12. «Етнічна нація» та «політична нація»: основні відмінності.

В сучасних трактуваннях категорії Нація переважають два підходи – етнічний та політичний. Етнічний підхід передбачає пояснення нації як кровно-духовної спільноти, в основі якої лежать спільне походження, спільна історія, сформовані нею спільні пережиття перемог і поразок, витворена віками спільна культура та однакове трактування навколишнього світу. Політичне трактування в первісному варіанті не розбігалося з етнічним, співвідносилося з ним як часткове з загальним і позначало ту частину нації, що замешкувала на території, обмеженій державними кордонами. За твердженням німецького історика Фрідріха Майнеке, належність до етнічної нації не залежить від державних кордонів, тим часом як належність до політичної нації обмежена ними. Побутуюче нині визначення політичної нації є натомість цілком суперечним до етнічного трактування, спрямоване на поступове розмивання , а в кінцевому підсумку і на ліквідацію її субстанції. Його суть зводиться до невизнання кровно-духовної основи нації та зарахування до її складу всіх формальних громадян, що замешкують на території національної держави.  Ідеологія українського націоналізму ХХ століття базувалася на етнічному трактуванні нації, що знайшов своє коротке вираження в Шевченковому вислові „Нація – це кровно-духовна спільнота мертвих, живих і ненароджених”. Його політична програма полягала у захисті інтересів саме етнічних українців на їх одвічній землі і в виробленні держави саме для них, а не для тих етнічних меншин, що були в т.ч. й представниками панівних метропольних націй і тримали етнічних українців у поневоленні – росіян і жидів у східній та Південній Україні чи поляків, жидів, мадярів і румунів – у Західній Україні. А політична нація в націоналістичному розумінні означає ту частину української етнічної нації, що перебуває у межах Української національної держави.  Нація і асиміляція. Цілком очевидно, що нація не може перебувати в ізольованому стані, а природній процес відносин з сусідніми націями передбачає взаємну асиміляцію. Однак цей факт не заперечує етнічної основи існування нації. Адже, перебуваючи господарем на власній землі, нація витворює такі правила співжиття, аби завжди залишатися в більшості, а процес асиміляції здійснювати на власній культурно-ментальній основі

12. Основні функції засобів масової інформації у процесі політичної комунікації

Четвертою гілкою влади. І справді, політику сьогодні неможливо уявити без діяльності преси, радіо, телебачення. Роль телебачення стала такою великою, що деякі політичні діячі вважають, що той, хто контролює телебачення, контролює всю країну. Більше того, в сучасному світі, де інформація постає якосно внацінність, питання пророль і місце ЗМІ в соціально-політичній структурі суспільства є наріжним як для теоретиків — політологів, соціологів, правознавців, психологів, так і для практиків — політиків, журналістів. Невід’ємною ознакою правової демократичної держави є забезпечення свободи слова, свободи інформаційної сфери, право на висловлення думки і позиції громадянина, право на отримання й поширення інформації без перешкод. Свобода слова є підгрунтям, на якому будується демократія і без якого існувати демократичні інститути просто не можуть. В сучасному цивілізованому світі свобода слова є однією з найістотніших демократичних норм конституційного ладу. ЗМІ є однією зі складових демократичного світобачення, а роль, яку вони відіграють в процесі становлення демократичних перетворень, набагато важливіша, ніж це може здатися на перший погляд. За умов демократії особливого значення набуває швидкість, ефективність та якість здійснення повноважень представниками державного апарату. Коли не існує контролю над їх діяльністю, то у цілому ряді випадків виникає небезпека зловживання владними повноваженнями. Тому в демократичному суспільстві мас-медіа є „ланцюговим псом”, який виконує функцію нагляду за діяльністю органів державної влади, запобігає розгулу корупції, виродженню демократії. Для більшості громадян ЗМІ є найважливішим джерелом інформації про діяльність органів державної влади, про події та процеси, що відбуваються в країні та у світі. Виходячи з цього, слід підкреслити, що будь-яка інформація, незалежно від того, якої сфери вона стосується, спрямовується не тільки на інформування аудиторії, але й на формування ціннісних орієнтацій особи і суспільства. Отже, ЗМІ є одночасно і продуктом громадської думки, і силою, що її формує. Саме в цьому й полягає специфіка їх діяльності.