Основи екології екологічне законодавство україни

З часу надбання незалежності в Україні прийнято цілий ряд законодавчих актів природоохоронного змісту, основні з яких наступні :

1. Закон України «Про охорону природного довкілля» введений в дію з 1 липня 1991 р., при цьому скасований Закон України «Про охорону природи Української РСР» від 30 червня 1960 р.

2. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.).

3. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.).

4. Закон України «Про тваринний світ» (1993 р.).

5. Закон України «Про екологічну експертизу» (1995 р.).

6. Закон України «Про виняткову(морський) екологічну зону України» (1995 р.).

7. Постанова Верховної Ради України «Про червону книгу України».

Перший закон пакету - закон України «Про охорону довкілля» є головним законодавчим актом України в області охорони природного довкілля.

Вже в преамбулі до закону відзначається, що охорона природного довкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова стійкого економічного і соціального розвитку України. З цією метою Україна, відзначається далі, здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Закон складається з 16 розділів. Розділ 1 - загальні стани - включає 8 статей, які визначають : завдання законодавства про охорону природного довкілля (ст. 1); комплекс природоохоронних законів (ст. 2), що розробляється; основні принципи охорони природного довкілля (ст. 3); право власності на природні ресурси (ст. 4); об'єкти правової охорони природного довкілля (ст. 5); державні екологічні програми (ст. 6); питання підвищення екологічної культури суспільства (ст. 7) і комплекс наукових досліджень з метою розробки наукових основ раціонального природокористування і забезпечення екологічної безпеки (ст. 8).

Розділ 2 - екологічні права і обов'язки громадян - включає 4 статті, визначають: екологічні права громадян (ст. 9); гарантії екологічних прав (ст. 10); гарантії захисту прав громадян (ст. 11) і обов'язки громадян в області охорони природного довкілля (ст. 12).

Розділ 3 - повноваження рад народних депутатів - містить статті (ст. 13-15), що розмежовують компетенції Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих Рад, народних депутатів відповідно.

Розділ 4 - повноваження органів управління в області охорони природного довкілля - містить 6 статей (ст. 16-21). У них визначаються суть, завдання управління і склад органів управління (ст. 16); компетенції Кабінету Міністрів України, Уряди Автономної Республіки Крим, виконавчих і розпорядливих органів місцевих Рад народних депутатів, спеціально уповноважених органів державного управління в області охорони природи (ст. 17-20) і повноваження громадських об'єднань (ст. 21).

Розділ 5 - спостереження, прогнозування, облік і інформування в області природного довкілля - містить 4 статті. У них визначаються: створення системи державного моніторингу природного довкілля і склад органів, що його, що здійснюють (ст. 22); кадастри природних ресурсів (ст. 23); порядок державного обліку об'єктів, що шкідливо впливають на природне довкілля і об'єми викидів забруднюючих речовин (ст. 24); порядок інформування Верховної Ради України про стан природного довкілля (ст. 25).

Розділ 6 - екологічна експертиза - містить 5 статей, що визначають обов'язковість і об'єкти екологічної експертизи (ст. 26, 27); порядок проведення, завдання експертизи і склад підрозділів екологічної експертизи (ст. 28); обов'язковість виконання висновків державної екологічної експертизи (ст. 29) і статус громадської екологічної експертизи (ст. 30).

Розділ 7 - стандартизація і нормування в області охорони природного довкілля - містить 3 статті, в них визначаються завдання екологічної стандартизації і нормування, екологічні стандарти і нормативи (ст. 31-33).

Розділ 8 - контроль і нагляд в області охорони довкілля - містить 4 статті, в них визначаються: завдання контролю і перелік контролюючих органів (ст. 34-35); завдання і права громадського контролю (ст. 36); прокурорський нагляд за дотриманням природоохоронного законодавства (ст. 37).

Розділ 9 - регулювання використання природних ресурсів - містить 3 статті, в них визначаються: порядок використання природних ресурсів державними і приватними користувачами (ст. 38); перелік природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення (ст. 39); обов'язкові вимоги, дотримання яких потрібні при використанні природних ресурсів (ст. 40).

Розділ 10 - економічний механізм забезпечення охорони природного довкілля - містить 9 статей, в них визначаються: завдання економічних заходів забезпечення охорони природного довкілля (ст. 41); джерела і порядок фінансування природоохоронних заходів (ст. 42); порядок встановлення лімітів використання природних ресурсів і норм плати за їх використання, забруднення і погіршення якості (ст. 45); розподіл платежів за використання природних ресурсів (хто розподіляє платежі, кому поступають засоби) (ст. 46); утворення позабюджетних республіканських і місцевих фондів охорони природного довкілля (ст. 47); порядок стимулювання раціонального і дбайливого природокористування (ст. 48); порядок екологічного страхування (ст. 49).

Розділ 11 - заходи по забезпеченню екологічної безпеки - включає 10 статей, в яких визначаються: екологічна безпека як такий стан природного довкілля, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людей (ст. 50); екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, вводу в дію і експлуатації підприємств, споруд і інших об'єктів (ст. 51); вимоги охорони довкілля при застосуванні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсинів, неконтрольованої і шкідливої біологічної дії, акустичної, електромагнітної, іонізуючої і інших фізичних чинників і радіоактивного забруднення і забруднення усіх видів від транспортних засобів (ст. 52-56); вимоги екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів і винаходів, застосуванні нової техніки, технологій і систем, при проведенні військових маневрів, переміщенні військ і військової техніки(окрім особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України), будівництві і експлуатації військових і оборонних об'єктів і об'єктів внутрішніх справ і державної безпеки (ст. 57, 58); екологічні вимоги при розміщенні населених пунктів (ст. 59).

Розділ 12 - природні території і об'єкти, що підлягають особливій охороні, - включає п'ять статей, в яких визначаються : система природних територій і об'єктів, що підлягають особливій охороні (ст. 60); природно-заповідний фонд України (ст. 61); курортні і лікувально-оздоровчі зони (ст. 62); рекреаційні зони (ст. 63); рідкісні зникнення, що знаходяться під загрозою, види тварин і рослин (ст. 64).

Розділ 13 - надзвичайні екологічні ситуації - включає дві статті. Стаття 65 визначає зони екологічних катастроф і підвищеної екологічної небезпеки, а також організації, відповідальні за класифікацію цих зон і визначення їх статусу і прав. Стаття 66 визначає схему і організації, відповідальні за розробку і здійснення заходів по відвертанню аварій і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків. Складання переліку екологічно небезпечних об'єктів ставиться Міністерству охорони природного довкілля і ядерної безпеки України.

Розділ 14 - вирішення суперечок в області охорони природного довкілля - складається з однієї статті 67, яка встановлює порядок вирішення суперечок між різними організаціями і установами, включаючи організації і установи інших держав в області охорони природного довкілля.

Розділ 15 - відповідальність за порушення законодавства про охорону природного довкілля - включає три статті, в яких встановлюється відповідальність (адміністративна, дисциплінарна, цивільна, кримінальна) за порушення законодавства України про охорону природного довкілля (ст. 68); визначаються особливості застосування громадянської відповідальності (ст. 69); і адміністративній, і кримінальній відповідальності за екологічні правопорушення і злочини (ст. 70).

Розділ 16 — міжнародні відносини України в області охорони природного довкілля — включає дві статті. Стаття 71 встановлює участь України в міжнародній співпраці в області охорони природного довкілля і здійсненні заходів по розвитку і зміцненню міжнародної співпраці з іншими державами і у рамках діяльності організацій ООН, а також встановлює пріоритет міжнародного права в договорах, ув'язнених Україною, у разі, якщо в законодавстві України є інші правові норми. Стаття 72 визначає обов'язку іноземних юридичних осіб, громадян і осіб без громадянства по дотриманню законодавства України про охорону природного довкілля.

На закінчення слід зауважити, що більшість статей цього основного природоохоронного закону не мають властивості прямої дії, вони лише обкреслюють схему правових взаємовідносин, припускаючи, що статті прямої дії є предметом відповідних додаткових законодавчих актів, частково розроблених (див. перелік на спр. 321), а що частково розробляються по напрямах, визначуваних ст. 2 справжні Закони.

Другим законом вказаного пакету є Закон України про природно-заповідний фонд України (1992 р.). Він визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів і об'єктів. Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, відносно якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій і об'єктів.

До природно-заповідного фонду відносяться ділянки суші і водного простору, природні комплекси і об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну і іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафту, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримки загального екологічного балансу.

Закон складається з 11 розділів, що включають 66 статей, що охоплюють усі правові питання охорони природно-заповідного фонду України - класифікацію територій і об'єктів, форми власності на цих територіях, правові начала їх функціонування, види їх використання (1-й розділ, 10 статей); управління в області організації охорони і використання територій заповідного фонду (2-й розділ, 3 статті); режим територій і об'єктів (3-й розділ, 11 глав, 25 статей); охоронні зони територій і об'єктів фонду (4-й розділ, 2 статті); науково - дослідницькі роботи на територіях і об'єктах фонду (5-й розділ, 3 статті); економічне забезпечення організацій і функціонування (6-й розділ, 7 статей); державний кадастр територій фонду (8-й розділ, 4 статті); охорона територій (9-й розділ, 4 статті); відповідальність за порушення законодавства (10-й розділ, 2 статті) і міжнародну співпрацю в області охорони і використання територій (11-й розділ, 2 статті).

Третім законом пакету є закон України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.).

Цей закон спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, що є одним з основних життєво важливих елементів природного довкілля, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвертання шкідливої дії на природне довкілля.

Закон складається з десяти глав, що включають 48 статей, які визначають правові і організаційні основи і екологічні вимоги в області охорони і використання атмосферного повітря. Так, в 1-му розділі (3 статті) викладені завдання Закону, склад законодавства з питання охорони атмосферного повітря і принципи управління в цій області. У 2-му розділі викладені принципи стандартизації і нормування в області охорони атмосферного повітря (8 статей). У 3-ому розділі, що включає 12 статей, викладені правові питання заходів по охороні атмосферного повітря.

У 4-му розділі викладені вимоги Закону про дотримання заходів по охороні атмосферного повітря при проектуванні будівництва і реконструкції промислових підприємств (6 статей). У 5-му розділі викладені правові аспекти регулювання стосунків в області використання атмосферного повітря (3 статті), в 6-му - екологічного механізму забезпечення охорони атмосферного повітря (5 статей), в 7-му – контролю (4 статті). Восьмий розділ присвячений питанням державного обліку і моніторингу в області охорони атмосферного повітря (2 статті), дев'ятий розділ - питанням правопорушень (2 статті) і десятий розділ - міжнародним відносинам (1 стаття), де знову підкреслюється пріоритет міжнародного права.

Четвертий закон — «Закон України про тваринний світ»(1993 р.).

У Законі вказується, що тваринний світ є одним з основних компонентів природного довкілля, національним багатством України, джерелом духовного і естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для отримання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів, а також інших матеріальних цінностей.

Заходи по захисту, відтворенню і раціональному і дбайливому використанню тваринного світу робляться в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні. Закон містить 7 розділів, 59 статей. У розділі 1-му встановлюється склад законодавства про охорону, відтворення і використання тваринного світу, завдання законодавства, визначається об'єкт тваринного світу, суб'єкти права загальнодержавного, колективного і приватного власників, основні принципи охорони і державного управління охороною, права і обов'язки громадян. У другому розділі визначаються форми використання тваринного світу і обов'язку і права користувачів (21 стаття). Третій розділ визначає правові аспекти охорони тваринного світу. Він містить 19 статей. Далі закон включає правові аспекти моніторингу і державного обліку (4-й розділ, 2 статті), контролю в області охорони, використання і відтворення тваринного світу (5-й розділ, 6 статей), відповідальності за порушення законодавства (6-й розділ, 1 стаття), міжнародних відносин України в області охорони тваринного світу (7-й розділ, 1 стаття).

П'ятий закон — Закон України «Про екологічну експертизу» — містить 8 розділів, всього 51 статтю. У Законі визначаються суть, мета і завдання екологічної експертизи, склад законодавства по ній, об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи (1-й розділ, 11 статей); форми екологічної експертизи (2-й розділ, 6 статей); державне регулювання і управління в області екологічної експертизи (3-й розділ, 9 статей); статус експерта (4-й розділ, 4 статті); права і обов'язки замовників екологічної експертизи (5-й розділ, 2 статті); порядок проведення (6-й розділ, 14 статей); порядок фінансування (7-й розділ, 3 статті); відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу (8-й розділ, 1 стаття); міжнародна співпраця в області екологічної експертизи (9-й розділ, 1 стаття).

Шостий закон - Закон України «Про виняткову (морський) економічну зону України» - містить 32 статті. У них визначаються правовий режим виняткової(морський) економічної зони України, склад законодавства, пов'язаний з правовим режимом виняткової (морський) зони. Визначається виняткова (морська) зона як морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що належать їй, шириною 200 морських миль, відлічених від тих же початкових ліній, що і територіальне море України.

Положення про Червону книгу України« було прийняте Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року.

Червона книга України є основним державним документом, в якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що знаходяться під загрозою зникнення, і заходи по їх збереженню і науково обґрунтованому відтворенню. Занесені в Червону книгу тварини підлягають особливій охороні на усій території України. Залежно від стану і міри загрози для популяцій видів тварин і рослин, занесених в Червону книгу, вони підрозділяються на категорії: зниклі, зникаючі, уразливі, рідкісні, невизначені, недостатньо відомі, відновлені. Для наукового забезпечення ведення Червоної книги створена національна комісія з питань Червоної книги України.

Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992р. був також затверджений «Порядок обмеження, тимчасової заборони (призупинення) або припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону природного довкілля».

Цей Порядок встановлює правові основи ухвалення відповідного рішення про характер обмеження діяльності підприємства або будь-якої іншої юридичної одиниці.