grotakres1[1]

гроші.

Основними суб'єктами економічних відносин при розрахунках векселями є:

-векселедавець (трасант, перший набувач векселя);

-векселедержатель (ремітент);

-платник (трасат).

Основною відмінністю простого векселя від переказного є те, що при розрахунках за допомогою простого векселя векселедавець і платник є однією особою.

Трасат (платник) стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Лише після акцепту вексель стає повноцінним виконавчим документом. Вексель може виписати як платник, так і постачальник. Якщо вексель виписується постачальником, то платник повинен обов'язково акцептувати такий вексель. Отже, головним вексельним боржником за переказним векселем є акцептант (за простим векселем - векселедавець).

Строк платежу за векселем встановлюється за взаємною домовленістю між постачальником і покупцем. При настанні строку платежу за векселем він оплачується за рахунок коштів платника з його розрахункового рахунку.

Вексельний обіг, таким чином, пов'язаний з виникненням боргу (боргових зобов'язань) у відносинах між постачальниками і покупцями (споживачами). Схема взаємозв'язків у найпростішому вигляді тут така: підприємство, отримавши вексель від свого покупця, використовує цей вексель для розрахунків уже зі своїм постачальником.

Невиконання умов вексельного обігу, неоплата векселя у визначений строк призводить до банкрутства боржника на основі реалізації принципу повної матеріальної відповідальності.

В умовах кризи платежів і фінансового незабезпечення міжгосподарських зв'язків вексельний обіг може стати ефективною формою безготівкових розрахунків.

Важливе значення сьогодні має формування надійного механізму регулювання вексельного обігу. Інституціональну основу такого механізму могла б скласти загальнодержавна вексельна палата, яка могла б організувати реєстровий контроль векселів за єдиними правилами, а також взяти на себе ведення зведеного реєстру вексельних випусків. Реєстрація векселів, відстежування шляхів їх руху дозволяє відразу ж розпізнати фальшиві векселі, підробки, виявити факти недобросовісного придбання векселів.

Вексель є абстрактним борговим зобов'язанням, тобто у ньому не вказується матеріальна підстава боргу на відміну

від інших розрахункових документів, у яких чітко зафіксовано, за які товарно-матеріальні цінності (послуги, роботи) здійснюються розрахунки.

Вексель - це документ, складений у письмовій формі на папері, який містить строго визначену кількість обов'язкових реквізитів. У цьому зв'язку малоперспективним є розвиток розрахункових операцій з бездокументарними векселями, тобто використання електронної форми

векселів. Бездокументар-ний обіг не може забезпечити, наприклад, такого реквізиту векселя, як підпис того, хто його видає, що позбавляє вексель законної сили. Відсутність підпису векселедавця у векселі робить цей цінний папір беззмістовним. Без підпису немає письмового зобов'язання.

Будь-який переказний вексель може бути переданий за допомогою здійснення особливого передатного надпису на звороті векселя — індосаменту. Особа, яка при цьому поступається своїми правами, називається "індосант", а яка набуває їх — "індосат". Здійснюючи індосамент, індосант бере на себе абстрактні зобов'язання, подібно до того, як це робить векселедержатель за видачі векселя.

Особа, у якої знаходиться переказний вексель, розглядається як законний векселедержатель, якщо вона засновує своє право на неперервному ряді індосаментів. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними.

Платіж за переказним векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля — вексельного поручительства. Аваліст, тобто особа, яка здійснила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язання щодо оплати векселя. Аваль збільшує надійність векселя і, таким чином, сприяє ширшому застосуванню цієї форми безготівкових розрахунків. Аваліст несе відповідальність так само, як і той, за кого він дав аваль.

При настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений, векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб. Відмова у акцепті або у платежі має бути засвідчена актом, складеним у

публічному порядку (протест у неакцепті або у неплатежі). У разі оголошення неспроможним платника або векселедавця для здійснення векселедержателем належних йому прав достатньо пред'явлення судового визначення щодо оголошення неспроможності.

11. Деякі особливості банківських операцій з векселями

Установи банків здійснюють з векселями такі операції".

1.Кредитні:

а)	облік (дисконт) векселів;
б)	видача позики до запитання під забезпечення векселів;
в)	рефінансування вексельних операцій.

2.Комісійні:

а)	приймання	векселів	на інкасо	для одержання платежів
і для оплати векселів у строк;
б)	зобов'язання	оплатити	вексель	за платника (доміциляція).

Економічною сутністю банківської операції з обліку (дисконту) векселів є дострокова грошова реалізація векселя банку його держателем і перехід комерційного кредиту в банківський.

Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів

пов'язана з комісійними операціями з векселями. Головне значення тут має інкасування векселів, тобто одержання банком на підставі векселя грошей за дорученням клієнта й зарахування цих грошей на його рахунок. Банки виконують доручення векселедержателів і беруть на себе відповідальність за пред'явлення векселів у строк платнику і одержання відповідних платежів. Якщо платіж надійшов, то вексель повертається боржнику.

За здійснення інкасо банк одержує певну комісійну винагороду. Прийнявши на інкасо векселі, банк зобов'язаний вчасно передати їх за

місцем платежу і поставити до відома платника повідомленням про надходження документів на інкасо. При неодержанні платежу за вексель банк подає його для опротестування від імені довірителя.

Доміциляцією називаються призначення платником за векселем якоїсь третьої особи (банку), а такі векселі - доміцильованими. Банки за дорученням векселедавця чи трасата здійснюють при доміциляції платежі за вексель у встановлений строк. Тобто банк у цьому разі, на відміну від інкасування векселів, є не одержувачем платежу, а платником. Проте банк як доміциліат не є повною мірою відповідальним за вексель; він оплачує вексель за рахунок платника, котрий надає в його розпорядження необхідні кошти.

За оплату векселя як особливий платник банк може стягувати комісію. Для осіб, які мають у даному банку розрахунковий (поточний) рахунок, оплата доміцильованих векселів може здійснюватися безплатно.

Авальовані банком векселі є досить надійним платіжним засобом. їх перевагою є також гарантованість, зручність і розширення кола обігу на всю територію України.

Безготівкові розрахунки із застосуванням векселів будуть ефективними лише за умови існування цивілізованих ринкових відносин і високого рівня довіри господарських суб'єктів один до одного. У протилежному разі, векселі, як показала сучасна господарська і банківська практика, стають знаряддям фінансового обману.

Вексельний обіг - складний економіко-правовий процес, але його розширення має надзвичайно важливе народногосподарське значення.

Використання векселів у господарському обороті прискорює розрахунки і грошовий обіг, адже він дозволяє векселедержателю отримувати гроші, навіть не чекаючи погашення вексельного платежу. Для цього вексель у будь-який час можна вільно продати або ж закласти у заставу в комерційному банку. Вексельний обіг має значний антиінфляційний потенціал: вексель заміняє в господарському обороті реальні гроші.

Широкому застосуванню вексельного обігу в народному господарстві України сприятиме розвиток вексельного права і прийняття відповідних законодавчих актів.

12. Факторинг

Роль факторингу при здійсненні безготівкових розрахунків полягає в забезпеченні постачальнику гарантії платежу. У світовій банківській

практиці факторингові операції з'явилися в 50-ті роки XX століття. Факторинг - це переуступка банку неоплачених боргових зобов'язань,

що виникають між господарськими суб'єктами в процесі реалізації товарів і послуг, на засадах комерційного кредиту. Постачальник уступає банку (або спеціалізованій факторинговій компанії) право одержання платежу. Зміст факторингових операцій викладений у Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1968 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права.

При факторингу банк купує у клієнта право на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до клієнта). При цьому у власність банку-факторингу (банку-посередника) надходять неоплачені розрахункові документи.

За своєю економічною сутністю факторинг є банківською операцією, яка поєднує в собі: а) риси розрахункового обслуговування клієнтів; б) елементи процесу кредитування; в) особливості торговельно-комісійної послуги.

Основними суб'єктами факторингових операцій є: 1) постачальник, клієнт банку; 2) покупець, платник; 3) банк-фактор.

Метою банківської факторингової операції є прискорення строку одержання платежу. Факторингове обслуговування найефективніше для малих підприємств, які, як правило, не мають реального впливу на своїх дебіторів щодо вчасного погашення боргів.

З метою зменшення ризику, який при факторингу досить значний, банк-фактор ставить досить суворі вимоги до клієнтів, які хочуть отримати факторингову послугу. Так, як правило, не проводиться факторингове обслуговування підприємств із великою кількістю дебіторів; тих, які випускають нестандартну чи вузькоспеціалізовану продукцію і мають відповідно труднощі з її збутом (реалізацією) тощо.

Юридичною основою факторингової операції є укладання спеціального договору між банком і клієнтом про проведення розрахункових операцій за допомогою факторингу. Предметом договору є набуття банком-фактором права вимог щодо поставки товарів і надання послуг; банк приймає на себе ризик виконання таких вимог та інкасує ці вимоги.

У договорі банк-фактор може залишити за собою право регресу, тобто право повернути постачальникові розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець. Проте найчастіше укладаються договори без права регресу, при яких банк-фактор бере на себе повний ризик платежу.

Послуги факторингу здійснюються за визначену договором плату. В західних країнах факторингове обслуговування досить дороге.

Отже, банк стає власником неоплачених розрахункових документів. У день подання на інкасо платіжних вимог банк-фактор оплачує їх постачальникові, а потім уже сам завершує розрахунки з покупцями. При такому порядку здійснення безготівкових розрахунків надходження коштів від реалізації товарів (проведений робіт, надання послуг) не залежатиме від платоспроможності платників.

По суті, банк-фактор купує у постачальника його прострочений

дебіторський борг, але купує за ціною, яка становить 80—90 % суми боргу. Ренту у розмірі 10—20 % від суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Економічний зміст такого акту купівлі-продажу — це надання кредиту під боргові вимоги постачальника.

За факторингові операції банк стягує з клієнта плату, яка включає: комісійні за послуги з обслуговування боргу, а також позичковий відсоток, нарахований на виданий клієнту аванс.

Для здійснення факторингових операцій в установі банку може створюватися спеціалізований факторинговий відділ. Для його нормальної роботи формується фонд обігових коштів факторингу (за рахунок депозитів, прибутку і кредиту). При факторинговому відділі створюється також резервний фонд, призначений для покриття збитків від проведення факторингових операцій.

Факторингове обслуговування є видом комерційної діяльності, при якій банкфактор прагне одержати максимально можливий прибуток. Факторингові операції дозволяють скоротити втрати внаслідок затримки платежу, а тому можуть використовуватися як інструмент подолання платіжної кризи.

Факторинг використовується й у зовнішньоекономічній сфері. У зв'язку із збільшенням ступеня кредитного і валютного ризику банк-фактор пред'являє до експортера-постачальника більш жорсткі вимоги, ніж до таких же клієнтів на внутрішньому ринку. При обслуговуванні експортера банк-фактор, як правило, укладає угоду з банком-фактором країни-імпортера і передає йому частку обсягу факторингової операції.

Факторинг почав використовуватися в банківській практиці України в 1989— 1991 рр. Однак внаслідок зростання інфляції, погіршення фінансового становища більшості суб'єктів економічної діяльності подальше розширення банківських факторингових послуг втратило сенс.

У міру поліпшення фінансової ситуації в народному господарстві України будуть створюватися передумови для розширення практики здійснення факторингових операцій.

13. Розрахунки при здійсненні заліку взаємної заборгованості

Суть розрахунків при здійсненні заліку взаємної заборгованості полягає у скасуванні в рівновеликих сумах взаємних грошових вимог та зобов'язань боржників і кредиторів один до одного.

Підприємства, що мають постійні господарські зв'язки з приводу поставок товарів (виконаних робіт, наданих послуг) можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. В угодах сторонами передбачається періодичність звірок взаємної заборгованості із складанням відповідного акта, строки та форма розрахунків. Після складання акта звірки взаємної заборгованості сторона залежно від того, на користь кого склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує

розрахунковий документ (платіжне доручення, платіжну вимогу-доручення) або оформляє вексель.

Здійснення разового заліку взаємозаборгованості між групою підприємств за

рішенням центральних органів оформляється платіжними вимогами.

Платіжні вимоги виставляються кредиторами на платників за кожною позицією дебіторської заборгованості, що відображена в бухгалтерському обліку кредитора.

Дебітор має право повністю або частково відмовитися від оплати платіжної вимоги. У цьому разі він протягом трьох робочих днів з дня отримання реєстру електронних платіжних повідомлень надає банку заяву про повну або часткову відмову від акцепту платежу з обов'язковим зазначенням мотиву відмови. Спори, які виникатимуть при цьому, вирішуються в претензійно-позовному порядку.

На час проведення заліку взаємної заборгованості підприємств кожному учасникові відкривається тимчасовий особовий рахунок на балансовому рахунку № 725 "Розрахунки за разовими заліками", за дебетом якого проводяться суми документів, які оплачуються у порядку заліку, а за кредитом — суми, які надійшли підприємству від інших учасників заліку. Оплата за рахунком № 725 здійснюється

вмежах кредитового залишку.

Вумовах рівномірних, постійних та ритмічних поставок товарів і в наданні послуг можуть використовуватися планові платежі, що здійснюються згідно з окремим договором. При цьому розрахунки здійснюються періодично відповідно до домовленості між сторонами, однаковими сумами у попередньо встановлені строки.

З метою подолання платіжної кризи в Україні запроваджується порядок проведення взаємозаліку коштів з фінансування видатків у рахунок погашення недоїмки за платежами до бюджету. Цей взаємозалік проводиться між розпорядником бюджетних коштів та платником податків у межах не-проведених на дату взаємозаліку видатків, затверджених у кошторисі бюджетної установи, та суми, що не перевищує розміру недоїмки платника за відповідними видами податків.

Для вдосконалення системи розрахунків можливе і доцільне створення центральних та регіональних електронних центрів взаємозаліків, які б на основі інформації про дебіторсько-кредиторську заборгованість підприємств вибудовували замкнуті фінансові ланцюги і проводили електронний взаємозалік.

Поєднання комерційного кредиту з проведенням взаємозаліку боргів за розрахунками за електроенергію характерне для так званих енергетичних векселів, що почали використовуватись в Україні з листопада 1996 р. Центральний суб'єкт ринку електроенергії в Україні - НДЦЕ (Національний диспетчерський центр електроенергетики) "збирає" вироблену електроенергію з генеруючих підприємств (електростанцій) і продає її споживачам. В умовах платіжної кризи і значних сум неплатежів з боку споживачів електроенергії НДЦЕ не спроможні повністю оплачувати електроенергію генеруючим компаніям. Свої зобов'язання перед ними НДЦЕ оформляє векселями, передаючи їх виробникам електроенергії. Електростанції, одержавши вексель НДЦЕ, в свою чергу розраховуються ним за спожите вугілля (газ), необхідні для виробництва електроенергії. Постачальники вугілля (газу) пред'являють цей вексель уже НДЦЕ або його підрозділам - обленерго, які погашаються наданням відповідного обсягу електроенергії. Таким чином, ланцюг взаємозаліку боргів замикається, що оформляється відповідною

бартерною угодою між учасниками цього єдиного технологічного процесу. Розрахунки на основі заліку взаємних вимог розширюють можливість

діючих механізмів здійснення платежів у народному господарстві України.

14. Інкасовідоручення(розпорядження)

Інкасові доручення (розпорядження) застосовуються при одержанні від боржника платежу за виконавчими або прирівняними до них документами, які подав на інкасо стягувач. Інкасове доручення - це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного (безперечного) стягування коштів.

Урядку "Призначення платежу" інкасового доручення (розпорядження) вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ, на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування "платіжна вимога" зазначається "розпорядження" або "інкасове доручення".

Уразі, якщо в інкасовому дорученні не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) покладається на стягувача.

Документи на безспірне стягування та безакцептне списання коштів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств.

Уразі .відсутності коштів на рахунках вони враховуються ца позабалансовому рахунку № 9929 "Розрахункові документи, обов'язкові до сплати".

Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України щодо накладення арешту на кошти юридичних та фізичних осіб.

Ухвала суду або постанова прокурора, слідчого надсилається безпосередньо до банку, в якому відкрито рахунок юридичної або фізичної особи, на кошти якої накладений арешт. У разі накладення арешту на кошти на рахунку банком припиняється списання коштів за розпорядженням власника рахунка (в тому числі використання коштів на потреби підприємства та виплату заробітної плати і прирівняних до неї платежів), за винятком платежів до бюджету.

15. Контроль за станом безготівкових розрахунків

Важливою складовою системи безготівкових розрахунків є контроль установ банків за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків у народному господарстві.

Контроль здійснюється у процесі проведення операцій з безготівкових розрахунків шляхом періодичної перевірки розрахункових документів, аналізу балансів та інших звітних матеріалів підприємств і перевірок у них на місцях. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають

контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Підприємство, яке не дотримується встановлених строків платежів, згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" має сплачувати на користь одержувачів коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки також сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, передбаченому угодою про проведення касово-розрахункових операцій.

Відповідальність за необґрунтованість безспірного стягнення або безакцептного списання коштів, за недостовірність даних, вказаних у розрахункових документах, згідно з нормами цивільного законодавства (статті 203, 440 тощо Цивільного кодексу України) має застосовуватись у вигляді відшкодування заподіяних безпідставним безспірним стягненням або безакцептним списанням збитків.

У народному господарстві України дуже гостро стоїть проблема контролю за швидкістю проходження платіжних документів. Із січня 1997 р. введено порядок, згідно з яким у разі перевищення нормативного терміну проходження платежів з обслуговуючого банку відправника коштів здійснюється безакцептне списання пені з розрахунку 120 відсотків річних від облікової ставки НБУ від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу. Установи банків мають обов'язково зазначати дату надходження платіжних документів а також зарахування або списання коштів за отриманими платіжними документами в день їх надходження.

Для підприємств Міністерства зв'язку України встановлено норматив проходження банківських платіжних документів з перерахуванням коштів у межах України - 7 днів, з внутрішньообласних розрахунків - 3 дні.

ТЕМА 5. ГОТІВКОВО-ГРОШОВИЙ ОБІГ

1.Принципиорганізаціїготівковогообігу

2.Норми регулювання обігу готівки

3.Касові операції на підприємстві: порядок приймання і видачі готівки

4.Касові операції на підприємстві: порядок ведення касової книги і зберігання грошей. Каса

5.Контроль за дотриманням касової дисципліни. Ревізія каси

6.Касове обслуговування підприємства банком

7.Касова робота в установах банків

8.Касове обслуговування установи банку (управління НБУ — комерційний

банк)

9.Прогнозування і облік касових оборотів установ банків

10.Емісійно-касова діяльність НБУ

11.Особливості касового виконання державного бюджету

1. Принципиорганізаціїготівковогообігу

Оптимізація сфери готівкового обігу та підвищення ефективності здійснення готівкових операцій має важливе значення для досягнення фінансової і макроекономічної стабілізації національної економіки України. Робота з готівкою є одним із головних напрямів діяльності НБУ і всієї вітчизняної банківської системи в цілому. Правильна політика в галузі касових і емісійних операцій — неодмінна передумова оздоровлення грошової системи.

Як уже зазначалося, готівково-грошовий обіг — це сукупність платежів, що здійснюються готівкою. В ринковій економіці сфера готівково-грошового обігу є обмежена. Навпаки, для кризової економіки характерним розширення сфери використання готівки, яка обслуговує в основному тіньовий господарський оборот.

Механізми здійснення готівкових операцій регулюються певною законодавчою і нормативною базою. Основними документами, що регламентують порядок використання готівки у вітчизняній економіці, є: "Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України" (затверджено постановою Правління Національного банку України № 21 від 2 лютого 1995 р.), Інструкція № 4 "Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України" (затверджено постановою Правління Національного банку України № 149 від 20 червня 1995 р.).

У нинішніх кризових умовах вирішального значення набувають заходи, спрямовані на скорочення готівкового обігу, а також встановлення фінансових санкцій за порушення діючих правил ведення операцій з готівкою. Всі такі заходи носять антиінфляційну спрямованість.

Постійний контроль за дотриманням правил ведення касових операцій дозволить зменшити масштаби використання готівки підприємствами і організаціями, а отже, і обмежити роль готівкового обігу як засобу обслуговування руху тіньового капіталу, приховування доходів та ухилення від сплати податків до бюджету. Господарські суб'єкти мають здійснювати переважну більшість платежів

із банківських рахунків у безготівковій формі. При цьому підприємства і організації, що одержують готівково-грошову виручку, зобов'язані здавати гроші в установи банків. Готівка може бути одержана з установ банків підприємствами для розрахунків з населенням: на оплату праці, для грошових виплат та заохочень, купівлі-продажу цінних паперів, виплати дивідендів (процентів), інших виплат населенню, що не входять до складу коштів, спрямованих на споживання, допомогу, компенсації, гонорари, стипендії, пенсії, витрати на відрядження, закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, тваринницької та рослинницької сировини, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, макулатури, ганчір'я, склотари, брухту, на страхові відшкодування населенню у разі настання страхових випадків, ломбардам, що здійснюють виключно ломбардні операції, у розмірах згідно з чинними нормативними актами.

Для здійснення готівкових розрахунків кожне підприємство повинно мати касу і вести касову книгу за встановленою формою. В касі підприємства (організації, установи) залишок готівки на кінець кожного робочого дня не повинен перевищувати ліміту каси, встановленого банком та погодженого із підприємством. Підприємства (організації, установи) не мають права нагромаджувати в своїх касах готівку понад встановлені ліміти для здійснення майбутніх витрат, у тому числі й на оплату праці. Готівка, яку господарські суб'єкти отримують в установах банків, має використовуватися тільки за прямим призначенням, тобто на ті цілі, на які вона отримана. Прийом готівки підприємствами при здійсненні розрахунків з населенням проводиться з використанням контрольно-касових апаратів (ККА). Використання господарськими суб'єктами грошей з готівкової виручки допускається лише на строго встановлені для них потреби.

Готівкові розрахунки обслуговують акти купівлі-продажу товарів, як правило, з участю населення, тобто здійснюються між підприємствами і населенням, між окремими громадянами. Підприємства (організації, установи) використовують у розрахунках між собою готівку лише для купівлі необхідних їм товарів на незначні суми. Головна сфера застосування готівки пов'язана з оплатою праці — формуванням грошових доходів населення та їх витрачанням. З рахунків підприємств готівка видається за допомогою чеків, на звороті яких вказується цільове призначення грошей, що будуть одержані.

Касові операції, тобто касове (готівкове) обслуговування народного господарства і населення, є важливим напрямком діяльності комерційних банків і НБУ. Банки організують збір (інкасацію) готівки, що вивільняється з господарського обороту, а також видачу підприємствам (організаціям, установам) і населенню готівки відповідно до існуючих положень і правил.

НБУ очолює касове обслуговування народного господарства і проводить його через комерційні банки. НБУ здійснює емісію грошей та регулює сферу емісійнокасових операцій у народному господарстві України. Головна мета діяльності НБУ в цій сфері — підтримання стабільності і зміцнення національної грошової системи. НБУ встановлює для всіх господарських суб'єктів єдині правила щодо обігу готівки, її збереження і раціонального витрачання.

Для підприємств, організацій і установ встановлено єдиний порядок приймання грошей у каси, їх зберігання, транспортування і видачі, єдині вимоги