Б.Л., Масаев М.В. Актуальные вопросы нормативно-правового обеспечения здравоохранения современной Украины// Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности: Материалы 2-й Всероссийской научно-практической конференции. Москва, 26 марта 2004 г. / Под общ. ред. д.ю.н. С.Г. Стеценко. - М.: Юрист, 2004. -С. 58-59.

Балашова Г.В. Право на охорону здоровья и медицинскую помощь в Российской Федерации: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. -М., 2000. -24 с.

Гучев И.А, Стеценко С.Г., Иваница Г.В. и др. Биомедицинские исследования на военнослужащих// Качественная клиническая практика. - 2003. - № 1. - С. 30-38.

б.Двойная лояльность и права человека в медицинской практике. Предлагаемые принципы и институциональные механизмы. Пер. с англ. - М.: Права человека, 2004. - 176 с.

Дюжиков С. А. Конституционное обеспечение права на охрану здоровья в Российской Федерации: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - Ростов-на-Дону, 2001. - 22 с.

Козьминых Е.В. Права пациента и их защита. - Пермь, 2001.-74 с.

Москаленко В.Ф. Право на охрану здоровья: современное определение и трактовка в конституции Европейского Союза // Запорожский медицинский журнал. - 2006. - № 2. - С. 183-187.

Мохов А.А. Сочетание частных и публичных интересов при правовом регулировании медицинской деятельности. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. - 208 с.

Права людини в системі взаємовідносин"лікар-пацієнт" в відкритому суспільстві. - К.: Медицина України, 2000.

Право в медицине. - М.: Книга-сервис. - 2002. - 352 с.

Сенюта .І Гарантії забезпечення права на охорону здоров//'яНауковий Вісник Львівського юридичного інституту МВС України. - № 2 (2). - 2004. - С. 181-192.

Сенюта І. Медичне право: право людини на охорону здоров'я. Монографія. - Львів: Астролябія, 2007. - 224 с.

Сенюта .І Проблеми реалізації права дитини на охорону здоров: деякі' аспекти // Проблеми бездомних та безпритульних дітей. Стан та перспективи вирішення: [Матеріали наук.-практ. конф.

Львів, 8 лист. 2005 р.]. - Львів, 2005. - С. 69-74.

Стеценко С.Г. Искусственное прерывание беременности в контексте защиты прав человека // Юрист. - 2002. - № 5. - С. 3536.

Стеценко С.Г. Медицинское право: Учебник. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. - С. 137-163. Стеценко С.Г. Права граждан в области охраны здоровья // Юрист. - 2004. -№8. -С. 50-58. Стеценко С.Г. Право и медицина: проблемы соотношения. - М., 2002. -250 с.

Человек и здравоохранение: правила игры. Пособие для пациентов и их родственников. - СПб., 2001. - 288 с.

Хобор Р.Б. Правове регулювання медико-санітарного забезпечення осіб, засуджених до позбавлення волі. - Медичне право України: проблеми становлення і розвитку: [Матеріали 1-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції Львів, 19-20 квітня 2007р.]/Упоряд. к.ю.н. Сенюта І.Я., ТерешкоХ.Я. - Львів: Медицина і право, 2007. - С. 331-336.

Чайковская В.В. Социальная геронтология и герогигиена // Проблеми старения и долголетия. - 1999. -

№ 1. - С. 64-76.

Глава 5. ПРАВА ПАЦІЄНТІВ

§1. Поняття пацієнта та його права.

§2. Права пацієнтів в окремих напрямах медичної діяльності.

§1. Поняття пацієнта та його права

Як зазначалось, права людини у галузі охорони здоров'я можуть мати відношення як до здорових людей, які не потребують медичної допомоги, так і до осіб, які мають певне захворювання, що зумовлює їх звернення до закладів охорони здоров'я. Іншими словами, ці права є у громадян завжди, незалежно від факту наявності або відсутності захворювання і звернення до - лікуваль профілактичних закладів. У той же час права пацієнтаце права людини, яка вступила у взаємовідносини з лікувальною установою, тобто особи, що звернулась за медичною допомогою.

В українському законодавстві не закріплено загального визначення поняття"пацієнт*. В п. 2.15

Інструкції	про проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів
клінічних	випробувань,	затвердженої наказом МОЗ України	від01.11.2000 p.,	передбачено
спеціальне	визначення	пацієнта, а саме пацієнт(доброволець) -	це особа, яка	безпосередньо

контактує з закладами охорони здоров'я та пропонує себе за добровільною згодою в якос досліджуваного в клінічних випробуваннях лікарського засобу. Аналіз проектів законів про права пацієнтів дає можливість з'ясувати бачення законодавців щодо формулювання(визначення) поняття одного з ключових суб'єктів медичних правовідносин:

—пацієнт - це будь-яка особа, що звернулась за медичною допомогою або скористалась нею , незалежно від того, в якому вона стані, хвора, здорова чи особа, що погодилась на медикобіологічний експеримент (проект Закону України про права пацієнтів від 16 січня 2003 p.);

—пацієнт - це особа, що має потребу в медичній допомозі і/чи звернулась по неї, одержує медичну допомогу або бере участь у якості випробуваного в біомедичних дослідженнях, знаходиться під медичним спостереженням, а також споживач медичних і пов'язаних з ними послуг незалежно від стану його здоров'я (проект Закону України про права пацієнтів від 21 лютого 2005 p.).

Визначення цього терміну передбачено й у проектах законів"Про фінансування охорони здоров'я та медичне страхування" від 19 вересня 2006 р. (пацієнт - це особа, яка звернулася за медичною послугою) та "Про правові основи біоетики і гарантії її забезпечення" від 08 червня 2005 р. (пацієнт - це здоровий або хворий споживач медичних послуг).

Дослідження основних міжнародно-правових стандартів у сфері прав пацієнтів дозволило встановити відсутність загального визначення такого поняття і на цьому рівні. Спеціальне визначення пацієнта міститься, зокрема, у Принципах захисту психічно хворих осіб і покращення психіатричної допомоги від 17 грудня 1991 p. (ООН ). У цьому документі пацієнт визначається як особа , що отримує психіатричну допомогу, включаючи осіб, госпіталізованих до психіатричного закладу.

У той же час вивчення наукової літератури виявляє плюралізм формулювання цього поняття. Так, на думку О. Піщіти, пацієнт - це особа, що вступила у правові відносини з медичними працівниками й (чи) іншими представниками медичних закладів з приводу отримання медичної допомоги. Під "пацієнтом" Г. Лопатенков розуміє особу, що звернулась за медичною допомогою, і пов'язані з нею послуги, незалежно від наявності чи відсутності у неї захворювань. Г. Колоколов, Н. Косолапова й О.

Нікульнікова визначають поняття пацієнта як особи, що звернулась у лікувальний заклад будь-якої форми власності, до лікаря приватної практики за отриманням діагностичної, лікувальної, профілактичної допомоги незалежно від того, хворий він чи здоровий.

Враховуючи вищезазначене, пропонуємо таке визначення поняття"пацієнт" — це особа, яка звернулась за наданням профілактичної, діагностичної, лікувальної чи реабілітаційновідновної допомоги до закладу охорони здоров'я будь-якої форми власності чи медичного працівника індивідуальної практики незалежно від стану здоров'я або добровільно погодилась на проведення медико-біологічного експерименту.

Іншими словами, для набуття статусу пацієнта у людини повинні виникнути реальні відносини (правовідносини) з лікувально-профілактичним закладом незалежно від його форми власності (державна, комунальна, приватна), які ґрунтуються на зверненні людини до цього закладу за медичною допомогою або участі її в експерименті.

Комплексний аналіз вітчизняної нормативно-правової бази дає можливість викристалізувати права пацієнтів і визначити ті прогалини, що характеризують чинне законодавство в цій царині. Найповніше регламентуються права пацієнтів Основами законодавства України про охорону здоров(далі'я - Основи), так званою декларацією прав людини у сфері охорони здоров. Окрім'я цього, права пацієнтів можемо визначити виходячи з норм Конституції України (далі - КУ), Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Клятви лікаря, затвердженої Указом Президента України (далі - Клятва). Аналіз вітчизняного законодавства дає підстави говорити, що в Україні пацієнт має право на:

життя (ст. 27 КУ, ст. 281 ЦК); медичну допомогу (ст. 49 КУ, ст. 284 ЦК, п. "д" ст. 6, п. "а" ст. 78 Основ, п. 1 ч. 1 Клятви);

свободу вибору (ст. 284 ЦК, п. "д" ст. 6, ст.ст. 34, 38 Основ), тобто на вільний вибір лікаря, методів лікування та лікувального закладу, вимогу про заміну лікаря, лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров'я України; особисту недоторканність (ст. 29 КУ, ст. 289 ЦК, ст.ст. 42, 43 Основ), тобто на інформовану згоду на медичне втручання, відмову від медичного втручання;

медичну інформацію (ст.ст. 32, 34 КУ, ст. 285 ЦК, п. "е" ст. 6, 39 Основ), тобто на достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, ознайомлення з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування; медичну таємницю (ст.ст. 32,34 КУ, ст. 286 ЦК, ст. 39-1,40, п. "г" ст. 78 Основ, п. З ч. 1 Клятви), тобто на

таємницю про стан свого здоров',яфакт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при медичному обстеженні; чуйне ставлення, на дії і помисли, що ґрунтуються на принципах загальнолюдської моралі, з боку

медичних і фармацевтичних працівників (п. "г" ст. 78 Основ, п. 2 ч. 1 Клятви); допуск інших медичних працівників (ч. 1 ст. 287 ЦК, п. "к" ст. 6 Основ); допуск членів сім'ї, опікуна, піклувальника (ч. 1 ст. 287 ЦК, п. "к" ст. 6 Основ); допуск нотаріуса та адвоката (ч. 1 ст. 287 ЦК, п. "к>> ст. 6 Основ);

допуск до нього священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду(ч. 2 ст. 287 ЦК, п. "к" ст. 6 Основ);

повну інформованість і добровільну згоду на медикобіологічний експеримент (ч. З ст. 28 КУ, п. З ст. 281 ЦК, ст. 45 Основ);

донорство крові та її компонентів (ст. 290 ЦК, ст. 46 Основ); трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів як на спеціальний метод лікування(ст. 47 Основ); штучне запліднення та імплантацію ембріона (п. 7 ст. 281 ЦК, ст. 48 Основ);

застосування методів стерилізації (п. 5 ст. 281 ЦК, ст. 49 Основ); добровільне штучне переривання вагітності (п. 6 ст. 281 ЦК, ст. 50 Основ);

зміну (корекцію) статевої належності (ст. 51 Основ); незалежну медичну експертизу (п. "й" ст. 6, розділ 9 Основ); відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди (п. "і" ст. 6 Основ);

правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я (п. "и" ст. 6 Основ); оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я(ст.ст. 40,

55, 56 КУ, п. "ї" ст. 6 Основ).

Проаналізувавши каталог прав пацієнтів, звертаємо увагу на прогалини, що містяться у цьому аспекті правового регулювання охорони здоров'я, і декларативність багатьох із цих прав. Аналізуючи Основи, зауважимо, що цей акт не містить статті, яка б чітко визначала права людини у разі її звернення за медичною допомогою. Для прикладу, у РФ у ст. ЗО Основ законодавства про охорону здоров'я громадян РФ ("Права пацієнта") чітко регламентовано права цих суб'єктів медичних правовідносин.

Права пацієнтів "розкидані* по п'ятому розділу, частково закріплені у ст. б Основ законодавства України про охорону здоров,'яа також у Конституції України та Цивільному кодексі України. Як бачимо, є необхідність чіткого визначення прав пацієнтів, розширення їх каталогу та систематизації шляхом прийняття спеціалізованих актів, а саме Медичного кодексу України, Закону України "Про правовий статус пацієнтів в Україні", у яких би закріплювались права й обов'язки пацієнтів і гарантії їх забезпечення.

Першою державою, що прийняла окремий закон про права пацієнтів, була Фінляндія (1992), у якій цей закон прийняли після 20 років тривалих дискусій у парламенті . Цей закон є дуже "адміністративним", оскільки містить директиви для представників медичних послуг, але не передбачає стандартів якості послуг, які отримує пацієнт. У Законі закріплено, що в кожній інституції, яка працює у сфері медичного обслуговування, повинен бути омбудсмен, яких на сьогодні у Фінляндії близько 2000 у сфері прав пацієнтів. Наступною державою, що прийняла закон про права пацієнтів, були Нідерланди (1995); у ньому міститься перелік прав пацієнтів і їх забезпечення . Окрім цього, державами, які прийняли подібні закони, були Ізраїль (1996), Литва (1996), Ісландія (1997), Данія, Туреччина (1998), Норвегія (2000). У Росії та Естонії закон про права пацієнтів поданий на розгляд у законодавчі органи цих країн.

В Україні вже розроблено два проекти Закону про права пацієнтів, один з яких був зареєстрований 16 січня 2003 року, а інший - 21 лютого 2005 року, метою яких є систематизація і розширення, порівняно з діючим законодавством, прав пацієнтів у нашій державі, а також закріплення юридичних гарантій їх забезпечення. Досліджуючи права пацієнтів, що визначені у проектному законодавстві, можемо виділити такі тенденції, що намітились у вітчизняній законопроектній практиці, як:

—розширення переліку прав пацієнтів;

—інколи невиправдана їх деталізація;

—проектне законодавство не уповній мірі відповідає чинній вітчизняній нормативній базі;

—необхідність подальшого вивчення і врахування при розробці та прийнятті національних нормативно-правових актів у цій галузі міжнародних стандартів у сфері охорони здоров'я.

Починаючи з другої половини1970-х років з'являється низка міжнародно-правових стандартів, присвячених правам пацієнтів. Зокрема Рекомендації Ради Європи щодо прав хворого і помираючого (1976), Хартія про права лікарняних пацієнтів (1979), Права пацієнта в Європі (ВООЗ, 1993).

Дуже цікавим міжнародно-правовим стандартом у сфері прав пацієнтів є Європейська хартія прав пацієнтів від 15 листопада 2002 p., яка закріплює чотирнадцять прав пацієнта, серед яких визначено такі:

1. на профілактичні заходи, тобто право на відповідні послуги з метою попередити захворювання;

2.на доступність, тобто право на доступність медичних послуг, що необхідні пацієнту за станом здоров'я. Медичні служби повинні гарантувати рівний доступ для всіх без дискримінації за ознаками наявності фінансових ресурсів, місця проживання, виду захворювання чи часу звернення за допомогою;

3.на інформацію, тобто право на отримання будь-якої інформації про свій стан здоров'я, про медичні послуги і способи отримання цих послуг , а також про можливості, що виникають у результаті наукових досліджень і технічного прогресу;

4.на згоду, тобто право на отримання будь-якої інформації, яка дозволить йому активно брати участь

уприйнятті рішень щодо свого здоров; 'ця інформація є обов'язковою попередньою умовою проведення будь-якої процедури і лікування, включаючи участь у наукових дослідженнях;

5.на свободу вибору, тобто на свободу вибору між різними медичними процедурами і закладами

(спеціалістами) на основі адекватної інформації;

6. на приватність і конфіденційність, тобто право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про стан здоров'я і пропоновані діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів, відвідування медичних спеціалістів і в цілому при медичних і хірургічних втручаннях;

7.на повагу до часу пацієнта, тобто право на отримання необхідного лікування без зволікання, протягом наперед обумовленого строку. Це право відноситься до кожного етапу лікування;

8.на дотримання стандартів якості, тобто право на доступність якісного медичного обслуговування на основі специфікації і у чіткій відповідності із стандартами ;

9.на безпеку, тобто право на свободу від шкоди, спричиненої неналежним функціонуванням систем охорони здоров'я, недбалістю і помилками медичних працівників, а також право на доступність медичних послуг і лікувальних процедур, що відповідають високим стандартам безпеки;

10.на інновації, тобто право на доступність медичних інновацій, включаючи діагностичні процедури, відповідно до міжнародних стандартів і незалежно від економічних чи фінансових міркувань;

11.на попередження за можливістю страждань і болю, тобто право уникати страждань і болю на кожному етапі свого захворювання;

12.на індивідуальний підхід до лікування, тобто право на діагностичні чи лікувальні програми, максимально адаптовані до його особистих потреб;

13.на подання скарги, тобто право скаржитись й отримувати відповідь чи інший зворотний зв'язок у випадку заподіяння пацієнту шкоди;

14.на компенсацію, тобто право на отримання протягом розумно короткого строку достатньої компенсації у випадку заподіяння йому фізичної чи моральної і психологічної шкоди діяннями медичного закладу.

Кожна національна система охорони здоров'я у країнах ЄС демонструє специфічну, відмінну від інших, модель забезпечення прав пацієнтів. Але аналізована Хартія у будь-якому випадку підсилює ступінь захисту прав пацієнтів у різних національних контекстах і може слугувати інструментом гармонізації національних систем охорони здоров'я щодо дотримання прав пацієнтів.

Ключовими міжнародними документами щодо прав пацієнтів є Декларація про політику у сфері забезпечення прав пацієнта в Європі(1994) та Лісабонська декларація про права пацієнта(1981, зміни і доповнення1995). Вказані акти містять ті міжнародноправові стандарти, яких неухильно