Тема 5: “Облік бартерних (товарообмінних) операцій та операцій з давальницькою сировиною”

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Витрати, доходи, контрактна вартість, митна вартість, товаро­обмін (бартер), давальницька сировина.

Навчальні завдання

Відобразити в системі бухгалтерського та податкового обліку операції, які здійснює суб'єкт підприємницької діяльності України за кон­трактами з іноземним суб'єктом господарської діяльності, з викорис­танням для розрахунку іноземної валюти 1-ї групи Класифікатора іноземних валют. Офіційні курси Національного банку України подане в табл. 5.4 (цифри умовні).

Таблиця 5.4

Іноземна валюта	Дата	Курс НБУ
Долар США	13 березня 200хр.	5,46
Долар США	14 березня 200х р.	5,50
Долар США	31 березня 200х р.	5,51
Долар США	27 квітня 200х р.	5,55
Євро	27 квітня 200х р.	6,22
Долар США	29 квітня 200х р.	5,54
Євро	29 квітня 200х р.	6,25

1. Здійснення бартерної (товарообмінної) операції у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Між підприємством — резидентом України та фірмою-нерезиден­том укладено бартерний контракт на суму 5 000 дол. США.

14 березня 200хр. підприємство відвантажило продукцію власного ви­робництва за експортною частиною бартерного контракту на суму 5 000 дол. США. Нараховано ПДВ за ставкою 0% від вартості експор­тованої продукції. Сплачено мито та митні збори на суму 1 200 грн.

29 квітня 200х р. на основі вантажної митної декларації оприбутко­вано імпортний товар, отриманий у рахунок бартерного контракту, на су­му 5 000 дол. США. Сплачено мито та митні збори на суму 1 800 грн. та ПДВ за ставкою 20% від імпортної вартості товару.

29 квітня 200х р. здійснено взаємозалік заборгованості за бартерним контрактом.

2. Перероблення ввезеної давальницької сировини підприємством — резидентом України

14 березня 200х р. підприємством-резидентом при оформленні вантажної митної декларації сплачено митний збір за виконані митні процедури на суму 450 грн. На ввізне мито в розмірі 200 дол. США та ПДВ у розмірі 20% від вартості давальницької сировини видано авізований податковими органами простий вексель. Оприбутковано отриману від іноземного замовника давальницьку сировину на суму 13 500 дол. США.

Відображені протягом березня-квітня 200х р. фактичні витрати з перероблення давальницької сировини, у тому числі:

вартість списаних сировини та матеріалів — 5 300 грн.;

нараховано заробітної плати робітникам — 4 000 грн.;

відраховано до Пенсійного фонду. Фонду соціального страхування та фонду страхування на випадок безробіття — 1 500 грн.;

списано адміністративно-управлінських витрат — 6 000 грн.

27 квітня 200х р. повернуто нерезиденту готову продукцію. У зв'язку з виконанням умов контракту списано фактичну собівартість наданих послуг з перероблення давальницької сировини та погашено податковий вексель.

29 квітня 200х р. надійшла іноземна валюта за надані послуги.

3. Вивезення давальницької сировини для її переробки підприємством — нерезидентом України

13 березня 200х р. при оформленні вантажної митної декларації на вивезення давальницької сировини резидентом України сплачено митний збір за виконані митні процедури на суму 1 020 грн. Вартість переданої не­резиденту для перероблення давальницької сировини відображено за ціна­ми придбання — 72 400 грн.

14 березня 200х р. оплачені послуги з перероблення давальницької сировини на суму 6 800 дол. США.

27 квітня 200х р. ввезено готову продукцію, митна вартість якої ста­новить 13 300 дол. США. Сплачено ПДВ у розмірі 20% від вартості про­дукції, що ввозиться на митну територію України.

27 квітня 200х р. оприбутковано продукцію, виготовлену з перероб­леної сировини за фактичною собівартістю.

Завдання для перевірки знань

1. Які товари є об'єктами оподаткування ПДВ при ввезенні їх на те­риторію України?

2. Що необхідно розуміти під товарообмінними (бартерними) операціями?

3. Які операції належать до операцій з давальницькою сировиною у зо­внішньоекономічній діяльності?

4. Як оцінюється давальницька сировина, передана для перероблення, та одержана готова продукція після перероблення давальницької сировини?

Питання проблемного характеру

1. Які нормативно-правові акти використовують суб'єкти підприємницька діяльності для роботи на зовнішньому ринку з давальницькою сировиною

2. В яких випадках і на підставі яких документів надається дозвіл на відстрочку ввезення готової продукції, виробленої з давальницької сировини?

Питання для самостійного поглибленого вивчення

1. Яке значення має здійснення товарообмінних (бартерних) операцій в економіці підприємств?

2. Що являють собою операції з давальницькою сировиною, їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку?

Лекція 6: ОБЛІК ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Облік операцій з іноземною валютою.

2. Облік розрахункових операцій.

3. Факторингові операції.

4. Валютні ризики.

Відповідно до законодавчих та нормативних актів України бухгалтерський облік операцій з іноземною валютою ведеться суб'єктами господарської діяльності усіх форм власності у наці­ональній грошовій одиниці України — гривні та в її сотих част­ках — копійках.

Перерахунок іноземних валют до національної здійснюється на дату виконання відповідної фінансово-господарської операції за курсом Національного банку України. Водночас як аналітич­но-довідкову інформацію можна вести бухгалтерський облік у відповідній іноземній валюті або у клірингових та розрахункових одиницях.

Перерахунок готівки, коштів в установах банків і в дорозі, грошових і платіжних документів, цінних паперів, коштів у роз­рахунках (включаючи зобов'язання і позики) з юридичними та фізичними особами, а також залишок цільового фінансування з бюджету в іноземній валюті здійснюється на дату виконання операції в іноземній валюті, а також на дату складання бухгал­терської звітності.

Бухгалтерський облік грошових коштів у валюті ведеться в жур­налах-ордерах № 1а «Каса у валюті» та № 2а «Валютні рахунки».

План рахунків бухгалтерського обліку передбачає активні фошові рахунки з обліку наявності та руху валютних коштів. Вони застосовуються підприємствами в міру необхідності та від-оовідно до чинного законодавства України.

Облік операцій з готівкою здійснюється на рахунку 30 «Каса» за субрахункам й:

302 «Каса в іноземній валюті»

в аналітичному розрізі різних іноземних валют.

Розрахункові кошти обліковуються на рахунку 31 «Рахунки в банках» на субрахунках:

312 «Поточні рахунки в іноземній валюті»,

314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті».

Для відкриття та ведення валютного рахунку за межами України необхідно мати відповідну ліцензію Національного бан­ку України.

Під час здійснення зовнішньоекономічних операцій виникає співвідношення між грошовими одиницями двох країн, які нази­вають валютним курсом.

На сьогодні необхідність установлення валютного курсу ви­значається тим, що національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть бути законним засобом платежу. На іншій тери­торії гроші обмінюються на ті, які є законними для цієї території. Правильне визначення валютного курсу має значення для забез­печення еквівалентності, взаємної вигоди у відносинах між конт­рагентами різних країн.

В умовах золотого стандарту рівень валютних курсів визначав­ся рівнем золотого паритету валют, тобто співвідношенням їх зо­лотого вмісту. Валютний курс міг відхилитися від золотого пари­тету тільки на величину вартості перевезення золота з однієї країни в іншу. Нині в основі визначення курсів валют закладено співвідношення їхніх купівельних спроможностей. Проте цілий ряд чинників може спричиняти значне відхилення валютних кур­сів від їх основи. Найвагомішим серед них є зміна попиту і про­позиції іноземної валюти в країні, яка визначається насамперед зміною стану платіжного балансу даної країни.

Зміна валютного курсу може визначатись і неекономічними чинниками — станом політичної ситуації, недовірою до уряду та існуючих державних структур, загостренням соціальних супереч­ностей, військовими діями, неврожаєм сільськогосподарських культур тощо.

У зв'язку з існуванням у країні валютних обмежень виникає кілька курсів національної валюти — комерційний курс, курс ва­лютної біржі, курс «чорного» ринку, фіксований курс тощо.

Курсова різниця виникає в результаті зміни курсів валют під час ліквідації відкритої валютної позиції або переоцінки. У ра­зі сприятливого розвитку курсу валютна позиція може приво­дити до позитивної курсової різниці, а за несприятливого — до негативної.

У міжнародній практиці застосовуються так звані угоди купів­лі-продажу іноземної валюти на визначений термін. Це угоди, шо укладаються з приводу купівлі чи продажу іноземної валюти для пізнішого розпорядження нею.

Курси термінових угод відхиляються від касового курсу інозем­ної валюти. Вони вищі або нижчі. Різницю називають репортом (збільшення касового курсу) або депортом (зниження касового кур­су). Як ширше поняття застосовується поняття «ставка СВОП».

Основним завданням угод купівлі-продажу валюти на термін є виключення ризику зміни курсу в калькуляції. Тому термінова угода з іноземною валютою є передусім операцією страхування на випадок можливих витрат від коливання курсів.

Розрахунки за зовнішньоекономічними операціями слід роз­глядати як систему організації, регулювання та здійснення пла­тежів в іноземній та національній валюті за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають під час здійснення господарюю­чими суб'єктами України економічної діяльності з іноземними партнерами.

Усі угоди, контракти (за винятком бартерних) під час здійс­нення експортно-імпортних операцій передбачають переказ гро­шових коштів. Умови та форми здійснення розрахунків українсь­кого підприємства з іноземним попередньо визначаються окре­мими відповідними статтями зовнішньоекономічного контракту або угоди.

Абсолютно всі умови повинні бути викладені чітко і однознач­но, інакше будь-які неточності можуть у наступному викликати збитки, суперечки і навіть розрив контракту.

Розрахунки за зовнішньоекономічними операціями бувають з платежем відразу або в кредит. Розрахунок з платежем відразу — це сплата повної суми коштів експортеру за товар (роботи, пос­луги) до моменту переходу права власності на нього або в мо­мент їх переходу у власність імпортера.

Розрахунок у кредит або розрахунок з розстроченням платежу •^ає два різновиди, які відображають, хто з учасників зовнішньо­економічної операції її кредитує:

«комерційний кредит» надається експортером імпортеру;

«авансування» надається імпортером експортеру.

Міжнародна практика показує, що, як правило, експортер надає кредит, так званий «експортний кредит».

Для здійснення розрахунку імпортери часто беруть банківський кредит. Але розрахунки за рахунок коштів банківського кредиту не розглядаються як розстрочка платежу, бо імпортер розраховується наявними в нього коштами, хоч і за рахунок кредиту, отриманого в банку.

Під час здійснення зовнішньоекономічних операцій експорте. ри віддають перевагу розрахункам з платежем відразу, тому що такі розрахунки дають можливість швидко отримувати і залучати в обіг виручку.

Як правило, міжнародні розрахунки здійснюють банківські уста­нови, але можливо також їх проведення через кредитно-фінансові установи, розрахункові центри, клірингові палати тощо.

Вибираючи банк для здійснення розрахунків за зовнішньоеко­номічними операціями, слід брати до уваги інформацію банків щодо їх кореспондентських відносин з іноземними банками, які супроводжуються наявністю рахунків «лоро» (кореспондентські рахунки іноземних банків у даному банку) та «ностро» (кореспон­дентські рахунки даного банку в іноземних банках).

За переказ коштів банки стягують «комісійну винагороду» (фіксовану суму коштів або певний відсоток у валюті розрахунку або в перерахунку в національну грошову одиницю). Вона зале­жить від форми розрахунку, суми переказу, кореспондентських взаємовідносин банків тощо.

Якщо обраний банк має прямі кореспондентські відносини з країною контрагента (експортера, імпортера) або з його банком (а це ідеальний варіант), то це значно зменшить витрати грошо­вих коштів (експортера або імпортера залежно від відповідної умови розрахунку, передбаченої в контракті, угоді) на сплату ко­місії банку за переказ коштів, оскільки в розрахунковій операції братимуть участь лише два банки.

Коли ж обраний банк використовує для кореспонденції з ін­шими банками систему СВІФТ (SWIFТ), то можливе швидке про­ведення розрахунків. СВІФТ — «Товариство міжнародних між-банківських фінансових телекомунікацій» — створено в 1973р. ) Брюсселі. Ця система кореспонденції введена в дію з травня 1977 р і працює за принципом передання стандартних у міжнародній прак­тиці банківських повідомлень через широку мережу комп'ютерів.

До стандартних повідомлень належать:

• торговельні перекази;

• валютні операції;

• банківські перекази;

• спеціальні повідомлення тощо.

Міжнародні розрахунки мають, як правило, «документарний характер», тобто здійснюються на основі отримання «фінансові та комерційних документів».

До фінансових документів належать:

• вексель;

• чек;

• платіжні розписки тощо. До комерційних документів належать:

• рахунки-фактури;

• документи, що підтверджують відвантаження або відправку товарів — коносамент, авіанакладні, транспортні накладні, автодо­рожні накладні, специфікації, комбіновані транспортні документи;

• документи страхових компаній або їх агентів (вантажі, як правило, страхуються);

• документи, що свідчать про походження товарів, вагу, якість;

• документи, що свідчать про перетин товаром митного кор­дону — митні або консульські рахунки, вантажна митна деклара­ція тощо.

Банк, який обслуговує клієнта щодо здійснення розрахунку, перевіряє зміст і комплектування зазначених вище документів згідно з формою розрахунку та передбаченими умовами.

Основними формами міжнародних розрахунків у зовнішньо­економічній діяльності є:

• банківський переказ;

• документарне інкасо;

• документарний акредитив;

• розрахунки по відкритому рахунку;

• розрахунки з використанням чеків, векселів. На вибір тієї чи іншої форми розрахунку впливають такі спе­цифічні чинники:

• вид товару (наприклад, форми різняться залежно від поста­вок технічного обладнання, продовольчої групи товарів або ме­дикаментів);

• термін поставки;

• наявність кредитної угоди;

• платоспроможність і ділова репутація контрагента;

• характер компромісу між контрагентами;

• можливості банків тощо.

Урахувавши специфічність конкретної операції та технічні можливості обраного банку щодо здійснення розрахунку, можна обрати форму, яка буде найсприятливішою. Слід також врахову­вати чинне національне законодавство, що регламентує форми і терміни проведення міжнародних розрахунків. В Україні це Закон «Про банки і банківську діяльність», Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність», законодавчі акти та нормативні документи Кабінету міністрів України і Національного банку України щодо проведення міжнародних розрахунків.

Найпоширенішими сьогодні в Україні є такі види розрахунків: банківський переказ, документарне інкасо, документарний акредитив.

Розглянемо детальніше форми розрахунків, які найчастіше за­стосовуються під час здійснення зовнішньоекономічних опера­цій, механізм їх проведення, недоліки та переваги для експорте­рів і імпортерів.

Банківський переказ — це розрахункова операція, яка здійсню­ється між банками на підставі вказівок підприємства, що переказує кошти. При цьому один банк дає іншому наказ сплатити (зарахува­ти на рахунок) зазначену кількість грошових коштів бенефіціару за умови подання ним відповідних документів. Переказувач коштів дає інструкції своєму банку про умови сплати переказу. У банківсь­кій практиці такий наказ називається платіжним дорученням.

Здійснення банківського переказу з наданням відповідних до­кументів на вже відвантажену продукцію можна зобразити схе­матично (рис. 6.1).

<1

Імпортер Експортер

3>

Банк імпортера Банк експортера

Рис. 6.1. Схема здійснення розрахунку із застосуванням банківського переказу

1 — передача документів за умовами контракту;

2 — надання вказівки банкові про перерахування коштів;

3 — повідомлення (авізування) банку експортера про надходження коштів;

4 — авізування експортера про зарахування коштів на його рахунок.

За зазначеною формою розрахунку здійснюються:

• авансові платежі (попередня оплата);

• сплата коштів за товарними документами;

• сплата коштів за товар після його отримання;

• сплата коштів за послуги арбітражу;

• сплата коштів за штрафи, вимоги;

• погашення заборгованості за розрахунками;

• сплата коштів за перерозрахунками;

• сплата коштів за векселями, чеками тощо. У кожному контракті мають бути чітко та однозначно визна­чені умови проведення розрахунку.

Якщо контрактом передбачається попередня сплата коштів (авансування), визначаються умови з авансового платежу: сума або його частка в загальному платежі, валюта, умови перераху­вання коштів, термін платежу тощо.

Якщо контрактом передбачено банківський переказ після відва­нтаження товару, мають бути визначені такі умови: сума платежу, валюта платежу, умови перерахування коштів, термін платежу тощо.

Недоліком використання зазначеної форми розрахунку (крім авансових платежів) є те, що затримується в часі надходження виручки до експортера.

Інкасова форма розрахунку полягає в тому, що експортер піс­ля відвантаження продукції, виконання робіт, послуг дає вказівку своєму банку — інкасове доручення, в якому повністю і точно викладені всі умови розрахунку (див. зразок — витяг з інкасового доручення): отримати від імпортера або від банку, що його об­слуговує, згоду про сплату коштів (акцепт) чи відповідну суму грошових коштів у зазначений у контракті термін.

Якщо за контрактом передбачено документарний акредитив, в ньому має бути визначено таке:

• найменування валюти;

• вид акредитива;

• умови авізування акредитива (якщо він буде відкритий банком, який не є кореспондентом уповноваженого банку, покупець за свій рахунок забезпечить підтвердження акредитива банком — кореспондентом уповноваженого банку);

• цей акредитив підпорядковується «Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів» (редакція 1993 р., публікація Міжнародної торговельної палати № 500);

• термін відкриття акредитива;

• умови відкриття акредитива;

• термін дії акредитива;

• сума акредитива або його частка в загальному платежу;

• умови виконання акредитива;

• термін виконання акредитива;

• штрафні санкції тощо.

Розглянемо схему (рис. 6.3) проведення розрахунку за докумен­тарним акредитивом:

<4

Імпортер Експортер



3

9



5



2>

Банк імпортера 6 Банк експортера

7>

Рис. 6.3. Схема здійснення розрахунку із застосуванням документарного акредитива

1 — імпортер доручає своєму банку відкрити акредитив на користь експортера;

2 — авізування банку експортера про відкриття акредитива;

3 — авізування експортера про відкриття акредитива;

4 — відвантаження і транспортування товару;

5 — передання документів про відвантаження товару до банку;

6 — пересилання документів з банку в банк;

7 — сплата коштів за продукцію;

8 — передача документів імпортеру;

9 — акцепт документів.

Викладена схема проведення розрахунку є найпростішою, оскільки в ній беруть участь лише два банки.

За відповідними фінансово-економічними особливостями ак­редитиви бувають різноманітні, тому їх можна класифікувати за такими ознаками, які можуть додатково зазначатися в контракті або угоді.

Відразу обумовлюється форма акредитива — документарна або грошова. Документарний акредитив — коли виплати обу­мовлені наданням комерційних і фінансових документів, а гро­шовий — іменний документ, що містить доручення про сплату коштів отримувачу протягом певного терміну з додержанням указаних в ньому умов.

Акредитив, що виставляється, може бути безвідкличний, тоб­то банк-емітент зобов'язується не змінювати і не анулювати його умови без згоди заінтересованих сторін, або відкличний, умови якого можна змінити чи анулювати в будь-який момент без попе­реднього повідомлення бенефіціара. Якщо зазначене обумовлен-ня відсутнє, акредитив вважається безвідкличним. Для експорте­ра сприятливіший безвідкличний акредитив.

Акредитив авізується за повідомленням бенефіціара, і це є обов'язковою умовою акредитива. Як правило, акредитив авізу­ється банком-емітентом через банк країни-експортера, а іноді — через інший банк без зобов'язань з боку авізуючого банку. Цей банк перевіряє справжність акредитива і, як правило, отримує повноваження здійснювати платіж.

Часто застосовуються підтвердження обов'язків банку-емі­тента іншим банком щодо зобов'язань по акредитиву, тому розрі­зняють підтверджений і непідтверджений акредитиви. Якщо банк-емітент уповноважує або просить інший банк підтвердити його безвідкличний акредитив, таке підтвердження є твердим зо­бов'язанням підтверджуючого банку в доповнення до зобов'я­зань банку-емітента з обов'язкової сплати коштів або акцепту. Слід наголосити, що в міжнародній практиці акредитиви, які від­крив банк-емітент, підтверджує банк-ремітент.

Якщо постачання товару відбувається протягом певного часу відповідними партіями, то можливе застосування поновлюваль­ного (револьверного) акредитива, тобто сплата здійснюватиметь­ся за партії відвантажень до повного використання акредитива, а після цього він буде автоматично поновлюватись до попередньої суми, при цьому попередньо встановлюється ліміт відвантажень У зазначений період (місяць, квартал). Поновлювальний акреди­тив вигідний імпортеру, бо при його використанні зменшуються витрати грошових коштів.

Коли експорт відбувається за допомогою субпостачальників товару або експортну операцію здійснює посередник і є необхідність переказу коштів на інших бенефіціарів (інших експортерів) збо навіть в іншу країну, застосовують перевідний (трансферабельний) акредитив, яким за вказівкою бенефіціара можуть користуватися повністю або частково інші бенефіціари в країні останнього чи іншій країні (одна або кілька осіб). Але трансферабельний акредитив може бути переведений не більше одного разу.

Залежно від наявності чи відсутності валютного покриття, яке банк-емітент попередньо передає в розпорядження банку-ремітента, розрізняють покриті і непокриті акредитиви.

До нових форм покриття акредитивів належать депозитні і блоковані рахунки, страхові депозити тощо. У сучасних умовах мають перевагу непокриті акредитиви.

Акредитивна форма розрахунків найскладніша і найдорожча. За виконання операцій, пов'язаних з акредитивом, — авізування, підтвердження, перевірку документів, сплату коштів тощо — бан­ки беруть додаткову комісійну винагороду.

Розрахунки за відкритим рахунком використовуються за ви. конане покупцеві замовлення або, в разі подання документів, за виконані роботи, послуги чи поставлені товари. При цьому про­давець відвантажує товар або виконує роботи і надсилає на його | адресу товаросупровідні документи чи акти про виконання робіт, нараховуючи суму заборгованості, тобто це здійснюється на під­ставі комерційного (товарного) кредиту, а в обумовлений контрак­том термін покупець погашає свою заборгованість за відкритим рахунком.

Цей механізм (рис. 6.4) схематично можна подати так:

<1

Імпортер Експортер