grotakres1[1]

Значна частка матеріально-речового і вартісного обороту нині обслуговується різноманітними видами грошових сурогатів і бартером. Правилом стали дезорганізація розрахунків, затримка майже всіх видів платежів, включно з виплатою заробітної плати, стипендій і пенсій, надходження податків у бюджет тощо.

2.3. НаціональнагрошовасистемаУкраїни

Національна грошова система - це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні, в тому числі й порядок емісії національних грошових знаків. Національна грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-еко- номічний рівень розвитку країни. Вона регулюється законами держави та іншими юридичними актами. Сучасна національна грошова система України — це грошова система ринкового типу.

Розпад СРСР у кінці 1991 року зумовив необхідність виходу України з радянської (російської) рубльової зони, запровадження власної грошової одиниці та створення на цій основі власної національної грошової системи як невід'ємної складової національної економіки. Вже 10 січня 1992 р. Україна ввела в готівковий обіг перехідну національну валюту — український карбованець (купон), а у листопаді 1992 р. було завершено впровадження українського карбованця у безготівковий обіг. Український карбованець (купон) забезпечував грошовий оборот у нашій країні понад чотири з половиною роки.

Український карбованець (купон) був тимчасовою грошовою одиницею. За своєю економічною сутністю — це купон багаторазового використання. Національна грошова система, як правило, включає такі основні структурні

елементи:
—найменування грошової одиниці та її частин;
—види	державних		грошових		знаків,	які	мають		законну
платіжну силу;
—масштаб цін;
—валютний курс;
—порядок	готівкового		та	безготівкового		обігу,		їх	регламен
тацію, в тому числі організацію міжнародних розрахунків;
— інститут		(установу),		що	здійснює	грошово-кредитне				та

валютне регулювання.

Грошова одиниця встановлюється законодавством країни з урахуванням соціально-економічних та історичних закономірностей її розвитку. У Конституції України (ст. 99) зазначається, що грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності гривні є основною функцією центрального банку нашої держави — Національного банку України (НБУ). Грошова одиниця є лічильною одиницею, тобто одиницею масштабу цін усіх товарів.

Зростання довіри до національної грошової одиниці — гривні — одне з найважливіших сьогоднішніх і перспективних завдань розбудови національної грошової системи України.

Розмінною грошовою одиницею в Україні є копійка.

Види грошових знаків, що використовуються в національній грошовій системі країни, визначаються відповідними юридичними актами. В сучасних умовах у грошовому обороті України використовуються банківські білети (банкноти) і розмінна монета.

Банкноти — гривня — випускаються в обіг НБУ. Це основний вид грошових знаків, що використовуються у сфері грошового обороту України. Розмінні монети випускаються в обіг для зручності обслуговування роздрібного товарообороту. Розмінні монети є незамінними в торговельних операціях, коли необхідно розплачуватись за товар дрібними частинами грошової одиниці.

Монета має законодавчо визначені форму, вагу, склад металу, певні зображення та написи включно з номіналом вартості. Розмінна монета зараз карбується зі сплавів звичайних металів — міді, нікелю, алюмінію. Така монета називається

білонною.

1 українська гривня дорівнює 100 копійкам (тобто копійка становить 1/100 частини гривні).

Масштаб цін — це засіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін встановлюється й змінюється у законодавчому порядку. Для держави невигідний такий масштаб цін, при якому вартість (ціна) товарів визначається у великих сумах грошей — тисячах, мільйонах тощо. Тому проводиться деномінація грошей і зміна на цій основі масштабу цін. Деномінація

— це зміна номінальної вартості грошових знаків з метою стабілізації національної валюти чи спрощення розрахунків. Деномінація відбувається шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові: у тому ж співвідношенні змінюються й ціни на товари і послуги.

Валютний курс — це співвідношення між національними грошовими одиницями (валютами) різних країн, що виявляється під час їх обміну. По суті, валютний курс — це "ціна" грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Потреба встановлення валютного курсу випливає з особливостей виконання грішми функцій світових грошей. Українська гривня, як і будь-яка інша національна грошова одиниця, є законним купівельним і платіжним засобом тільки на території України. За межами України гривня має бути обміняна на ту валюту, яка є законною для даної країни.

Нормальне функціонування національної грошової системи неможливе без

державного встановлення і регламентації порядку готівкового і безготівкового грошового обігу. НБУ повинен строго контролювати грошовий обіг, сприяти забезпеченню стабільності національної грошової одиниці, регламентувати емісію готівки, вдосконалювати правила здійснення безготівкових платежів, форм розрахунків, способів і порядку платежів, контролювати касові операції у народному господарстві.

Інституцією, яка здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання в

Україні, є НБУ — незалежний фінансово-економічний орган, не підпорядкований ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Постанови, положення та інші нормативні акти щодо регулювання грошового готівкового і безготівкового обігу приймає і

затверджує Правління НБУ. Рішення Правління НБУ не потребують окремого затвердження в органах державної влади. НБУ координує діяльність банківської системи України в цілому.

4. ГрошовамасавУкраїні

Грошова маса, що перебуває в обігу, її структура і динаміка вважаються одними з головних макроекономічних показників стану народного господарства.

В основу виділення обсягу і структури грошової маси покладено агрегатний метод вимірювання пропозиції грошей. Грошовий агрегат у даному разі є групуванням певної категорії грошових форм відповідно до рівня їхньої ліквідності. В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою чотирьох агрегатів:

Мо — готівка; Мх = Мо + депозити до запитання;

М2 = Мг+ строкові депозити (в національній та іноземній валюті); Мг = М2+ кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

В Україні кошти клієнтів за трастовими операціями банків почали враховуватися статистикою лише з 1995 р.

Таким чином, розмежування окремих грошових агрегатів визначається насамперед ступенем їх ліквідності. Най ліквіднішим агрегатом є Мо, найменш ліквідним — Мг НБУ визначає структуру грошової маси в обігу України агрегатним методом з 1993 р.

НБУ останніми роками вживає заходи щодо зниження темпів зростаннясукупної грошової маси, резервів, готівки, особливо у позабанківському обороті. У підсумку зниження темпів зростання грошових агрегатів призвело до звуження монетарних каналів інфляції. Проте, незважаючи на це, продовжує зберігатися цілий ряд негативних тенденцій у грошовому обороті України. Деформації структури грошової маси породили глибокі суперечності в розвитку національної фінансово-грошової системи і одночасно — дисбаланс між фінансовою та виробничою сферами економіки. Багато в чому втрачені важливі функціональні можливості грошової маси — забезпечення платіжно-розрахункових відносин, стимулювання схильності господарських суб'єктів до заощаджень тощо.

Суттєві деформації виникли у розподілі грошової маси між населенням та підприємствами й організаціями. В Україні проявилася тенденція до зростання частки грошової маси у населення, що відображає кризову ситуацію із погіршенням фінансового стану підприємств (фірм). Серйозні деформації у грошовому обороті характерні для співвідношення між готівковою і безготівковою частинами грошової маси. Чим нижча частка Мо у загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвиненішою вважається дана національна грошова система. І навпаки, перевищення темпів зростання Мо порівняно з іншими грошовими агрегатами свідчать про негативні процеси в грошовій сфері.

Серед найвагоміших причин зростання частки готівки в обігу — намагання багатьох суб'єктів господарювання здійснювати розрахунки готівкою з метою уникнення податків; мала довіра юридичних і фізичних осіб до комерційних

банків та інших фінансово-кредитних установ тощо.

Зростання готівки в загальній грошовій масі ускладнює стан з розрахунками у народному господарстві, зменшує грошові надходження на розрахункові рахунки підприємств (фірм), знижує ліквідність та послаблює кредитний потенціал комерційних банків.

Завдяки проведеним заходам фінансової стабілізації у структурі грошової маси відбувся різкий зсув на користь коштів з коротким строком обігу. Гривневі заощадження у банках, які за своїм функціональним призначенням повинні формувати нагромадження, насправді неухильно втягуються в поточний грошовий оборот і втрачають властивості інвестицій. Такі ж наслідки має розширення ринку державних цінних паперів.

Негативні наслідки має заміщення в українській економіці засобів обігу, платежу і заощаджень іноземною валютою. Поглибленню дисбалансу фінансовогрошової системи сприяє насамперед доларизація національної економіки. Збільшення частки грошової маси, що розміщена у валютних заощадженнях, свідчить про недовіру юридичних та фізичних осіб до власної національної валюти.

Виходячи з конкретних завдань монетарної політики, НБУ встановлює цільові орієнтири щодо регулювання грошової маси в обігу на основі вибору певних грошових агрегатів. Комерційні банки працюють у межах тієї грошової маси, яка створюється НБУ.

Завдання формування оптимальної схеми і конкретних механізмів регулювання грошової маси в обігу є сьогодні надзвичайно актуальним. Старі випробувані монетарні інструменти — касовий і кредитний плани вже не придатні для ринкових умов. Необхідно навчитись ефективно використовувати нові ринкові монетарні інструменти.

Сучасна національна грошова система України має перехідний характер. Вона перебуває у стадії становлення і переходу до розвинених грошових структур ринкового типу. В перспективі система управління сукупним грошовим оборотом в Україні має відповідати міжнародним стандартам і вимогам.

5. Грошова реформа 1996 року в Україні

Національна грошова система невіддільна від реального стану економіки країни. Вся багатогранність економічних, соціальних і політичних проблем суспільного розвитку безумовно позначається й на сфері грошового обороту. Грошова система має бути адекватною соціально-економічним умовам розвитку суспільства. Вдосконалення грошової системи, зміна її якісних і кількісних характеристик відбувається в ході проведення грошових реформ.

В економічній науці розрізняють грошові реформи "м'якого" і "радикального" типів. Грошова реформа "м'якого'9 типу передбачає, як правило, проведення заходів щодо заміни діючої грошової одиниці, стабілізації нових грошей без якісної перебудови системи грошового обороту. Грошова реформа "радикального" типу пов'язана, як правило, із запровадженням принципово нової

за змістом і структурою системи грошового обороту.

В Україні з 2 по 16 вересня 1996 р. було проведено грошову реформу "м'якого" типу з деномінацією грошових знаків (зменшенням на п'ять нулів), із зміною назви грошової одиниці. Через обмін грошових купюр (українських карбованців на гривні) замінено раніше діючий масштаб цін. Відповідно було змінено ціни всіх товарів і послуг, розміри тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, платіжних зобов'язань тощо. У цьому плані грошова реформа в Україні вересня 1996 р. майже аналогічна грошовій реформі в колишньому СРСР 1961 р. Тоді було вилучено з обігу та обміняно без будь-яких обмежень старі грошові знаки на нові у пропорції 10:1.

Офіційна концепція грошової реформи в Україні базувалася на принципах "повної прозорості" і "неконфіскаційності". На жаль, ці принципи зумовили некомплексність і обмеженість реформи. Введення гривні носило більше політичний, ніж економічний характер. Українська держава отримала конституційну національну грошову одиницю.

У перспективі важливо не допустити падіння купівельної спроможності та дестабілізації гривні внаслідок зростання рівня інфляції і збільшення обсягів грошової емісії. Виконання цього складного завдання в кризовій економіці невіддільне від одночасного здійснення дійових загальностабілі-заційних заходів: збалансування державного бюджету, лібералізації господарського життя, роздержавлення власності, проведення глибокої реформи банківсько-кредитної системи, цінової реформи тощо.

Законодавчою основою грошової реформи в Україні був Указ Президента України № 762/96 від 25 серпня 1996 р. "Про грошову реформу в Україні". На виконання цього Указу Президента Кабінет Міністрів України і Державна комісія з проведення в Україні грошової реформи прийняли ряд нормативних документів: Постанову Кабінету Міністрів №1002 від 26 серпня 1996 р. "Про переоцінку товарів (робіт, послуг) та механізм контролю за переглядом цін та формуванням вартісних показників в умовах грошової реформи", рішення Державної комісії № 1/96 від 26 серпня 1996 р. "Про заходи щодо підготовки до проведення грошової реформи" та № 2/96 "Про заходи щодо виконання Указу Президента України" від 25 серпня 1996 р. № 762 "Про грошову реформу в Україні". Було затверджено Інструкцію про порядок обміну українських карбованців на гривні в пунктах обміну та на підприємствах, в установах і організаціях; прийнято Тимчасові правила інкасації торговельної та іншої грошової виручки на період проведення грошової реформи; внесено відповідні зміни у Загальні правила визначення ознак платіжності грошових білетів і монет Національного банку України. У ході проведення реформи діяв єдиний порядок обміну купонокарбованців на гривню для населення, юридичних осіб і банків. Українські карбованці обмінювалися на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100 000 карбованців за 1 гривню. З 2 по 16 вересня 1996 р. в магазинах було виставлено два цінники — у карбованцях і в гривнях. У цей період купоно-карбованець працював на поступове вилучення з обігу. В безготівковому обігу всі операції з перерахування в нову грошову одиницю було проведено в перший же день реформи 2 вересня.

6. НованаціональнагрошоваодиницяУкраїни

В результаті проведення грошової реформи вересня 1996 р. в Україні було запроваджено нову українську національну валюту — гривню. В обігу перебувають банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок.

Банкноти гривень усіх номіналів виготовляються на спеціальному білому папері з водяними знаками, розташованими по всій банкноті (тризуб) або в спеціально відведеному місці (портрет). На лицьовому боці банкнот розташовані: портрети видатних діячів історії та літератури України, написи "Україна" або "Україна, Національний банк України", номінал банкноти літерами та цифрами. Дизайн банкнот доповнюють орнаменти, розетки, сітки, виконані багатоколірним друком. На банкнотах номіналом 50 та 100 гривень є нумерація і підпис Голови Правління Національного банку України. Портрети, написи та окремі декоративні елементи банкнот номіналом 2, 5, 10, 20, 50 та 100 гривень виконані рельєфним друком.

Уцентрі зворотного боку банкнот розташовані зображення історикоархітектурних пам'ятників України, зверху над якими зроблено напис "Національний банк України". У нижній частині банкноти літерами та в чотирьох кутах цифрами вказано номінал банкноти. Розмір банкнот номіналом 1, 2, 5, 10 та 20 гривень 135 х 70 мм; розмір банкнот номіналом 50 та 100 гривень

133 х 66 мм.

Убанкнотах гривні використовується сім основних захисних елементів:

1.Водяний знак — зображення світлими лініями тризуба, яке повторюється по всій площі банкноти і видиме при розглядувані проти світла (1, 2, 5, 10, 20 гривень); зображення портрета на білому полі, що повторює портрет на лицьовій стороні банкноти і видиме при розгляданні проти світла (50, 100 гривень).

2.Захисна нитка — вертикальна темна смужка шириною 0,8 мм в товщі паперу, видима проти світла, що має напис "Україна", який можна прочитати за допомогою збільшувального скла (50, 100 гривень).

3.Мікротекст — слова або цифри, що повторюються, які можна прочитати за допомогою збільшувального скла (1, 2, 5, 10, 50, 100 гривень).

4.Суміщений малюнок — малюнок, розташований в одному місці на лицьовій і зворотній сторонах банкноти, всі елементи якого збігаються при розгляді проти світла (50, 100 гривень).

5.Рельєфні елементи — елементи зображення, які виступають над поверхнею паперу і відчутні на дотик (2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень).

6.Знак для сліпих — рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається кінчиками пальців і визначає номінал банкноти

(50, 100 гривень).

7.Кодований малюнок — малюнок, зображення на якому змінюється при розгляді під різними кутами до поверхні банкноти (2, 5,10, 20, 50,100 гривень).

7. ОзнакиплатіжностігрошовихбілетівімонетиНБУ

Ознаки і правила визначення платіжності грошових білетів (банкнот) і монет НБУ встановлені додатком №1 до Порядку ведення касових операцій у народному господарстві України. НБУ веде постійну роботу щодо вдосконалення виготовлення та використання грошей в обігу, вилучення зношених паперових грошей для подальшої їх утилізації. Установи Національного банку і комерційних банків повинні стежити за тим, щоб гроші, які перебувають в обігу, були чистими і якісними.

Слід підкреслити, що в будь-якому суспільстві завжди гостро стоїть проблема недопущення у грошовий обіг фальшивих банкнот, адже фальшиві гроші підривають стабільність монетарної системи держави.

Платіжними вважаються банкноти НБУ, щодо справжності яких не виникає сумнівів, які зберегли свої геометричні розміри, не мають слідів навмисного псування (наприклад домальовування, додруковування і наклейки, що змінюють вартість банкноти тощо).

Банкноти НБУ, достовірність яких не виникає жодних сумнівів, повинні прийматись без обмежень для оплати та обміну, навіть якщо на них є такі пошкодження: плями у будь-якому місці банкноти, написи, надриви; протерті та природно зношені купюри, від яких залишилося не менше ніж 3/4 їх початкового розміру та на яких видно номінал, літери серії та один номер; порвані, надірвані і склеєні, якщо окремі частини банкноти безперечно належать тій же банкноті і на них збереглися серія та номер. Банкноти з переліченими дефектами вважаються зношеними і повинні вилучатися банками з обігу.

Підприємства, установи, організації, товариства не повинні приймати, але банки повинні обмінювати банкноти, від яких залишилося не менше ніж 3/4 їх початкового розміру, але більше половини; пошкоджені вогнем або водою, у яких немає захисної стрічки, але на яких видно номінал, серію, номер; на яких залишився фіксований водяний знак.

Банкноти, які викликають сумнів у їх справжності, приймаються на експертизу.

Монети приймаються до платежу та обміну, якщо не виникає сумнівів з приводу їх платіжності і якщо на них збереглися зображення малого герба України

— тризуба та цифри, що засвідчують вартість монети. Платіжні, але не придатні для обміну монети — деформовані, такі, що були під дією різних реагентів, вогню тощо, здаються до кас установ банків і вилучаються з обігу. Монети, на яких зображення малого герба України і цифра, що засвідчує вартість монети, не збереглися, є неплатіжними і не приймаються для оплати та обміну.

Банки, підприємства, господарські організації, суб'єкти підприємницької діяльності повинні суворо виконувати вимоги Національного банку щодо визначення платіжності і можливості приймняття зношеної готівки. їхні керівники несуть персональну відповідальність за порушення цих вимог.

ТЕМА 3. ВІДКРИТТЯ РАХУНКІВ В УСТАНОВАХ БАНКІВ ТА ЇХ ОБСЛУГОВУВАННЯ

1.Необхідністьвідкриттяісутьрахунківвустановахбанків

2.Класифікаціябанківськихрахунків

3.Порядоквідкриттяізакриттярахунківвустановахбанків

4.Розрахунково-касовеобслуговуваннябанківськогорахунка

5.НормалізаціяплатіжноїдисциплінивнародномугосподарствіУкраїни

6.Міжбанківськірозрахунки

1. Необхідністьвідкриттяісутьрахунківвустановахбанків

Для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів розрахунків та касових операцій юридичні і фізичні особи відкривають банківські рахунки. Наявність банківського рахунка - неодмінна умова участі відповідних осіб у фінансово-господарських операціях. Господарські суб'єкти повинні зберігати свої грошові кошти в установах банків на рахунках і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковому порядку шляхом перерахування з рахунка платника на рахунок отримувача. В касах підприємств, організацій та установ можуть зберігатися лише невеликі суми грошей готівкою як перехідний залишок. Банки відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, іншим організаціям та установам незалежно від форм власності і виду діяльності, а також

фізичним особам на певних, чітко визначених НБУ умовах. Банківський рахунок є однією з основних ознак підприємства як юридичної особи.

Рахунки для зручності відкриваються підприємствами в установі банку, як правило, за місцем своєї реєстрації. Але підприємство має повне право відкрити рахунок у будь-якому банку України за згодою сторін.

Банки зберігають грошові засоби своїх клієнтів на їхніх рахунках, зараховують кошти, що надходять на ці рахунки, виконують розпорядження клієнтів щодо перерахування коштів з рахунка, а також проводять інші банківські операції за рахунком. Отже, через банківські рахунки проходять як безготівкові розрахунки, так і готівкові операції: видача або прийом готівки. Рахунки відкриваються з письмового дозволу керівника установи банку. При відкритті усіх видів рахунків банк зобов'язаний повідомити про це податкову адміністрацію за місцем реєстрації власника рахунку в триденний строк.

Для здійснення розрахунків і платежів через відповідні рахунки в установах банків використовуються спеціальні розрахункові документи встановлених форм, які можуть перебувати лише у внутрібанківському обороті. У документах зазначається підстава для перерахування коштів.

Отже, банківський рахунок є формою поточного відображення та оперативного контролю за станом, рухом, джерелами формування і напрямками витрачання грошей власника даного рахунка. Банківський рахунок може бути відкритий як у національній, так і в іноземній валюті.

В умовах кризової економіки держава може здійснювати належний контроль за грошовими і фінансовими потоками у тому разі, коли кожний господарський суб'єкт матиме тільки один розрахунковий або поточний рахунок у національній валюті. Наявність кількох розрахункових рахунків у різних установах банків створює можливості для проведення незаконних "тіньових" грошових операцій, у тому числі й шляхом оперативних переведень коштів з одного рахунка на інший з метою уникнення сплати податків. У цьому плані висуваються пропозиції про переведення рахунків найбільших платників податків на обслуговування в окремо визначені банки, уповноважені для цих цілей урядом.

Правові відносини, що виникають при відкритті клієнтам банків рахунків у національній та іноземній валюті, регулюються інструкцією №3 НБУ "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті" (затверджено постановою Правління НБУ № 121 від 27.05.1996 р.)

2. Класифікаціябанківськихрахунків

У банківській практиці використовуються різноманітні види рахунків. Розрахунковий рахунок — основний рахунок, що відкривається банками

підприємствам і організаціям, які здійснюють комерційну діяльність з метою отримання прибутку, володіють основними та оборотними коштами і мають самостійний баланс.

З розрахункового рахунка здійснюються грошові операції, пов'язані з основною комерційною діяльністю підприємства — розрахунки за товарноматеріальні цінності, надані й отримані послуги; отримання заробітної плати та сплата обов'язкових платежів з неї; сплата платежів до бюджету і державних фінансових фондів; інші операції відповідно до статутної діяльності підприємства.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банками некомерційним, громадським та деяким іншим організаціям і установам, які не мають підстав для відкриття розрахункового рахунка. До таких організацій і установ належать, наприклад, постійні уповноважені різноманітних громадських фондів, театри і цирки, що приїхали на гастролі, і т. ін.

Характерною ознакою поточного рахунка є те, що він призначений для забезпечення лише власних потреб вищевказаних організацій та установ, а саме: виплати заробітної плати та платежів з неї, проведення операцій, пов'язаних із соціально-побутовими витратами, та інші.

Суброзрахунковий рахунок - підсобний банківський рахунок, що відкривається підприємствам і організаціям, які мають філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи. Ці підрозділи мають перебувати на окремому балансі і бути самостійними платниками податку. Субрахунок відкривається для проведення розрахунків за місцем розташування відособлених структурних підрозділів підприємства за клопотанням власника основного рахунка і за згодою установи банку.

Кошти, що надходять на субрахунок, можуть перераховуватись на основний розрахунковий рахунок підприємства (організації). Така особливість субрахунка

обмежує його економічне значення, підкреслює підсобний характер цього виду банківського рахунка.

У разі, коли відокремлені підрозділи не мають окремого балансу і не є самостійними платниками податків, для них можуть відкриватися субрахунки лише для зарахування виручки та подальшого її перерахування на основний розрахунковий рахунок підприємства. Суброзрахунковий рахунок в іноземній валюті відкривається філіям тих господарських суб'єктів, що мають дозвіл на торгівлю або надання послуг за валюту.

Бюджетний рахунок - банківський рахунок, що відкривається підприємствам, організаціям і установам (їх відособленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового використання.

Бюджетні рахунки відкриваються для обліку доходів і видатків з бюджетів, на них відображаються кошти державного, обласного та інших бюджетів, а також бюджетні кошти, які виділяються для організацій і установ, що фінансуються за рахунок цих бюджетів. З переходом до казначейського виконання державного бюджету створюється єдиний казначейський рахунок, який об'єднує в систему бюджетні рахунки, відкриті на ім'я органів Державного казначейства, та рахунки розпорядників державних коштів.

Позичковий рахунок - банківський рахунок, що служить для здійснення платежів, пов'язаних з наданням кредиту, поверненням його та сплатою відсотків за нього. Позичковий рахунок використовується установами банків для обліку кредитів, що їх одержали організації, підприємства, установи і громадяни. Позичкові рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам у будь-якій установі банку, яка має право видавати позички.

Різновидом позичкового рахунка є контокорентний рахунок. Це єдиний рахунок, на якому обліковуються всі грошові операції банку з клієнтом. Контокорентний рахунок поєднує в собі функції розрахункового і позичкового рахунків; на ньому фіксуються позики банку, всі платежі з рахунка за дорученням клієнта, кошти, які надходять на рахунок клієнта в банк, повернення позик тощо.

Позичковий рахунок може бути відкритий також в іноземній валюті. Депозитний рахунок - банківський рахунок, що відкривається юридичним і

фізичним особам для розміщення тимчасово вільних коштів на депозити банку з нарахуванням відсотків за депозит.

Депозитні рахунки відкриваються на підставі депозитного договору, укладеного між власником рахунка і установою банку на визначений у договорі строк. Після закінчення строку зберігання гроші разом з відсотками повертаються їх власникові.

Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється. Такий захід відповідає умовам жорсткої грошово-кредитної політики.

Депозитні рахунки відкриваються також для розміщення на депозитах банку тимчасово вільних коштів в іноземній валюті.

Кореспондентський рахунок - рахунок, який відкривається для обліку