6.2. Міжнародний технологічний обмін у сучасних умовах

У сучасних умовах міжнародному технологічному обміну притаманні такі особливості [12, с. 21; 14, с. 311 – 318; 16, с. 93 – 98].

Розвиток ринку наукомістких технологій. Сьогодні прогресивною вважається тенденція не просто зростання експортного потенціалу країни, а його “інтелектуалізація”, тобто збільшення частки наукомістких високотехнічних товарів у загальній структурі експорту. Це є чинником економічного зростання. Поглиблення міжнародного поділу праці при­водить до зростання зовнішньоекономічних інноваційних ресурсів, пов'язаних з міжнародним трансфертом технологій. Міжнародний техно­логічний обмін може до певної міри компенсувати нестачу коштів для фінансування науково-технологічного розвитку країни.

Між технологічним прогресом країни та її ринковою конкурентоспро­можністю існує прямий зв'язок. Зміни в конкурентоспроможності різних країн на світовому ринку складних у технічному відношенні товарів відбуваються одночасно з аналогічними змінами у відповідних позиціях країн у галузі розробки і впровадження нових технологій.

Про прямий зв'язок між розвитком передових технологій у країні та рівнем її заможності свідчить показник частки експорту високотехнологічних товарів в експорті обробної промисловості.

Загальновизнаною класифікацією високих технологій для експорту та імпорту продуктів, що втілюють нову та лідируючу технологію, є кла­сифікація, розроблена в США, яку використовують міжнародні ор­ганізації для виконання статистичних порівнянь різних країн. Ця кла­сифікаційна система дозволяє дослідити торгівлю продуктами високих технологій у 10 головних технологічних галузях.

1. Біотехнологія – медичне та промислове застосування передових гене­тичних досліджень, спрямованих на створення нових ліків, гормонів та інших лікувальних продуктів для використання в медицині та сільському господарстві.

2. Технології наук про життя людини – застосування наукових досяг­нень у медицині (інших ніж біологічних). Наприклад, досягнення ме­дичних технологій у сферах відображення ядерного резонансу, ехо-кардіографії, найновіших хімічних технологій, пов'язаних з вироб­ництвом ліків, які формують нові продукти, що дозволяють лікувати і попереджувати хвороби.

3. Опто-електроніка – розвиток електронних продуктів і компонентів, які проводять світло та реагують на нього. Наприклад, оптичні сканери, оп­тичні компакт-диски, сонячні батареї, фотоелементи, лазерні принтери.

4. Комп'ютери і телекомунікація – розвиток продуктів, що обробляють зростаючий обсяг інформації за короткий проміжок часу. Наприклад, факсимільні машини, апарати телефонної комутації, радари, супутники зв'язку, сервери, комп'ютери та відповідна апаратна периферія, а також програмні продукти.

5. Електроніка – розвиток електронних компонентів (без опто-електронних компонентів) таких, як інтегральні схеми, плати, рідкісні кристали та інші подібні компоненти, що дозволяють значно вдосконалити і розвинути основні функції, а також мініатюризувати вироби.

6. Комп'ютеризоване виробництво – розвиток технологій для автома­тизації промислового виробництва. Наприклад, роботів, машин і апа­ратів з числовим програмним управлінням, автоматизованих засобів транспортування, що дозволяє значно підвищити гнучкість вироб­ництва і зменшити участь людини в технологічному процесі.

7. Нові матеріали – удосконалення і створення матеріалів, таких як напівпровідники, оптичні фібер-кабелі, відеодиски тощо, які дозволяють удосконалити застосування інших передових технологій.

8. Аерокосмічні технології – виробництво більшості військових і цивільних вертольотів, літаків і космічних апаратів (без супутників зв'язку), реактивні авіаційні двигуни, літальні тренажери та автопілоти.

9. Озброєння – розвиток технологій військового застосування для виробництва звичайного озброєння, ракет, бомб, мін, торпед, ракетних стартових комплексів тощо.

10. Атомні технології – розвиток обладнання атомних електростанцій, зокрема атомні реактори і їх частини, обладнання для розчеплення ізо­топів, виготовлення твелів тощо (обладнання для медичного застосу­вання більше відносять до групи науки про життя людини).

Для оцінки обсягів технології, що передається через торгівлю високотехнологічними товарами використовується класифікація технологічної місткості торгівлі (ТМТ), розроблена ЮНКТАД. Під технологічною місткістю торгівлі розуміється частка витрат на дослідження і розробки в загальному обсязі виробництва і торгівлі товарами окремих галузей [4, с. 352].

Показник ТМТ розраховується по кожній країні в розрізі галузей ви­робництва й окремих товарів, а потім визначається середнє значення ТМТ. Високотехнологічноміст-кими вважаються товари і галузі, чиї ТМТ пе­ревищують середнє значення для даної країни, групи країн чи галузі; середньотехнологічномісткими – якщо ТМТ близько до середнього значен­ня; низькотехнологічномісткими – якщо ТМТ значно нижче середнього значення. Наприклад, у країнах ОЕСР високотехнологічномісткою вва­жається торгівля аерокосмічним устаткуванням (22,7 % витрат на науко­во-дослідні розробки в загальному обсязі виробництва), офісним устатку­ванням і комп'ютерами (17,5 %); середньотехнологічномістка – торгівля автомобілями (2,7 %), хімікатами (2,3 %); низькотехнологічномістка – торгівля цеглою, глиною (0,9 %), продуктами харчування (0,8 %), папером (0,3 %) тощо. При цьому середня ТМТ для високотехнологічних товарів складає Л 1,4 %, середньотехнологічних – 1,7 %, низькотехнологічних – 0,5 % [4, с. 352].

Монополія найбільших фірм на ринках технологій. Науково-дослідні розробки концентруються в найбільших фірмах промислово роз­винутих країн, оскільки тільки вони володіють достатніми фінансовими коштами для проведення дорогих досліджень. Наприклад, у США витра­ти на НДДКР у загальній сумі реалізації на одного зайнятого в ТНК “ІБМ” і “Істмен Козак” складають 6 %, у “Боїнг” і “Ханіуелл” – 5 %, у “Дюпон де Немур” і “Ксерокс” – 4 %, у “Дженерал моторс”, “Форд мо­тор” – 3 % [14, с. 312].

Транснаціональні корпорації активно залучають у проведення НДДКР свої закордонні філії, дочірні компанії, для яких характерне підвищення частки витрат на наукові розробки в загальній сумі цих витрат ТНК.

Технологічна політика ТНК. Останнім часом відбулися зміни в на­прямках НДДКР, проведених ТНК. Дослідження зміщуються в галузі, що визначають успіх у виробничій і збутовій діяльності:

– удосконалювання традиційних видів виробів для їх кращого пристосу­вання до вимог світового ринку за показниками матеріаломісткості, енергоємності, безпеки, надійності тощо;

– створення принципово нових товарів, дослідження ринків, де можна очікувати високих прибутків;

– удосконалювання існуючої і створення нової технології.

ТНК використовують нові підходи до передачі науково-технологічних досягнень:

1. Продаж ліцензій на початкових етапах життєвого циклу товарів, з ме­тою встигнути окупити частину витрат на НДДКР доходами від ре­алізації їх результатів.

2. Встановлення монопольно високих цін на запатентовану продукцію й обмеження виробництва і випуску нової продукції покупцями ліцензій.

3. Укладання угод між ТНК для одержання ексклюзивного права на бло­ки патентів на найбільш важливі винаходи. Укладаються угоди між окремими ТНК з метою утворення патентних пулів (форма монополії). Права на винахо­ди одержують усі учасники пула шляхом видачі взаємних ліцензій. Використання нових винаходів, створених поза пулом, припиняється.

4. Використання патентів для контролю за розвитком техніки або для гальмування цього розвитку.

5. Позбавлення дочірніх компаній ТНК самостійності у виборі техніки і технології. Вони повинні керуватися загальною ліцензійною політи­кою в рамках ТНК.

6. Передача ТНК ліцензій на некомерційних умовах своїм філіям і дочірнім компаніям, що ставить останніх у переважне становище на ринку, сприяє підвищенню конкурентоспроможності їх продукції. Внутрішньокорпораційний обмін технологією дозволяє закордонним філіям швидше налагодити виробництво нових товарів і організувати їх збут; обійти митні бар'єри і валютні обмеження інших країн; знижує ступінь ризику при укладанні угод і гарантує нерозголошення промис­лових секретів третім країнам.

Внутрішньокорпораційна торгівля є головним напрямком міжнародно­го технологічного обміну. Так, серед усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн частка Внутрішньокорпораційних надходжень становить по­над 60 %, у тому числі.. у США частка надходжень від продажу ліцензій дочірнім філіям становить близько 80 %, в Англії – 50 %.

Важливе місце в технологічній політиці ТНК займає міжнародне науко­во-технічне співробітництво шляхом створення стратегічних альянсів між ТНК різних країн для спільного рішення науково-технічних проблем. У рамках стратегічних альянсів ТНК проводять спільні НДДКР, здійсню­ють взаємний обмін науковими досягненнями і виробничим досвідом, підго­товку кваліфікованих кадрів. Створюючи стратегічні альянси, ТНК скоро­чують час на проведення НДДКР, що дуже важливо в умовах швидкого роз­витку технологій і скорочення життєвого циклу товарів і технологічних про­цесів; розподіляють значні суми витрат між фірмами при проведенні спільних НДДКР, одержують доступ до науково-технічних досягнень парт­нера по альянсу і розподіляють ризик невдачі при здійсненні НДДКР.

Взаємини ТНК із країнами, що розвиваються. ТНК намагаються створити таку структуру міжнародного поділу праці, що забезпечувала б економічну і технічну залежність країн, що розвиваються. Так, у цих країнах ТНК створюють підприємства з випуску комплектуючих ви­робів, що поставляються на дочірні підприємства в інших країнах. Пере­даючи технології на виготовлення проміжної продукції в країни з деше­вою робочою силою, ТНК тим самим знижує собівартість своїх товарів.

Нерідко ТНК переміщує в країни, що розвиваються, виробництво то­варів, життєвий цикл яких минув і прибуток від реалізації яких поступо­во зменшується. Ці товари вони одержують за низькими цінами, а потім реалізують їх у свою збутову мережу під своєю відомою товарною мар­кою, одержуючи підвищений прибуток.

Технологія, яка передається країнам, що розвиваються, як правило, погано пристосована до їх можливостей, оскільки вона розроблена з ура­хуванням рівня розвитку і структури промисловості розвинутих країн.

На частку країн, що розвиваються, припадає близько 10 % міжнарод­ного технологічного обміну, що пояснюється малою ємністю їх техно­логічного ринку.

Участь у міжнародному технологічному обміні “венчурних” фірм (дрібних і середніх фірм із числом зайнятих до 1 тис. чол.). Перевага цих фірм на ринку технологій полягає у вузькій спеціалізації. Випускаючи обмежену номенклатуру товарів, ці фірми отримують доступ на вузькоспеціалізовані світові ринки; не несуть додаткових витрат на вивчення ринку, рекламу; приділяють більше уваги безпосередньому вирішенні науково-технічних завдань.

Продаж ліцензій є для венчурних фірм найбільш конкурентною формою передачі технології, тому що вони не можуть суперничати з великими корпораціями ні в масштабі експорту високотехнічної продукції, ні у вивозі підприємницького капіталу.

Розвиток міжнародної технічної допомоги. Ця допомога надається розвинутими країнами країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою в галузі передачі технічних знань, досвіду, технології, технологічномісткої продукції, навчання персоналу. Міжнародні програми технічної допомоги спрямовані на підвищення технічного рівня країн-одержувачів і здійснюється на багатосторонній основі, у тому числі по лінії міжнародних організацій (наприклад МВФ, Світового банку, ОЕСР а ін.) чи на двосторонній основі. Технічна допомога надається у вигляді безоплатних технологічних грантів на одержання країною, що розвивається, технології технологічномістких товарів, фінансових засобів на купівлю технології, навчання кадрів, а також у вигляді співфінансування, тобто одержувач допомоги відповідно до угоди не тільки організаційно забезпечує її одержання, але і частково фінансує, хоча його частка фінансової участі в загальній вартості проекту незначна.

Основними покупцями на ринку технологій є:

– закордонні філії чи дочірні компанії ТНК;

– окремі незалежні фірми.

Передача ТНК новітніх технологій своїм закордонним підрозділам зумовлена тим, що:

– переборюється протиріччя між необхідністю широкого використання новітніх технічних розробок з метою одержання максимального при­бутку і виникаючої в зв'язку з цим загрозою втрати монопольного пра­ва на науково-технічні досягнення;

– зменшуються питомі витрати на проведення НДДКР;

– виключається витік виробничих секретів за межі ТНК;

– збільшується прибуток материнської компанії (оскільки в багатьох країнах платежі за отриману нову технологію звільняються від по­датків).

Незалежним фірмам, як правило, продаються технології тих галузей, яких невелика частка витрат на НДДКР (металургія, металообробка, текстильна, швейна промисловість).

При продажу технології незалежним компаніям фірма-продавець втрачає монопольне право на її використання, при цьому покупець технології може стати серйозним конкурентом, якщо володіє значним науково-технічним потенціалом. Тому при передачі технології фірма-продавець з метою компенсації втрати монопольного права прагне одержати частку в акціонерному капіталі, об'єднати передачу технології з постачаннями готового устаткування, домогтися одержання максимальних доходів від продажу, щоб компенсувати втрату монопольних прав.