26.Пр-ка «Сповіді сина віку» а.Де Мюссе

«Сп.сина віку»- це одна з перлин франц. ром-му,написана Альфр. де Мюссе. Роман розповідає нам про франц. cусп-во XIXст., що після поразки наполеонівської кампаній було охоплено жахливою хворобою - «хворобою віку». В основі цієї хвороби лежить специфічний умонастрій, породжений суспільно-історичними обста­винами, "обманом історії", жертвою якого відчув себе поет, виступаючи речником покоління. «Хвороба віку» - це хвороба розчарування, безнадії і заперечення, споріднена з байронівською "світо­вою скорботою".

Роман значною мірою автобіог­рафічний. У його основі — духовний і душевний досвід Мюссе. Це його сповідь .Роман написано у суб'єктивно-ліричній манері, що загалом притаманно для романтич­ної психологічної прози. У вступі до роману М. намагається розкрити суть «хвор.ст.» і, разом з тим, суспільну основу трагічної долі героя. Суть «хвор.ст.» полягає у втраті ідеалів,меланхолії, самотності, есканізмі(втечі), у розчаруванні молодого покоління в ідеях Просвітництва, бо ідеї ці були спростовані практикою буржуазії, що перемогла. Ірреальна післяреволюційна дійсність виступила як карикатура на те, що обіцяли революції 1789 і 1830 рр. Вступ до «Сп.сина в.»показує, що М.був здатний на глибокі узагальнення і тверезу політичну оцінку історичних подій. Не дивлячись на складне, деколи захоплене ставлення письменника до Наполеона, Мюссе характеризує його як ката Європи, який веде на смерть сотні тисяч воїнів; Священний союз і Бурбони представлені ним як «павуки», які «розірвали Європу на частини, а з пурпурової тоги Цезаря зшили собі вбрання Арлекіна» .

Сильною стороною роману «Сп. сина в .»є глибокий психологізм, який дозволяє письменникові з надзвичайною проникливістю показати трагічність стосунків Октава і Бригіти. Роман Мюссе відображає кульмінацію ідейних протирічь письменника. З одного боку, в «Сповіді» різко засуджується буржуазно-паразитичний принцип життя, виражений в трагічних переживаннях Октава. З іншої — показана явна неспроможність самого Октава, який, подібно Лорензаччо, не лише не вміє протистояти мерзенності буржуазного життя, але, навпаки, сам розбещений ним і вже не може відмовитися від прищеплених йому поглядів. Дорога до відродження і нового життя закрита для Октава. Крайній індивідуалізм, скепсис, безвір'я і безперспективність соціальних переконань письменника позбавляють його можливості знайти вихід для своїх героїв. Не маючи сил зробити крок вперед і залучитися до прогресивних демократичних ідеалів, Мюссе робить крок назад і намагається знайти порятунок в релігії. Почавши з гордого виклику божеству («Так це правда, що там порожньо?—кричав Октав, дивлячись в піднебесся, що розкинулося над його головою»), герой Мюссе закінчує каяттям перед розп'яттям. Почавши з бурхливих прокльонів до розбещеного буржуазного століття, Октав кінчає самоосудом і примиренням з тим, що його оточує. Розбитий і спустошений, Октав відмовляється від коханої, якій не міг принести щастя; він віддає її скромній трудовій людині, якій не властиві бурхливі пориви і егоцентрична зосередженість на своїх стражданнях, що так притаманне Октаву. Роман «Сповідь сина віку» відображає еволюцію романтичного героя від бунтарства до примирення; він відображає в той же час ідейну еволюцію самого письменника.

В багатьох епізодах свого роману Мюссе показав трагічні переживання героя, викликані розпадом етичних засад буржуазно-аристократичного суспільства і трагічним усвідомленням безвихідності долі молодого покоління. Мюссе зосередив свою увагу головним чином на психологічному аналізі переживання героя, «блудного сина» епохи, що розчарувався в згубних пристрастях і не знайшов для себе жодного ідеалу. Пізнавши всі насолоди, перетворивши все своє життя на безперервну оргію, Октав поступово переконується в тому, що душевні сили були розтрачені ним негідно, і він намагається знайти в собі можливість етичного відродження. У суперечці зі своїм другом Дежене, завзятим циніком, Октав прагне довести, що людина не має бути звільненою від моральної відповідальності за свої вчинки. Істотним моментом в розвитку сюжету «Сповіді» мотив порятунку особи дією благодійного впливу на неї природи. У селі, куди віддаляється Октав з розбещеного Парижа, починається «друге життя» героя — його любов до чесної і спроможноїна глибокі відчуття молодої жінки Бригіти Пірсон, і він намагається зцілити свою душевну недугу. Але парижанин Октав приніс сюди, в патріархальне село, свої звички городянина — грубу і хворобливу підозрілість, похмурі ревнощі, недовіра до всього на світі, — і це зумовлює розв'язку роману: ідилія перетворюється на невблаганну трагедію, і герої роману розлучаються назавжди. У «Сповіді сина віку» відбився романтичний культ природи, який проявляється і в зображенні сільських жителів- носіїв здорової моралі, людяності і щирих почуттів. Правда, і тут, серед людей, що втілюють «природну» чесноту, можна зустріти і такого злого інтригана, як священик Меркансон- лицеміра, що втратив зв'язки з аристократичним Парижем. Саму назву роману видає задум автора, який прагнув показати в ньому типові явища тогочасної дійсності, представити у «синові віку» не лише нещастя головного героя, але і трагічну долю всього покоління, до якого він належав. При такому підході до зображення дійсності , роман ввібрав в себе значний ідейний і суспільний вміст.