6.3. Особливості міжнародної ліцензійної торгівлі

Міжнародна торгівля ліцензіями є основним економічним механізмом міжнародного технологічного обміну і наразі набула широкого і швидко­го поширення.

Зростання міжнародної торгівлі ліцензіями зумовлене низкою чин­ників, що стимулюють фірми продавати і купувати ліцензії на світовому ринку:

1. Комерційна зацікавленість у здійсненні технологічного трансферту, як з боку ліцензіара (продаючи ліцензію він у короткий термін окупає ви­трати на НДДКР, дістає додатковий прибуток за рахунок швидкого освоєння винаходу і випуску на його основі нових видів продукції), так і з боку ліцензіата (купуючи ліцензію, він економить на НДДКР, має доступ до передових науково-технічних досягнень, одержує дохо­ди від використання новітніх технологій).

2. Посилення конкурентної боротьби на світовому ринку; прискорення випуску на ринок нової продукції; одержання доступу до додаткових ресурсів.

3. Проникнення і завоювання важкодоступних ринків у країнах, де широ­ко використовуються тарифні і нетарифні бар'єри.

4. Одержання прибутку від продажу ліцензій на продукцію, що не відпо­відає новим стратегічним пріоритетам. Так, фірми з диверсифікованим виробництвом постійно корегують асортимент продукції, переключа­ючи ресурси на виробництво найбільш прибуткових виробів. При цьо­му “за бортом” можуть виявитися види продукції чи технології, що для самих фірм вже не становлять інтерес, але можуть бути з вигодою передані закордонним підприємствам, зацікавленим у їх продажу.

5. Країни з обмеженими ресурсами науково-технічного розвитку, беручи участь у міжнародному технологічному обміні, мають можливість зай­няти тверду позицію на світовому ринку без додаткових витрат.

6. За допомогою ліцензій створюється реклама вітчизняної продукції і завдяки цьому зростає попит на неї в інших країнах, а також вивчають­ся закордонні ринки.

7. Політичні і правові мотиви. Так, ліцензування є більш вигідним спосо­бом інтернаціоналізації при бажанні ліцензіара захистити свої активи в умовах недосконалого законодавства, нестабільної політичної ситу­ації в країні-ліцензіаті, що до того ж проводить політику з обмеження панування іноземного капіталу і зміцненню державної власності.

Крім переваг міжнародне ліцензування має і недоліки, що для ліцензіара обертаються такими:

• обмеження можливостей одержання майбутніх прибутків, пов'язаних із самостійним використанням нематеріальних активів, внаслідок пе­редачі прав на досить тривалий період;

• втрата контролю над якістю своєї продукції і технології, а також над збереженням репутації своєї фірми у випадку передачі права іншій фірмі. Основними наслідками втрати контролю є: неадекватне вико­ристання ліцензій, низька якість продукції, перетворення ліцензіата в конкурента;

• зниження цінності технологій у тих випадках, коли вони можуть ста­ти широко відомими і доступними [14, с. 329 – 332].

Міжнародні ліцензійні зв'язки здійснюються переважно між розвину­тими країнами. У загальній сумі надходжень від міжнародної торгівлі ліцензіями частка розвинутих країн складає приблизно 98 %.

В цілому обіг ліцензійної торгівлі складає близько 30 млрд дол. на рік. Однак значущість цього ринку визначається тим, що вартість про­дукції, що випускається в різних країнах з іноземними ліцензіями, скла­дає 330 – 400 млрд дол. щорічно. Лідируюче положення на ринку ліцензій належить США (65 % надходжень промислово розвинутих країн від екс­порту ліцензій).

Значну роль у міжнародній ліцензійній торгівлі відіграють країни Західної Європи. Так, частка Німеччини у світовому експорті ліцензій складає 13 %, Великобританії – 8 %. Нетто-імпортером ліцензій є Японія, але її частка у світовому експорті – 19 % і має тенденцію до зростання.

Країни залежно від їхньої ролі в міжнародній торгівлі ліцензіями класифікуються таким чином [17; с. 240 – 241] (табл. 6.1).

Об'єктами ліцензій є:

• запатентований винахід чи технологічний процес;

• технологічні знання і досвід, “ноу-хау”;

• промислові зразки (нове художньо-конструкторське рішення, що визначає його зовнішній вигляд);

• товарний знак.

Таблиця 6.1

Групи країн	Характеристика
1	2
1. Промислово розвинуті країни з домінуючим експортом ліцензій	США. Експортна спрямованість торгівлі ліцензіями має історичній характер і відображає науково-технічний потенціал країни. Переважну частину витрат на проведення фундаментальних наукових досліджень бере на себе держава. У США надходження від продажу ліцензій становить 56 % загального обсягу платежів з ліцензійних угод у всіх країнах, і в 17 разів перевищують їх платежі за закуплені ліцензії
2. Промислово розвинуті країни з переважним експортом ліцензій	Великобританія, Швейцарія. Вони мають позитивне сальдо в ліцензійній торгівлі і проводять політику стимулювання експорту ліцензій. Спеціалізуються на виготовленні високотехнологічних виробів, створюють велику кількість філій і дочірніх компаній великих фірм при відносно невеликих можливостях промислового використання нових технологій
3. Промислово розвинуті країни з переважним імпортом ліцензій	Німеччина, Японія, Італія, Франція та ін. Вони широко використовують закордонний досвід і технічні завдання для модернізації провідних галузей на основі передових технологій і прискорення власних науково-технічних розробок. Не прагнуть до балансування надходжень і платежів за ліцензійними угодами

Продовження табл. 6.1

1	2
4. Країни, що розвиваються, з експортно-імпортною спрямованістю торгівлі ліцензіями	Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина. Проводять політику цілеспрямованої закупівлі закордонних технологій для вирішення великих економічних завдань. Експортуються ліцензії, як правило, держав близького зарубіжжя
5. Країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю ліцензійної торгівлі	Таїланд, Алжир, Панама. Закупівля нових технологій здійснюється, в основному, у вигляді супутніх ліцензій при будівництві промислових об'єктів
6. Країни, що розвиваються, з епізодичним характером ліцензійної торгівлі	Найменш розвинуті країни

Ліцензії бувають патентні, тобто такі, котрі підтверджують передачу права використання патенту без відповідного “ноу-хау”, і безпатентні, тобто такі, котрі підтверджують право використовувати “ноу-хау” без па­тентів на винахід. Основна частка світової торгівлі технологіями припадає на продаж безпатентних ліцензій, оскільки вони не потребують проведен­ня додаткових НДДКР і передбачають мінімальний комерційний ризик.

За обсягом переданих прав на використання науково-технічних знань ліцензіара розрізняють три види ліцензій:

1) проста (невиняткова), при продажу якої за ліцензіаром залишається право самостійно використовувати об'єкт ліцензії, а також надавати ліцензії на дану технологію й іншим ліцензіатам на даній території;

2) виняткова, що передбачає монопольне право ліцензіата використовувати технологію і відмовлення ліцензіара від самостійного використання запатентованих винаходів чи “ноу-хау” і їх продажу на обумовленій території;

3) повна, що надає ліцензіатові виключне право на використання патенту або “ноу-хау” упродовж терміну дії угоди і відмовлення ліцензіара від самостійного використання предмета ліцензії упродовж цього терміну [4, с. 350].

Ліцензія може бути відкритою, якщо патентом має право скористатися будь-яка зацікавлена особа. Відкрита ліцензія оформляється у відповідному патентному відомстві, при цьому патентне мито стягується в повинному розмірі.

Ліцензія буває примусовою у випадку, якщо компетентні органи примушують патентовласника передати іншим особам право на використання патенту.

Продаж ліцензій здійснюється на основі укладання ліцензійної угоди [18].

Ліцензійна угода – це договір, згідно з яким ліцензіар (продавець) надає ліцензіатові (покупцеві) дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на патенти, “ноу-хау”, товарні марки і за визначену винагороду.

За способом передачі технології ліцензійні угоди поділяються на:

– самостійні, тобто коли технологія передається незалежно від їх матеріального носія;

– супутні, тобто коли ліцензія надається одночасно з укладанням контракту на будівництво підприємства, постачання комплектного технологічного устаткування і надання інженерно-консультаційних послуг [4, с. 350].

Операції з міжнародного ліцензування можуть здійснюватися на ос­нові таких договорів і угод:

1. Міжнародні ліцензійні угоди. Об'єктом ліцензійної угоди можуть бути ліцензія на винахід, “ноу-хау”, товарна марка.

2. Міжнародний договір купівлі-продажу, що передбачає постачання устаткування. Договір може бути доповнений супутньою ліцензією, що надає додаткову інформацію про технологічний процес, в якому бере участь це устаткування, частина конструкторської документації для мож­ливого виготовлення запасних частин, ремонту устаткування.

3. Міжнародні договори про проектування і будівництво промислових об'єктів. При здійсненні проектування і будівництва промислових об'єктів за кордоном складовою частиною загального договору або доповненням до нього може бути ліцензійна частина, що стосується передачі патентних прав і “ноу-хау”, які входять у проект, об'єкт будівництва, технологію й устаткування цього промислового підприємства (супутня ліцензія) і проведення проектних робіт типу інжиніринг.

4. Комбіновані міжнародні договори про продаж ліцензій і постачання устаткування. При купівлі ліцензій на виробництво складних машин, ліцензіат поряд з технічною документацією і навчанням фахівців для більш якісного освоєння виробництва ставить умову про постачання ряду складних вузлів спочатку в готовому вигляді, щоб потім поступово перейти на їх самостійне виготовлення.

5. Міжнародні договори про науково-технічне співробітництво. Науково-технічне співробітництво, як правило, передбачає обмін інформа­цією про науково-технічні досягнення, винаходи, науково-технічні знання тощо. Тому в цих договорах часто застережуються супутні ліцензії. Як­що відбувається взаємний обмін цими матеріалами, ліцензії можуть виступати у формі перехресних, тобто взаємних ліцензій. При перехресних ліцензіях не обов'язково здійснюються взаємні грошові розрахунки. Сторони часто зацікавлені одержати рівнозначну інформацію.

6. Міжнародні договори про промислове співробітництво. У них можуть застосовуватися умови про надання ліцензій, постачання товарів або надання послуг у різних сполученнях. У низці випадків основу промисло­вого співробітництва складають ліцензійні договори, розширені договора­ми про виробниче кооперування [4, с. 350].

Змістом міжнародних ліцензійних угод є встановлення науково-технічних зв'язків, спрямованих на впровадження результатів наукових досліджень і розробок у виробництво. Особливістю ліцензійних угод є те, що вони охоплюють цілий комплекс взаємин, пов'язаних з організацією виробництва ліцензованої продукції або з використанням ліцензованого процесу. До цього комплексу поряд з науково-технічними взаєминами входять фінансові і виробничі відносини, відносини, які пов'язані з реалізацією продукції, з керуванням підприємствами.

Міжнародна торговельна практика розробила багато варіантів типо­вих ліцензійних угод, що є основою для складання конкретних угод між сторонами. Можливість типізації форм ліцензійних угод полегшує і при­скорює оформлення конкретних угод, спрощує вирішення судових і арбітражних суперечок, оскільки в міжнародних ліцензійних угодах бе­руть участь фірми різних країн, що мають своє національне законодавст­во, яке специфічно вирішує ті чи інші питання.

Типові ліцензійні угоди розробляються різними організаціями, зокре­ма, комісіями ООН, галузевими асоціаціями промислових фірм, окреми­ми фірмами, що здійснюють ліцензійну діяльність у міжнародному мас­штабі. Великі фірми, які мають власні типові угоди, неохоче йдуть на зміну умов таких угод і таким чином диктують свої умови контрагентам.

Міжнародна ліцензійна угода включає такі основні умови: сторо­ни угоди, преамбула, предмет угоди, види ліцензій, платежі, обов'язки ліцензіара і ліцензіата за ліцензійною згодою, термін дії ліцензії й умови припинення дії ліцензійної угоди.

Одним з найбільш важливих і складних питань при продажу і купівлі ліцензій є визначення ліцензійних платежів (ціни ліцензій). Ліцензійні платежі – це визначена винагорода ліцензіарові, виплачувана ліцензіатом як відшкодування за надання прав на використання предмета угоди.

Вартість ліцензії формується на базі оцінки можливого прибутку, одер­жуваного від використання права виготовляти продукцію в результаті впро­вадження винаходу, “ноу-хау”, а також продавати продукцію під товарним знаком. При цьому враховуються всі витрати на придбання ліцензії: її ціну, витрати, які пов'язані з освоєнням виробництва, збутом, рекламою тощо.

На рівень ціни ліцензії впливає безліч чинників технічного, еко­номічного і правового характеру, до яких відносяться:

– можливий прибуток, що може одержати ліцензіат від використання технології;

– витрати на створення технології (витрати на НДДКР і освоєння ви­робництва);

– упущена вигода, тобто втрати, пов'язані з неотриманням прибутку від самостійного застосування технології;

– витрати, що виникають при передачі технології (витрати на відряд­ження фахівців для практичного ознайомлення і навчання викорис­танню нової техніки, надання технологічної допомоги, проведення пу­сконалагоджувальних робіт);

– витрати на одержання такої ж чи аналогічної технології від альтерна­тивного постачальника;

– потенційні витрати від самостійної розробки технології покупцем;

– витрати, пов'язані з порушенням патентних прав і прав інтелектуаль­ної власності [18].

Форми ліцензійних винагород бувають різні. Залежно від методу підрахунку вони поділяються на дві групи.

До першої групи відносяться винагороди, розмір яких підраховується на базі фактичного економічного результату використання ліцензії. До цієї групи відносяться такі форми, як періодичні відсоткові відрахуван­ня й участь у прибутку ліцензіата.

До другої групи відносяться винагороди, розмір яких безпосередньо не пов'язаний з фактичним використанням ліцензії, а заздалегідь встанов­люється і вказується в договорі, виходячи з оцінок можливого еко­номічного ефекту й очікуваних прибутків ліцензіата на базі використання ліцензії. До цієї групи відносяться такі форми: первісний платіж готівкою, паушальний платіж, передача цінних паперів ліцензіата, переда­ча зустрічної технічної документації.

Періодичні відсоткові відрахування, або поточні відрахування (“ро­ялті”), встановлюються у вигляді визначених фіксованих ставок (у від­сотках) і виплачуються ліцензіатом через визначені погоджені проміжки часу (щорічно, щокварталу, щомісяця або на визначену дату). Вони об­числюються різними способами:

– з вартості виробленої за ліцензією продукції;

– з одиниці виготовлених або реалізованих виробів у вигляді відсотка до ціни чи собівартості;

– на спеціально обумовленій базі (зі встановленої потужності запатентованого устаткування, з кількості переробленої за запатентованим способом сировини, на базі вартості переробки продукту, вартості чи кількості ок­ремих компонентів, споживаних у процесі виробництва тощо) [18].

Рівень ставок поточних відрахувань у сучасній практиці ліцензійної торгівлі становить в середньому 2 – 10 %. Найчастіше зустрічаються ставки 3 – 5 %. Ставки поточних відрахувань диференціюються залежної від виду ліцензії, терміну дії угоди, обсягу виробництва ліцензованої про­дукції, її реалізаційних цін, експортних чи внутрішніх продажів. Так, більш високі ставки застосовуються зазвичай при видачі виняткової ліцензії на перші роки дії угоди і при постачаннях на експорт. Більш низькі ставки встановлюються при видачі невиняткової ліцензії на на­ступні роки чи у випадку продовження дії угоди, при продажах на внутрішньому ринку. Ставки ліцензійних винагород зазвичай знижують­ся в міру зростання виробництва і продажів ліцензованої продукції.

Іноді в ліцензійну угоду включається застереження про мінімальну су­му винагороди, що в будь-якому випадку повинна бути виплачена ліцензіатом упродовж терміну дії угоди. Цей мінімум встановлюється, як правило, у розмірі 50 – 75 % очікуваних надходжень на другому чи третьому році дії угоди, помножених на період (у роках), для якого розраховується винагорода. Таке застереження обумовлюється в угоді з метою спонукання ліцензіата до якомога більш швидкого налагодження і розширення вироб­ництва і застрахувати ліцензіара від можливих несумлінних дій ліцензіата. У ліцензійних угодах передбачається також, на випадок якщо сума по­точних відрахувань за визначений проміжок часу не досягне встановлено­го мінімуму, ліцензіат повинен в обумовлений термін сплатити різницю між фактично виплаченою і гарантованою сумами. Іноді за ліцензіатом визнається право покрити цю різницю при наступних платежах.

Участь у прибутку ліцензіата як форма ліцензійної винагороди озна­чає відрахування на користь ліцензіата визначеної частини (відсотка) прибутку, отриманого ліцензіатом завдяки використанню даної ліцензії. Ця частка звичайно коливається від 20 до 30 % при наданні виняткової ліцензії і до 10 % – при невинятковій ліцензії. Однак у практиці ліцензу­вання ця форма зустрічається вкрай рідко.

Паушальний платіж – це визначена, твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди. Паушальний платіж практикується в таких випадках: при передачі ліцензії разом з постачаннями устаткування, коли одноразовий характер угоди вимагає й одноразового визначення її вар­тості; при продажу ліцензії маловідомій фірмі; при видачі ліцензії на базі секрету виробництва (як гарантія від збитків у випадку його розголошен­ня); коли ліцензіат не хоче допустити контролю ліцензіара за використан­ням ліцензії; коли в країні ліцензіата існують проблеми відносно пе­реказу прибутків.

Паушальний платіж може здійснюватися як у разовому порядку, так і у розстрочку (наприклад 50 % – після підписання угоди, 40 % – після по­стачання устаткування і передачі технічної документації і 10 % – після пу­ску устаткування). Іноді паушальна сума в абсолютному вираженні роз­бивається за роками. Перевага паушального платежу – одержання ліцензіаром всієї суми винагороди у відносно короткий термін без комерційних та інших ризиків, що можуть виникнути в період дії угоди.

Первісний платіж готівкою передбачає оплату ліцензіатом визначеної встановленої в угоді суми у вигляді одноразового внеску чи в роздріб уп­родовж встановленого в угоді терміну або по виконанні визначених умов (наприклад через визначене число днів після підписання ліцензійної уго­ди або його вступу в силу; після надання ліцензіаром технічної докумен­тації). Іноді первісний платіж виплачується в розстрочку у певному вста­новленому для кожного внеску розмірі, але в досить обмежений термін.

Первісний платіж готівкою застосовується як доповнення до основної форми ліцензійних винагород і використовується в більшості ліцензійних угод, що передбачають виплату винагороди у формі поточних відраху­вань. Приблизно 50 – 60 % ліцензійних угод, що укладаються між фірмами розвинутих країн, передбачають первісний платіж як частину ліцензійної винагороди, причому ця практика має тенденцію до розширення.

Передача цінних паперів (акцій і облігацій) як форма винагороди за ліцензійною угодою зустрічається в чистому вигляді і в комбінації з інши­ми формами приблизно в 15 % ліцензійних угод. Ліцензіар одержує найчастіше від 5 до 20 % акцій ліцензіата, хоча в окремих випадках ця частка доходить до 40 %.

Передача технічної документації як форма платежу набула поширен­ня в японських компаній. Вона передбачає взаємне надання ліцензій і в більшості випадків застосовується в поєднанні з іншими формами вина­городи.

В умові платежу докладно застережується порядок сплати ліцензійної винагороди, а саме: валюта платежу за винятком залежності від обста­вин валютного застереження; форма розрахунку (порядок і умови відкриття акредитива, терміни переказу платежів); база для обчислення вартості продукції, що випускається, чи вартості продажів (при винаго­роді у формі поточних відрахувань) і порядок їх обчислення.

В умові платежу, як правило, передбачається також зобов'язання ліцензіата одержати відповідний дозвіл урядових органів на оплату і пе­реказ платежів. У тих випадках, коли винагорода залежить від економіч­ного ефекту використання ліцензії, ліцензіат зобов'язаний надсилати на адресу ліцензіара докладний бухгалтерський звіт за взаємопогодженою формою, обов'язковими реквізитами якого є кількість, продажні ціни, обіг по продажах ліцензованої продукції, географічний напрямок екс­порту (якщо ліцензія обмежена територією) і розрахункові документи.

У переважній більшості країн одержання і переказ винагороди обкладаються податками, тому в угоді застережується, що вони цілком відносяться на рахунок ліцензіата і не підлягають відрахуванню з ліцензійної винагороди.

Наразі ліцензійні угоди в більшості випадків укладають на термі 10 – 15 років.