1.3. Практичне використання та значення експертного експерименту.

Методика проведення експертного експерименту з метою одержання зразків для порівняльного дослідження при ідентифікації (ототожненні) знарядь зламу за їх слідами ґрунтується на наукових положеннях, розроблених криміналістикою, і нерозривно пов’язана з усім процесом експертного дослідження. Це відзначають А.М. Василевський²¹, Ю.П. Голдованський²² та деякі інші криміналісти. На методику проведення експериментів впливають конкретні умови виникнення досліджуваних об’єктів. Знання цих умов значно полегшує експерту процес проведення експериментів з метою одержання зразків для порівняльного дослідження.

З метою ідентифікації конкретного знаряддя зламу на трасологічну експертизу направляють об’єкти зі слідами тиску, тертя (ковзання), розрізу (різання), що виникли при зламі; копії, виготовлені з перерахованих слідів, а також можливі знаряддя зламу. Одержання зразків для порівняльного дослідження в більшості випадків є невід’ємною частиною цього виду трасологічних досліджень. Воно проводиться на стадії порівняльного дослідження і підготовляється всім процесом попереднього вивчення об’єкта, на різних етапах якого з’ясовуються обставини, що впливають на методику проведення експерименту і, отже, на одержання зразків. При ідентифікації знарядь зламу за динамічними слідами тертя і розрізу одержання зразків обов’язкове. Статичні об’ємні (вдавлені) сліди можуть бути порівняні безпосередньо з передбачуваною ділянкою знаряддя зламу, хоча й у цьому випадку іноді буває необхідно одержати експериментальні сліди.

За деяких обставин у процесі порівняльного дослідження необхідно проводити експерименти з метою вивчення впливу властивостей слідосприймаючої поверхні на передачу ідентифікаційних ознак знаряддя зламу й одержати для порівняння відповідні зразки.

Експертний експеримент для одержання зразків повинен проводитися в умовах максимально наближених до тих, за яких виник досліджуваний слід. Такими умовами є визначений напрямок руху знаряддя зламу по слідосприймаючій поверхні, положення знаряддя зламу щодо перешкоди, тобто величина зустрічного і фронтального кутів, сила впливу знаряддя зламу на перешкоду. Тільки після вивчення умов слідоутворення експерт може приступити до одержання зразків для порівняльного дослідження.

Експертний експеримент можна умовно поділити на два етапи. Перший етап – це підготовчі дії з проведення експерименту, другий – безпосереднє його проведення.

У процесі підготовки до проведення експерименту експерт вирішує такі завдання: визначає знаряддя зламу (якщо їх небагато), з яким будуть проводитись експерименти, і ділянку знаряддя зламу, якою будуть утворені експериментальні сліди. Ці завдання вирішуються у процесі огляду і вивчення досліджуваних слідів (їх копій), знарядь зламу, фотознімків, планів і схем, протоколів огляду місця події, обшуків тощо, а у необхідних випадках шляхом вивчення обстановки місця зламу. Уже на цьому етапі експерт може встановити, що передбачувані знаряддя зламу, що надійшли на дослідження, не можуть бути об’єктами експерименту.

Практика свідчить, що при вивченні обстановки місця події і при огляді наданих на експертизу слідів можна встановити ряд істотних обставин, що впливають на відображення ознак знаряддя в слідах. У процесі проведення експертизи важливо встановити, якою частиною знаряддя зламу міг бути залишений досліджуваний слід. Для цього експерту необхідно ретельно оглянути досліджуваний слід (копії з нього) і знаряддя зламу. У процесі огляду уважно вивчають такий слід (його форму, розмір, кількість, глибину і виразність трас тощо) і знаряддя зламу (форму, розміри, особливості робочої частини тощо). Після цього слід і робочу частину знаряддя зламу порівнюють між собою. Потім доцільно на робочій частині знаряддя зламу виділити декілька найбільш виражених особливостей і спробувати знайти їх відображення в досліджуваному сліді шляхом зіставлення з трасами. При цьому варто пам’ятати, що ознаки знаряддя зламу відображаються в сліді негативно.

Якщо перешкода була пофарбована чи покрита якою-небудь речовиною, наприклад фарбою, то на робочій частині знаряддя зламу варто шукати частки фарби чи іншої речовини, що можуть залишитися на ділянці знаряддя, що торкалася перешкоди.

Перед проведенням експериментів важливо знати умови слідоутворення (напрямок руху знаряддя зламу, величину зустрічного і фронтального кутів тощо), що виявляються в стадії роздільного дослідження об’єктів. Так, напрямок руху знаряддя зламу на слідосприймаючій поверхні можна встановити за ознаками, що відобразилася в досліджуваних слідах.

Просторове положення знаряддя зламу щодо перешкоди можна визначити за допомогою зустрічного і фронтального кутів. У процесі встановлення взаємного положення знаряддя злому і перешкоди дуже важливо знати розташування перешкоди, і особливо тієї її частини, що піддавалася впливу знаряддя зламу. У необхідних випадках експерт може оглянути місце зламу (якщо дозволяють умови) чи запросити слідчого.

У процесі дослідження вдавлених слідів взаємне положення знаряддя зламу і перешкоди експерт встановлює шляхом зіставлення сліду з ймовірною ділянкою контактної поверхні знаряддя зламу.

При дослідженні слідів тертя (ковзання) і розрізу (розрубу) потрібно обов’язково враховувати просторове розташування знаряддя зламу щодо перешкоди в момент слідоутворення. При цьому варто враховувати, що в слідах на твердій слідосприймаючій поверхні при фронтальному куті в 90 і більше градусів утворюються перекати (поперечні валики) у результаті постійно змінюється опір перешкоди руху знаряддя зламу. Якщо фронтальний кут менш 90°, то перекати не утворюються.

За наявності глибокого сліду тертя величину фронтального кута можна визначити вимірюванням кута, розташованого між площиною передньої чи задньої «стінки» сліду і площиною дна сліду. З цією метою рекомендується взяти тонку фольгу і за її допомогою відтворити подовжній профіль сліду, а потім її накласти на транспортир. Точність визначення фронтального кута залежить від глибини і чіткості сліду.

Величину зустрічного кута можна визначити декількома способами. Якщо в сліді є поперечні валики, то кут, укладений між трасами сліду і перекатами, буде відповідати зустрічному куту. Він може бути обмірюваний транспортиром за збільшеними фотознімками. Якщо в сліді немає перекатів, то треба перевірити, чи не відобразилася на початку сліду грань знаряддя зламу. Якщо така грань відобразилася, то кут, укладений між цією гранню знаряддя і кожної з утворених ним трас, буде дорівнювати зустрічному куту. Якщо ж грань знаряддя в сліді не відобразилася, то зустрічний кут встановлюють способом, запропонованим А.І. Миронович У цьому випадку відшукують у сліді дві найбільш великі траси і вимірюють відстань між ними. Потім на передбачуваному знарядді зламу знаходять особливості, якими могли бути утворені виділені траси, і вимірюють відстань між ними. Відношення першої величини до другої буде числовим значенням косинуса зустрічного кута. При цьому необхідно враховувати, що визначення особливостей на знарядді зламу носить вірогідний характер, тому при обчисленні зустрічного кута необхідно враховувати всі можливі варіанти розташування особливостей знаряддя зламу.

При дослідженні слідів свердління чи пробоїн положення знаряддя зламу в просторі буде відповідати їх осьовій лінії.

Якщо в процесі роздільного дослідження об’єктів неможливо точно встановити ділянку знаряддя, якою утворений досліджуваний слід, зустрічний і фронтальний кути при утворенні слідів тертя і розрізу, то проводиться серія експериментів з метою вирішення цих питань.

При визначенні ділянки знаряддя, якою утворений досліджуваний слід, необхідно враховувати особливості його ріжучої кромки.

При ідентифікації знарядь зламу за слідами розрізу (розрубу) ділянку знаряддя, якою залишений слід, можна визначити методом профілографування. Профілограми, отримані з досліджуваних слідів і ріжучої кромки, передбачуваного знаряддя (ножа, сокири, зубила), при їх зіставленні дають можливість визначити ділянку леза, якою потім залишаються експериментальні сліди.

Якщо експериментальні сліди розрізу одержувати вручну, то в цьому випадку неминучі зрушення леза знаряддя, тому що траси в слідах мають східчасту чи звивисту форму і, крім того, на процес слідоутворення впливають випадкові фактори. З метою усунення впливу таких факторів А.М. Василевським розроблена методика одержання експериментальних слідів розрізу для визначення ділянки леза знаряддя за допомогою мікротомів. При застосуванні мікротома лезо інструмента встановлюється за допомогою затискних пристроїв під потрібними фронтальним і зустрічним кутами. Потім лезо досліджуваного знаряддя поділяється на кілька рівних частин. Експериментальні сліди виготовляються так, щоб утворилися ділянки з особливостями, що перекривають одна одну, що дозволяє змонтувати відображення всього леза інструмента. Досліджуваний слід порівнюється з експериментальними відображеннями всього леза.

Експерименти, можуть бути проведені і для визначення взаємного положення знаряддя зламу і перешкоди. Для цього доцільно передбачуване знаряддя зламу прикласти до поверхні слідосприймаючого матеріалу під мінімальним фронтальним чи зустрічним кутом (близьким до 0°), а потім одночасно з поступальним рухом змінювати положення предмета, тобто відповідні кути. При порівняльному дослідженні потрібно звертати увагу на ті траси, що відповідають трасам досліджуваного сліду.

А.М. Василевським розроблена також методика визначення взаємного положення леза ріжучих інструментів і перешкоди за допомогою мікротомів. Експериментальні сліди одержують на пластичних матеріалах (віск, парафін).

Однак при ідентифікації різальних інструментів, лінія осі рукоятки яких перпендикулярна лінії леза, одержати експериментальні сліди розрізу за допомогою мікротомів не представляється можливим. Для проведення експериментів з такими інструментами X. Салимовим сконструйовано спеціальний верстат.²³

Отримані на мікротомах чи на спеціальних верстатах експериментальні сліди порівнюються між собою з метою виявлення стійких ідентифікаційних ознак. Потім ці експериментальні сліди порівнюються з тим слідом, що надійшов на дослідження для вирішення питання: чи не одним знаряддям залишені ці сліди. При цьому для порівняльного дослідження обирається один чи декілька експериментальних слідів, у яких стійко виражені ознаки ідентифікуємого об’єкта.

З метою спрощення одержання експериментальних слідів і наочності збігу трас в експериментальному і досліджуваному слідах можна застосувати спосіб фотографічної трансформації. Цей спосіб дозволяє порівняти зображення слідів, утворені при різних зустрічних кутах.

Встановивши просторове положення знаряддя зламу, силу його впливу, ділянку, якою утворений слід, експерт приступає до одержання зразків для порівняльного дослідження. Одержання зразків проводиться так, щоб забезпечити об’єктивність, закономірність і вірогідність результатів.

Результати одержання зразків багато в чому залежать від передбачуваних знарядь зламу і від матеріалу для одержання експериментальних слідів. Експерт повинен одержати зразки від того об’єкта, що надійшов на дослідження. На робочому місці експерта не повинно бути сторонніх об’єктів. Необхідно також ретельно продумувати послідовність проведення експертного експерименту з одержання зразків і проводити його так, щоб не були знищені ідентифікаційні ознаки досліджуваного об’єкта.

До матеріалу, на якому будуть відтворюватися експериментальні сліди при одержанні зразків, пред’являється ряд вимог. Він повинен:

– чітко передавати ідентифікаційні ознаки досліджуваного об’єкта;

– не погіршувати якості (не знищувати) ідентифікаційних ознак досліджуваного об’єкта;

– протягом тривалого часу зберігати експериментальні сліди.

Матеріал для експериментування підбирається в залежності від стану сліду, властивостей знаряддя зламу і якості матеріалу слідосприймаючого об’єкта. В одних випадках беруться матеріали, аналогічні тим, на яких утворений досліджуваний слід, а в інших – це недоцільно. Найбільш розповсюдженими матеріалами для одержання експериментальних слідів знарядь зламу є дерево, а також гіпсові, воскові, свинцеві і мідні пластини.

У процесі проведення експертного експерименту з одержання зразків контактну поверхню знаряддя зламу рекомендується змазати олією чи зволожити для того, щоб частки слідосприймаючої поверхні не застрягали в поглибленнях на знарядді зламу. Якщо частки такої поверхні прилипають до знаряддя зламу, то їх видаляють пензликом чи ватяним тампоном.

У Харківському НДІСЕ розроблений спеціальний прилад трасограф, призначений для одержання експериментальних слідів тертя, тиску, розпилу, свердління, а також прокатки куль і монет. Для одержання на цьому приладі слідів тертя, розрізу беруть пластини з відповідною слідосприймаючою композицією і закріплюються на столі приладу за допомогою спеціальних гвинтів. Досліджуваний об’єкт розташовується в одному із затискних пристроїв приладу, і його лезо (інша поверхня) наближається до поверхні композиції на відстань приблизно в 1 мм. Потім, стежачи за показаннями стрілок на відповідних шкалах, встановлюють потрібні фронтальний і зустрічний кути. Після цього досліджуваний об’єкт вводиться в слідосприймаючу композицію і переміщається на необхідну відстань. У результаті на композиції залишається лінійний слід.

Результати, отримані в процесі проведення експертного експерименту з одержання зразків для порівняльного дослідження, потрібно записувати.

Під час проведення криміналістичного дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів неможливо обійтися без проведення експертного експерименту, оскільки належність до холодної зброї визначається за наявністю у досліджуваного об’єкта сукупності таких загальних криміналістичних ознак, як призначення та придатності для неодноразового ураження цілі. Придатність випробуваного об’єкта для ураження цілі визначається за наявністю технічної забезпеченості як окремих елементів, так і конструкції в цілому, а також за достатністю його уражаючих властивостей.

Наявність технічної забезпеченості конструкції в цілому і окремих елементів об’єкта визначається в результаті встановлення відповідності розмірних міцнісних та інших характеристик предмета стандартам, технічним умовам, а також безпечності та зручності використання при застосуванні у спосіб, характерний для найближчого аналогу холодної зброї, та можливості неодноразового використання. Останні дві характеристики перевіряються тільки експериментально.

Для клинкової зброї встановлюється спосіб кріплення клинка, зручність утримання зброї у руці, безпечність нанесення ударів.

Для арбалетів та луків: можливість ведення прицільної стрільби, відповідність міцністних характеристик як конструкції в цілому, так і окремих деталей предмета вимогам стандартів та міцністним характеристикам аналогів даного різновиду зброї.

Достатність уражаючих властивостей об’єкта визначається в результаті встановлення можливості неодноразового ураження цілі при використанні предмету визначеним для конкретного типу холодної зброї способом.

Підготовка до експериментів складається з відбору об’єктів випробувань, вивчення нормативно-технічної документації, підготовки приладів контролю та необхідних для роботи матеріалів. Усі випробування повинні проводитись при нормальних кліматичних умовах та перед випробуванням об’єкти, матеріали, вимірювальні прилади витримуються щонайменше дві години у нормальних кліматичних умовах.

Визначення достатніх уражаючих властивостей об’єктів здійснюється шляхом експериментальної перевірки міцністних властивостей їх конструкції в цілому при статичних та динамічних випробуваннях.

Міцність та пружність конструкції клинка визначається за схемою: ніж затискається за руків’я у місці кріплення клинка. До вістря прикладається зусилля 5 кг у напрямку, перпендикулярному площині клинка в обидві сторони.

Міцність конструкції вузла з’єднання клинка з руків’ям визначається за схемою: ніж затискається за клинок в 10 мм від місця з’єднання з руків’ям.

До верхнього краю руків’я прикладається зусилля 5 кг у напрямку, перпендикулярному площині клинка в обидві сторони. Міцність конструкції вузла фіксатора в ножах складаних та загальної конструкції ножів нескладаних визначається за схемою: ніж встановлюється на опори біля кінців клинка та руків’я. До місця з’єднання клинка з руків’ям прикладається зусилля 15 кг у напрямку перпендикулярному вісі клинка вздовж його площині в обидві сторони.

Випробування проводиться менше трьох разів відносно кожного об’єкту.

Клинкові об’єкти в залежності від характеру вістря та заточки леза випробовуються шляхом нанесення колючих ударів та проведення експериментальних зрізів.

Як мішень для нанесення колючих ударів використовується суха соснова дошка товщиною до 50 мм. При цьому кількість ударів повинна бути від 10 до 50 разів, сила ударів максимальна, кутовий діапазон напрямків – від 30 до 90°, орієнтація площини осі клинка відносно волокон деревини – поперечна.

Метальні об’єкти випробовуються шляхом експериментального кидання (пострілів) у мішень. Загальними умовами випробувань метальних об’єктів є наявність як мішені сухої соснової деревини товщиною не менше 50 мм, кількість кидків (пострілів) від 10 до 50 разів.

Динамічні випробування простих метальних предметів проводяться шляхом кидання в мішень у спосіб, характерний для найближчого аналогу холодної зброї при таких додаткових умовах – дистанція 3-5 метрів.

Випробування механічних метальних об’єктів проводяться шляхом метання снаряду (пострілів) у мішень у спосіб, характерний для найближчого аналогу холодної зброї при таких додаткових умовах: дистанція від 5 до 100 метрів, зусилля натягування тятиви для арбалетів та луків не менше як 20 кг, стріли для арбалетів та луків – з наконечником конічної форми та кутом загострення менше 30°.

Суттєвою рисою судово-балістичних досліджень вогнепальної зброї, боєприпасів та слідів пострілу є широке використання експериментальних досліджень. Варто підкреслити, що експериментальні дослідження необхідні при проведенні більшості судово-балістичних експертиз:

– під час ідентифікації зброї за стріляними кулями та гільзами – це отримання експериментально відстріляних куль та гільз для порівняння та вивчення особливостей слідоутворення досліджуваної зброї, без цього неможливо повно оцінити значимість виявлених під час порівняльного дослідження співпадінь та розходжень у слідах;

– під час неідентифікаційних досліджень зброї результати експерименту – фундамент висновку. Якщо предмет в процесі експериментів стріляє, а вистріляні снаряди мають достатню кінетичну енергію для ураження людини – його необхідно віднести до вогнепальної зброї. Або, якщо із зброї проводились постріли в момент дослідження та немає підстав вважати, що перед дослідженням вона була відремонтована – це є підставою для висновку експерта про придатність зброї до стрільби в момент вчинення злочину. Якщо в ході проведення експериментів при ударі прикладом рушниці можливі мимовільні постріли – це є підставою для експертного висновку про можливість пострілу при аналогічних умовах на місці події.

В наш час обґрунтування висновків про такі обставини, як дистанція, послідовність, напрямок пострілу, без співставлення досліджуваних пошкоджень з експериментальними є непереконливими.

Експеримент під час проведення експертизи документів та почерку зводиться тільки до відбору експериментальних зразків. А у дактилоскопії зустрічається ще рідше.