- •Http://antibotan.Com/ - Всеукраїнський студентський архів
- •1. Сутність конфлікту та його характерні риси
- •1.1. Кінцеві та проміжні цілі
- •1.2 Визначення конфлікту
- •1.3 Конфліктна ситуація та інцидент як передумови виникнення конфлікту
- •1.4. Характерні ознаки прояву конфлікту
- •1.5. Об’єктивні й суб’єктивні складові конфліктної взаємодії
- •1.6. Межі поширення конфлікту
- •1.7. Види та типи конфліктів
- •Таблиця 1.1 класифікація конфліктів
- •1.8. Висновки, практичні рекомендації та інструментарій керівникові для використання в професійній ситуації
- •1.9. Питання для самоперевірки
- •2. Причини й наслідки конфліктів в організації
- •2.1. Кінцеві та проміжні цілі
- •2.2. Типові причини виникнення конфліктів в організації
- •2.3. Функції конфліктів і їхня спрямованість
- •Таблиця 2.1 функціональна спрямованість конфліктів в організації
- •2.4. Вплив конфлікту на соціальне оточення та його учасників
- •2.5. Позитивні наслідки конфліктів
- •2.6. Негативні наслідки конфліктів
- •2.7. Висновки, практичні рекомендації та інструментарій керівникові для використання в професійній ситуації
- •2.8. Питання для самоперевірки
- •3. Система управління конфліктами в організації
- •3.1. Кінцева та проміжні цілі
- •3.2. Правила поводження з конфліктами в організації
- •3.3. Сутність системи управління конфліктами
- •Таблиця 3.1 зміст управління конфліктом і його динаміка
- •Таблиця 3.2 технології регулювання конфліктів
- •3.4. Модель організаційного механізму управління конфліктами
- •Таблиця 3.3 алгоритм управління конфліктом
- •3.5. Загальні принципи управління конфліктами
- •Рівні та динаміка конфлікту
- •3.6. Методи управління конфліктами
- •3.7. Роль менеджера в процесі управління конфліктами
- •3.8. Об’єктивна необхідність регулювання конфліктів у виробничих умовах
- •3.9. Висновки, практичні рекомендації та інструментарій керівникові в професійній ситуації
- •3.10. Питання для самоперевірки
3.5. Загальні принципи управління конфліктами
Конфлікти являють собою багато в чому стихійну силу зі значними деструктивними наслідками. Разом із тим можна й потрібно управляти їхнім розвитком і розв’язанням, належним чином діагностуючи динаміку розвитку конфлікту й виробляючи стратегію дій у конфліктній взаємодії. Аналіз динаміки конфлікту та формування стратегічного плану дій передбачають принципове дотримання та забезпечення конкретних технологічних прийомів:
осмислення конфлікту;
відпрацьовування конфліктного менеджменту;
вироблення механізму стримування;
створення технологій управління конфліктом [34, с. 86—99].
Осмислення реальності виникнення й процесуальності конфлікту неможливе без з’ясування його сутності через комплекс загальних понять і принципів. Поняття виявляються на основі аналізу конфліктної ситуації, умов і механізмів конфлікту, суб’єктів конфліктної взаємодії, зони конфлікту, претензій і домагань учасників конфлікту, їхніх позицій, рівня гостроти, ступеня можли- вості розв’язання і т. п. [34, с. 86].
Успішність пошуку шляхів, засобів розв’язання і врегулювання конфліктів та можливість зниження рівня соціальних деструкцій під час конфліктної взаємодії суттєво залежать від повного, всебічного, компетентного, професійного і, природно, об’єктивного розгляду інтересів та прагнень протилежних сторін.
Осмислення означає також з’ясування позитивного значення конфлікту у разі усвідомлення його учасниками протилежності їхніх інтересів. Без цього усвідомлення неможливо знайти вихід із конфліктної ситуації.
В основі будь-якого конфлікту знаходяться суперечності, які притаманні динаміці соціального розвитку. Осмислення передбачає розуміння того, що конфлікт забезпечує доведення суперечностей до тієї стадії, коли іншими засобами він не може розвиватися як протистояння протилежних сторін. У такому розвитку приховано величезну руйнівну силу, яку називають соціальною деструкцією. [34, с. 87]
Раціональне управління об’єктивно надає конфліктному процесові таких форм, що сприяють мінімізації неминучих політичних, економічних, соціальних, моральних втрат. Урегулювання конфлікту можна розглядати як оптимізацію взаємовідносин для забезпечення мінімізації витрат і максимізації виграшу конфліктуючих сторін.
Інституалізація конфліктної взаємодії.
Першою дією з управління конфліктом прийнято вважати інституалізацію конфліктної взаємодії. Інституалізований конфлікт стає у будь-якому випадку передбачуваним. Передбачуваність конфлікту — перший крок до його осмислення і до управління ним. Неінституалізований конфлікт характеризується відсутністю будь-яких рамок, правил, форм організації. Він не піддається контролю і є по суті некерованим. [34, с. 88]
Інституалізація обов’язково передбачає вирішення питання про гідність норм і правил, за якими розвивається конфлікт. Норми та правила виражають міру прийнятності його виникнення, відповідності загальноприйнятим канонам, законам, моралі, порядку. Відповідно, наступний етап управління конфліктом — його легітимізація. Проблема інституціональної процедури зводиться не лише до форми її здійснення, а й до визначення та забезпечення волі, добровільної згоди, готовності людей дотримуватися правил поведінки. Більше того, якщо закон не відповідає деяким реаліям чи новим умовам, він стає нелегітимним. І, навпаки, якщо відсутнє добровільне бажання виконати запропоноване рішення, то в такій же мірі не визнається право управлінських органів застосувати силу з метою забезпечення слухняності.
Існує ще одна важлива сторона управління конфліктом — структурування груп-конфліктерів. Оскільки управління передбачає діяльність, спрямовану на приведення несумісних інтересів у відповідність із деяким порядком, то виникає необхідність вирішення питання про носіїв цих інтересів. Наявність інтересу фіксується об’єктивно, але нечітке виявлення суб’єкта не дозволяє оптимізувати конфлікт, а в перспективі варто очікувати його загострення [34, с. 89].
Якщо групи-конфліктери структуровано, з’являється можливість виміру їх конфліктного, у тому числі й силового потенціалу. Це, у свою чергу, дозволяє встановити неформальну ієрархію впливу в групі, у міжгруповій взаємодії та в суспільстві в цілому, що об’єктивно стримує ескалацію міжгрупового конфлікту.
Зрозуміло, кількісні та якісні характеристики учасників конфліктної взаємодії виявляються рано чи пізно «самі собою», але часом це може бути занадто пізно, щоб починати дії зі стримування конфлікту. Уміле структурування груп-конфліктерів дозволяє краще осмислити конфліктну ситуацію, що сприяє формуванню передумов для раціонального управління.
Важливо забезпечувати редукцію конфлікту, тобто послідовне послаблення його за рахунок переведення на інший рівень. В якості вихідного інструменту даної процедури доцільно використовувати шкалу можливих рівнів напруженості в конфлікті [34, с. 90].
Аналіз конфліктної напруги дозволяє оцінити категорії, що характеризують рівні конфліктної взаємодії. Осмислення рівнів дає можливість діагностувати, прогнозувати його розвиток і керувати конфліктом. Оцінювати категорії можливо за шкалою конфліктної напруги Ж. Фове (Франція) [34, с. 91].
ШКАЛА РІВНІВ КОНФЛІКТНОЇ НАПРУГИ
Рівні конфлікту |
Форми конфліктної взаємодії (стосунки) |
Перший рівень |
Стосунки співробітництва |
Другий рівень суперечності |
Стосунки протидії |
Третій рівень |
Нетолерантні стосунки |