Законодавчі акти, пов'язані з чорнобильською катастрофою

Чорнобильська катастрофа - унікальна катастрофа за усі часи розвитку людської цивілізації. У зв'язку е винятковим різноманіттям наслідків катастрофи виникло величезне різноманіття проблем, для врегулювання яких знадобилося багато постанов різних органів влади, законів, концепцій і інших правових документів, що дістали збиральну назву «Чорнобильське законодавство».

Катастрофа торкнулася доль мільйонів людей на великій території різних держав (колишніх республік СРСР), де виникли нові соціально-економічні умови.

Постановою Верховної Ради України від 1 серпня 1990 р. «Про невідкладні заходи по захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи» республіка оголошена зоною екологічного лиха.

Проведете ефективних дій з ліквідації наслідків катастрофи зажадало залучення не лише величезних фінансових, матеріальних і інших ресурсів, але і рішення проблем соціального і медичного характеру, правильного правового регулювання режимів територій, що піддалися різній мірі радіоактивного забруднення, в умовах повної відсутності науково обґрунтованих норм радіаційної безпеки.

На 3-ій сесії Верховної Ради УРСР від 27-28 лютого 1991 р. був прийнятий цілий пакет документів, серед яких «Концепція проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи».

Основний принцип концепції полягав в тому, що для критичної групи населення (діти 1986 року народження) величина ефективної дози додаткового опромінення, пов'язаного з катастрофою, не повинна перевищувати 0,1 бер в рік і 7,0 бер за життя.

Юридичне забезпечення положень Концепції здійснюється на підставі Законів:

1. «Про правовий режим територій, що піддалися радіоактивному забрудненню в результаті Чорнобильської катастрофи«;

2. «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих в результаті Чорнобильської катастрофи« і Тимчасового положення про Національну комісію радіаційного захисту населення України (НКРЗУ).

Першим законом встановлено чотирьох категорійне зонування радіоактивно забруднених територій.

1. Зона відчуження - територія, з якою проведена евакуація населення в 1986 р.

2. Зона безумовного (обов'язкового) відселення - територія, що піддалася забрудненню довгожівучімі радіонуклідами з щільністю забруднення ізотопами цезію 15 Кu/км² і більше, або стронцію 3 Кu/км² і більше, або плутонію 0,1 Кu/км² і більше.

Передбачалося, що в таких районах доза додаткового опромінення може перевищити 0,5 бер в рік.

3. Зона гарантованого добровільного відселення - територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 5,0 Кu/км² до 15,0 Кu/км², або ізотопами стронцію від 0,15 Кu/км² до 3,0 Кu/км², або плутонію від 0,01 Кu/км² до 0,1 Кu/км², а також територія з ґрунтами, сприяючими високій міграції радіонуклідів в рослини з щільністю забруднення ізотопами цезію від 1,0 Кu/км² до 5,0 Кu/км², або стронцію від 0,02 Кu/км² до 0,15 Кu/км^2, або плутонію від 0,005 Кu/км² до 0,01 Кu/км².

Передбачалося, що ефективна додаткова доза опромінення в цих умовах перевищить 0,1 бер в рік.

4. Зона посиленого радіологічного контролю - територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами цезію від 1,0 Кu/км² до 5 Кu/км², або стронцію від 0,002 Кu/км² до 0,15 Кu/км², або плутонію від 0,005 Кu/км⁵ до 0,01 Кu/км², за умови, що додаткова доза опромінення не перевищить 0,05 бер в рік.

Межі зон встановлюються і переглядаються Кабінетом Міністрів України, на основі експертних висновків Національної комісії радіаційного захисту населення України, Академії наук України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і інших міністерств і відомств.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, в результаті Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991р. № 106 «Про організацію виконання постанови Верховної Ради Українською РСР про порядок введення в дію законів Української РСР »Про правовий режим територій, що піддалися радіоактивному забрудненню в результаті Чорнобильської катастрофи« і »Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих в результаті Чорнобильської катастрофи«.

Згідно з цим переліком до зони відчуження увійшли 74 села і 2 міста; у зону безумовного (обов'язкового відселення) - 87 сів і 4 селища міського типу; у зону гарантованого добровільного відселення - 767 сів, 15 селищ міського, типу і 4 міста; у зону посиленого радіологічного контролю - 1200 сів, 40 селищ міського типу і 23 міста.

Для кожної з вказаної зон, відповідно до закону «Про правовий режим.»., визначений її правовий режим. Так, землі зон відчуження і безумовного відселення виводяться з господарського обороту і вивезення за межі зон яких-небудь матеріалів, продуктів, кормів, лікарських рослин, машин, механізмів і ін. без спеціального дозволу місцевих органів виконавчій владі і дозиметричного контролю забороняється. На вказаних територіях забороняється також випас худоби, полювання, рибальство, перегін тварин, сплав лісу, транзитний проїзд, в'їзд на територію зони і виїзд з неї без спеціальних пропусків і дозиметричного контролю. Положення про в'їзд і виїзд затверджено постановою Кабінету міністрів України від 23 липня 1991р. № 106.

У зоні гарантованого добровільного відселення допускається використання землі, але у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Для зниження захворюваності населення в цій зоні державою гарантується: добровільне переселення людей, постійний дозиметричний контроль, радіоекологічний і медично-біологічний моніторинг, проведення суцільної диспансеризації населення, дезактивація території.

Правовий режим зони посиленого радіоекологічного контролю спрямований на дотримання цього контролю до населення і довкілля, при цьому гарантується проведення щорічної суцільної диспансеризації людей і забезпечення профілактики захворювань.

Державний контроль за дотриманням правового режиму в зонах, що піддалися радіоактивному забрудненню, покладений законом на обласні Ради депутатів і відповідні виконавчі органи влади.

Законом передбачений радіоактивний контроль рівня радіоактивного забруднення сільгоспугідь, сільгосппродукції, усіх видів транспортних засобів і визначені відповідні контролюючі органи, а контроль за достовірністю даних радіаційного контролю покладений на Державний санітарний нагляд Міністерства охорони здоров'я України.

Другий закон України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає, що такими особами є :

а) учасники ліквідації наслідків аварії;

б) потерпілі від Чорнобильської катастрофи.

У Законі сформульовані також ознаки, по яких потерпілі можуть бути віднесені до тієї або іншої категорії«...

Окрім цього до потерпілих від Чорнобильської катастрофи відносяться діти, у яких дози опромінення щитовидної залози перевищують рівні, встановлені Мінохоронздоров'я України.

Для встановлення пільг і компенсацій Закон визначає 4 категорії громадян :

категорія 1 - інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілі, інвалідність яких є наслідком аварії, а також хворі променевою хворобою;

категорія 2 - учасники ліквідації наслідків аварії, що працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. в зоні відчуження, що працювали в цій зоні з 1.07.86 р. по 31.12.86 р. не менше 5 днів, в 1987 р. - не менше 14 днів; потерпілі, евакуйовані із зони відчуження в 1986р.; що постійно мешкали в зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до відселення;

категорія 3 - учасники ліквідації, що працювали пізня і менша кількість днів, чим учасники категорії 2, до 1993 року і потерпілі, які постійно мешкали в зоні безумовного і гарантованого відселення на день аварії, або прожили в зоні безумовного відселення за станом на 1.01.93 р. не менше 2-х років, а на території гарантованого відселення - не менш 3-х років.

категорія 4 - особи, які постійно мешкають на території зони посиленого радіологічного контролю, якщо за станом на 01.01.93 р. вони відпрацювали не менш 4-х років.

Для кожної категорії встановлений свій перелік пільг і компенсацій. Загалом, спектр їх досить широкий - безкоштовне придбання ліків, безкоштовне протезування, безкоштовне санітарно-курортне лікування, щорічна диспансеризація і лікування, переважне право на працевлаштування або на залишення на роботі у разі скорочення штатів, позачергове забезпечення житловою площею, 50% зменшення плати за газ і електроенергію, безкоштовне користування усіма видами транспорту, звільнення від сплати податків і мит усіх видів, дітям і їх батькам надано право на повне держзабезпечення дітей до 7 років, щомісячна виплата 50% мінімальної зарплати на дитину шкільного віку, евакуація із зони відчуження, представлення жінці більш тривалу декретну відпустку, виплата одноразової допомоги і вартість проїзду сім'ям при переселенні, отримання безвідсоткової довгострокової позики, підвищення зарплати для окремих категорій працівників, зайнятих на території радіоактивного зараження, військовослужбовцям та ін., додаткова пенсія за збиток здоров'я, зменшення пенсійного віку (до 10 років) та ін.

Закон визначає також конкретний механізм реалізації застосування пільг і компенсацій, забезпечуючи системою гарантій і правових санкцій.

За всякі порушення режимів територій передбачені різні заходи відповідальності посадовців аж до кримінальної.

Таким чином, увесь комплекс прийнятих правових актів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в цілому забезпечує належний правовий захист потерпілих від катастрофи, визначаючи порядок функціонування територій, що піддалися радіоактивному зараженню, проведення різних заходів по ліквідації наслідків і профілактиці поширення радіоактивності.

Проте, ряд авторів відмічає (Малишев та ін., Крисаченко) і деяку обмеженість Чорнобильського законодавства і взагалі законодавства, контролюючого функціонування атомних об'єктів. Відзначається, наприклад, відсутність якого-небудь особливого правового статусу і пільг для населення, що мешкає в 30-кілометровій зоні навколо працюючих атомних електростанцій, хоча ці люди мешкають і працюють явно в зоні підвищеного ризику і ніхто не може дати гарантії, що «завтра» їх не осягне долі чорнобильців.

Очевидно, і технологічна сторона атомної енергетики, і законодавча база повинні формувати соціальну прийнятність і економічну зацікавленість населення в розвитку атомної енергетики хоч би на цьому етапі розвитку, коли інших реальних альтернатив доки не видно.

Викликає сумнів можливість забезпечення екологічного права громадян на отримання точної і своєчасної інформації про радіаційну обстановку, що пов'язано з досить складною, з багатьма обмовками, процедурою реалізації цього права.

Відомі немало випадків, коли виникають великі складнощі, які вимагають багато здоров'я і сил для реалізації чорнобильського права, хоча, з іншого боку, число чорнобильців за документами істотно перевищує їх реальну кількість (за оцінками). Це свідчить про те, що, мабуть, не досить чітко розроблена схема реалізації законів, та і деякі положення не завжди однозначно можуть бути представлені.

Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р. визначає:

- правові, організаційні, соціальні і економічні основи діяльності, пов'язані з перевезеннями небезпечних вантажів з/д, морським, річковим, автомобільним і авіаційним транспортом.

Основними напрямами державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів є:

- виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки;

- фізичного захисту;

- захисту здоров'я людей;

- охороні праці;

- санітарно-епідемічного благополуччя населення;

- безпека руху.

Закон України «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» від 8 червня 2000р. визначає:

- організаційні і правові основи захисту громадян України, іноземців і осіб без громадянства, які перебувають на території України захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від НС техногенного і природного походження.

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 16 січня 2001 р., визначає:

- правові, економічні і організаційні основи діяльності, пов'язані з об'єктами підвищеної небезпеки і спрямовані на захист життя і здоров'я людей і довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах, шляхом попередження їх виникнення, обмеження (локалізації) розвитку і локалізації наслідків.

Еколого-правове регулювання гарантується нормами Закону України «Про охорону навколишнього і природного середовища» від 25 червня 1991 р., який передбачає: - мета, - завдання, - принципи і механізми забезпечення ефективного природо використання, - охорона довкілля, - забезпечення екологічної безпеки.

У законі передбачені принципи охорони довкілля :

- пріоритетність вимог екологічної безпеки;

- гарантування екологічно безпечного положення для життя і здоров'я людей;

- екологізація матеріального виробництва;

- науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства;

- збереження просторової і видової різнобічності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

- гласність і демократизм при ухваленні рішення, реалізація якого впливає на стан довкілля, формування у населення екологічного погляду;

- науково обґрунтоване нормування впливу господарської і іншої діяльності на довкілля;

- вилучення плати за спеціальне використання природних ресурсів за забруднення довкілля і зниження якості природних ресурсів;

- рішення проблем охорони довкілля на основі широкого міжнародного співтовариства.

Закон закріплює екологічні права і обов'язки громадян України :

- право на безпечну для життя і здоров'я природне довкілля;

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів для розміщення і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан природного довкілля;

- участь в проведенні громадських екологічних експертиз;

- отримання повної і достовірної інформації про стан природного довкілля і його вплив на здоров'ї населення;

- право на подання до суду позову на державні органи, підприємства, установи, організації і громадян, і стягнення з них збитків, нанесених їх здоров’ю і майну, внаслідок негативного впливу на природне довкілля.

Громадяни України зобов'язані:

- берегти природу, охороняти, раціонально використати її багатства, здійснювати діяльність і вимоги екологічної безпеки, екологічних нормативів;

- не порушувати екологічного права і законні інтереси інших об'єктів;

- вносити плату за спеціальне природокористування;

- компенсувати шкоду за забруднення і інші негативні впливи на зовнішнє природне середовище.

Закон України «Про охорону природного довкілля» визначає:

- поняття екологічної безпеки і заходу по її забезпеченню;

- екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств і інших об'єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних і хімічних речовин;

- передбачає заходи по охороні природного довкілля від шкідливого біологічного впливу, швидкого впливу фізичних чинників і радіоактивного забруднення від забруднення виробничими, побутовими і іншими викидами.

Закон передбачає, що на Україні громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних бажань(природних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних їм ін.).

Верховною Радою України були прийняті законів що стосуються довкілля.

1. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р.

2. Закон України «Про природно - заповідному фонді України» від 16 жовтня 1992 р.

3. Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р.

4. Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р.

5. Закон України «Про використання ядерної енергетики і радіаційної безпеки» від 8 лютого 1995 р.

6. Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 р.

7. Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 р.

8. Закон України «Про рослинний світ» від 19 січня 1999 р.

9. Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 червня 2001р.

10. Закон України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр». від 21 вересня 2000р.

Охорона і використання окремих природних ресурсів регулюється відповідними кодексами:

- так, охорона і використання земель регулюється - Земельним кодексом (2002)

- охорона і використання надр - Кодексом про надра України (1994)

- охорона і використання вод - Водним Кодексом (1995)

- охорона і використання лісів - Лісовим кодексом України (1994)

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі Законодавчих актів.

Передусім, це постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України :

- «Про затвердження порядку вилучення оплати і стягнення плати за забруднення природного довкілля» - 1992 р.

- «Про Затвердження Положення про державний моніторинг природного довкілля» - 1993р.

- «Про затвердження концепції охорони і відтворення природного довкілля Азовського і Чорного морів» - 1998 р.

- «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони природного довкілля« - 1998р.

- «Про комплексну програму поводження з радіоактивними відходами» - 1999 р.