Питання 1. Правові основи безпеки життєдіяльності

Законодавство, що стосується безпеки життєдіяльності включає Законодавство України :

- Про охорону здоров'я;

- Про охорону праці;

- Про дорожній рух;

- Про цивільну оборону;

- Про охорону довкілля і так далі

Основи Законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України, проголошує, що кожна людина має природне невід'ємне непорушне право на охорону здоров'я.

Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутнім поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритети охорони здоров'я в діяльності держави :

- поліпшення умов праці;

- поліпшення навчання, побуту і відпочинку населення;

- рішення екологічних проблем;

- поліпшення медичної допомоги;

- встановлення здорового способу життя людей.

Основи законодавства України про охорону здоров'я означають:

- правові, організаційні, економічні і соціальні основи охорони здоров'я на Україні;

- регулюють громадські стосунки в цьому напрямі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил;

- високій працездатності і довголітньому активному життю громадян;

- усунення чинників, які швидко впливають на здоров'я;

- попередження захворюваності, інвалідності, смертності і зниження їх рівня;

- поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на конституції України і складається з цих основ, і інших, прийнятих окремо актів законодавства, які регулюють громадські стосунки у галузі охорони здоров'я.

У статті 4, проголошуються основні принципи охорони здоров'я :

- визначення охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави одним з головних чинників виживання і розвитку народу України;

- підтримка прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я і забезпечення, пов'язаних з ними, державних гарантій;

- гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищень медично-соціального захисту найбільш слабкої частини населення;

- рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги і її послуг у галузі охорони здоров'я;

- відповідність завданням і рівню соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

- орієнтація на сучасні стандарти здоров'я і медичної допомоги, об'єднання наших традицій і досягнень зі світовим досвідом в області охорони здоров'я;

- попереджувальний профілактичний характер, комплексний соціальний, економічний і медичний підхід до охорони здоров'я;

- багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, об'єднання державних гарантій з демонополізацією підприємств і конкуренцією;

- децентралізація державного управління, розвиток саморятувальних заходів і самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основах.

Право на охорону здоров'я має кожен громадянин України, що передбачає:

- життєвий рівень, що включає їжу, одяг, житло, медичне спостереження і соціальне обслуговування, яке є необхідним для підтримки здоров'я людини;

- безпечна для життя і здоров'я природне довкілля;

- санітарно - епідемічне благополуччя територій і населеного пункту, де він мешкає;

- безпечні і здорові умови роботи, навчання, побуту і відпочинку;

- кваліфіковану медично-санітарну допомогу, що включає вільний вибір лікаря, закладів охорони здоров'я;

- достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі чинники ризику, і їх міру;

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій, що стосуються формування державної політики в області охорони здоров'я;

- участь в управлінні охороною здоров'я і в проведенні громадської експертизи з цих питань в порядку, передбаченому законодавством;

- можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

- правовий захист будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

- відшкодування за втрачене здоров'я.

Законодавством України можуть бути визначені і інші права громадян в області охорони здоров'я.

Закон України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» від 24 січня 1994 р. зі змінами і доповненнями.

- регулює громадські стосунки, які виникають у сфері санітарного і епідемічного благополуччя;

- визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян;

- встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби;

- здійснює державний санітарно - епідеміологічний контроль на Україні.

У статті 1, визначено, що санітарне і епідемічне благополуччя населення - оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечує:

- низький рівень захворювання;

- відсутність швидкого впливу на здоров'ї населення, чинників довкілля;

- відсутність умов для виникнення і розширення інфекційних захворювань.

Згідно із статтею 4, громадянин має право на:

- безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку і природного довкілля;

- участь в розробці, обговоренні і громадської експертизи проектів програм і планів забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань відповідними органами;

- відшкодування шкоди, заподіяного їх здоров'я, внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

- достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також явні і можливі чинники ризику для здоров'я і їх міра.

Законодавством України громадянам можуть бути визначені і інші права для забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя.

Згідно із статтею 5, громадяни зобов'язані:

- піклуватися про стан свого здоров'я, і здоров'я і гігієнічного виховання своїх дітей не шкодячи здоров'ю інших громадян;

- брати участь в проведенні санітарних і профілактичних заходів;

- проходити обов'язкові медичні огляди і щеплення, в передбачених законодавством випадках;

- виконають розпорядження і вказівки посадовців державного і санітарно - епідемічного контролю;

- використати їх обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя.

Дуже важливе значення має Закон «Про попередження захворювання на синдром придбаного імунітету (СНІД) і соціальний захист населення». Закон виконаний в новій редакції(згідно із законом України від 3 березня 1998 р. № 155/98 - ВР.

Синдром придбаного імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, яка викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і завдяки відсутності нині специфічних методів профілактики і ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масові поширення цього захворювання у всьому світі і на Україні створюють:

- загрозу особистої, громадської і державної безпеки;

- заподіює тяжкі соціально-економічні і демографічні наслідки.

Це обумовлює необхідність введення спеціальних заходів для захисту прав і законних інтересів громадян і суспільства.

Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в області охорони здоров'я населення.

Особливій актуальності придбаває закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000р.

Цей закон спрямований на:

- попередження виникнення і розширення інфекційних захворювань людей;

- локалізацію і ліквідацію спалахів і епідемій;

- відновлює права, обов'язки і відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Визначимо деякі нормативно-правові акти для охорони здоров'я, які розроблялися останнім часом:

- постанова Кабінету Міністрів від 24.04.1999 №696 «Про Затвердження правил санітарної охорони території України»

- постанова Кабінету Міністрів від 23.04.1999 №667 «Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом»

- постанова Кабінету Міністрів від 09.03.1999 №341 «Про програму профілактики СНІД і наркоманії на 1999-2000 року»

- постанова Верховної Ради від 19.02.1999 №453 - XIV «Про проект закону України про захист населення від інфекційних хвороб»

- постанова Кабінету Міністрів від 23.03.1998 №357 «Про комплексні заходи з попередження поширення хвороб, які передаються статевим шляхом»

Законодавство про охорону праці складається із Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 р., кодексу закону про працю, і інших нормативних актів.

Ви про них дізнаєтеся на заняттях з предмета «Охорона праці».

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р., проголошує що:

- забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності по охороні життя і здоров'я людей, національного багатства і довкілля.

Цей Закон означає:

- загальні правові, економічні і соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України;

- регулює стосунки державних органів, юридичних і фізичних в цій галузі, не залежно від виду їх діяльності і форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові і соціальні основи дорожнього руху з метою:

- захисту життя і здоров'я громадян;

- створення безпечних і комфортних умов для учасників руху;

- охорона природного довкілля.

Закон регулює:

- громадські стосунки у сфері дорожнього руху і його безпеки;

- визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій не залежно від форм власності і господарювання.

У статті 14 визначені права і обов'язки учасників дорожнього руху - учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, же/д переїзди або інші місця, призначені для пересування людей і перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху відносяться водії і пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погонні тварини.

Учасники дорожнього руху мають право на:

- безпечні умови дорожнього руху, на стягнення збитків, створених внаслідок незадовільного стану автомобільних доріг, вулиць, же/д переїздів, вимогам безпеки руху;

- вивчення норм і правил дорожнього руху;

- отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних і інших організацій, а також органів Державної автоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, інформації про умови дорожнього руху.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

- знати і неухильно дотримуватися умов цього закону, правил дорожнього руху і інших нормативних актів з питань безпеки руху;

- створювати безпечні умови для дорожнього руху, не заподіювати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам;

- виконувати розпорядження органів державного контролю для підтримки законодавства про дорожній рух.

Згідно із законом «Про цивільну оборону України» від 3 лютого 1993р., кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих і на вимоги гарантій забезпечення реалізації цього права від кабінету Міністрів України, Міністерств і інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого саморятування, керівництва підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і підпорядкування.

Держава, як гарант цього права створює систему ЦЗ, яка має свою мету захисту населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного і військового характеру.

У статті 1 написано, що ЦЗ України є державною системою органів управління сил і засобів, які створюються для організації і забезпечення захисту населення від наслідків НС техногенного, екологічного, природного і військового характеру.

Завданнями ЦЗ України є:

1. Попередження виникнення НС техногенного походження і вжиття заходів по зменшенню збитків і втрат у разі аварій, катастроф, великих пожеж і стихійних лих;

2. Сповіщення населення про загрозу і виникнення НС в мирний і військовий час і постійне інформування його про обстановку, що складається;

3. Захист населення від наслідків НС (аварій, катастроф, великих пожеж, стихійних лих і застосування засобів поразки);

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф і стихійних лих і у військовий час;

5. Організація проведення СіДНР в районах лих і інших осередках ураження.

6. Створення системи аналізу і прогнозування, сповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним (біологічним) зараженням, підтримка їх в готовності для стійкого функціонування в НС мирного і воєнного часу;

7. Підготовка і перепідготовка керівного складу ЦЗ, її органів управління і сил, навчання населення умінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 р., спрямований на:

- забезпечення захисту життя, здоров'я і майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, заподіяного: - практичною діяльністю, - випадковими радіоактивними аваріями - шляхом виконання попереджувальних і рятувальних заходів і шляхом відшкодування шкоди.

У статті 3 говориться про права людини по захисту від дії іонізуючих випромінювань - «Кожна людина, яка мешкає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забезпечується виконанням комплексу заходів :

- для запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення;

- компенсацію за перевищення встановлених дозових меж опромінення;

- відшкодування збитків, нанесених внаслідок впливу іонізуючих випромінювань.

Регіональна програма захисту населення від впливу іонізуючих випромінювань (ст. 12) розглядається згідно з щорічною оцінкою стану захисту населення від дії іонізуючих випромінювань на відповідній території і повинна включати такі заходи:

- пошук і виявлення джерел шляхів, які роблять вплив іонізуючих випромінювань на людину;

- реалізація заходів для знищення джерел і шляхів, які роблять вплив іонізуючих випромінювань на людину, і захисту від цього впливу людини;

- впровадження пунктів радіаційного контролю продуктів харчування на ринках і в інших місцях масової реалізації;

- організація постів індивідуальних дозиметричних вимірів, згідно з нормативами, певними відповідними центральними органами виконавчої влади;

- надання населенню безкоштовних консультацій з питань захисту від впливу іонізуючих випромінювань, радіаційного контролю, дезактивації предметів побуту і поховання побутових радіоактивних відходів;

- створення умов для проведення дозиметричних обстежень, радіометричних і дезактиваційних робіт за замовленням населення, і умов для збирання і поховання побутових радіоактивних відходів;

- прокат, ремонт, атестація і обслуговування побутових приладів радіаційного контролю.

У цьому законі розглядається захист людини від впливу радіонуклідів, які містяться в продуктах харчування, продовольчій сировині і питній воді.