Тема 2.3. Забезпечення міжнародних економічних договорів.

1.Загальна характеристика правового забезпечення зобов’язань і засобів розв’язання міжнародних економічних спорів.

2 Міжнародний суд і міжнародний арбітраж.

Міжнародне економічне право зокрема, як і міжнародне публічне право загалом, не передбачає міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання норм права. Сторони міжнародних економічних договорів мусять діяти так, щоб укладені ними договори виконувалися самостійно. Як зазначалося, з часів Стародавнього Риму відомо: „Pact a sunt servanda” („Договори слід виконувати”). Розділ VI Статуту 00Н передбачає мирні засоби розв'язання всіх спорів між державами. Це стосується і спорів на терені економіки.

Існують спори юридичні і політичні. Зазначимо, що економічні спори можна зарахувати і до тих, і до інших. У Хартії економічних прав і обов'язків держав (прийнято в 1974 р. на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН) зазначається, що жодна держава не може здійснити щодо іншої держави або загрожувати їй вжиттям економічних, політичних або будь-яких інших заходів примусового характеру, спрямованих на утиснення її суверенних прав або отримання будь-якої вигоди. Отже, вважатимемо, що безпосередні переговори держав, які конфліктують, є першим прийомом вирішення міжнародних економічних спорів. Окрім переговорів застосовують також інші узгоджувальної процедури.

„Добрі послуги” - це ситуація, коли в конфлікт держав втручається третя сторона. Ця сторона організовує контакти між конфліктуючими сторонами та докладає зусиль для того, щоб їх посадити за стіл переговорів.

Посередництво означає активну участь третіх сторін у процесі безпосередніх переговорів між сторонами, що сперечаються. Стороною-доброзичливицею, або стороною-посередником, може бути держава, міждержавна організація, міжнародна посадова особа, керівні діячі держав, а то й просто приватні особи, які мають необхідні для такої місії авторитет і досвід. Такими приватними особами часто стають державні діячі, які вийшли у відставку.

Слідчі комісії створюють, як правило, на паритетних засадах сторін, що сперечаються. Завдання комісій - виявити фактичні обставини конфліктів.

Узгоджувальні комісії утворюються за процедурою, яка практично аналогічна процедурі слідчих комісій. Завдання узгоджувальних комісій полягає у досягненні згоди з предмета конфлікту.

Першим в історії судовим органом, що створений на основі міжнародного договору і є таким, що поширював на договірних засадах юрисдикцію на певні суперечки країн-учасниць договору, була Постійна палата міжнародного правосуддя. її було створено в 1921 р. згідно зі Статутом Ліги Націй. Нині діє Міжнародний суд ООН у Гаазі. Статут суду вважається складовою Статуту ООН, Суд розглядає справи, що передаються йому за згодою держав, які сперечаються. Він готує також консультативні висновки за запитами міжнародних організацій. Рішення Міжнародного суду ООН є обов'язковим для зазначених сторін, але не може використовуватись як прецедент для аналогічних справ.

Рада Безпеки ООН. Розглядає лише спори, які можуть створювати загрозу миру. Спори розглядаються за скаргами заінтересованих суб'єктів міжнародного права або з власної ініціативи (ex-officio) Ради Безпеки ООН. її рішення юридично обов'язкові.

З метою розв'язання міждержавних економічних спорів між країнами-членами СНД 6 липня 1992 р. на основі Угоди Ради глав країн СНД було створено Економічний суд СНД (Україна та Туркменистан цієї угоди не підписали). Компетенція Економічного суду СНД стосується розгляду міждержавних економічних спорів, що виникають при виконанні економічних зобов'язань, передбачених угодами, рішеннями Ради глав держав, Ради глав урядів співдружності та інших її інститутів. За наслідками розгляду спору Економічний суд СНД може прийняти рішення (якщо для того будуть підстави), де зазначатиметься факт порушення країною-учасницею угод інших актів СНД та її інститутів (або факт відсутності порушення) і визначатимуться заходи, яких рекомендується вжити відповідній державі з метою усунення порушень та їх наслідків.

Угодою про створення СОТ встановлено систему правил і процедур, що застосовуються для врегулювання спорів, які виникають у межах договорів, віднесених до компетенції СОТ. Передбачено, що органом розв'язання спорів є Генеральна Рада СОТ (Dispute Settlement Body-DSB). Вона приймає до розгляду спори, які не вдалося вирішити на двосторонній основі, у тому числі із залученням „добрих послуг” Генерального секретаря СОТ чи іншої особи.

Міжнародні третейські суди (арбітражі).Арбітражі можуть бути постійними або створюватись для конкретного випадку (ad hoc). Постійні третейські суди існують при деяких регіональних міжнародних організаціях (наприклад, при Організації африканської єдності).Відповідно до ст. 33 Статуту ООН сторони, що беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати миру і безпеці, повинні розв'язати його мирним шляхом. Ця норма Статуту ООН є підставою для розв'язання спорів, зокрема, з використанням процедури міжнародного третейського суду. Міжнародний третейський суд як один із засобів розв'язання спорів передбачений Декларацією про принципи міжнародного права, прийнятою в 1970 р., та Манільською декларацією про мирне розв'язання міжнародних спорів. Міжнародний арбітраж передбачають Пакт Ліги арабських держав, Статут Організації американських держав та ін. Для передачі спору на розгляд арбітражу країнам, що спорять, необхідно взяти зобов'язання щодо виконання рішення арбітражу та досягнення домовленості про процедуру розгляду спору. Угодою між Урядами України і США про сприяння інвестиціям від 6 травня 1992 р. передбачається, що можливі між ними спори можуть передаватися з ініціативи будь-якого з двох урядів до арбітражного суду.

Найважливішими міжнародно-правовими актами з міжнародного комерційного арбітражу є такі:1) Женевський протокол про арбітражні застереження (1923 р.). Це перший міжнародний акт конвенційного характеру у сфері міжнародного комерційного арбітражу. 2) Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень (1923 р.). Женевський протокол передбачав можливість виконання рішень, виданих арбітражними судами лише на території тієї держави, де такі рішення було прийнято. Цією конвенцію передбачається можливість виконання рішень і на території інших держав. 3).Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (1958 р.). Вважається основним правовим актом світового масштабу в цій сфері. Мета цієї конвенції - замінити Женевську конвенцію 1923 р. 4) Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (1961 р.). Укладено в Женеві 21 квітня 1961 р. 22 європейськими державами. Положення конвенції були компромісом між державами Західної та Східної Європи, які належали тоді до протилежних соціально-економічних систем, - капіталізму і соціалізму. Конвенція надає арбітражному суду можливість винесення рішення не лише на основі норм права, а за певних умов на дружній основі. 5) Московська конвенція про розв'язання арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що випливають з відносин економічного та науково-технічного співробітництва (1972 р. Було укладено в Москві представниками країн-членів РЕВ 26 травня 1972 р. Після припинення існування РЕВ, а також виходу з конвенції кількох країн постала проблема щодо застосування цієї конвенції. 6) Панамська конвенція (1975 р.). Це міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж. Значною мірою повторює положення Нью-Йоркської конвенції 1958 р. Для арбітражів типу ad hoc (одноразових) прийнято: 1) Арбітражний регламент Європейської економічної комісії (1963 р.); 2) Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (одностайно схвалений Генеральною Асамблею 00Н у 1976 р.)