Обов'язкові складові елементи зовнішньоекономічного контракту:

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

2. Преамбула.

3. Предмет договору (контракту).

4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).

5. Базисні умови поставки товарів (здавання-приймання виконаних робіт або послуг).

6. Ціна та загальна вартість договору (контракту).

7. Умови платежів.

8. Умови приймання здавання товару (робіт, послуг).

9. Упаковка та маркування.

10. Форс-мажорні обставини.

11. Санкції та рекламації.

12. Врегулювання спорів у судовому порядку.

13. Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

14. Підписи сторін, печатки.

68. Забезпечення доставки і розрахунків.

Стадії цього такі:

1) визначення контрактної ціни;

2) визначення базисних умов поставки;

3) узгодження умов розрахунку і методи платежу покупцем.

Документи, необхідні для оформлення цієї частини угоди: консульський рахунок, рахунок-фактура, фірмові каталоги, прейскуранти, біржові котирування, конкурентний лист, "Інкотермс 2000", акредитивний лист, інкасове доручення, чеки та ін.

Визначення контрактної ціни товару здійснюється на основі певних документів. При цьому в договорі обов'язково робиться посилання на документи, які використовуються з цією метою (консульський рахунок, рахунок проформа, сертифікат походження товару та ін.).

Виконання замовлення продавцем:

1) підготовка товару до відвантаження (упаковка товару відповідно до правил, норм і стандартів);

2) доставка і транспортування;

3) страхування вантажу - оформлення страхового поліса;

4) митне очищення - заповнення митної декларації;

5) виставлення платіжного рахунку.

Оформлення угоди на цьому етапі супроводжується випискою това-росупроводжувальних і розрахункових документів, якими є рахунок-проформа, рахунок-специфікація, пакувальний листок, сертифікати (продукції, якості, походження товару), повідомлення про готовність до відвантаження, інвойс, транспортна накладна, коносамент, повідомлення про відвантаження, страховий поліс, митна декларація та ін.

69. В Україні Інкотермс було впроваджено Указом Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" (1994 р.).

Інкотермс поширюються виключно на відносини між продавцями та покупцями в рамках договору купівлі-продажу в чітко визначених аспектах:

• Інкотермс відносяться до договору купівлі-продажу, а не до договору перевезення, страхування та фінансування;

• Інкотсрмс мають справу з конкретними обов'язками, що покладаються на продавця та покупця. До їх складу входять обов'язок продавця надати товар у розпорядження покупця або передати його для перевезення, або доставити його до пункту призначення з розподілом ризику між сторонами; обов'язок продавця та покупця щодо упаковки та митного очищення товару; обов'язок покупця прийняти поставку; обов'язок продавця та покупця надати підтвердження того, що відповідні зобов'язання були належним чином виконані;

• Інкотермс застосовується при продажі товарів, що поставляються через державні кордони, тобто вони є міжнародними торговельними термінами;

• Інкотермс не має справу з наслідками порушення договору і звільненням від відповідальності внаслідок різноманітних перешкод;

• тільки пряме посилання на Інкотермс є підставою для тлумачення зовнішньоекономічного контракту (наприклад, "При тлумаченні даного контракту мають силу умови Інко-термс-2000").

Терміни в Інкотермс згруповані в чотири категорії:

категорія Е —продавець забезпечує покупцю доступ до товару на власних площах;

категорія Г - продавець зобов'язаний доставити товар перевізнику, призначеному покупцем;

категорія С - продавець повинен укласти договір на перевезення, не приймаючи на себе ризик втрати чи пошкодження товару після його відвантаження та відправлення;

категорія Э - продавець несе всі витрати та ризики, необхідні для доставки товару до місця призначення.

Обов'язки продавця та покупця щодо постачання товару за термінами Інкотермс-2000.

71. Ціна товару - один із найважливіших елементів контракту купівлі-продажу. Кожна зовнішньоторговельна операція повинна обов'язково містити умову про ціну, за якою продається товар, або вказівку способу визначення ціни цього товару. Поширеним способом визначення ціни є встановлення її за біржовим котируванням на день поставки.

При визначенні ціни товару у контракті купівлі-продажу називаються: одиниця виміру ціни, базис ціни, валюта ціни, засіб фіксації ціни і рівень ціни.

ОДИНИЦЯ ВИМІРУ ЦІНИ. Порядок визначення одиниці виміру ціни залежить від характеру товару і від практики, що склалася в торгівлі даним товаром на світовому ринку. Ціна в контракті може бути встановлена:

* за певну кількісну одиницю (або за конкретне число одиниць) товару, зазначену в звичайно вживаних у торгівлі одиницях виміру (маси, довжини, площі, обсягу, штук, комплектів тощо), або в числових одиницях (сотня, дюжина);

* за одиницю маси виходячи з базисного вмісту основної речовини в товарі (для руди, концентратів, хімікалій тощо);

* за одиницю маси залежно від коливань натуральної маси, вмісту побічних домішок і вологи.

БАЗИС ЦІНИ встановлює, чи входять транспортні, страхові, складські й інші витрати на доставляння товару в ціну товару. Базис ціни звичайно визначається використанням відповідного терміна (франко-підприємство, франко-перевізник, ФОБ, КАФ, КАС, СІФ та ін.) із зазначенням назви пункту здавання товару.

ВАЛЮТА ЦІНИ. Ціна в контракті може бути виражена у валюті країни-експортера, імпортера або у валюті "третьої країни". При виборі валюти ціни на масові товари велике значення мають усталені порядки, що існують у торгівлі цими товарами. Наприклад, у контрактах на каучук, кольорові метали заведено вказувати ціни у фунтах стерлінгів, у контрактах на нафтопродукти, хутро - в американських доларах.

СПОСІБ ФІКСАЦІЇ ЦІНИ. Ціна може бути зафіксована в контракті в момент його укладення або визначатися протягом терміну його дії або до моменту виконання контракту. Залежно від способу фіксації ціни розрізняють такі види цін:

* тверда,

* рухома,

* з наступною фіксацією,

* змінна.

Тверда ціна узгоджується і встановлюється в момент підписання контракту і не підлягає зміні протягом строку його дії. Тверда ціна застосовується як в угодах із негайною поставкою і поставкою протягом короткого строку, так і в угодах, що передбачають тривалі терміни поставки. Звичайно робиться застереження "ціна тверда, зміні не підлягає".

Рухома ціна - це зафіксована ціна при укладенні контракту, що може бути переглянута у подальшому, якщо ринкова ціна даного товару до моменту його поставки зміниться. При встановленні рухомої ціни в контракт вноситься застереження, яке передбачає, що коли до моменту виконання угоди ціна на ринку підвищиться або знизиться, відповідно має змінитися і ціна, зафіксована в контракті. Це застереження має назву "застереження про підвищення або зниження ціни".

Ціни з наступною фіксацією встановлюються у визначені договорами терміни на підставі узгоджених джерел (у тому числі й у процесі виконання контракту). Так, наприклад, контрактом може бути передбачено, що ціна на продані за ним товари буде встановлена на рівні цін світового ринку на певну дату, у день поставки товару покупцеві, перед поставкою кожної передбаченої контрактом партії товару або при довгострокових поставках перед початком кожного календарного року. Як джерела цін контракт може передбачати біржові котирування, ціни, що публікуються в різних довідкових і галузевих часописах, а також ціни, які реально укладаються на світовому ринку й визначаються за достовірними конкурентними матеріалами.

КОВЗАЮЧА (ЗМІННА) ЦІНА застосовується в контрактах із тривалими термінами поставок, протягом яких економічні умови виробництва товарів можуть суттєво змінитися. Найчастіше такі ціни встановлюються на машини й устаткування з термінами поставок, що перевищують один рік (для контрактів із використанням цін із наступною фіксацією переважно до року), а також при виконанні великих за обсягом і тривалих у часі підрядних робіт.

Ковзаюча ціна складається з двох частин: базової, що встановлюється на дату пропозиції або підписання контракту, і змінної, яка визначається на період виготовлення або поставки товару. Базова ціна розраховується продавцем на основі конкурентних матеріалів чи інших джерел і узгоджується з покупцем під час підписання контракту.

73. Індикативні ціни - це різновид фіксованих цін, що встановлюються державними органами влади в особі Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків (МЗЕЗ) на основі дійсних цін, які склалися на даний товар на ринку експорту та імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов доставки і умов здійснення розрахунків. Інформацію для розрахунків Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України отримує від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських та інших підприємств, організацій. Індикативні ціни переглядаються один раз на місяць і обов'язкові до публікації до п'ятого числа поточного місяця в газеті "Урядовий кур'єр". Індикативні ціни вводяться з метою стабілізації валютних надходжень, запобігання антидемпінговим розслідуванням, недопущення недобросовісної конкуренції та регулювання цін експортно-імпортних операцій.

Індикативні ціни затверджуються Міністерством економіки (Департаментом державної політики у сфері зовнішньої торгівлі) відповідно до положень Указу Президента України №124/96 від 10.02.96 р. та Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Положення про індикативні ціни регламентує особливості встановлення та застосування цін. Так, індикативні ціни можуть вводитись на товари:

на експорт (імпорт) яких встановлений режим ліцензування^*5, квотування^*6 (приклади товарів, експорт-імпорт яких підлягає квотуванню та ліцензуванню, наведені у додатках Ж,К);

*5: { Ліцензії з експортної, імпортної та лізингової операцій надаються центральним апаратом НБУ.}

*6: { Наприклад, з метою підтримки конкурентоспроможності вітчизняних виробників продукції тваринництва КМУ встановлює щорічні квоти (кількісні обмеження) на ввезення відповідних видів продукції.}

на експорт (імпорт) яких встановлені спеціальні режими;

за якими застосовуються спеціальні імпортні процедури;

за якими встановлені режими спеціального оподаткування експорту (імпорту);

що є предметом зовнішньоекономічних договорів (контрактів), за якими ведеться облік (реєстрація);

на експорт яких застосовані антидемпінгові заходи чи початі антидемпінгові розслідування в Україні чи за її межами.

Індикативні ціни на товари, щодо яких розпочаті або можуть бути розпочаті антидемпінгові розслідування в Україні або за її межами, встановлює Міжвідомча комісія з антидемпінгових розслідувань.

74. До валютно-фінансових і платіжних умов зовнішньоекономічної угоди входять такі елементи:

валюта ціни;

валюта платежу;

умови платежу;

засоби платежу;

форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватися.

До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в договорі (контракті), належать такі.

1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт, наданих послуг) згідно з договором (контрактом) та валюта платежів.

2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії — «на вимогу» та «умовна», умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контракту без зміни гарантій).

75. Валюта ціни (валюта угоди) — валюта, в якій фіксується вартість товару. Це може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни або міжнародна розрахункова грошова одиниця (наприклад СДР).

Валюта платежу — це валюта, в якій здійснюється оплата товару. Нею може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни.

Валюта платежу може збігатися або не збігатися з валютою ціни товару. В останньому випадку в контракті зазначається курс, за яким валюта ціни має переводитись у валюту платежу (чи за паритетом, якій фіксується МВФ на базі СДР, чи за ринковим курсом валют).

У контракті встановлюються умови перерахунку:

курс певного виду платіжного засобу — телеграфного переказу за платежами без тратт чи векселя за розрахунками, пов’язаними з кредитом;

визначається час коригування (наприклад, напопередні чи в день платежу) на певному валютному ринку (продавця, покупця чи третьої країни);

обумовлюється курс, за яким здійснюється перерахунок: звичайно середній курс, іноді курс продавця чи покупця на відкриття, закриття валютного ринку чи середній курс дня.

Різні валюта ціни і валюта платежу — один з простих методів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, долара) знизився, то сума платежу (у фунтах стерлінгах) пропорційно зменшується. І навпаки, ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а ризик її підвищення — імпортер (боржник).

77. ВАЛЮТНІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. В умовах значних коливань курсів валют виникають втрати або виграші для партнерів у міжнародних економічних операціях. Для захисту від можливих валютних втрат, пов'язаних із курсовими коливаннями, у зовнішньоторговельних контрактах, а іноді й у кредитних угодах, застосовують так звані валютні застереження. Захист від ризиків з допомогою валютних застережень належить до так званого нестрахового захисту, оскільки не передбачає розміщення цих ризиків на страхування у страхових компаніях.

Сутність цих застережень зводиться до встановлення в контракті, а саме у двох його статтях - "ціна товару" та "умови платежу" - таких умов, які зводили б до мінімуму можливі валютні втрати.

Практика свідчить, що більшість контрактів передбачають як валюту ціни та валюту платежу одну і ту саму валюту. При цьому експортер заінтересований у встановленні ціни в стійкій валюті, тобто не схильній до ризику знецінювання. Фіксація ціни товару в стійкій валюті є однією з форм страхування валютних ризиків, найпоширенішою нині.

При системі фіксованих паритетів (до 1973 р.) валюта ціни в контракті не відігравала такої ролі, як сьогодні. Річ у тім що коливання курсів будь-якої валюти країни - члена МВФ не могли виходити за припустимі межі відхилень від офіційного паритету ± 1% (до грудня 1971 р.) і ± 2,25% (до лютого 1973 p.). Головним завданням експортера в той час було страхування від офіційної девальвації валюти ціни.

Таке страхування здійснювалося в двох основних формах: за допомогою валютного і золотого застереження. Валюта ціни прив'язувалася або до долара США за офіційним курсом, або через нього до іншої валюти, або ж до свого офіційного золотого вмісту. У разі цих застережень сума платежу у девальвованій валюті змінювалася у такий спосіб, щоб зберігався еквівалент у валюті, до якої прив'язувалася валюта ціни, або в початковому золотому вмісті.

При системі фіксованих паритетів девальвація однієї валюти не вела до автоматичної зміни паритетів і курсів інших валют між собою. Так, наприклад, девальвація англійського фунта стерлінгів не змінювала автоматично паритетів і курсів між доларом і німецькою маркою, маркою і французьким франком тощо. Застосування валютного застереження дозволяло експортеру зберегти еквівалент ціни в інших валютах без зміни. Золоті застереження, що застосовувалися в той час, за яких ціна товару фактично прирівнювалася до певної кількості золота, були застереженнями на базі офіційної ціни золота.

ВИБІР ВАЛЮТИ ЦІНИ КОНТРАКТУ. Не існує валюти -еталона, до якої можна прив'язати ціну і платіж у контракті з метою зберігання незмінного еквівалента у всіх інших валютах, оскільки одні валюти дорожчають, а інші стають дешевшими (відносно одна одної).

Безпосереднім регулятором валютного курсу, як відомо, є платіжний баланс країни, що відбиває співвідношення надходження і платежів валюти за експортовані й імпортовані товари і послуги, а також рух капіталів у той або інший момент або за певний період.

Основу платіжного балансу, як правило, формують розрахунки із зовнішньої торгівлі тієї або іншої країни.

78. ХЕДЖУВАННЯ, ФОРВАРДНІ ОПЕРАЦІЇ, УГОДИ "СПОТ". З метою зменшення можливих валютних втрат від різких коливань курсів валют та їх інфляційного знецінювання експортери багатьох країн застосовують так званий метод хеджування, тобто метод укладення поряд з основним контрактом контракту про купівлю в постачальників відповідного товару "на термін" (йдеться про більш пізній термін, ніж за основним контрактом) за фіксованою ціною. Спекулюючи на біржі цим другим контрактом, експортер розраховує дістати прибуток, що компенсує йому можливі збитки при виконанні основного контракту.

У ряді країн для страхування застосовується регулювання терміну платежу, що називається "лідс енд легс". Сутність його полягає в проведенні заходів, спрямованих на прискорення або затримку міжнародних платежів за кредитними і зовнішньоторговельними рахунками, вираженими в іноземних валютах, щоб запобігти валютним втратам й одержати вигоду від очікуваної зміни валютного курсу.

Деякі великі фірми, особливо ТНК, іноді намагаються уникнути валютного ризику, застосовуючи заходи для досягнення відповідності надходжень і витрат іноземної валюти. Наприклад, фірма може інвестувати валютну виручку, що надходить, на депозитні рахунки в евровалютах на певні строки. Ці рахунки виражаються у валюті майбутніх платежів.

На додаток до зазначених способів попередження і страхування від валютного ризику фірми-експортери часто намагаються завищувати ціни, фіксуючи їх у слабких валютах, щоб нейтралізувати можливе падіння курсу валюти ціни. Вони можуть також включати застереження в експортні контракти, допускаючи перегляд цін у разі зміни валютних курсів.

Використовується і такий метод страхування від валютного ризику, як проведення угод "спот" із валютами й одночасне розміщення їх на грошових ринках.

79. Міжнародні розрахунки — це система організації, регулювання та здійснення платежів за грошовими вимогами й зобов´язаннями, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, підприємствами і громадянами різних країн. Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, міжкраїнний рух факторів виробництва, а також некомерційні операції.

В міжнародній практиці застосовуються такі основні способи платежу: готівковий платіж, авансовий платіж, платіж у кредит, комбінований (поєднує три попередні). Готівковий платіж здійснюється через банк до чи проти передачі експортером товаросупровідних документів чи самого товару в розпорядження покупця. Цей спосіб платежу не означає, що розрахунки ведуться готівковими грошовими знаками. Поняття "готівковий платіж" використовується як протиставлення авансовому та кредитному способам платежу і передбачає оплату повної вартості товару в період від його готовності для експорту до переходу в розпорядження покупця. Може здійснюватись повністю або частинами. Повний готівковий платіж передбачає оплату повної вартості товару.

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем продавцю погодженої в контракті суми в рахунок платежу до передачі товару в його розпорядження або до початку виконання замовлення. Цей спосіб виконує дві функції: — є формою кредитування покупцем продавця; — слугує засобом забезпечення зобов´язань, прийнятих покупцем за контрактом. Аванс може бути наданий у грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого товару. Аванс у грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених у контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і у вигляді певного відсотка від неї. Його величина залежить від мети авансу» характеру товару, його новизни, вартості й строків виготовлення. У світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10—ЗО % від суми контракту. Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова має фіксуватися в контракті.

Платіж у кредит передбачає проведення розрахунків за операцією на основі наданого продавцем покупцю комерційного кредиту. Останній сплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару. Цей кредит надається, як правило, в товарній формі шляхом відстрочення чи розстрочки платежу і класифікується як комерційний, фірмовий товарний кредит. Кредит дається не на всю суму контракту, а на 80—85 %, решту покупець сплачує авансом, що дозволяє продавцю покрити свої витрати, якщо покупець порушить свої зобов´язання за контрактом. Межа кредиту, тобто максимальний розмір кредиту, що надається покупцю, визначається розмірами капіталу останнього і зазвичай не перевищує 10 % від капіталу покупця. За термінами комерційні кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (1—5 років) та довгострокові (5—10 років і більше). У контракті обумовлюється вартість кредиту, виражена у процентах за рік, термін використання кредиту, строк погашення кредиту, пільговий період, протягом якого за кредитом не відбувається погашення процентів, та інші умови. При наданні комерційного кредиту виникає питання про гарантії платежу.

81. Чек — це безумовна пропозиція власника рахунку (чекодавця) банку здійснити платіж зазначеної у чекові грошової суми певній особі або пред´явникові (чекоотримувачу) готівкою чи перерахуванням грошей на рахунок у банку. Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник побоюється віддавати гроші до отримання товару, а постачальник не хоче передавати товар до одержання гарантій платежу. Як засіб платежу в зовнішніх операціях чек використовують при кінцевому розрахунку за товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, погашенні боргу, а також у розрахунках з неторговельних операцій. Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших формах, пов´язаних з обігом чеків як засобу платежу. Використання чека як засобу платежу дає змогу заощаджувати на обігу готівки і прискорює платежі, оскільки всі чеки оплачують після подання.

Розрізняють такі види чеків: 1. Іменний — чек на користь певної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Передача здійснюється цесією — передавальним написом із застереженням "Не наказу", завіреним у нотаріальному порядку відповідно до норм цивільного права. 2. Ордерний — виписаний на користь певної особи чи за її наказом. Передається за допомогою індосаменту із застереженням "Наказу" чи без нього. Цей вид чека широко використовують у міжнародному платіжному обороті. 3. Чек на пред´явника. Виписують пред´явникові, він може бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Чекодавець надає його своєму партнерові за кордоном, який при отриманні чека виставляє його обслуговуючому банкові для кредитування свого рахунку. У такий спосіб, за допомогою чека на пред´явника, чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнерові. Цей платіж відбувається швидше, ніж платіж банківським переказом. Тому чеки на пред´явника також широко використовують у міжнародному обороті. 4. Банківський чек — чек, виписаний банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування підпри-ємства-чекодавця, ним виступає банк боржника. Оплату за цими чеками здійснюють за рахунок коштів банку чекодавця на його рахунку в банку-кореспондентові за кордоном. У міжнародному платіжному обороті найчастіше використовують банківські ордерні чеки.

4. Фірмовий (комерційний) чек — документ, виписаний клієнтом банку (чекодавцем) на пред´явника (одержувача). Цей чек відрізняється від інших тим, що приймається тільки на інкасо від бенефіціара і передачі не підлягає. Оплата за такими чеками проводиться за рахунок коштів чекодавця. При прийомі банком від клієнта чека на інкасо з нього береться застава.

При розрахунках за зовнішньоекономічними операціями використовуються простий ("соло") і переказний вексель (тратта). Якщо у розрахунках, оформлених простим векселем, беруть участь дві сторони — продавець (кредитор) і покупець (боржник), тобто векселедавець і векселетримач відповідно до загальновизнаної термінології, то в операціях з переказним векселем кількість задіяних осіб розширюється. За класичною схемою у переказному векселі беруть участь три особи: — трасант (він же векселедавець); — трасат (платник — той, кому трасант дає наказ платити); — ремітент (перший векселеодержувач, він же векселетримач). Простий вексель (соло) виставляє не кредитор, а боржник (векселедавець), який бере на себе зобов´язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін. Однак частіше застосовують переказний вексель, який є безумовною пропозицією трасанта (кредитора), адресованою трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в становлений термін визначену суму. При виникненні такого грошового зобов´язання трасант виступає і кредитором щодо боржника (трасата), і боржником щодо ремітента.

Відповідно до "Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі" вексель складають у письмовому вигляді. Простий вексель має містити такі обов´язкові елементи: — назву "простий вексель", яка включена в текст документа і вказана тією мовою, якою цей документ складений; — безумовне зобов´язання сплатити визначену суму грошей; — зазначення строку платежу; — зазначення місця, в якому має здійснитися платіж; — найменування особи, якій або з наказу якої має здійснитися платіж; — зазначення дати і місця видачі простого векселя; — підпис особи, яка видає документ (векселедавець). Перевідний вексель (тратта) має містити крім вказаних пунктів найменування того, хто повинен платити (платника). Документ, у якому немає будь-якого з реквізитів, обов´язкових для простого і переказного векселів, не визнається векселем.

Оскільки переказний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише "представником" справжніх грошей, у міжнародній практиці прийнято, що боржник-тра-сат зобов´язаний письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у зазначений термін (здійснити акцепт тратти). Акцепт здійснюють у вигляді надпису на лицьовому боці векселя і засвідчують підписом акцептанта. Акцепт тратти може бути загальним чи обмеженим. Обмежений (частковий) акцепт — це письмова згода боржника сплатити тільки частину суми, вказаної у тратті. Необхідність акцепту тратти зумовлена тим, що обов´язок трасата сплатити її виникає тільки після акцепту. Тому для належного виконання трасатом своїх зобов´язань експортер, передаючи у банк з інкасовим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту. В інкасовому дорученні експортер вказує, що товаровідвантажувальні документи, за якими імпортер може отримати товар, мають бути передані інкасуючим банком імпортеру проти акцепту виставленої на нього тратти.

Якщо тратта підлягає акцепту до поставки товару, експортер пересилає тратту імпортеру. Імпортер акцептує її і передає акцептовану тратту банкові з дорученням видати її експортеру тільки після отримання трасатом товаророзпорядчих документів, що засвідчують поставку товару. Акцепт тратти може здійснювати і банк. Такий банківський акцепт використовують для дострокової негоціації тратти. Негоціація тратти — це продаж векселя векселеутримувачем банкові до настання терміну платежу за векселем. При цьому векселеутримувач отримує не повну суму векселя, а тільки її частину, яка залишилася після вирахування відсотка за негоціацію та банківського збору. Після цього банк може у вказаний термін пред´явити трасату вексель до оплати. Надійнішою гарантією, порівняно з акцептом за траттами та простими векселями, у міжнародній торгівлі є їх схвалення (підтвердження) банками. Аваль виступає вексельним поручительством, до якого застосовується вексельне право. Це поручительство означає гарантію платежу за траттою чи простим векселем (повністю чи частково) з боку банку, якщо боржник не виконав у термін зобов´язання за векселем. Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми через аваль — поручительство за векселем, за яким аваліст (особа, яка поручилася) бере на себе відповідальність за оплату векселя будь-якою зобов´язаною за векселем особою (акцептантом, векселедавцем, індосантом). Це забезпечення дається третьою особою або навіть однією з осіб, котрі підписали вексель. Аваль може бути здійснений при видачі векселя або на будь-якому іншому етапі його обігу. Банк може здійснювати ввалювання векселя на підставі договору з будь-якою зобов´язаною за векселем особою. Аваль векселя банком здійснюється лише після ґрунтовної перевірки його юридичної та економічної надійності. Він не втрачає своєї сили внаслідок недійсності зобов´язання, за яке він був наданий (недійсності підпису юридичної особи, її фінансової неспроможності тощо). Аваль проставляється на векселі або на додатковому аркуші із зазначенням місця його видачі. Він виражається словами "вважати за аваль" або будь-яким іншим рівнозначним формулюванням. Для авалю достатньо одного лише підпису, поставленого авалістом на лицьовому боці переказного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлений платником або векселедавцем. В авалі має бути вказано, за кого він виданий. У разі відсутності такої вказівки він вважається виданим за векселедавця.