- •23. Принципи демократичного влаштування суспільно-політичного життя.
- •24. Демократичні процедури. Вибори, виборчі системи.
- •25.Нація як етап соціально-політичної еволюції етносу, етно-національні процеси в сучасному світі.
- •26.Об'єктивні та суб'єктивні чинники формування нації.
- •27. Націоналізм, його різновиди.
- •28. Напрями етнополітики, загальнодемократичні принципи національної політики.
- •29.Типи міжнаціональних конфліктів та шляхи їх вирішення.
- •30. Панівна еліта: поняття і структура. Сучасні концепції політичних еліт.
- •31. Сутність, функції політичної еліти.
- •32.Типи та ознаки політичної еліти .
- •33. Соціальна природа, функції політичного лідерства.
- •34. Вимоги до політичних лідерів у демократичному суспільстві.
- •35. Типи політичного лідерства.
- •36. Поняття політичної свідомості, її функції.
- •37. Структура, типи і види політичної свідомості.
- •38. Поняття політичної культури, її функції.
- •39. Структура, типи політичної культури.
- •40. Поняття, функції, критерії класифікації політичних ідеологій.
- •41. Політична доктрина консерватизму.
- •42. Політична доктрина лібералізму.
- •43. Політична доктрина соціал-демократизму.
- •44. Політична доктрина комунізму.
- •56. Класифікація громадських організацій і рухів.
- •57. Соціально-політична сутність, функції політичних партій.
- •58. Типи політичних партій.
- •59. Типи партійних систем.
- •60. Партійна система в сучасній Україні.
- •61. Міжнародні відносини та їх суб'єкти:
- •62. Основні принципи сучасної міжнародної політики.
- •63. Україна в системі міжнародних відносин:
- •64. Поняття цивілізаційного розвитку людства. Типи та види цивілізацій.
- •65. Поняття глобальної політики. Глобальні проблеми людства та їх класифікація.
- •66. Соціально-політичні перспективи розвитку людства.
34. Вимоги до політичних лідерів у демократичному суспільстві.
Насамперед це акумуляційність – здатність кваліфіковано акумулювати і адекватно виражати інтереси широких мас. Підкреслимо, що тут мова іде не про вміння збирати інформацію взагалі, а саме політичну інформацію. Політичного лідера має цікавити не статистика наприклад: прожитковий мінімум, а співвідношення тривалості життя, рівнів життя різних соціальних верств. В іншому випадку політичний лідер може відірватися від інтересів мас. З іншого боку, його ж підстерігає небезпека – розчинитися, повністю, ототожнитися з цими інтересами.
Наступною вимогою є інноваційність – здатність генерувати нові ідеї (або комбінувати і вдосконалювати старі). Якщо маси у повній мірі сприйняли ідеї лідера – то він їм уже не потрібен. У такому випадку він повинен або висувати нові ідеї, або пропонувати нові механізми їх реалізації – постійно підтверджувати своє право на авангардну роль.
Вимоги до лідера є також вміння об’єднувати суспільство екстраординарною метою. Вождь об’єднує широкими обіцянками, а політичний лідер – “екстраординарною метою” або метафорично “метою скутих втікачів” (втікачі здобудуть свободу лише тікаючи в одному напрямі). Ця метафора показує, що екстраординарна мета може бути досягнута лише спільними зусиллями кількох чи усіх учасників політичного процесу лідера з яскраво вираженою рисою інноваційності ще називають прапороносцем.
Політичний лідер має також володіти адекватним суспільним побудованим лексиконом. Якщо політичні лідери вживають сьогодні мілітарну лексику: “боротьба,” “провокація”, “вийти з окопів”, “фронт”, або ж вульгаризми, то це навряд чи додає їм популярності в очах освічених людей. Справжній політичний лідер має оволодіти такою рисою, як усвідомлення предмету політичної діяльності. Для політичного лідера це не, безліч окремих стосунків у суспільстві, а фундаментальні відносини між суспільними групами з приводу таких визначальних суспільних цінностей як власність, справедливість, гуманізм. Надзвичайно вагом для політичного лідера є володіння прогностичними навичками.
Великого значення у демократичному суспільстві набуває. Відповідність іміджу лідера імагінативному образу – образу створеному уявою мас. Кожен громадянин свідомо, а частіше несвідомо порівнює претендента із уявним образом лідера за інтелектуальним, психологічним, саматичними якостями.
Значущою вимогою до політичного лідера є наявність почуття політичного часу. Уже у XIX ст. політологи усвідомило, що «королем політики» є компроміс. Але якщо політичний лідер іде на компроміс передчасно, він втрачає авторитет;якщо ж запізно – втрачає ініціативу, і в обох випадках втрачає лідерство.
35. Типи політичного лідерства.
За Вебером М. існує така типологія:
1. Найпоширеніша типологія акцентує увагу на характері взаємовідносин політика з найближчим оточенням (командою політика). Відповідно відрізняють:
• авторитарний стиль, який передбачає одноосібний спрямовуючий вплив лідера. Головний метод керівництва -директиви, накази і доручення, засновані на загрозі застосування покарання. Від підлеглих вимагається безвідмовне виконання його волі та відданість;
• демократичний стиль. В цьому випадку для лідера характерне урахування інтересів і думок оточуючих його людей, залучення їх до прийняття рішень та стимулювання ініціативи. Головний метод керівництва - заохочення та похвала оточуючих;
• відсторонений стиль проявляється у пасивній позиції лідера при здійсненні ним управлінських функцій і наданні достатньої самостійності виконавцям, а також в бажанні уникнути можливих конфліктів. Основний метод керівництва - прохання, переконання, поради. Можливі ситуації, коли саме найближче оточення починає маніпулювати політиком.
2. На основі такого критерію, як ставлення лідера до змін і здатності до інновацій, виділяють:
• консервативний стиль. Консервативні лідери орієнтовані на керівництво у відповідності з нормами, що раніше установилися. Їхніми сильними сторонами є витримка, вірність справі, терпимість, увага і вміння передбачити обставини;
• ініціативний стиль проявляється у здатності лідера виходити за межі загальновизнаних правил управління і в генерації нових ідей. Для ініціативних політиків типові, з одного боку, рішучість, сміливість, упертість при досягненні мети, з іншого ж, - надмірна вимогливість, невміння змінювати поставлені завдання, імпульсивність, намагання дуже багато брати на себе. Стосовно суспільного діяча ініціативний стиль, в свою чергу, може проявлятися в декількох формах:
• реформаційне лідерство - лідер ставить завдання поступового еволюційного перетворення політичної реальності;
• революційне лідерство - лідер орієнтований на завдання фундаментальної зміни суспільної системи в цілому або окремих її сфер;
• реалістичне лідерство - політик висуває адекватні ситуації завдання, враховує наявність ресурсів для їх досягнення і прогнозує можливі наслідки;
• авантюристичне лідерство - при прийнятті рішень політик керується емоціями, а не тверезим розрахунком, прагне до досягнення завищених або ризикованих завдань.
3. Залежно від мети, на яку орієнтований політик, виділяють:
• інструментальне лідерство, яке сконцентроване на досягненні поставлених завдань і відповідно вимагає від лідера та його команди високого рівня компетентності;
• емоційне лідерство, орієнтоване на установлення добрих стосунків з послідовниками.
4. Багатогранність феномену політичного лідерства, що включає у себе стиль керівництва, домінуючі риси характеру, мотивацію до лідерства й образи лідера, існуючі у свідомості його послідовників, спонукала до життя різноманітні варіанти типологій лідерства. Залежно від природи авторитету, на якому побудована влада лідера, у політології виділяють:
• традиційне лідерство, яке передбачає вплив, заснований на вірі послідовників у святість традицій (монархи, старійшини та вожді племен);
• харизматичне лідерство, що формується на основі віри населення у виключні особисті якості лідера;
• раціональне лідерство. Ресурси впливу лідера базуються на факті призначення або вибрання його на певну посаду. Саме такою легітимністю володіє більшість сучасних президентів і голів виконавчої влади.
А також ще є такі типи, як:
• Формальне
• Неформальне
• Загальнонаціональний
• Бюрократичний