Oformlennya_tehnichnoyi_dokumentatsiyi

2.12 Перелік посилань

Перелік джерел, на які є посилання в основній частині ПЗ, наводять у кінці тексту ПЗ (перед додатками), починаючи з нової сторінки. У відповідних місцях тексту мають бути посилання.

Бібліографічні описи в перелікупосилань подають у порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті. Порядкові номери описів у переліку є посиланнями в тексті (номерні посилання). Бібліографічні описи посилань у переліку наводять відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Джерела в переліку посилань слід нумерувати арабськими цифрами з крапкою. За номером вміщують бібліографічний опис джерела згідно ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.

Бібліографічний опис складають мовою тексту видання.

Приклади оформлення бібліографічного опису:

Книги одного, двох або трьох авторів

1.Бородіна А.І. Бібліографічний словник діячів в галузі математики [Текст] / А.І.Бородіна, А.С.Бугай; ред. І.І. Гіхман. – К. : Рад.

шк., 1979. – 606 с.

2.Erdmann K. Regierungsorganisation und Verwaltungsaufbau

[Text] / K. Erdmann, W. Schafer, E. Mundhenke. — Heidelberg : D.v. Decker’s Verl., 1996. — 114 p.

Книги чoтирьох авторів

3.Основы создания гибких автоматизированых произведений [Текст] / Л.А. Пономаренко, Л.В. Адамович, В.Т. Музычук, А.Е. Гридасов; ред. Б.Б. Тимофеева. – К. : Техника, 1986. – 144 с.

Книги п’яти чи більше авторів

4.Сучасні міжнародні відносини та зовнішня політика України [Текст] / В.В. Александров, В.Ф. Возний, Б.П. Камовников та ін. – К. : Арбис, 1992. – 158 с.

Книги під назвою

5.Адміністративна реформа в Україні. Проблеми підвищенння ролі Міністерства України і Національного банку України як інститутів регулювання економіки [Текст] : наук.-практ. конф., м. Київ, 17-18 черв. 1998 р. / Держ. комісія з проведення в Україні адм. реформи; редкол.: Г. О.П’ятаченко (голова), В.І. Крав-

ченко(заст. голови) та ін. – К., 1998. – 320 с.

6. Українці у світовій цивілізації [Текст] : довідник / Упоряд. Т.В. Копань. – К. : Пульсари, 2006.

21

Дисертації

7.Баштанник В. В. Державне управління в системі владнопартійної взаємодії [Текст] : дис. … канд. наук з держ. упр. : 25.00.01

:захищена 15.01.02 : затв. 27.09.02 / Баштанник Володимир Володи-

мирович. — К., 2002. — 220 с.

8.Вишняков И. В. Модели и методы оценки коммерческих банков в условиях неопределенности [Текст] : дис. … канд. экон. на-

ук : 08.00.13 : защищена 12.02.02 : утв. 24.06.02 / Вишняков Илья Владимирович. – М., 2002. – 234 с. – Библиогр.: с. 220–230. – 04200204433.

Стандарти

9.ГОСТ 7. 53–2001. Издания. Международная стандартная нумерация книг [Текст]. – Взамен ГОСТ 7.53–86 ; введ. 2002–07–01. – Минск : Межгос. совет по стандартизации, метрологии и сертификации ; М. : Изд-во стандартов, cop. 2002. – 3 с. – (Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу).

або за назвою

10.Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання [Текст] : ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. - Вид. офіц. - Вперше (зі скасуванням ГОСТ 7.1-84, ГОСТ 7.16-79, ГОСТ

7.18-79, ГОСТ 7.34-81, ГОСТ 7.40-82) ; введ. 2007-07-01. - К. : Дер-

жспоживстандарт України, 2007. - III, 47 с. - (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи).

Віддалені ресурси

11.УкрМАРК: Національний формат представлення бібліографічних данних [Електронний ресурс]: (Проект) / НБУ ім. Вернадського, НПБ України, Наук. б-ка ім. М. Максимовича Київ. нац. ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. – Електрон. дан. (13 файлів). – 20022003. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/library/ukrmarc.html. – Назва з домашньої сторінки Інтернету.

12.Swanson E. Editing ISBD (SR): approach, scope, definitions [Electronic resource] // 68th IFLA Council and General Conference, August 18-24, 2002: Proceedings. – Mode of access: WWW.URL: www.ifla.org/IV/ifla68/papers/148-162e.pdf. - Last access: 2002. – Title from the screen.

Локальні ресурси

13.Технологии информационного общества и культура [Электронный ресурс]: Международные конференции и проекты /

22

Центр ПИК. – Электрон. дан. – М., 2004. – 1 CD-ROM. – Загл. с этикетки диска.

14.Нежурбеда Г. Г. Роль национальных библиотек в сохранении Internet-ресурсов // Программа ЮНЕСКО: «Информация для всех»: Всеобщий доступ к информации [Электронный ресурс]: Материалы междунар. конф., г. Санкт–Петербург, 23–25 июня 2004 г. – Электрон. дан. – СПб., 2004. – 1 CD-ROM. – Загл. с этикетки диска.

Патенти

15.Пат. 2187888 РоссийскаяФедерация, МПКН 04В1/38, Н04

и13/00. Приемопередающее устройство [Текст] / Чугаева В. И. ; заявитель и патентообладатель Воронеж, науч.-исслед. ин-т связи. — № 2000131736/09;заявл. 18.12.00 ;опубл. 20.08.02,Бюл. №23(II ч.). – 3с.

2.13 Додатки

В додатки включають допоміжний матеріал, необхідний для пояснення основної частини ПЗ:

–проміжні математичні докази, формули та розрахунки;

–таблиці допоміжних цифрових даних;

–опис алгоритмів і програм задач, що вирішуються на ЕОМ;

–специфікації;

–переліки елементів тощо.

Додатки слід оформлювати як продовження ПЗ на її наступних сторінках, розташовуючи додатки в порядку появи посилань на них у тексті ПЗ. Кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки.

Додаток повинен мати заголовок, написаний вгорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої повинно бути написано слово «Додаток …» і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, «Додаток А», «Додаток Б» і т.д. Один додаток позначається як «Додаток А».

Додатки повинні мати спільну з рештою частиною ПЗ наскрізну нумерацію сторінок.

За необхідності текст додатків може поділятися на розділи, підрозділи, пункти і підпункти, які слід нумерувати в межах кожного додатку. Уцьомуразіпередкожнимномеромставляютьпозначення дода-

23

тку(літеру) ікрапку, наприклад, А.2– другий розділ додатку А, Ж.1.3.3.4

– підпункт 1.3.3.4 додатку Ж.

Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у тексті додатку, слід нумерувати в межах кожного додатку, наприклад, рисунок Г.3 – третій рисунок додатку Г, формула (А.1) – перша формула додатку А. Якщо в додатку одна ілюстрація, одна таблиця, одна формула, одне рівняння, їх нумерують, наприклад, формула (В.1).

Якщо у ПЗ як додаток використовується документ, що має самостійне значення і оформлюється згідно з вимогами до документу даного виду (перелік елементів, специфікація і таке інше), його ко-

пію або оригінал вміщують у ПЗ без змін.

Перед копією або оригіналом документа вміщують аркуш (див. додаток В), на якому посередині пишуть великими літерами слово «ДОДАТОК…», позначення додатку (велику літеру) і його назву.

Сторінки копії або оригіналу нумерують праворуч у верхньому куті аркуша, продовжуючи наскрізну нумерацію сторінок ПЗ, не займаючи власної нумерації сторінок копії або оригіналу.

3ДІАГРАМИ

3.1Осі координат і значення величин

Правила виконання діаграм установлені в рекомендаціях Р50 – 77 – 88.

Значення величин, зв'язаних зображеною функціональною залежністю, слід відкладати на осях координат у вигляді шкал. Діаграми для інформаційного зображення функціональних залежностей допускається виконувати без шкал значень величин.

Впрямокутній системі координат позитивні значення величин слід відкладати на осях управо і уверх від точки початку відліку.

Вполярній системі координат позитивний напрямок кутових координат повинен відповідати напрямку обертання проти годинникової стрілки.

Осі координат в діаграмах без шкал та зі шкалами слід закінчувати стрілками, котрі показують напрямок зростання значень величин. В діаграмах зі шкалами осі координат слід закінчувати стрілками за межами шкал або позначати самостійними стрілками після позначення величини, паралельно осі координат, як показано нарисунку

3.1.

24

215	- 1
мм	- 2
210
206,5	A
D 205
200			15 м/хв. 20
0	5,7	10

V

1 – без мастила

2 – малов’язке мастило

Рисунок 3.1 – Приклад оформлення діаграм

Координатні осі, як шкали значень величин, необхідно ділити на графічні інтервали, як показано на рисунку 3.2, одним із таких способів:

–координатною сіткою;

–штрихами;

–поєднанням координатної сітки та штрихів.

Числа біля шкал слід розміщувати поза полем діаграми і розташовувати горизонтально. Допускається наносити числа біля шкал на полі діаграми.

200			а)				200			б)					200						в)
м/с							м/с								м/с
100							100								100
V							V								V
0							0								0
																			1		2		3 с 4
		1 2 3 с 4							1 2 3 с 4
		t							t										t

Рисунок 3.2 – Шкали координатних осей у вигляді: а) координатної сітки; б) штрихів;

в)поєднання координатної сітки та штрихів

25

3.2 Лінії і точки

Згідно Р50 – 77 – 88 осі координат та осі шкал, що обмежують поле діаграми, слід виконувати суцільною основною лінією тов-

щиною S = (0,5 – 1,4) мм. Лінії координатної сітки та штрихи слід виконувати суцільною тонкою лінією S/2. На діаграмі однієї функціональної залежності її зображення слід виконувати суцільною лінією товщиною 2S.

Допускається зображувати функціональну залежність суцільною лінією меншої товщини, а також при зображенні двох і більше функціональних залежностей в одній загальній діаграмі застосовувати різні типи ліній.

Пучок ліній, що виходять із однієї точки або перетинаються в одній точці під малими кутами, слід зображувати на діаграмі, не доводячи до точки перетину, за винятком крайніх ліній, як показано на рисунку 3.3.

y

x

Рисунок 3.3 – Зображення пучка ліній

Характерні точки ліній функціональної залежності (тобто позначені числами, літерами, символами і таке інше) допускається зображувати кружком (див. рис. 3.1). На шкалах допускається наносити числові значення величин для характерних точок. Точки діаграми, отримані вимірюванням або розрахунками, допускається позначати графічно, наприклад, кружком, хрестиком тощо. Позначення точок повинні бути роз'яснені в пояснювальній частині діаграми (див. рис.

3.1).

26

3.3 Позначення величин

Величини, що змінюються, слід показувати одним із таких способів:

–символом;

–найменуванням;

–найменуванням і символом;

–математичним виразом функціональної залежності.

В діаграмі зі шкалами позначення величин слід розташовувати посередині шкали, із зовнішньої сторони, а при об'єднанні символа з позначенням одиниці виміру у вигляді дробу – в кінці шкали після останнього числа. В діаграмі без шкал позначення величин слід розташовувати поряд зі стрілкою, якою закінчується ось.

Позначення у вигляді символів та математичних виразів слід розташовувати горизонтально, а позначення у вигляді найменувань або найменувань та символів – паралельно відповідним осям, як показано на рисунку 3.4.

У випадках, коли на загальній діаграмі зображують дві (або більше) функціональні залежності, то поруч з лініями функціональних залежностей допускається проставляти найменування та (або) символи відповідних величин або порядкові номери. Символи та номери повинні бути роз'яснені в пояснювальній частині діаграми.

Швидкість, м/с

200

100

0	2	4

Час, с

Рисунок 3.4 – Позначення величин у вигляді найменування

27

3.4 Одиниці виміру

Одиниці виміру слід наносити одним із таких способів:

–в кінці шкали між останнім та передостаннім числами шкали (за недостачі місця допускається не наносити передостаннє число);

–разом з найменуванням змінної величини після коми;

–в кінці шкали після останнього числа разом з позначенням змінної величини у вигляді дробу, у чисельнику якого – позначення змінної величини, а в знаменнику – позначення одиниці виміру, як показано на рисунку 3.5.

													А
	200							%
													100
	м/с												50
	100
	V												0
	0
		2						с 4

t

Рисунок 3.5 – Нанесення одиниць виміру

Одиниці виміру кутів (градуси, мінути, секунди) слід наносити один раз – біля останнього числа шкали. Допускається одиниці виміру кутів наносити біля кожного числа шкали.

3.5 Додаткові вказівки

Діаграма може містити:

– найменування, що пояснює зображену функціональну залеж-

ність;

– пояснювальну частину (текстову, графічну), що роз'яснює застосовані в діаграмі позначення, яку слід розташувати після найменування діаграми або на вільному місці поля діаграми.

28

Інші вимоги до виконання діаграм викладені в рекомендаціях Р 50 – 77 – 88.

4 СХЕМИ

4.1 Види і типи схем

Згідно з ГОСТ 2.701 – 2008 схема – це документ, в якому показані у вигляді умовних зображень або позначень складові частини виробу та зв'язки між ними.

Залежно від видів елементів і зв'язків, які входять у склад виробу, види схем мають наступні найменування та літерні коди:

–схема електрична (зображені складові частини виробу, що діють за допомогою електричної енергії) – код Э;

–схема гідравлічна (зображені складові частини виробу, що використовують рідину) – код Г;

–схема пневматична (зображені складові частини виробу, що використовують повітря) – код П;

–схема газова (окрім пневматичної схеми) (зображені складові частини виробу, що діють з використанням газу) – код Х;

–схема кінематична (зображені механічні складові частини) – код К;

–схема вакуумна (зображені складові частини виробу, що діють за допомогою вакуума) – код В;

–схема оптична (зображені оптичні складові частини виробу по напряму світлового променя) – код Л;

–схема енергетична (зображені складові частини енергетичних установок) – код Р;

–схема поділу (позначено склад виробу та призначення складових частин) – код Е;

–схема комбінована (зображені елементи різних видів схем одного типу) – код С.

Примітка. На схемі одного виду допускається зображати елементи схем іншого виду, які безпосередньо впливають на роботу схеми цього виду, а також елементи та пристрої, які не входять у виріб, на який складають схему, але необхідні для пояснення принципу роботи виробу. Умовні графічні позначення таких елементів, а також їх лінії взаємозв’язку показуються на схемі штрихпунктирними лініями, рівними по товщині лініям взаємозв’язку схеми цього виду.

29

Види схем у залежності від основного призначення підрозділяються на типи, які мають наступні найменування та цифровікоди:

–схема структурна (зображені основні функціональні частини виробу та їх призначення і взаємозв’язки) – код 1;

–схема функціональна (роз’яснює процеси, що відбуваються в окремих функціональних колах виробу або в цілому виробі – код 2;

–схема принципова (визначає повний склад елементів і взаємозв’язків між ними, що дає повне уявлення принципу роботи виробу) – код 3;

–схема з'єднань (зображені з’єднання складових частин виробу та визначені проводи, джгути, кабелі або трубопроводи, якими здійснюються ці з’єднання) – код 4;

–схема приєднання (зображені зовнішні приєднання виробу)

–код 5;

–схема загальна (визначає складові частини комплексу і з’єднання їх між собою на місці експлуатації) – код 6;

–схема розташування (визначає відносне розташування складових частин виробу, а за необхідності, також джгутів, трубопроводів, світловодів тощо) – код 7;

–схема об’єднана (зображені елементи різних типів схем одного виду) – код 0.

Таким чином, кожній схемі присвоюють код, який складається з літери, яка визначає вид схеми, та цифри, яка визначає тип схеми, наприклад, схема електрична функціональна – Э2, схема електрогідравлічна принципова – С3, схема електрична з’єднань і приєднання – Э0.

4.2 Загальні вимоги до виконання схем

Загальні вимоги до виконання схем встановлює ГОСТ 2.701 –

2008.

Схеми виконують без дотримання масштабу та дійсного просторового розташування складових частин виробу. На аркушах схеми розміщують основний напис і додаткові графи до нього за формою 1 (перший аркуш) та за формою 2а (наступні аркуші) відповідно до ГОСТ 2.104 – 2006 (див. додаток А). Формати аркушів схемвибирають згідно ГОСТ2.301– 68.

30