12. Що таке групи тиску? Для чого вони створюються? Які позитивні і негативні сторони лобізму можна виділити? Легальний і нелегальний лобізм і його особливості в Україні

Лобі́зм (англ. lobbyism) — скоординована практика обстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того або іншого рішення. Лобізм також передбачає діяльність зацікавлених осіб, яка сприяє ухваленню органами влади тих або інших рішень, з використанням формальних і неформальних відносин в органах влади. Передусім йдеться про захист інтересів не якоїсь окремої компанії, а цілої галузі. Іноді асоціюється з корупцієюі нелегальними методами впливу на прийняття рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп державних працівників. Представники зацікавлених груп називаються лобістами, а їх групи лобі.

Переваги лобізму:

1) впливаючи на управлінські рішення, він змушує "триматися у формі" органи державної влади та управління, в певному сенсі конкурує, змагається з ними, надає їм велику динаміку і гнучкість;

2) виступає інструментом самоорганізації громадянського суспільства, за допомогою якого мобілізується суспільна підтримка чи опозиція якомусь законопроекту, виявляється вплив на політику (лобізм в цій ситуації - свого роду суперник бюрократії; в умовах становлення ринкових відносин, коли держава часто усувається від захисту інтересів різних соціальних груп і прошарків, цей вакуум повинен бути заповнений відповідними структурами громадянського суспільства);

3) створює можливості для забезпечення інтересів меншості, бо виступає як специфічної форми прояву політичного плюралізму;

4) втілює собою принцип свободи соціальних недержавних структур: асоціацій, громадських організацій, шарів і т.п.

5) застосовується як своєрідне соціально-політичне стимулювання, спрямоване на прискорення втілення в життя тих чи інших цілей і інтересів, на спонукання до конкретних дій;

6) дозволяє розширити інформаційну та організаційну базу прийнятих рішень і звернути увагу на "кричущі" проблеми (лобіювання виступає у вигляді системи аргументації, механізму підготовки та прийняття відповідних актів);

7) лобізм можна розглядати як інструмент взаємодії представницької та виконавчої влади;

8) лобізм можна оцінювати і як більш широке засіб досягнення компромісу, спосіб взаємного урівноваження і примирення інтересів, взаємовигідного співробітництва.

Недоліки лобізму:

1) лобізм може стати інструментом пріоритетного задоволення іноземних інтересів на шкоду інтересам державним, тобто реалізуватися часом як "непатріотичні" засіб;

2) він виступає іноді провідником неправового впливу (тиску) на державні органи, тут вже треба говорити про злочинні видах лобізму (хабарництві, корупції і т.п.), які "підточують" фундамент влади;

3) може служити фактором розвитку і захисту відомчості, місництва, націоналізму тощо, посилювати крайні форми задоволення "спеціальних інтересів";

4) лобізм таїть в собі чималу небезпеку "розмивання" народовластних засад суспільства, перетворення демократичних інституцій у потужний інструмент окремих владних груп;

5) лобістські заходи в певних умовах можуть виявлятися у формі соціальної несправедливості (як показує соціальна практика деяких західних держав, результативність лобізму великого бізнесу, завдяки фінансово-матеріальним можливостям, набагато вище, ніж інших суб'єктів, що може дестабілізувати обстановку, дисбалансувати інтереси соціальних груп, сприяти зростанню напруженості в суспільстві);

6) лобізм найчастіше блокує дійсно потрібні управлінські рішення, перешкоджає задоволенню суспільно цінних інтересів, супроводжуючи здійсненню інтересів чиновницьких;

7) лобізм іноді істотно заважає стабільної та оперативної державній політиці, бо може бути направлено, наприклад, на постійний перерозподіл бюджету ("перетягування ковдри на себе"), на часту зміну пріоритетів, на посилення позицій однієї гілки влади при одночасному ослабленні інший і т. п.;

8) лобізм може використовуватися і в більш "прозаїчних" цілях - як інструмент збагачення окремих шарів, еліт.

Легалізувати лобізм в Україні так і не вдалось. Законопроекти «Про лобіювання в Україні» та «Про правовий статус груп, об’єднаних спільними інтересами (лобістських груп) у Верховній Раді України», так і залишились не прийняті.В Україні існує Інституту професійного лобіювання та адвокасі, однак діяльність лобістів розгортається у «тіні» від громадськості та інших представників політикуму. На заміну "старій школі" політиків-лобістів у 2010 році прийшла прогресивна молода генерація лобістів (Денис Базилевич, Сергій Биков, Сергій Доротич). Ці лобісти почали запроваджувати досвід американського лобізму в Україні.Важливу роль у розвитку теорії українського лобіювання відіграв вітчизняний вчений Володимир Нестерович, який першим в Україні захистив кандидатську дисертацію з лобіювання зі спеціальності конституційне право (2008 р.), працював у складі Робої групи Мінінстерства юстиції України з розробки Концепції проекту Закону України "Про лобіювання" (2009 р.) та протягом 2009-2013 років опублікував цілу низку наукових праць з лобіювання, найбільш значущою серед яких стала монографія "Конституційно-правові засади інституту лобіювання: зарубіжний досвід та перспективи для України". Наряду з іншими, в Україні вже активно працюють такі лобістські організації, як Ukrainian Government RelationsConsulting(UGRC)

В Україні генеза лобізму як політичного феномену розпочалася ще задовго до набуття нею незалежності. У радянський період він фактично вже існував: в апараті ЦК КПУ та Раді Міністрів лобіювалися інтереси республіканських міністерств і відомств, різних галузей народного господарства, окремих підприємств. Хоча в сучасній Україні лобістська діяльність законодавчо не врегульована, але реально вона існує в набагато  ширшому діапазоні, ніж у країнах із розвиненою демократією. Недарма представники українського бізнесу намагаються контролювати не стільки законодавчий процес, скільки з використанням демократичних процедур обійняти ключові посади в органах виконавчої влади. Адже від останньої залежить доступ не лише до необхідних ресурсів, а й можливість відповідним чином впливати на діяльність конкурентів.

В Україні лобістськими часто називають будь-яке «протягування» певного рішення, пов’язуючи його з корупцією, тиском, «обміном послугами». Лобізм в Україні виростає з реальних міжлюдських і міжгрупових відносин під впливом пануючої в країні політичної традиції та особливостей історичного моменту. Найактивніше лобіюють свої інтереси  групи інтересів, що діють у сфері економіки: передусім в аграрному, енергетичному та машинобудівному секторах. У зв’язку з хронічним браком коштів і ресурсів у практику розбудови національної економіки ввійшли прийоми визначення на рівні закону пріоритетних напрямів її розвитку, або  розвиток вільних економічних зон.

Існуюча система лобіювання сформувалася не за один день, пройшла багато стадій реорганізації, під тиском тих чи інших обставин іноді змінювалися пріоритети та методи діяльності лобістських структур. Йшла безперервна боротьба, результати якої втілювалися в життя у різних формах: рух за хімізацію народного господарства,  розвиток сільського господарства, розв’язання проблем продовольчої програми, прискорення розвитку машинобудування, освоєння космічного простору тощо.

Відсутність стратегії соціально-економічного розвитку національної економіки, віра в можливість знайти універсальне рішення, спрямоване на розв’язання усіх проблем, приводило до посилення того або іншого  угруповання. У вітчизняному законодавстві відсутнє чітке визначення понять «корупція», «лобізм» тощо як форм взаємодії влади та зацікавленої сторони.

Є підстави стверджувати, що в українському суспільстві оформилися різні види лобізму (відповідно до запропонованої нами класифікації), передусім лобіювання у виконавчих і законодавчих органах влади, де ухвалюються як поточні, так і стратегічні, довгострокові рішення. В Україні має місце і галузевий, і регіональний лобізм. Так, якщо раніше  Дніпропетровська область мала завжди пріоритетне значення завдяки зв’язкам з лобістськими структурами ВПК і важкої промисловості, то нині Дніпропетровщину «посунули» Донбас і Крим.