25.Нація як етап соціально-політичної еволюції етносу, етно-національні процеси в сучасному світі.

До початку ХХІ ст.. у світовій етнонаціональній науковій думці склалися доволі визначені концептуальні підходи до тлумачення соціально - політичного феномену «нація». викладемо їх в історичній послідовності.

Першим можна визначити теологічний (богослвський). Його сутність полягає втому, що нація це наслідок Волі Божої, Провидіння. Теологічний підхід дає можливість православним українцям чітко і переконливо пояснити історичні та сучасні труднощі й лиха України. Оскільки Бог створив нас українцями, але багато хто цього соромиться відмовляться від свого українського єства, то він чинить гріх. І цей гріх не дріб’язковий - це зневага до Волі Божої. За це і зазнають українці кари Господньої.

Наступним підходом є біологічний. Його прихильники розглядають націю, як сукупність людей, що характеризуються спільністю особливостями тілобудови, кровними зв’язками. Психологічний підхід (засновник О. Бауер) виходить з того, що нацією слід вважати людей, пов’язаних спільністю характеру, схожістю мислення, образно кажучи, «спільністю народного духу».

Німецький дослідник К. Дойч став засновником етатистського ( від. франц. еtat - держава ) витлумачення сутності нації. Як формулював вчений, «нація - це народ, що вибудував власну державу». якщо ж, він цього не зумів зробити, він не має честі називати себе нацією.

Прихильники політичного підходу заперечують категоричність К. Дойча. Вони наполягають, на тому, що для перетворення народу в націю достатньо об’єднання його політичними чинниками нижчого порядку. Наприклад, усвідомленням необхідності створити державу (на перешкоді чому можуть стояти колонізатори), готовність захищати свої інтереси політичними засобами, використовуючи політичні інституції інших народів.

Територіальний підхід. За ним нація визначається, як сукупність людей, що проживають на одній території. Підкреслимо, державній території, а тому пов’язані з державою системою взаємних прав та обов’язків.

Нація є формою існування народу (етносу) у ході соціально-політичної еволюції їй передували такі історичні форми як рід, плем’я, союз племен, народність. В основі цих форм лежало усвідомлення себе на рівні архетипу: «ми- вони», «батьківщини як землі, де поховані наші пращури»; на рівні усвідомлення своєї етнокультурної єдності і одночасно відмінності від інших етносів. Націю ж ми розглядаємо як етап соціополітичної еволюції, на якому до етнокультурного усвідомлення додається етнополітичне усвідомлення.

Нація - це форма існування народу, спільність людей, то повністю усвідомила своє місце у людській цивілізації, як етнокультурної та етнополітичної спільності і володіє комплексом засобів реалізації та захисту національних інтересів, збереження національної самобутності. У ході соціально-політичної еволюції народи проходять цілий ряд еволюційних етапів.

Характеризуючи етнонаціональні процеси, можна визна­чити серед них еволюційні, які тягнуть за собою зміни всере­дині (наприклад, зміна класової структури, рівня освіти, ста­тевовікові зміни) та трансформаційні, які фіксують зміну самоідентифікації людей з приводу їх належності до певного етносу. Існує кілька типів трансформаційних процесів: асимі­ляція (поглинання одного етносу або його частини чисельнішим етносом), консолідація (об’єднання рівноправних етно­сів в один) та інтеграція (об’єднання певних націй для поси­лення ефективності певних сфер життєдіяльності, напри­клад, сучасних європейських країн).

Досить різноманітним за етнічним складом є населення України. Нині тут мешкає понад 100 національностей.

Українці — головна складова національно-етнічної структури — становлять близько 77,8% усієї людності і збільшують свою питому вагу. Росіяни становлять приб­лизно 17,3% населення, а особи іншого етнічного похо­дження — у межах 4,9%1 (вони зменшують свою питому вагу в населенні України).

На розвиток національно-етнічної структури населення України протягом останнього десятиріччя величезний вплив мала зовнішня міграція. Розпад Союзу призвів до виникнен­ня етнічної міграції на його колишній території. Наприкінці 80 — на початку 90-х років українці та кримські татари масо­во поверталися в Україну. Разом з українцями, переважно у складі мішаних родин, прибували й росіяни, питома вага яких у національно-етнічній структурі іммігрантів мало поступалася питомій вазі українців.

Основи національної політики української демократичної держави викладено в Декларації про державний суверенітет та Декларації прав національ­ностей України. Підкреслюючи необхідність національно-культурного відродження українського народу, ці документи гарантують усім етнічним меншинам та окремим громадя­нам рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Ці документи стали правовою основою для збереження між­національної згоди в Україні.