15.2. Функції уяви
Уява виконує низку вижливих функцій в життєдіяльності людини.
Основна функція уяви антиципуюча (від лат. anticipo — наперед засвоюю, сприймаю заздалегідь). Вона дає змогу людині ще до початку своєї діяльності передбачити її результат, а відтак спрог-нозувати і спланувати майбутні події. Ця функція часто реалізується при мовленнєвому спілкуванні: доповідач прогнозує реакцію співбесідника та завчасно реагує на неї. Застосовують її і в ідеомоториці, коли людина уявляє собі ті рухи, які ніби-то виконує. Незважаючи на відсутність реальних рухів, при ідеомоторному акті виникає відчуття руху і зорові образи. До цього часто вдаються спортсмени, танцюристи, піаністи, щоби вдосконалити свої навички.
Пізнавальна функція полягає у тому, що перетворюючи отриману інформацію, людина легше та ефективніше пізнає навколишній світ у середовищі з дифіцитом інформації.
Емоційна (афективна) функція уяви посилює емоційний тонус людини, а це підвищує ефективність діяльності. Особливе значення ця функція набуває в роботі акторів і письменників, коли необхідно перевтілитись у певний персонаж.
Захисна функція є важливою передумовою психічного та фізичного здоров'я і внутрішнього задоволення людини. Через уявну ситуацію може також відбутися розрядка напруження та своєрідне символічне розв'язання конфліктів, які важко вирішити реальними практичними діями. Завдяки уяві ми можемо подумки перенести ся у минуле і по-новому «програти» події, що вже відбулись, або у майбутнє і уявно пережити те, що наяву неможливе. Нездатність фантазувати і мріяти може призвести до нервово-психічних розладів, нудьги, алкоголізму, наркоманії, самогубства.
Регулююча функція забезпечує упорядкування діяльності. За її допомогою людина управляє багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовує його на майбутню діяльність. За допомогою уяви і вольових зусиль людина може змінити ритм дихання, частоту пульсу, тиск, температуру тіла тощо. Ці можливості складають основу аутотренінгу, який застосовують з метою саморегуляції, а також основу практики психотерапевтичного впливу.
Контрольно-коригуюча функція допомагає виправити недоліки та помилки в діяльності людини, а також вдосконалює засоби виконання роботи.
Естетична функція призначена для відбору в літературно-художній творчості засобів зображення характерів, психічних станів, картин природи тощо.
Функція перевтілення сприяє перетворенню людини у своїх героїв з метою надати їм особливо яскравих властивостей. Це часто реалізується у мистецтві, літературі, музиці.
15.3. Основні теоретичні підходи до вивчення уяви
У ході історичного розвитку психології як науки помітно змінювалось ставлення до уяви як наукової проблеми. Однією з перших концепцій уяви є концепція римського філософа Лукреція Кара (бл. 99-55 р. до н. є). Він вважав, що виникнення уяви є наслідком випадкових комбінацій образів. Уява, на його думку, нічого нового не створює, а лише незвичним способом поєднує звичні уявлення. Свій подальший розвиток цей погляд знайшов в асоціанізмі.
Вже у XVII ст. філософія раціоналізму (Декарт, Спіноза та ін.) пов'язала уяву з зовсім іншою психічною діяльністю людини — логічним мисленням. При цьому ці дві психічні реальності протиставлялись одна одній. Зазначимо, що Декарт вбачав в уяві джерело помилкових умовисновків. Подібні погляди на уяву висловлювали великі вчені Паскаль та Ньютон. Вони уяву розглядали взагалі як
антипод розуму. Такі погляди започаткували переконання, згідно з яким існує антогонізм між інтелектом людини та її уявою.
Асоціативна психологія, яка інтенсивно розвивалась у XVII-XIX ст., тісно пов'язала уяву з творчою діяльністю людини. Як наслідок у середині XIX ст. з'явилася низка монографій та статей, присвячених творчій діяльності людини в галузі математики, фізики, механіки, літератури, живопису та музики. У цих працях уява аналізується як необхідний компонент та умова творчості.
У психоаналітичній концепції (кінець XIX — початок XX ст.) було звернуто увагу на одну з найбільш проігнорованих форм уяви — сновидіння. 3. Фройд довів, що сновидіння не можна звести до випадкових розрядів нервової енергії; вони наділені певним психологічним змістом і виконують важливу біологічну функцію, являючи собою ілюзорне виконання наших бажань. Образи сновидінь мають цілком реальні джерела: як зовнішню реальність, так і психічне життя людини, нерідко саме неусвідомлене життя. У них виражаються і задовольняються важливі життєві потреби людини, які через різноманітні причини не можна реалізувати у реальному житті. Крім сновидінь психоаналітики також досліджували уяву, відображену в творах мистецтва.
На підставі різних теоретичних концепцій у сучасній психології висунуто декілька гіпотез щодо психологічих механізмів уяви: рекомбінації, випадкових знахідок, впізнавання творчих ідей і синестезії.
Гіпотеза рекомбінації, або перестановки, психологічні механізми уяви пояснює перегрупуванням образів сприймань та пам'яті. Спочатку відбувається бісоціація образів пам'яті, в результаті чого окремі образи звільняються від звичних перцептивних зв'язків. Після того, як звичні стереотипні зв'язки розірвались, встановлюються нові та незвичні. Саме таке поєднання непоєднуваних явищ і становить відмінну ознаку творчості. Тому для того, щоб розвивати уяву, слід уникати традиційних зв'язків між предметами.
Звертаючись до фактів історії науки, можна навести приклад рекомбінації. Це — теорія еволюції Дарвіна, яка народилась з поєднання двох незалежних і відомих до Дарвіна ідей: ідеї боротьби за існування Мальтуса та принципу штучного відбору, який застосовують для виведення нових пород свійських тварин Гіпотеза випадкових знахідок припускає, що образи уяви утворюються випадково. Цю гіпотезу підтверджують відомі в історії науки приклади наукових винаходів. Так, відомий хімік Шееле працював над виділенням магнезії, а несподівано для себе відкрив хлор, про існування якого не підозрював; К. Бернар проводив досліди з метою довести, що цукор у печінці руйнується, а несподівано відкрив зворотнє. Отож, нові ідеї виникають випадково. Слід зазначити, що представники цієї гіпотези підкреслюють необхідність йти назустріч випадковості й застосовувати всі необхідні заходи для збільшення ймовірності сприятливого випадку.
Гіпотеза впізнавання творчих ідей полягає у тому, що образи уяви, а ширше — творчі ідеї, утворюються в результаті того, що людина з множини зовнішніх вражень виділяє найпридатніші для цього завдання. Основне полягає у тому, що нам слід бути схильними до сприйняття нових незвичних образів.
Гіпотеза синестезії спирається на те, що при дії певного подразника можуть виникнути такі образи, які безпосередньо не пов'язані з якістю діючого подразника. В результаті виникають якісно нові відчуття. Наприклад, так званий кольоровий слух. Гіпотезу синестезії підтверджують наступні факти: фантазію Дарвіна стимулювала музика, на уяву Вагнера позитивно впливали яскраві кольори.