29. Своєрідність ліричних поезій Байрона

Байрон є одним з найвидатніших представників романтичного напряму в поезії XIX ст. Його постать лишається у свідомості читачів яскравою, складною і суперечливою. У ній примхливо поєднуються безмежна волелюбність, готовність віддати життя за визволення поневолених народів і гордий індивідуалізм, розчарованість у житті. Жодному поетові не вдалося так змінити традиційний погляд на світ і людину, як Джорджу Байрону. Після його смерті Олександр Пушкін написав: “Світ спорожнів”.

Предметом поетичного оспівування поет зробив власну душу. Така душевна відкритість, щирість, що була незвичним явищем у поезії до цього, дуже вразила сучасників і продовжує захоплювати читача й нині. Ліричний герой поезії Байрона відбиває світ думок і почуттів самого ав­тора. Поет не намагається перевтілитися в когось іншого чи передати пси­хологію іншої людини. Отже, у ліриці Байрона яскраво виражено суб'єк­тивне начало. Ліричний герой Байронових поезій має страдницьку душу. Не завжди при­чина журби чи розчарування визначається автором, і це надає поезіям не­рідко відтінку загадковості, недомовленості, що притаманно романтичному мистецтву. Проте, поринувши у світ Байронової лірики, починаємо розуміти, що джерелом страждань є певна ідеальна причина — недосконалість життя, безнадія, бідування та скорбота народу, моральна нестійкість людей. Ліричний герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага жит­тя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він по­стає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш «Душа моя похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась: «Я хочу сліз, бо серце розірветься від страж­дань». Ліричний герой розуміє, що позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення. Читаючи вірші Байрона, розуміємо, що він творив з єдиною метою — ви­лити переживання, які його переповнювали. У поезії «Хотів би жити знов у горах» звучить тема протесту проти загальноприйнятих норм моралі того­часної Англії. Вірш написаний у вигляді внутрішнього монологу поета, де він пригадує роки свого дитинства, що минули в Шотландії біля підніжжя зна­менитої величної гори Лох-на-Гар. Однак перед читачем не просто спокійні, приємні спогади про кращу пору людини. В поезії відчувається палке бажан­ня поета порвати із звичним життям та людським оточенням і полинути до іншого світу. Поет порівнює свою душу з прип'ятим птахом, що прагне ви­рватись із пут марнославства, раболіпності, лукавства і облуди. Навкруги нього — духовна пустка: немає любові, «друзі розійшлись, як дим», а тих, з ким «інколи тамує келих скорботу й біль» поет не може назвати ні друзя­ми, ні ворогами. Розвивається мотив романтичної «втечі від дійсності». Передусім це втеча зі світу реальності у світ мрій та спогадів. Це втеча із сьогодення у радісний світ дитинства. Це втеча із ворожого поетові людсь­кого оточення до світу природи.

Творчість Байрона була новаторською. В ній містяться ідеї, які турбували сучасників і наступні покоління. Ліричний герой Байрона віддзер­калив основні проблеми свого часу.

Джорджа Байрона називають Прометеем XIX ст. через те, що він був відданим борцем за національну свободу поневолених народів Європи. Сенс свого недовгого і яскравого життєвого шляху Байрон вклав у слова:«Хто битись не може за волю свою,чужу захищати він може».

Незважаючи на те що Байрон вважається типовим представником романтичного напрямку в західноєвропейській літературі, його вірші чітко відрізняються, скажімо, від творів його земляка Сауті чи француза Гюго. Романтичний герой Байрона стає до заздалегідь безнадійної боротьби з ворожим світом. Так, поет вибирав собі героїв, які вступали у двобій — сам-на-сам з цілим світом. У поезії "Прометей" Байрон звертається до відомого персонажу античної міфології — титана Прометея. Цей герой був скараний богами за непокорство. Поет змальовує титана як борця за щастя людей: «Титане! В очах твоїх відбилось горе і тривоги земних життів, що гнівні боги погордо зневажали їх». За Байроном, кожна свідома людина має наслідувати приклад, який ще за сивої давнини подав Прометей: «Завзяття вогняне твоє, твій гордий дух і непокора для смертних прикладом стає». Образ Прометея має й автобіографічне значення. Сам Байрон завжди хотів бачити себе «людиною з мармуровим серцем».

Інша важлива риса поетичного світосприймання Байрона — щира ненависть до тиранів та погноблювачів людства всіляких мастей. У поезії "Валтасарове видіння" Байрон засобами поетичної мови переказує біблійну легенду про останнього вавілонського царя — страшного й жорстокого Валтасара. Під час бучного свята на розкішній стіні палацу невідома рука виводить таємні та зловісні письмена. Наляканий цар наказує розтлумачити тайну цих слів, але ні волхви, ані жерці неспроможні цього зробити. І лише бранець-чужинець розгадує зловісну таємницю: "Загине Вавілон, — над ним нависла кара. Могила, а не трон чекає Валтасара". Цю поезію можна вважати попередженням усім володарям, які забули про честь, совість та Бога.

Особливий, ні на кого не схожий геній — так можна сказати про Байрона. І можна додати — геній, який так і не порозумівся із суспільством. Саме від його постаті походить поняття «байронізм», що означало бунтарську позицію і безмежну скептичність.