1. Зміст і форма літературного твору

Художній твір є результатом емоційно-інтелектуальної діяльності письменника, своєрідною формою його духовного та розумового самовираження. Новоявлений текст лише започатковує буття художнього твору. Як літературне явище твір реалізується у процесі діалогу з читачем, співтворчості. Він «оживає» тільки за наявності такого діалогу, відтворюється в уяві, свідомості читача. Рецепція художнього твору охоплює два ключові питання: про що він (зміст) і як написаний (форма). Поняття «зміст літературного твору» охоплює тему і мотив; «форма літературного твору» означає композицію; формально-змістовими чинниками твору є сюжет і фабула.

У теоретичній поетиці понятійна пара форма і зміст відома з часів античності. Аристотель у «Поетиці» розмежовує предмет наслідування і засоби наслідування. Представники формальної школи вважали, що поняття «зміст» у літературознавстві – зайве. А форму треба порівнювати з життєвим матеріалом, який є художньо нейтральним. Ю. Лотман пропонує терміни «зміст» і «форма» замінити термінами «ідея» та «структура». Терміни «зміст» і «форма» використовуються у різних галузях знань.

Форма і зміст – це діалектична єдність. А. Ткаченко для підкреслення зв’язку змісту і форми вживає терміни «змістоформи» і «формозмісти». Про зв’язок цих понять Гегель писав: «Зміст є не що інше, як перехід форми у зміст, а форма є не що інше, як перехід змісту у форму». Гегель і В. Бєлінський, крім терміна «зміст», використовують термін «ідея». Платон ототожнював ідею і форму.

Зміст завжди оформлений, а форма – змістовна. Зміст повинен мати форму, форма надає йому зовнішньої визначеності, без форми зміст не може себе виявити. Форма є формою чогось, вона має значення тоді, коли є виявом змісту. «На рівні аксіоматичному, – зауважує А. Ткаченко, – зміст пов'язують із запитанням «що?», форму – з «як?» стосовно мистецького явища».

Зміст художнього твору має об’єктивну (предмет зображення) і суб’єктивну (оцінка) сторони. Одне і те ж явище можна розкрити у різних художніх творах по-різному. Зміст художнього твору не можна ототожнювати з предметом зображення. Зміст включає і суб’єктивний елемент (особливість світосприйняття, оцінку зображеного, фантазію, вигадку). Зміст має об’єктивно-суб’єктивний характер, він ширший від предмета зображення.

Що розуміємо під змістом? Це естетично цілеспрямоване зображення тих чи інших предметів, явищ, відповідно до світобачення митця. Складниками змісту є тема, ідея, проблема, пафос, тенденція, конфлікт, мотив, фабула. А. Ткаченко називає їх частинами формозмісту.

2. Основні складники змісту

2.1. Тема літературного твору

Про тему як фундамент будь-якого твору йдеться ще у старовинних поетиках. Їхні автори радили звертатися як до явищ навколишньої дійсності, так і до Святого Письма, звідки можна черпати різноманітні теми для творчості.

Тема (грец. thema – те, що в основі) – коло життєвих явищ, грань життя, обрана письменником для зображення з метою узагальнень, розкриття закономірностей дійсності.

Сучасна художня свідомість не регламентує вибір тем, не виокремлює теми дозволені і заборонені, тому художній твір може бути побудований на тому матеріалі, який письменник вважає за потрібне покласти в основу свого літературного творіння. За предметом зображення теми поділяють на:

– соціальні («Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Собор» О. Гончара, «Сад Гетсиманський» І. Багряного, «Привид мертвого дому» Вал. Шевчука);

– побутові («Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, «Зачарована Десна» О. Довженка, «Рекреації» Ю. Андруховича);

– історичні («Чорна рада» П. Куліша, «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, «Я, Богдан» П. Загребельного, «Володимир» і «Святослав» С. Скляренка, «Манускрипт із вулиці Руської» Р. Іваничука, «На полі смиренному» Вал. Шевчука, «Синьоока Тивер» Д. Міщенка, «Черлені щити» В. Малика);

– соціально-психологічні («Intermezzo» М. Коцюбинського, «Новина» В. Стефаника, «Жовтий князь» В. Барки, «Маруся Чурай» Ліни Костенко, «Солодка Даруся» Марії Матіос, «Залишенець» («Чорний ворон») В. Шкляра);

– психологічні («Цвіт яблуні» М. Коцюбинського, «На полі крові» Лесі Українки, «Старший боярин» В. Барки, «Слуга з Добромиля» Галини Пагутяк, «Казка про калинову сопілку» Оксани Забужко, «Кохання в стилі бароко» В. Даниленка).

Теми в літературі історично зумовлені, їхня поява і художнє вираження пов’язані із життям суспільства, інтересами людей і письменника, який ставить перед собою творче завдання. Так, тематичний зміст «Слова про похід Ігорів» сформувався під впливом історичних подій і суспільно-політичної ситуації у Київській Русі наприкінці XII ст. «Енеїда» І. Котляревського – відгук на зруйнування Січі і винищення козацтва, ліквідацію залишків державності України російським царизмом у XVIII ст., хоч тема твору завуальована, захована за сюжетом Вергілія. Історично зумовлена й повість М. Коцюбинського «Fata morgana», у якій показано селянські настрої на межі XIX і XX ст., коли проблема землі по-різному осмислювалася і сприймалася українським селом. Після Другої світової війни О. Гончар роздумував про майбутнє людства в романах «Прапороносці», «Тронка», «Людина і зброя», «Твоя зоря». На проблемах національної деградації сучасників зосереджені твори Ліни Костенко «Берестечко», окремі вірші), В. Стуса («Палімпсести»), Є. Гуцала («Ментальність орди»), П. Загребельного(«Гола душа», «Брухт»), Оксани Забужко «Музей покинутих секретів»), С. Процюка («Інфекція») тощо.

Співзвучність теми часові (навіть коли це історична тематика), сприйняття твору читачем, громадський резонанс свідчать про її актуальність – здатність порушувати важливі проблеми сучасності і впливати на людей. У сучасних реаліях актуальними є твори «Сад Гетсиманський» І. Багряного, «Жовтий князь» В. Барки, «Орда» і «Журавлиний крик» Р. Іваничука, «Мина Мазайло» М. Куліша, «Брат на брата» Ю. Мушкетика, поезія Ліни Костенко, В. Симоненка, В. Стуса, М. Воробйова, В. Герасим’юка, І. Римарука, І. Андрусяка, І. Павлюка, С. Жадана, Д. Кременя, П. Гірника та ін.

І хоч написані вони в різний час, їхня актуальність зумовлена головною темою дня – відродження державності України, збереження духовних національних цінностей.

У них – суворі уроки минулого, засудження тоталітарної системи з її репресіями, голодоморами, зневажливим ставленням до людини.

У художньому творі розрізняють центральну тему (найсуттєвіше) і побічні, другорядні теми, зачеплені письменником принагідно або з метою глибшого розкриття суті зображених явищ чи подій. Центральна тема роману Ліни Костенко «Маруся Чурай» – доля полтавської дівчини-піснярки на тлі буремних подій Визвольної війни українського народу середини XVII ст. Є тут теми героїзму у боротьбі з поневолювачами, історичної пам’яті, пов’язаності творчого таланту з історією народу. Вони доповнюють, розширюють тематичний діапазон роману.

У літературознавстві побутує поняття «традиційні теми» – теми, що є однаково важливими в будь-яку історичну епоху. Такими є теми життя і смерті, добра і зла, людської долі, кохання, взаємозв’язку поколінь та ін. У кожну історичну добу вони мають свій зміст.

Наприклад, тема війни і миру в українській літературі постала ще у літописах Київської Русі, автори яких засуджували князівські міжусобиці, хвалили володарів за мирну політику, прославляли витязів за воїнський подвиг заради рідної землі. Головною ідейною настановою «Слова про похід Ігорів» є заклик до єдності князів перед зовнішньою військовою загрозою.

Т. Шевченко так висловив свій ідеал, переспівуючи 132-й псалом пророка Давида:

Чи є що краще, лучше в світі,

Як укупі жити,

Братам добрим добро певне

Познать, не ділити?

У романі «Чорна рада» П. Куліш викрив інтриги козацької старшини, які призводили до ворожнечі всередині України, і з симпатією змалював тих, хто дбав про добро у своєму краю. П. Рудченко своїм псевдонімом вибрав слово «Мирний», поставивши у творчості на перше місце загальнолюдські гуманістичні цінності.

Про те, як військо ламає долю простої людини, писав у своїх оповіданнях Ю. Федькович («Дизертир»). Жахи війни зображували С. Васильченко («Чорні маки», «Отруйна квітка») і В. Винниченко («На той бік»). Вражаючі сторінки воєнного лихоліття залишили по собі У. Самчук («Волинь»), І. Багряний («Людина біжить над прірвою»), О. Довженко («Україна в огні», «Щоденник»), О. Гончар («Людина і зброя»), М. Стельмах («Дума про тебе», «Чотири броди»), Г. Тютюнник («Вир»), Гр. Тютюнник («Облога», «Климко»), П. Загребельний («Дума про невмирущого», «Європа-45»), І. Білик («Яр»), О. Опанасюк («Жайворонкова кладка»), В. Дрозд («Земля під копитами») та ін.