31. Сюжети з історії перших християн в драматургії лесі українки («руфін та прісцілла» або «йоганна, жінка хусова»)

Драма «Руфін і Прісцілла» побудована на двох взаємозумовлених драматичних конфліктах. Перший з них визначається громадянським обличчям Руфіна - римського патріота, республіканця, що не визнає цезарської влади, але не бачить нічого позитивного для Риму і в християнському русі, який у той час уже набирав масового характеру. Другий конфлікт - родинний. Прісцілла - дружина Руфіна - стала християнкою, Руфін же - переконаний атеїст. На цій основі виникає родинна драма двох люблячих людей, які не можуть жити однією сім’єю.

Вірний своїм почуттям чоловіка до жінки й пошани до прекрасної, близької йому людини, Руфін виступає як оборонець і захисник Прісцілли. З наступної репліки Прісцілли дізнаємося, що, захищаючи її, Руфін сам стане беззахисний перед законом, якщо його запідозрять у приналежності до християн.

Вивівши на кін двох людей - найближчих і найдальших одне до одного, Леся Українка заронила в читача побоювання за їх долю, дала поштовх для розвитку драматичного конфлікту. Дальші сцени покликані поглибити цей конфлікт шляхом зіткнення протилежних поглядів. У першій же дії розкриваються ідейні платформи, на яких стоять герої драми - як головні, так і другорядні.

Перше зіткнення відбувається між Руфіном і фанатиком християнства Парвусом, який недовірливо ставиться до всіх нехристиян і запідозрює Руфіна в можливості зради. Як людина Парвус брутальний і нахабний, у нього немає елементарного почуття чемності до господаря, він одразу стає у войовничу позу борця за «небесну державу». Задерикуватість Парвуса викликає різку суперечку між ним і Руфіном. Руфін не бачить рації в тих «чудах», що ними хизуються християни.

Поки що Руфін у своїй критиці не зачіпає основ християнської релігії, він говорить лише про інтерпретацію цих основ віри. Твори церковників для нього пахнуть болотом, кров’ю. У листі-відповіді християн Цельзові, який мусить переписати Прісцілла, уже немає і того талану, що в листах Павла усе-таки просвічує крізь нелад і грубу форму й забобони всякі.

У цьому листі бракує доказів. Він, як і інші твори ранньої християнської літератури, замінює докази силогізмами, всілякими «чудами». «Стиль простацький, безладдя в доказах і рабство думки» в писаннях християнських вчителів нагадує Руфінові «рогаті силогізми, позичені в софістів з передмістя». Руфін вважає неприпустимою полеміку з противником, яка провадиться за допомогою образ, нанизування лайок на зразок тих, що адресують християни Цельзу: «гадючий виродку», «нащадку пекла», «душе смердяча» тощо.

32. Ідея незнищенності і невмирущості духу у драмі-феєрії «лісова пісня». Міфо-поетична основа драми

Одним з найкращих творів Лесі Українки є драма-феєрія "ЛІсова Пісня". Разом з поемами "Кам"яний господар" та "Оргія" вона за словами М. Рильського творить "діамантовий вінець Лесі Українки". Цей твір був давньою мрією поетеси, і здійснили вона її 1911 року далеко від України, в Кутаїсі, будучи тяжко хворою. Зусиллями звичайної волі перемагала недугу й змушувала своє немічне тіло слугувати "богині фантазії".

Ця піднесена драма утверджує високі гуманістичні ідеали, поетизує незгасаючу людську мрію про волю і щастя, і головною ідеєю твору є перемога вільного високодуховного життя над обивательщиною, утвердження краси духовної, котра є найвищою цінністю.

Головним персонажем "Лісової пісні" є Мавка - міфологічна істота, витвір народної фантазії. Авторка наділяє Мавку дівочою вродою, дає їй співочу душу, ніжну натуру. Героїня сприймається не тільки як казковий образ, як людська мрія про щастя, про вільне життя, а й реальна, життєва своєю художньою правдою. Вона чесна за своїм характером, почуттям, незламністю і щирістю. Мавка - горда і мужня, в її образі Л. Українка втілила свій ідеал людини - гордої, волелюбної, духовно багатої, відданої своїм почуттям переконанням. Цей образ протиставлено в творі людям дріб"язковим, тим, світ яких - у вузькому міщанському кутку, далекий від усього високого й прекрасного, а в такому протиставленні ще й більш яскраво сприймається провідна ідея твору, котра й полягає в невмирущості всього високого й прекрасного в людині, проголошеною Мавкою: "Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає".

Сила духу Мавки, її внутрішня краса сприймається ще більш яскравіше в порівнянні з Лукашем. Лукаш - теж гарний і приваблює око перш за все своєю зовнішньою красою, а також безпосередністю й щирістю. Та за натурою він непослідовний і роздвоєний. З одного боку, Лукаш понад усе любить природу, кохає Мавку, а з другого - в душі його живе власник, прагнення до міщанського спокою і благополуччя. Мавка правильно оцінює суперечності в характері Лукаша, говорить про його неспроможність "своїм життям до себе дорівнятись". Вона боронить його від байдужості, кличе до красивого, величного.

ПОЕТИКА. Драма Лесі Українки «Лісова пісня» має народноказковий зміст. Образи Мавки, Лісовика, Перелесника, Русалки не протиставлені людині, а, навпаки, мають тісний контакт з нею.

У драмі творчо використані властивості казок, присутні алегоричні образи (зокрема, Доля — це символ суспільного буття). Захоплююче передає поетеса перетворення Мавки: то вона йде в небуття, де «ніщо не навіває мрій», куди навіть вітер не заносить своїх співів; то вона спалахує яскравим вогнем, а з часом попілець, що залишився від неї, «ляже, вернувшись, у рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю», і душа Мавки буде промовляти до людей «шелестом тихим вербової гілки». Природа — невід'ємна частина твору й займає у ньому одне з основних місць. Вона тісно пов'язана з життям народу і фантастичних істот, з їх долею. Відчуваючи красу рідної природи, чудово розуміючи її, поетеса створює прекрасні пейзажні малюнки: «Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу галява з плакучою березою і з великим престарим дубом». І хоч це ремарка і її не можна вкласти у загальну назву авторських приміток, проте й вона відіграє велику ідейно-естетичну роль. Мальовнича природа, розкрита в ремарках, продовжує жити в усій п'єсі, зокрема в мові персонажів. Природа живе своїм життям, і Мавка передає Лукашеві її мову.

Розгорнута картина свята осені постає у мові Лісовика, коли той просить Мавку знову повернутися до лісу, бути царицею його, бо для Мавки ще «не всі вінки погинули».

«Лісова пісня» дуже близька до фольклору, і єднають її з творами народної творчості стильові прийоми, жива розмовна мова, яка надає творові поетичної краси. Тому-то не дивно, що окремі рядки звучать як пісня, інші — як казка чи дума. Кожен рядок драми-феєрії, кожна строфа сповнені надзвичайної щирості, ліризму, пісенності. Від народної пісні йдуть такі художні засоби, як епітети-прикладки, які набувають у п'єсі нового емоційного забарвлення: сон-трава, квітоньки-зірниченьки, верба-вдовиця, мак-відюк, сиротята-патерчата, зірка-пряха тощо. Фольклорна поетика дала можливість письменниці глибоко індивідуалізувати мову героїв, піднести її до рівня народної пісні. «Лісова пісня» наскрізь пронизана музикою та піснею. Під звуки Лукашевої сопілки прокидається Мавка. Лукаш грає веснянку — і на її чарівні звуки відповідає все живе, бо «навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти». На Лукашеве та Мавчине кохання весь ліс відкликається зливою весняних голосів. У п'єсі використано народні повір'я, замовляння, казки. Вони стають поетичним засобом творення образів. Суто народний, традиційний зміст вживаних епітетів, та на особливу увагу заслуговує мова казки-феєрії.

Творча індивідуальність письменниці виявилася у використанні тропів, розгорнутих метафор, викінченості строфи, ритмах мови, одним словом, у поетичному синтаксисі. Образ Лесі Українки піднявся над епохою. Талант письменниці виявився як в поезії, так і в драматургії, про що й свідчить «Лісова пісня» — один з найкращих поетичних творів світової літератури.