16. Культурне мовлення та його критерії.

Наука про Культурне мовлення — це окрема галузь мовознавства, яка, використовуючи основи літературної мови, граматики, лексикології, стилістики, словотвору, створює культурну мову.

Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Правильність - мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах.

Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова.

Багатство, Показник багатства мовлення - великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій.

Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови.

17. Мовний етикет та його формули.

Мовний етикет – це сукупність словесних форм ввічливості, прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

Український мовленнєвий етикет історично має такі ознаки, як увічливість (ввічливість), чемність, вихованість, тактовність, обхідливість, коректність, делікатність, приязність,. Усі слова, що характеризують мовленнєвий етикет, становлять синонімічний ряд з домінантою ввічливості.

Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул.

Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо.

З поміж них вирізняються ті, що вживаються при з'ясуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань;

при підтриманні контакту — формули вибачення, прохання, подяки та ін.;

при припиненні контакту — формули прощання, побажання. авил мовного етикету.

18. Слово та його значення.

Слово є основною одиницею мови і мовлення, пов’язаною з усіма іншими мовними одиницями. На відміну від менших одиниць мови (звуків, морфем), слово характеризується самостійністю і повнозначністю. Водночас слово є будівельним матеріалом для більших одиниць — словосполучення і речення.

Слова слугують для називання предметів, дій, явищ, якостей. Відображення у слові будь-якого явища дійсності становить його лексичне значення.

Крім лексичного, словам властиве граматичне значення, яке вказує на приналежність слова до певної частини мови та на його граматичні ознаки

Слово може мати одне або кілька лексичних значень. Однозначні слова — це слова, які мають тільки одне лексичне значення, тобто називають якийсь один предмет, істоту, ознаку, дію, явище (верба, зозуля). Слова, що мають кілька лексичних значень, називаються багатозначними. Багатозначні слова мають пряме значення й одне або кілька переносних (великий — 1) значний за розміром; 2) дорослий; 3) геніальний, загальновідомий).

Пряме значення слова — це його первинне, основне лексичне значення. Переносне значення слова — це його вторинне значення, яке виникло на основі прямого. Слово в прямому значенні — це звичайна, повсякденна назва чогось (вишневий садок). Слово в переносному значенні — дуже часто назва образна, перенесена з одних предметів і явищ на інші (вишневі пахощі думок). Переносних значень у слові може бути кілька. У якому значенні вжите багатозначне слово, стає зрозумілим із контексту.