Case “Діти притулку”

Дуже часто думки про несправедливість оточуючих викликають у дитини почуття образи, стають приводом вважати себе скривдженим, проявляти агресивний настрій до тих, хто недооцінює її індивідуальність. Протест дитини може проявлятися у різних формах від простих – втеча з дому до дуже небезпечних – суїцид. Але як важко іноді вирішити самій дитині або дорослому, до кого звернутися за порадою, чи дійсно втеча з дому єдиний вірний вихід, чи все це наслідки “важкого” віку та через декілька років нічого не залишиться від теперішньої образи, а тебе дорослому та мудрому будуть дякувати за спасіння дитинства та сім’ї

Ольга

Ользі 13 років, у притулок потрапила у лютому 1999 року, привели співробітники міліції. Її підібрали у залі очікування одеського залізничного вокзалу. Родина Ольги проживає в Одеській області.

На відміну від більшості дітей притулку в Ольги є мати, батько, хоча й нерідний – вітчим. Рідний батько дівчинки помер 5 років тому. У січні 1998 року дівчинка пішла з дому, полаявшись з батьками. Увесь цей час жила у знайомій, разом з її матір’ю. Заробляла як могла: іноді мила машини, підробляла у барі, торгувала газетами, займалася жебракуванням.

Про матір говорить “так собі”, “ну не дуже погана”. Мати не вживає алкогольні напої, наркотичні речовини. Працює продавцем у сільському магазині. Після смерті батька Ольги, мати вийшла другий раз заміж та у сім’ї появилась маленька дитина, зведений брат Ольги – Сашко, якому у 1999 році виповнилося 3 роки.

Вітчим працює водієм, про нього Ольга говорить неохоче, роздратовано, агресивно, вважає його винним у всьому. Вітчим п’є, що є причиною частих конфліктів у сім’ї, після яких батьки дівчинки збираються розлучатися, але до суду справа ніколи не доходила. На конфлікти між батьками дівчинка не звертала уваги, але почуття захищеності та спокою у родині не знаходила.

Суперечливі почуття відчуває Ольга й до свого брата, стверджує, що уся увага та любов мати приділена йому. Взагалі вважає, що атмосфера після смерті батька у сім’ї дуже змінилася: мати не звертає на неї уваги, вітчим не має ніякого права наказувати та вимагати від неї будь-що, вона не його донька. З однолітками теж не може знайти спільної мови - друзі відвернулися від неї, основна причина такої поведінки, на думку Ольги, вітчим, який п’є.

Після бесід з дівчиною було визначено, що багато конфліктів з батьками було із-за пізнього повернення з прогулянок. Мати часто розмовляла з донькою на підвищених тонах, сварки тривали декілька днів (часто мати не розмовляла з Ольгою, доводячи її помилки).

Через деякий час дівчина змінила коло спілкування та знайшла більш “досвідчених” дорослих друзів. У колі своїх нових знайомих Ольга відчувала себе захищеною, потрібною, вони зверталися до неї, як до рівної собі. У родині почуття покинутості зростало, вона відчувала себе “непотрібною” дитиною. Мати все частіше сварила за незначні помилки, декілька разів п’яний вітчим виганяв її з дому, та з боку матері дівчина не знайшла захисту. Домашнє хазяйство, огород, молодший брат були на догляді дівчини, батьки заробляли на життя, але самій Ользі дуже хотілося підтримки, турботи та любові.

В останній рік у школі вона різко знизила успіхи у навчанні, якщо раніше вона була одна з перших, то на теперішній час – ледве тягнула на трійки. Складний конфлікт трапився з класним керівником, коли той побачив дівчину з сигаретою (як засвідчила дівчина, вона почала курити зі смерті батька). Учителя не звертали уваги на те, що відчуває дитина, за словами дівчини, з нею ніхто не намагався поговорити про її почуття після смерті батька. Дуже часто стали траплятися конфлікти з деякими однокласниками, після чого її перевели в інший клас. У новому колективі деякі діти в школу не ходили, пропускали уроки, у більшості це були діти з неблагополучних, асоціальних сімей, та з боку учителів це не викликало уваги. Її нові друзі розповіли про гарне життя у місті: про те як доїхати до Одеси, провести там час, про те, що там можна прожити декілька днів, знаходячи їжу та гроші на “Привозї”, вокзалі та інших місцях.

Ольга усе частіше розмірковувала про те, що дома їй не дістає любові, що її ображають та сварять, погано ставляться до неї та іноді просто ненавидять.

Перші дні у притулку вона була замкнена, намагалася не привертати до себе уваги, про себе розмовляти відмовлялася. Але через деякий час у дівчинки у притулку з’явилися друзі, вона познайомилася з вихователями, учителями, стала більш відверта, контактна. У розмовах пояснювала, що її дуже турбує подальша доля, вона не розуміє як змінити відношення матері до себе, турбувалася, що не витримає такої ж ситуації у разі повернення до дому. Їй дуже складно вирішити як діяти далі.