22. Французький романтизм періоду Консульства та Першої імперії.

Цє був період становлення французького романтизму, коли він ще не став домінуючим художнім напрямом. Кількісно у французькій літературі цього періоду переважав класицизм, котрий користувався офіційною підтримкою. Залишалася в силі й просвітницька традиція. Творчість письменників, яких справедливо вважають зачинателями романтизму у Франції, в тому числі Шатобріана і мадам де Сталь, в основному ще носила преромантичний характер. Але романтизм був напрямом, якому належало найближче майбутнє і в французькій літературі. І як виявилося, її найвищі цінності були в той час створені письменниками, пов'язаними з романтизмом.

Так виникло 2 школи в ранньому французькому романтизмі — школа де Сталь і школа Шатобріана.

Школа де Сталь і її послідовники намагалися перемогти раціоналізм, але, на відміну від школи Шатобріана, яка просвітницькій вірі в першість Розуму протиставляла християнсько-католицьку духовність, на перший план висували опис індивідуальних почуттів. Де Сталь вимагала, щоб почуттям надавати не загальнолюдських рис, а національного колориту.

Для Жермени де Сталь характерний особливо тісний зв'язок з просвітницькою традицією В її літературній спадщині теж переважають трактати, нариси, есе на теми суспільно-політичні, філософські, моральні, естетичні тощо. Деякі з них, як трактат "Про літературу в її зв'язках з суспільними установами" (1800) чи книга "Про Німеччину" (1810), мають пряме відношення до літератури. З ентузіазмом зустріла мадам де Сталь революцію 1789 p, однак через її радикалізацію вона дедалі більше від неї відходила і згодом перетворило мадам де Сталь на непримиренного ворога наполеонівського деспотизму, боротьбу з яким вона не припиняла до падіння імперії. «Про Німеччину» відіграли особливо значну роль у становленні французького романтизму. Книга мадам де Сталь знайомила з розвиненою романтичною культурою Німеччини. Щоправда, розуміння німецького романтизму її авторкою було далеке від адекватності. Романтизм мадам де Сталь розуміє широко, залучаючи до нього все новоєвропейське мистецтво, що протистояло класицистичній традиції. В трактуванні романтичної літератури вона виділяє такі її якості й риси, як активність суб'єктивно-особистісного первістка, зверненість не стільки до розуму, скільки до душі й серця, тобто її емоційну наснаженість, природність зображення й безпосередність переживання, здатність передавати національний дух і колорит

З-поміж письменників, що входили до групи мадам де Сталь виділяється Бенжамен Констан де Ребек, який теж є однією з ключових постатей у розвитку французької суспільно-політичноїдумки й літератури періоду Консульства та Імперії. Його творчому доробку переважають трактати, есе, статті на суспільно-політичні й морально-політичні теми; Серед його творів найвідомішими є трактати "Про дух завоювань та узурпації в їх зв'язках з європейською цивілізацією" (1814) та "Принципи політики" (1815) Робота Констана над перекладом Шіллерового "Вал-ленштейна" яскраво показує, як важко відбувався у Франції, надто у драматургії й театрі, перехід від класицизму до романтизму. Констан поділяв невдоволення станом французької драматургії, її провідного жанру .Значно вільніше почувався Констан, пишучи роман "Адольф. . Власне, це був перший психологічний роман у літературі XIX ст., який, не будучи за своїм стилем романтичним твором, йшов однак у річищі найважливіших завдань і прагнень романтичної літератури

Творчість Шатобріана була передусім реакцією на Просвітництво й розривом з ним. Шатобріан написав "Есе про революцію" (1797), Це есе, ці роздуми у вільній, підкреслено суб'єктивній формі, написані Шатобріаном ще у "вільнодумний період". Він характеризую себе як прибічника "релігії свободи", котрі однаково зле почуваються за будь-якого політичного режиму. Революцію, що відбувалася на його очах, він схильний осмислювати як відплату феодально-абсолютистському суспільству за його тяжкі гріхий кричущі пороки. Водночас він іронізує над просвітниками, які кликали до руйнування старого ладу, але, як виявилося, нічого надійного взамін вони не змогли запропонувати. Шатобріан однак вважає політичну свободу чимось цілком ілюзорним. Єдина дійсна і в принципі досяжна свобода — це свобода духу й сумління, несумісна з будь-яким політичним режимом. Тут Шатобріан розвиває ідею, яка знайде жвавий відгук у романтиків. За Шатобріаном, доля носіїв такої свободи, дарованої людині природою, завжди драматична, в суспільстві вони приречені на самотність і страждання. Звідси притаманне їм прагнення до втечі від суспільства та його установ. Тут уже маємо справу з романтичною парадигмою, численні явища тогочасної літератури