6.5. Особливості міжнародного технологічного обміну в Україні

В Україні до товарів високотехнологічного експорту відносяться гру­пи 84 – 90 за товарною класифікаційною схемою Єдиного митного тарифу України, що базується на Гармонізованій системі опису і кодування то­варів (ГС):

– машини та устаткування;

– електричні машини; :

– локомотиви залізничні і рухомий склад, трамваї та ін.;

– засоби наземного транспорту, крім залізничного;

– літальні, космічні апарати, їх частини;

– судна, човни, інші плав засоби;

– прилади.

Відсутність окремих вітчизняних наукомістких товарів компенсується за рахунок імпорту. Так, середня частка наукомістких товарів у загальному об­сязі експорту впродовж 1996 – 2001 рр. дорівнювала 13,8 %, а в загальному об­сязі імпорту – 20,3 %. Це свідчить про те, що середній рівень “інтелектуалізації” вітчизняного імпорту є вищим за середній рівень “інтелекту­алізації” вітчизняного експорту на 6,5 відсоткових пункти. Це є індикатором певної імпортозалежності України в сегменті високотехнологічних товарів.

У чотирьох груп товарів (машини та устаткування; електротехнічні машини; засоби наземного транспорту, крім залізничного; прилади) ко­ефіцієнти покриття імпорту експортом значно менші одиниці – в серед­ньому на рівні 0,63. Найнижчі значення коефіцієнтів має група при­ладів – 0,3, однак спостерігається тенденція щодо поступового збільшен­ня значень цього коефіцієнта (в середньому на 0,03).

Таким чином, на вітчизняних ринках цих груп високотехнологічних товарів панують закордонні, а не українські виробники, тобто внутрішній ринок України формується без урахування потреб пріоритетного розвит­ку його наукомісткого сегмента.

На українському ринку технологічних послуг виділяються чотири групи послуг із узагальненої класифікації послуг зовнішньоекономічної діяльності: комп'ютерні послуги, роялті та ліцензійні платежі, науково-дослідні та дослідно–конструкторські послуги, послуги в архітектурних, інженерних та інших технічних галузях.

У 2002 р. частка експорту технологічних послуг в загальному обсязі послуг дорівнювала 5,8 %, а частка імпорту – 29,4 %, тобто набагато більше, що свідчить про існування певної імпортозалежності країни і від технологічних послуг. Коефіцієнт покриття імпорту технологічних по­слуг їх експортом дорівнює 0,25. На низький рівень цього коефіцієнта, перш за все, впливає низька конкурентоспроможність науково-дослідних послуг та послуг в технічних галузях, частка яких в загальному обсязі імпорту технологічних послуг займає 82 %. Наведені дані свідчать про не­достатній розвиток технологічних послуг в країні. У результаті витрача­ються чималі кошти на імпорт цих послуг.

Технологічні послуги часто не знаходять споживача через погано організовану рекламу і недостатнє вивчення кон'юнктури ринку даних видів послуг. Подолати ці недоліки допомагають постійно діючі міжнародні виставки-ярмарки, які призначені, зокрема, показати потенційним партне­рам можливості виконавців послуг у розвитку науково-технічного співробітництва.

В Україні останніми роками спостерігається активізація ліцензійної торгівлі. Переважна більшість закуплених у зарубіжних країнах ліцензій має технологічний характер. Підприємства щорічно укладають понад 200 ліцензійних угод на право використання різних об'єктів інтелектуальної власності, серед яких приблизно 21,2 % займають винаходи, 14 % – “ноу-хау” і 44 % послуги типу "інжиніринг" [12, с. 27].

Намітилася тенденція поліпшення структури закуплених ліцензій. Щорічно зростає частка більш цінних об'єктів інтелектуальної власності, захищених патентами, і зменшується частка безпатентних послуг. Прибу­ток від реалізації продукції, виготовленої на основі ліцензій, зріс за ос­танні роки більш ніж втричі.

Українськими міжгалузевими об’єднаннями, консорціумами, асоціа­ціями, акціонерними товариствами, торговельними будинками та іншими організаціями, створеними на добровільній основі, ліцензійними догово­рами забезпечено 63,3 % загального прибутку від використання за­рубіжних ліцензій. Проте приблизно 1/5 діючих технологічних ліцензій не призводить до економічного зростання виробництва. Закуплені ліцензії часто виявляються нерентабельними. Так, найбільших збитків у розмірі 3,3 млн грн зазнало ВАТ “Запорізький абразивний комбінат” при вико­ристанні одержаного із США “ноу-хау”, в якого строк дії ліцензійного до­говору закінчився ще в 1980 р.

Серед продукції, що виробляється за ліцензійними договорами, найбільш високу рентабельність (92,7 %) має продукція ЗАТ “Луганський трубний завод”, що виробляється на основі ліцензійного договору з Італією. Термін окупності витрат, менше одного року, мали лише 26 % з усіх діючих ліцензій, за якими було організовано виробництво певних видів продукції.

Кількість проданих ліцензій на об'єкти інтелектуальної власності та­кож зростає. Основним ліцензіатом України є Росія (близько 33,9 % про­даних за кордон ліцензій). Продаються ліцензії також у Польщу, Китай, Молдову, США, Іран, Південну Корею, Сірію, Нідерланди та ще в 13 країн світу.

Серед продажів вітчизняних ліцензій переважає частка безпатентних об'єктів інтелектуальної власності, зокрема “інжиніринг” та “ноу-хау”. Слід відзначити при цьому, що за статистичною звітністю 62,3 % продаж залишились неоплаченими.

Україна має зв'язки з багатьма країнами світу щодо експорту ліцензій­ної продукції. Найбільша його частка припадає на Росію і Білорусь, а най­менша – на США. Це свідчить про відносно низький рівень техно­логічності вітчизняної ліцензійної продукції, що також вказує на її низьку конкурентоспроможність. У високорозвинутих країнах ця продукція ще не користується значним попитом. Коефіцієнт покриття імпорту об'єктів інте­лектуальної власності їх експортом по Україні в середньому дорівнює 0,12.

Переважна кількість переданих закордонним споживачам за ліцен­зійними договорами об'єктів (в середньому 44,3 %) відноситься до еко­логічно чистої енергетики та ресурсозберігаючої технології. Практично не відбувається передача технології з охорони навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що найбільшою мірою користується попи­том за кордоном ліцензійна продукція, що пов'язана з ресурсозберігаючи­ми технологіями. Але темпи передачі ліцензій поступово знижуються, в тому числі таких пріоритетів світового значення, як створення нових ре­човин і матеріалів. Ліцензійна діяльність за соціальними напрямками інтелектуальної власності ще досить слабо розвивається.

Контрольні питання

1. Розкрийте сутність міжнародного технологічного обміну.

2. Некомерційний та комерційний шляхи передачі технологій.

3. Форми технологій, що підлягають міжнародному обміну на комерційній основі.

4. Ссобливості розвитку сучасного ринку наукомістких технологій.

5. Охарактеризуйте технологічну політику ТНК.

6. Яким чином здійснюється діяльність “венчурних” фірм?

7. Сутність та розвиток міжнародної технічної допомоги.

8. Міжнародна торгівля ліцензіями: сутність і причини.

9. Переваги та недоліки міжнародного ліцензування.

10. Назвіть об’єкт ліцензування.

11. Сутність і класифікація ліцензійних угод.

12. Яким чином здійснюються ліцензійні платежі?

13. Інжиніринг як форма міжнародного технологічного обміну.

14. Схарактеризуйте чинники, що вплинули на розвиток ринку інжинірингових послуг.

15. У чому полягають особливості міжнародного технологічного обміну в Україні?

74

Розділ 6. МІЖНАРОДНА ПЕРЕДАЧА ТЕХНОЛОГІЙ __________________________________________________