30. «Пал-во ч.Г.» як ліро-епічна поема

Ліро-епічна поема «Пал.Чайльд Гарольда» чудова тим, що в ній висвітлюються найактуальніші суспільні проблеми початку XIX ст .- боротьба народів з тиранією, їх прагнення до національної незалежності. Новаторському змісту відповідає оригінальна форма твору: це ліро-епічна поема, в якій опис душевних емоцій сягає досконалості, і разом з тим це різка політична сатира; це повість про життя лондонського денді і одночасно подорожній щоденник автора. Створена між 1809-1817 роками, поема складається з 4 пісень і відображає різні періоди життя Байрона. Цілісність її досягається не стільки присутністю головного героя, який в останній пісні зовсім йде у тінь, а й тим, що всі пісні - плід яскравих вражень, бунтівних дум, мінливих настроїв, душевних переживань, передчуттів, спогадів самого поета, його сміливих оцінок, подій, свідком яких він був.

Читаючи поему, ми постійно відчуваємо присутність двох героїв: Гарольда і автора. І хоча Гарольду притаманні деякі риси характеру Байрона, ототожнювати і змішувати їх не можна. Доречі, поет зазначав, що ні за що на світі не хотів би бути таким суб’єктом, якою створив свого героя.

Це поема з великою й злободенною суспільною тематикою,перейнята глибоким ліризмом. «Паломництво Чайльд-Гарольда» - не тільки розповідь про долю романтичного героя, але й політична поема. Спрага політичної волі, ненависть до тиранії становлять головний її зміст.

Чайльд-Гарольд став загальним ім'ям романтичного героя - парубка, розчарованого, незадоволеного й самотнього. Він не вірить ні в піднесені почуття, ні в прихильність; на його думку, немає ні щирого кохання, ні щирої дружби. Причина розчарування Чайльд-Гарольда – зіткнення з суспільством.

У перших двох піснях ми бачимо героя в Португалії, Іспанії, Албанії й Греції - у тих країнах, де побував Байрон. Чайльд Гарольд жадає особистої волі й, не знаходячи її у навколишньому світі «багатств і жалюгідної вбогості», мріє про самотність. Він уникає людей, іде далеко в гори, слухає плескіт морської хвилі, його захоплює стихія, що розбушувалася. Лише прості люди, мужні волелюбні, ваблять до себе Чайльд Гарольда.

Чайльд Гарольд не вдоволений життям, але протест його пасивний: він міркує про причини свого невдоволення, але не прагне втрутитися в життя, взяти участь у визвольній боротьбі .На думку критика Джерома Мак-Ганна, маскуючись за вигаданим літературним образом, Байрон зумів виразити думку, що «найбільша трагедія людини — мати змогу збагнути досконалість, але не мати змоги її досягти»

І поступово, у міру розвитку сюжету поеми, образ Чайльд Гарольда усе рішучіше відсувається на другий план. Герой не здатен боротися з обридлим йому життям,героя все більше і більше заслоняють повні драматизму історичні події, у яких сам автор починає виступати не тільки як сучасник і спостерігач, але і як активний їх учасник. У поемі з'являється другий, не менш важливий образ - образ народу, що бореться.

Дія у 1-й пісні грунтується на реальних подіях (оборона Сарагоси в Іспанії). З надзвичайною поетичною силою Байрон малює картини народного патріотичного підйому.Він підкреслює рішучість повсталих довести боротьбу до кінця.

У центрі другої пісні поеми - поневолена Греція, що втратила свою волю й колишню велич. Байрон таврує колонізаторську діяльність Англії, що разом з феодальною Туреччиною наклала на грецький народ подвійні ланцюги рабства. Так, у перших двох піснях «Паломництва Чайльд Гарольда» Байрон схвалює виступ прогресивних сил, підйом народних мас, захист волі.

Третя і четверта пісні поеми написані після того, як поет назавжди покинув батьківщину. Це був час посилення загальноєвропейської реакції, що послідувала за розгромом Наполеона під Ватерлоо. Байрон зазначав, що «вовки-монархи», поваливши «лева Наполеона», принесли Європі новий гніт. Усвідомлення того, що в боротьбі з тиранією заги-

нув «колір Європи», приводять поета до сумних роздумів. Сумом пройняті і ліричні відступи Байрона. Але потім, вірний собі, він знову повертається до думки про колишніх героїв, про битви в ім’я визвольних цілей. Четверта пісня є відгуком на зароджується в Італії руху карбонаріїв. Не випадково італійська влада не погоджувалася на друкування «Паломництва». Поема, таким чином, відображає долю країн Європи початку XIX століття. Байрон стверджує, що головним її героєм є народ, йому віддані думки, почуття, симпатії поета. Прославлення народної боротьби, уславлення сильних і відважних, заклик до свободи і битв за неї - це волелюбний пафос поеми, її революційне значення.

Ще більшу гіркоту викликають картини понівеченої Греції. Занедбані храми гинуть, руйнуються пам’ятники античної культури. Поему свою Байрон закінчує зверненням до дорогої йому стихії: «Тебе любив я, море!...»

Після появи у «Чайльд Гарольді» байронічний герой отримав самостійне життя. Цей образ неодноразово використовувався в романах, фільмах, театральних п'єсах тощо.