1.3. Світове господарство і міжнародний рух

чинників виробництва

Розвиток світового ринку товарів привів на рубежі ХIХ – ХХ ст. до інтенсифікації міжнародного економічного спілкування, яке стало поступово виходити за рамки міждержавного обміну товарами. Бурхливий розвиток продуктивних сил і зростання потужності фінансового капіталу привели до виникнення світового господарства.

Характерною рисою світового ринку є міждержавне переміщення товару, міжнародна торгівля. Під час переходу товарного виробництва від стадії світового ринку до стадії світового господарства виникає міжнародне переміщення не тільки товару, але й факторів виробництва, в першу чергу капіталу і робочої сили. Таким чином, категорія світового господарства зачіпає вже не тільки сферу обігу, але й сферу виробництва.

Світове господарство – сукупність національних економік країн світу, пов'язаних між собою мобільними чинниками виробництва.

Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що він виявляється не тільки і не стільки через міжнародний рух товарів, скільки через міжнародний рух чинників виробництва.

Характерні риси сучасного світового господарства такі:

– розвиток міжнародного переміщення чинників виробництва, перш за все у формах ввезення-вивезення капіталу, робочої сили і технології;

– зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих в кількох країнах, в першу чергу в рамках транснаціональних корпорацій;

– економічна політика держав, що передбачає підтримку міжнародного руху товарів і чинників виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

– виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Світове господарство, таким чином, є вищою, ніж світовий ринок, стадією розвитку ринкової економіки, що включає крім традиційної міжнародної торгівлі вивіз капіталу, міжнародну міграцію робочої сили і торгівлю технологією, а також міжнародні за своєю формою підприємства, які виникають на цій основі. Регулюється світове господарство за допомогою заходів національної і міждержавної економічної політики. У рамках світового господарства економіки окремих країн стають усе більш відкритими і орієнтованими на міжнародне економічне співробітництво.

Практично всі чинники виробництва мають міжнародну мобільність, тобто можуть вільно переміщатися між країнами. Ступінь мобільності залежить від функціонального типу, до якого відноситься кожен чинник (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1

Міжнародна мобільність чинників виробництва

Типи чинників виробництва	Ступінь міжнародної мобільності
	високий	низький
Основні		х
Розвинені	х
Загальні	х
Спеціальні		х

За походженням чинники виробництва поділяються на такі:

1) основні, які дісталися країні від природи або стали результатом тривалого історичного розвитку (географічне положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги);

2) розвинені, які країна набула в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень (сучасна технологія, кваліфіковані кадри, сучасна інфраструктура).

За ступенем спеціалізації чинники виробництва поділяються на такі:

1) загальні, які можна застосовувати в будь-яких галузях для створення різноманітної продукції (персонал із вищою освітою, технологія отримання електрики);

2) спеціальні, які можна застосовувати для випуску тільки в одній галузі або для створення дуже вузької або однієї групи продукції (венчурний капітал, перукар).

Основні чинники звичайно характеризуються низькою міжнародною мобільністю. Причиною цього є те, що деякі з них (земля, клімат, невидобутні природні ресурси) просто неможливо перемістити з однієї країни до іншої. Крім того, з розвитком технології їх значення як структури, що формує світове господарство, швидко зменшується: транснаціональні корпорації, розташовуючи свої філіали в зарубіжних країнах, без особливих зусиль отримують доступ до природних ресурсів, не переміщаючи їх через кордон, і використовуючи дешеву робочу силу.

Розвинені чинники навпаки мають велику здатність до міжнародної мобільності. Проте здатність до неї не означає можливості такої мобільності. Кожна країна прагне утримати розвинені чинники виробництва в національних рамках (заборона вивозу новітніх технологій, обмеження виїзду науковців, валютний контроль та ін.)

Висока міжнародна мобільність загальних чинників порівняно зі спеціальними заснована на універсальності їх застосування відносно широкої номенклатури продукції, яку можна виробити за їх допомогою.

Спеціальні чинники характеризуються меншою міжнародною мобільністю або її повною відсутністю. Звичайно це пов'язано із заходами державної політики, які цьому перешкоджають, а також з відсутністю в них потреби за кордоном.

У сучасному світовому господарстві достатня забезпеченість основними і загальними чинниками не є більше основою досягнення конкурентної переваги на товарному ринку. Навпаки, забезпеченість країни розвиненими і спеціальними чинниками гарантує їй лідируюче становище у світовому господарстві, принаймні з вузької номенклатури продукції.