36. Експресіонізм. Новелістика в. Стефаника. Проблематика, поетика, засоби експресії («новина», «діточа пригода», «марія», «палій», «скін», «камінний хрест»)

Експресіоні́зм  (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття.

• зацікавленість глибинними психічними процесами;

• заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

• оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

• суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;

• бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів (портрет, батальний жанр, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт).

«Як коротко, сильно і страшно пише ця людина». Творчість Василя Стефаника ввійшла в золотий фонд української літератури. Сучасники високо цінили його твори, називаючи В. Стефаника співцем селянської душі і володарем дум селянських. Улюблений жанр письменника — новела. Сьогодні Василя Стефаника називають майстром психологічної новели. Саме цим він завоював собі світову славу. До кращих психологічних творів письменника належить новела «Новина», в якій змальовано нестерпні умови життя галицького селянства, трагедію бідняка Гриця Летючого, що став злочинцем. Жахливі злидні, душевні муки штовхнули його на вбивство рідних дітей. Тут не має нічого вигаданого. У селі Трійці в 1898 році сталася та подія, що лягла в основу «Новини».

В.Стефаник — великий знавець психології найкритичніші хвилини життя. Його завжди найболючіший стан героїв.

Василь Стефаник увійшов в українську літературу як неперевершений майстер новели. Стефаникові шедеври стали яскравим свідченням засвоєння нашим письменством найновіших досягнень європейських літератур.

Найяскравішим зразком соціально-психологічної новели стефаниківського типу є “Новина”. Тема твору – вбивство батьком своєї дитини – була взята Стефаником із самого життя. Головну увагу в ньому зосереджено на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Письменник порушив тут усталені прийоми композиції: новела починається нібито з розв'язки: “У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася”. Причина цього страхітливого злочину – голодне бідування сім'ї після смерті Грицихи. Примара солоду оселилася в хаті. Найголовнішим у творі є показ моральних страждань Гриця, котрий не зміг визволитися від нав'язливої ідеї про мертвих дітей і скотився до злочину. Великою силою емоційності позначений фінал твору. Одного вечора батько виходить з дітьми надвір. “Довгий огневий пас” пік у серце й голову, камінь давив на груди. він “скреготав зубами, аж гомін лугом розходився”. Кинувши дитину в річку, Гриць відпустив старшу Гандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.

Художнє дослідження душі головного героя маємо у новелі “Камінний хрест”. Йдеться у ній про прощання Івана Дідуха з сусідами у зв'язку з виїздом до Америки. Від часу повернення з війська люди пам'ятають Івана у виснажливій праці. Щороку впрягався поряд з конем і вивозив гній на свою нивку на кам'янистому горбі. Обкладав горб дерном, щоб дощі не змивали грунт, обробляв поле. Праця зігнула його в дугу, й стали в селі прозивати Івана Переломаним. Сповіді героя при своє життя вражаючі. Монологи, що є важливим засобом його індивідуалізації, обертаються насамперед навколо образу горба, на якому Іван Дідух встановив на пам'ять селу камінний хрест з вибитими іменами своїм і дружини. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.

Жахи світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть галичанам, хвилювали В. Стефаника. У новелі “Марія” він вивів образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина. Думи Марії зосереджені навколо синів, що були її невимовним щастям. Пригадує Їхнє дитинство, часи юності. Хата,ширшала від молодечого гомону. Сподівалися юнаки, що розваляться імперії і прийде визволення. Кидаються у вир визвольної боротьби, створюють національні з'єднання, над якими замайоріли рідні прапори, загримів “спів про Україну”. Ті хвилини національного пробудження навіки увійшли у пам'ять матері. Стефаник передає патріотичне піднесення галицької молоді, не вдаючись до докладних описів, але характерні деталі дають відчути урочистість моменту.

Тема національно-визвольних змагань художньо розкривається також у новелі “Сини”. Двох синів благословив батько на боротьбу “за Україну. Через спогади Максима зринають ті дні, коли Андрій, прощаючись з ним сказав, що йде визволяти рідну землю. Надзвичайно хвилюючими є слова батька, який, усвідомлюючи небезпечність свого кроку, піднявся до розуміння ідеї державотворення. Громадянський подвиг саможертовності батька має бути виписаний на скрижалях нашої історії.