43. Демографічний фактор суспільного розвитку

Наука демографія досліджує демографічну систему людей та демографічні відносини, у які люди вступають у процесі відтворення населення . Ця наука вивчає динаміку кількості населення, міграцію, сім'ю, її склад ,розвиток, народжуваність, зайнятість, пропорції складу населення за віковою, статевою та іншими ознаками, вступ до шлюбу тощо. Філософія визначає демографічний чинник суспільного розвитку як один із суттєвих. Демографічна система є цілісною, спря­мованою на самозбереження , історично змінною.

Народжуваність - найважливіший показник стану наро­донаселення, він характеризується декількома коефіцієнтами загальний коефіцієнт (кількість народжених на певній тери­торії за певний період із розрахунку на 1000 чоловік населен­ня); спеціальний коефіцієнт (відношення кількості народжених до кількості жінок дітородного віку); коефіцієнт шлюбної на­роджуваності ( кількість народжених на 1000 заміжніх жінок); сумарний коефіцієнт (середнє число дітей, народжених однією жінкою за весь період її життя).

Природний приріст населення - різниця між кількістю на­роджених і померлих на даній території за певний період часу (як правило, за один рік).

Відтворення населення - оновлення поколінь .За підра­хунками спеціалістів, щоб кількість населення не зменшува­лася, кожні 100 жінок (сімей) повинні народити 260—270 дітей протягом репродуктивного (дітородного) періоду. Якщо народ­жується менше дітей, то відтворення населення є звуженим, якщо більше - розширеним.

Демографічна політика - система заходів, спрямованих на досягнення у майбутньому бажаного для суспільства рівня витворення населення. Найвідчутніший уплив із боку держави має народжуваність. Виділяють групу факторів упливу на народжу­ваність демографічний (певна пропорція жінок до чоловіків на пев­ній території); економічний (рівень розвитку держави сім'ї); медич­ний (стан здоров'я матері та батька , кількість відповідних медич­них закладів тощо); соціальний (наявність і доступність послуг розвинутої інфраструктури - житла, дошкільних закладе та ін.); правовий (рівень законодавчого захисту сім'ї ,матері та дитини); психологічний (особливості ставлення потенційних батьків до норми народжуваності в сім'ї); етичний; екологічний; традиційний.

У розвинутих країнах спостерігається тенденція зменшен­ня народжуваності. Існує декілька теорій, що пояснюють таку ситуацію:

1) теорія "перешкод";

2) теорія зміни ціннісних орієнтацій;

3) теорія витіснення потреби в дітях;

4) теорія адаптивної реакції сім'ї до всієї зміненої сукуп­ності умов життя.

Сучасна сім’я характеризується нестійкістю, зростанням розлучень, низькою народжуваністю та великою кількістю дітей, народжених поза шлюбом. В теперішній час в західній культурі індекс народжуваності складає 1,4; тоді як для відтворення населення потрібно 2,25. В 1984 році в США працювало 16% , 84% - виховували дітей. В 2000 р. 16% жінок є домогосподарками, а 84% - працюють. Економічний успіх жінки, освіта та емансипація позбавляє сім’ю економічних функцій, стверджує в сім’ї більш без особистісні, формальні зв’язки (шлюбний контракт), більш холодний емоційний фон, призводить до насамперед визнаної тимчасовості відносин.

Якісний стан населення - стан здоров'я (фізичного й ге­нетичного), освіти, кваліфікації тощо. Оптимальний демогра­фічний стан пов'язується не тільки з кількісною характеристикою, але з якісною.

Розрізняють три основні історичні типи відтворення на­селення. Архаїчний (стихійна народжуваність) .Традиційний (притаманний аграрним суспільствам). Сучасний (раціональ­ний) :кількість дітей є свідомим і вільним вибором батьків.

У родовому суспільстві темп зростання населення був незначним, у рабовласницькому – дещо вищим, у феодальному - ще вищим, у капіталістичному - дуже високим, хоча на­прикінці XX ст. дещо знизився. У 1930 р. на Землі було 2 млрд. чоловік, у 2000 р. - 6 млрд. чоловік. Зростання кількості зем­лян є проблематичним із точки зору як нерівномірності щодо регіонів (Європа "вимирає", тут відбувається демографічне "старіння"; Азія, Африка переживають демографічний вибух"), так і з точки зору забезпечення гідних умов проживання за об­ставин обмеженості ресурсів планети Земля.

У XVIII ст. англієць Томас Мальтус написав працю "Досвід про закон народонаселення", у якій відкрив "вічний" закон: наро­донаселення зростає в геометричній прогресії, з виробництво продуктів харчування - є арифметичній, унаслідок чого виникає катастрофа "абсолютного перенаселення". Цю теорію використовували як виправдання військової агресії, "боротьби за місце під сонцем". Дана теорія зазнала критики, але й до сьогодні вона не є остаточно спростованою.

За прогнозами сучасних учених, Земля може забезпечити ресурсами життя 60 млрд. чоловік . Проблема гармонії між людиною, суспільством і природою має об'єднати зусилля філософів, демографів, психологів, політиків, правознавців й інших фахівців, оскільки її вирішення є основою існування майбутнього людства.