Орлюк О.П. Право інтелектуальної власності

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

товару вироблялася або перероблялася в межах зазначеного географічного місця. Отже, для географічного зазначення походження сировина може бути привезена з інших регіонів і піддана істотній переробці, достатній для надання характер-них рис готовому товару.

Отже, прикладом назви місця походження є миргородська мінеральна вода, Краснодарський чай тощо, а географічного зазначення походження товару — вологодські мережива, петриківський дерев'яний розписний посуд тощо.

,

Не надається правова охорона кваліфікованому зазначенню t походження товару, що не відповідає вищезазначеним умовам на- ; дання правової охорони; суперечить публічному порядку, принци- І пам гуманності та моралі; є видовою назвою товару; правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в і іншому географічному місці; є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару.

Однакові зазначення походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однорідних товарів, можуть отримати правову охорону за умови забезпечення при використанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів.

Правова охорона надається омонімічним зазначенням походження товару, якщо забезпечене запобігання введенню в

оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж.

Дія прав на географічне зазначення, як і на інші об'єкти інтелектуальної власності, територіально обмежена. Правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару або це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.

Якщо має місце зіткнення прав на назву місця походження товару і торговельної марки законодавець віддає перевагу першому із

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

зазначених. Так, не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження товару зареєстрована в Україні торговельна марка, що складається тільки з цього позначення або містить у собі заявлене позначення як елемент.

Оскільки на сьогодні ЦК не містить визначення терміну «географічне зазначення», то можна запропонувати таке визначення терміна: географічне зазначення — це назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має особливі властивості, певні якості, репутацію або інші характеристики, виключно, головним чином або в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця людським фактором.

§ 2. Реєстрація географічного зазначення Оскільки географічне зазначення є існуючою назвою географічного місця, то право на цей засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг не може належати одній особі. Тому існує необхідність внести кваліфіковане зазначення походження товару до Державного реєстру України кваліфікованих зазначень походження товару, і тільки потім зацікавленим особам за наявності необхідних умов може бути видане свідоцтво на право використання кваліфікованого зазначення походження товару.

У зв'язку з цим законодавство передбачає два етапи в набутті прав інтелектуальної власності на географічне зазначення:

1)реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару,

2)надання права на використання зареєстрованого зазначення походження товару, що підтверджується свідоцтвом.

Це послугувало підґрунтям того, що Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» розрізняє суб'єктів права на реєстрацію і суб'єктів права на його використання. Зокрема, право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару мають: особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості,

439

438

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані і] цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що безч посередньо стосуються вироблення чи вивчення відповідних про-і дуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць; Що стосується права на використання зареєстрованого географічного зазначення, то ним можуть бути наділені лише юридичні та фізичні особи — підприємці, які в географічному місці, зазначеч ному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.

ЦК до суб'єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення відносить виробників товарів, асоціації споживачів, інших осіб, визначених законом.

Якщо заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається особою, яка виробляє товар, для якого заявляється зазначення, заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення, тобто в цьому випадку обидва етапи реєстрації вчиняються одночасно , (п. 1 ст. 10 Закону України «Про охорону прав на зазначення похо- \ дження товарів»).

Реєстрація проводиться шляхом внесення до Реєстру необхідних даних про кваліфіковане зазначення походження товару та осіб, що мають право на використання зареєстрованого зазначення походження товару. Дані про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та права на його використання публікуються в офіційному бюлетені Держдепартаменту інтелектуальної власності «Промислова власність».

Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні (ст. 16 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»).

Процедура реєстрації передбачена Правилами складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походжен-

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

ня товару, затвердженими Наказом Міністерства освіти і науки України № 598 від 17 серпня 2001 р. зі змінами та доповненнями.

§ 3. Майнові права інтелектуальної власності на географічне зазначення

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом (ст. 501 ЦК).

Відповідно до ст. 503 ЦК правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є: 1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; 2) право на використання географічного зазначення; 3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

Права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом.

Істотні відмінності в природі правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару й інших об'єктів інтелектуальної власності породжують відмінності в повноваженнях їх користувачів. По-перше, надання права користування кваліфікованим зазначенням походження товарів одній особі не обмежує права інших осіб — виробників товарів у цій місцевості на отримання свідоцтва на використання цього ж географічного зазначення. Подруге, особа, що одержала право на користування географічним зазначенням, не може видавати ліцензію на його використання іншим особам. По-третє, власник свідоцтва на використання географічного зазначення не може забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей і інших характеристик, на підставі яких зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару або право на його використання.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

441

440

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним із дати, наступної за датою державної реєстрації, і охо-1 роняється безстроково за умови збереження характеристик товару : (послуги), позначених цим зазначенням.

;

Що стосується права на використання зареєстрованого гео-з графічного зазначення, то воно підтверджується свідоцтвом про? реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару і обмежене в часі строком дії свідоцтва — \ 10 років із дати подачі заявки. Термін дії свідоцтва може бути продовжений Держдепартаментом на наступні 10 років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останнього року його дії, за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органа, що власник свідоцтва виготовляє товар у ( географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики ] товару відповідають характеристикам, внесеним до Реєстру. Заява власника свідоцтва про продовження терміну його дії може бути подана протягом шести місяців після закінчення строку дії f свідоцтва, за умови сплати за цей строк збору, збільшеного на

50%.

Дія реєстрації географічного зазначення може бути припинена судом у разі втрати характерних для цього географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару. Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазначення в країні походження.

Право на використання зареєстрованого географічного зазначення може бути припинене: а) за рішенням суду у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі, від дати, встановленої судом; б) у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є власником свідоцтва; в) у разі подання власником свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення (право припиняється з дня офіційної публікації відомостей про це); г) у разі несплати збору за продовження строку дії свідоцтва.

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

Право припиняється з першого дня дії наступного строку, за який збір не сплачено.

Реєстрація географічного зазначення як об'єкта інтелектуальної власності може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам надання правової охорони.

Підставою визнання недійсним права на використання кваліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що його посвідчує, може слугувати порушення вимог законодавства при їх реєстрації.

Визнані недійсними реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару, реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.

§ 4. Захист географічних зазначень в актах міжнародного законодавства

Питання правового захисту географічних зазначень має актуальність не лише на національному, а й на міжнародному рівні. Слід зазначити, що у світі напрацьована достатня практика захисту цього об'єкта права інтелектуальної власності, яка відповідним чином знайшла закріплення в актах міжнародного законодавства.

Так, у Рекомендаціях Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) з цього приводу зазначено таке1. Розглядаючи географічні зазначення як спеціальний вид різних позначень, використовуваних у торгівлі, а отже, як особливу категорію інтелектуальної власності, важливо відрізняти їх від товарних знаків: якщо товарний знак ідентифікує підприємство, яке пропонує для продажу на ринку певні товари або послуги, то географічне зазначення ідентифікує географічний район, в якому перебуває одне або кілька підприємств, що виробляють певний вид продукції, Щодо якої використовується географічне зазначення. Таким чином, «власника» географічного зазначення немає не в тому

Всесвітня організація інтелектуальної власності: Основи інтелектуальної власності. — К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. - С. 217-218.

443

442

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

розумінні, що одна особа або підприємство може не допустити і інших осіб або інші підприємства до використання географічного і зазначення, а в тому, що кожне і будь-яке підприємство, розташоване в районі, якого стосується географічне зазначення, має право " використати це зазначення для товарів, які походять із зазначено- \ го району. Разом із тим, право використовувати географічне зазна- ; чення до виробу може бути обмежене дотримання певних умов \ якості, таких, які пропоновані, наприклад, у адміністративних} постановах, що регулюють використання найменувань місць походження (п. 11.8).

Перш за все, охорона означає право перешкоджати не уповноваженим особам використовувати географічне зазначення або щодо виробів, які не походять із зазначеної географічної місцевості, або щодо виробів, які не відповідають приписаним стандартам якості. Крім того, існує другий аспект, що стосується надання охорони, а саме питання охорони географічних зазначень від їх перетворення в родові поняття. Як тільки географічне зазначення перейшло до родового поняття, воно втрачає всю свою розпізнавальну здатність і, отже, втрачає свою охорону (п. 11.9).

За відсутності міжнародної угоди вирішувати питання відносно того, чи є географічне зазначення родовим поняттям, слід національному законодавству.

Аналізуючи норми міжнародних актів, які встановлюють охорону географічних зазначень на міжнародному рівні, слід назвати Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Мадридську угоду про припинення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів, Лісабонську угоду про охорону найменувань місць походження та їх міжнародної реєстрації.

Зокрема, декілька положень Паризької конвенції про охорону промислової власності стосуються конкретно зазначень походження або найменувань місць походження: ст. 1 (2) містить посилання на «зазначення походження» і «найменування місць походження» у переліку об'єктів охорони промислової власності; ст. 9 передбачає деякі санкції, які застосовні у випадках прямого або опосеред-

444

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення кованого використання неправдивих зазначень; ст. 10ter закріплює положення статей 9 і 10.

Зокрема, ст. 10ter зобов'язує країни Союзу забезпечити громадянам інших країн Союзу законні засоби для ефективного припинення всіх дій, зазначених у статтях 9 (знаки, фірмові найменування: арешт при ввезенні продуктів, що незаконно споряджені товарним знаком чи фірмовим найменуванням), 10 (неправильні вказівки: арешт при ввезенні продуктів, споряджених неправиль-ною вказівкою про походження продуктів чи про особу виробника тощо), 10bis (недобросовісна конкуренція).

Крім того, вони зобов'язуються передбачити заходи, що дозволяють союзам, об'єднанням, існування яких не суперечить законам їх країн і які представляють зацікавлених промисловців, виробників чи торговців, діяти через суд чи адміністративні органи з метою припинення дій, передбачених у статтях 9,10, 10bis, тією мірою, якою це дозволяє закон країни, де витребовується охорона, для союзів і об'єднань цієї країни.

Основна перевага охорони, що надається Паризькою конвенцією щодо зазначень походження, полягає в розширенні територіального охоплення Паризького союзу. З іншого боку, питання про зазначення, що в країнах інших, ніж країна походження, є родовими назвами виробу, не розглядається в Паризькій конвенції, так що держави — члени Паризького союзу цілком вільні Щодо цього. Санкції, хоча і згадуються спеціально в тексті Паризької конвенції, не в усіх випадках мають обов'язковий характер і застосовуються тільки до неправдивих, а не тих, що вводять в оману, зазначень походження.

Лісабонська угода про охорону найменувань місця походження товарів і їх міжнародної реєстрації (1958 p.). її квінтесенцією є положення, що не дозволяє охоронюваним найменуванням місця походження товарів трансформуватися у видові позначення (що сталося, наприклад, із шампанським і коньяком).

Стаття 2 (1) Лісабонської угоди закладає визначення, відповідно до якого найменування місця походження означає «географічну назву країни, район або місцевість, яка служить для позна-

445

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

чення товару, що походить із цієї країни, району або місцевості і; якість та особливості якого визначаються виключно або головним* чином географічним середовищем, включаючи природні умови іі людські фактори». Тобто прості зазначення походження товару

(ЯКІ МОЖУТЬ буТИ ВИКОрИСТанІ ДЛЯ ВИробІВ, ОСОблИВОСТІ ЯКИХ НЄ ВИ-і ,

пливають із географічного середовища) виключені з норм закону.-; Із метою одержання охорони відповідно до Лісабонської угоди! найменування місця походження повинно відповідати двом;; умовам:

1) найменування місця походження повинно визнаватися й охоронятися як таке в країні походження. Під країною походжен- ; ня Угода розуміє «країну, назва якої становить найменування? місця походження, яке створило товару його репутацію, або країни, в якій міститься район або місцевість, назви яких дали найменування такого місця походження» (2). При цьому для тієї або іншої країни недостатньо охороняти її найменування місць \ походження звичайним шляхом. Кожне найменування місця походження ще повинно видобути користь із виразної і позитивно застереженої охорони, що випливає зі спеціального офіційного акта (законодавчого або адміністративного положення, або судового рішення, або реєстрації). Такий офіційний акт вимагається тому, що повинні бути визначені специфічні елементи об'єкта охорони (географічний район, законні користувачі найменування місця походження, характер товару). Ці елементи повинні бути зазначені в заявці на міжнародну реєстрацію відповідно до Правила 1 Лісабонської угоди;

2) найменування місця походження повинно реєструватися в Міжнародному бюро ВОІВ. Статті 5 і 7 самої Угоди та Інструкція викладають процедуру міжнародної реєстрації.

Міжнародна реєстрація повинна запитуватися компетентним відомством країни походження і тому не може бути затребувана зацікавленими сторонами. Проте національне відомство запитує міжнародну реєстрацію не від свого власного імені, а від імені «будь-яких фізичних або юридичних осіб, публічних або приватних», що мають право використати найменування місця походження відповідно до чинного національного законодавства.

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення Міжнародне бюро ВОІВ не має ніякої правомочності проводити експертизу заявки по суті; воно може проводити тільки формальну експертизу. Відповідно до ст. 5 (2) Лісабонської угоди Міжнародне бюро ВОІВ повідомляє без затримки про реєстрації відомства країн — членів Лісабонської угоди і публікує відомості про реєстрацію у своєму періодичному бюлетені. Зазначалося, що за даними на січень 1997 р. зареєстровано таким чином 730 найменувань місць походження відповідно до Лісабонської угоди, 713 із яких ще мали дію на цю дату1.

Охорона, що надається міжнародною реєстрацією, є необмеженою в часі. Стаття 6 Угоди закріплює, що найменування, що користується правовою охороною, не може вважатися родовим поняттям в жодній із договірних держав доти, доки воно охороняється як найменування місця походження товару в країні походження. Стаття 7 передбачає, що реєстрація не потребує продовження і підлягає оплаті одного збору. Міжнародна реєстрація втрачає дію тільки в двох випадках: коли зареєстроване найменування стало родовим поняттям у країні походження або коли міжнародна реєстрація анульована Міжнародним бюро за клопотанням відомства країни походження.

Мадридська угода про припинення неправдивих або тих, що вводять в оману, зазначень походження на товарах. Угода є спеціальною угодою в межах Паризького союзу. Угода спрямована на припинення не тільки неправдивих, а й тих, що вводять в оману, зазначень походження на товарах.

Стаття 1 (1) Мадридської угоди передбачає, що на будь-який товар, що містить неправдиве або таке, що вводить в оману, зазначення походження, яке прямо або опосередковано вказує на одну з держав — учасниць Мадридської угоди або на місце, що є в цій державі, як на сторону або місце походження товару, повинен бути накладений арешт при ввезенні в будь-яку державу — учасницю Мадридської угоди.

Т0^ови інтелектуальної власності. - К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. -С 223-225.

446

447

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

В Угоді про торгові аспекти прав інтелектуальної власності ТРІПС вимагається наявність певної репутації товару щодо місця його походження. Під географічними зазначеннями Угода розуміє такі зазначення, які визначають товар як такий, що походить із терй"орії країни-члена, регіону або району цієї території, коли ця якість, репутація або інші характеристики товару значною мірою пов'язані з його географічним походженням (ст. 22).

Із метою реалізації положень Угоди ТРІПС, яка була погоджена Рішенням (ЄС) 94/800, було визначено необхідність передбачити можливість запобігання незаконному використанню географічних зазначень, захищених третьою державою — членом СОТ.

Що стосується різних форм охорони географічних зазначень на національному рівні, то експерти ВОІВ виділяють три основні системи. Перша система включає охорону, яка не заснована на рішенні, винесеному компетентним органом, що здійснює охорону щодо конкретного географічного зазначення, проте яка є наслідком прямого застосування законодавчих положень або принципів, установлених судовою практикою.

Друга система стосується охорони географічних зазначень шляхом реєстрації колективних знаків (включаючи сільськогосподарські етикетки) або сертифікаційних знаків (як гарантованих знаків). Третя система включає всі спеціальні види охорони географічних зазначень, яка є результатом рішення, винесеного компетентним органом державної влади, що здійснює охорону. Ця система включає охорону найменувань місць походження, чи то вони є результатом реєстрації у відомстві промислової власності, чи результатом прийняття указів. Ця система також включає охорону, здійснювану відповідно до регламентів ЄЕС про вино (Регламент ЄЕС № 823/87 зі змінами відповідно до правил ЄЕС № 2043/89; Регламент ЄЕС № 2398/89) і відповідно до Регламенту ЄЕС № 2081/92 «Про охорону географічних зазначень і найменувань місць походження сільськогосподарських продуктів і продовольчих товарів», а також Регламенту (ЄС) № 1493/99 від 17 травня 1999 р. про спільну організацію ринку вина.

Вдалим прикладом регулювання національним законодавством відносин щодо впровадження спеціальних видів охорони геогра-

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

Іфічних зазначень можна назвати французький закон від 6 травня Ц919 Р-, який вперше визнав існування найменувань місць похо-Ідження і заклав умови для їх охорони. Відповідно до цього закону І найменуванням місця походження є назва країни, району або Імісцевості, що служить для позначення товару, який походить із І цієї країни, району або місцевості та якість і особливості якого |§ визначаються виключно або головним чином географічним |середовищем, включаючи природні умови і людські фактори.

Враховуючи успішне функціонування системи охорони франІцузьких найменувань місць походження, така сама або подібна І система була введена також в інших країнах1.

Питання для самоконтролю:

і 1. У чому полягають особливості правової природи зазначення походження товару?

2. У чому полягає різниця між простим зазначенням походження товару і кваліфікованим зазначенням походження товару? ї 3. Розкрийте поняття кваліфікованого зазначення походження товарів

ікласифікуйте його на види.

4.Що таке географічне зазначення як об'єкт інтелектуальної власЦності?

5.У чому полягають майнові права інтелектуальної власності на ^географічне зазначення?

6.У яких випадках може бути припинено право на використання і зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товарів?

Рекомендована література до розділу:

І1. Берзін П. С Незаконне використання засобів індивідуалізації І

.учасників господарського обороту, товарів та послуг. — К.: Атака, 2005. |І; 2. Городов О. А. Право на средства индивидуализации: Учебно-прак- І^тическое издание. — М.: Волтерс Клувер, 2006.

|| 3. Горленко С А. Правовая охрана наименований мест происхождения Цтоваров. - М: ВНИИПИ, 1998.

* ігі£,есв'тня організація інтелектуальної власності: Основи інтелектуальної власності. — К.: І '"Ридичне видавництво «Ін Юре», 1999. - С. 217-218.

448

І5 7-25»

449

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

4.Гривнак В. В. Знаки для товарів і послуг. — К.: Інфокон, 1997.

5.Гульбин Ю. Т. Правовая охрана и защита интеллектуальной собственности. — М.: Вершина, 2006.

6.Демченко Т. С. Охорона товарних знаків (порівняльно-правовий аналіз). — К.: Вид-во «Преса України», 2004.

7.Демченко Т. С. Правове регулювання промислової власності в Європі та в Україні: Принципи побудови та шляхи зближення. — К.: Вид-во «Преса України», 2005.

8.Каляшин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): Учебник для вузов. — М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М), 2000.

9.Крижна В. М. Право попереднього користувача на торговельну марку за законодавством України // Вісник господарського судочинства. — 2004. - № 3. - С 220-226.

10.Мироненко Н. М. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии. — К.: Таксон, 1997.

11.Мироненко Н. М., Карпенко О. Д. Товарні знаки: Практика правової охорони // Реферативний огляд чинного законодавства України та практики його застосування. — К., 1996.

1 Всесвітня організація інтелектуальної власності: Основи інтелектуальної власності. — К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. — С. 219-220.

РОЗДІЛ V

Інститут прав на інші об'єкти права

інтелектуальної власності

Глава 22 Правова охорона наукових відкриттів

§ 1. Загальні підходи до наукових відкриттів

Найважливішим джерелом прискорення науково-технічного прогресу є використання досягнень науки і техніки й у першу чергу

— відкриттів і винаходів. Фундаментальні дослідження науки, як правило, породжують основні відкриття не відомих раніше законів, явищ і властивостей тих чи інших об'єктів природи, а на їхній основі створюються піонерні винаходи, нові напрямки в техніці.

Наука, техніка, виробництво — три органічно пов'язаних ланки, що утворюють шлях від наукового відкриття і винаходу до їхнього використання. Потреби технічного прогресу ставлять перед наукою нові завдання. Відзначаючи, що техніка значною мірою залежить від стану науки, Ф. Енгельс разом із тим вважав, що набагато більшою мірою наука залежить від стану і потреб техніки. Якщо в суспільства з'являється технічна потреба, то це просуває науку вперед більше, ніж десяток університетів.

Наукові відкриття, зумовлені розвитком виробництва, у свою чергу породжують нові знаряддя праці, більш прогресивні техно-

450

451

Розділ V. Інститут прав на іншіоб'єкти права інтелектуальноївласності

логічні процеси і матеріали, сприяють могутньому розвитку продуктивних сил. Так, у 1947 р. з ініціативи видних діячів науки,

утому числі президента АН СРСР академіка С. І. Вавілова, для заохочення творчої ініціативи вчених, захисту авторського і державного пріоритету в області відкриттів у Радянському Союзі вперше

усвіті була введена система реєстрації відкриттів і охорона прав їхніх авторів.

Перше відкриття в СРСР було зареєстроване 26 червня 1957 р. із пріоритетом від 15 березня 1947 р. Щорічно в Держкомвинаходів подавалося від 900 до 1300 заявок на передбачувані відкриття від приблизно 5000 авторів-заявників, але тільки 14 реєструвалося як наукові відкриття. За наступні 35 років у СРСР було зареєстровано близько 400 відкриттів, при цьому кількість заявок на відкриття перевищила 12 тисяч1.

Основи законодавчого регулювання відносин із наукових відкриттів були закладені Постановою Ради Міністрів СРСР «Про Комітет з винаходів і відкриттів при Раді Міністрів СРСР» від 14 березня 1947 р. Постанова передбачала охорону відкриттів. Практично система державної реєстрації відкриттів стала застосовуватися з 1957 р. Постановою Ради Міністрів СРСР від 24 квітня 1959 р. були затверджені «Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції» та «Інструкція про винагороду за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції»2.

У Положенні, затвердженому Постановою Ради Міністрів СРСР № 584 від 21 серпня 1973 p., було дане уточнене визначення поняття «відкриття»; встановлені основні вимоги до оформлення заявок на передбачувані відкриття; визначено порядок проведення наукової експертизи відкриттів, що підтверджує вірогідність і світову новизну наукових положень, заявлених як відкриття, що встановлює державний і авторський пріоритет, а також моральне стимулювання авторів відкриттів, державний облік і інформацію

1Андрощук Г. А., Бошицкий Ю. Л., Булат Е. А. и др. Научные открытия ученых Украины . —

К.: Ин-т государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, Новая идеология, 2004 — 112с.

2Правова охорона наукових відкриттів, крім СРСР (з 1947 p.), діяла в ЧССР (з 1957 р.), НРБ (з 1961 р.), МНР (з 1970 p.) і Республіці Куба (з 1983 p.). Інші країни - члени РЕВ прийня ли рекомендації про введення у себе такої охорони.

Глава 22. Правова охорона наукових відкриттів

народного господарства про відкриття для всебічного їхнього використання в науці і техніці.

Якщо після офіційної публікації про реєстрацію відкриття протягом року не надходив обґрунтований протест проти його новизни, вірогідності й авторського пріоритету, комітет вручав автору (чи авторам) диплом і заохочувальну винагороду (до 5000 крб.). Диплом як форма охорони права автора на відкриття засвідчував визнання відкриття, його пріоритет, авторство, право на винагороду й інші права і пільги, надані законом.

Формами наукової діяльності є проведення фундаментальних та прикладних досліджень. При цьому під фундаментальними науковими дослідженнями розуміється теоретична та/або експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язок. У свою чергу, прикладними науковими дослідженнями виступають наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей.

Відкриття в основному створювалися в наукових організаціях фундаментальної науки авторським колективом із трьох-п'яти чоловік. Зрозуміло, що результати прикладних наукових досліджень не могли стати науковим відкриттям.

Реєстрація відкриття поряд із різними елементами морального і матеріального стимулювання (грошові винагороди, премії, право на «ім'я» відкриття) дозволяла автору як науковцеві проводити планові роботи у тій галузі знань, до якої він виявляє найбільший науковий інтерес, забезпечувала йому право на самостійний вибір наукової тематики1.

§ 2. Поняття «наукове відкриття» та його ознаки

Однозначного тлумачення поняття «наукове відкриття» в енциклопедіях і довідниках світу немає, хоча загалом під відкриттям розуміється нова істина, встановлена в процесі дослідження.

1 На думку вчених, поява відкриття в стінах організації допомагала їй: 1) одержати більше ресурсне забезпечення; 2) підняти науковий престиж організації, її конкурентоспроможність на фоні інших наукових установ; 3) дозволяло керівництву приділяти більшу увагу вирішенню питань, пов'язаних із «чистою наукою», а не постійно доводити складанням незліченних довідок ефективність наукової діяльності організації.

452

453

Розділ V. Інститут прав на іншіоб'єкти права інтелектуальноївласності

У низці країн визначення поняття «наукове відкриття» ґрунтується на теоретичних положеннях про закономірний рух матерії і нашому пізнанні про цей рух, що відбиває закономірності цього руху. В інших країнах поняття «відкриття» здійснюється через розуміння «наукової ідеї»; іноді воно ототожнюється з поняттям винаходу. У згаданому вище Положенні відкриттям називалося «ус-

тановлення не відомих раніше об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять корінні зміни в рівень пізнання» (п. 10).

При цьому передбачена Положенням правова охорона не поширювалася на геологічні відкриття родовищ корисних копалин, а також на археологічні і географічні відкриття, тобто на відкриття, що мають характер експедиційних знахідок. Ця охорона не поширювалася і на відкриття у сфері суспільних наук. Крім того, чітко розмежовувалися поняття «відкриття» і «винахід». Якщо винахід — технічне рішення завдання, в результаті якого створюються нові пристрої, способи, речовини, то відкриття виявляє раніше не відомі явища, властивості і закономірності тих чи інших об'єктів матеріального світу (природи).

У зв'язку з прийняттям у низці країн національного законодавства з охорони прав авторів наукових відкриттів постало питання про можливість створення міжнародних актів з охорони відкриттів, а 14 липня 1967 р. було прийнято Конвенцію про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). У Конвенції наукові відкриття, поряд із винаходами й іншими результатами інтелектуальної діяльності, були виокремлені як особливий об'єкт права (ст. 2 (VIII)). Основною передумовою цього послужила та обставина, що будь-яке суспільство, усвідомивши необхідність розвитку наукових досліджень для свого прогресивного розвитку, змушене вкладати в науку певні матеріальні засоби, тобто частину свого національного доходу. Причому з розвитком суспільства обсяг матеріальних засобів, вкладених у науку, збільшується.

Вкладаючи значну частину матеріальних засобів у сферу науки, суспільство прагне одержання найбільшої віддачі від результатів наукових досліджень, розглядаючи науку не стільки як споживача

454

Глава 22. Правова охорона наукових відкриттів

економічних ресурсів, скільки як виробника результатів, що впливають на стан технічного, економічного, соціального й інших рівнів суспільства. Насамперед суспільство зацікавлене в одержанні від науки таких результатів, що становлять особливий інтерес для його розвитку. Однак далеко не кожний науковий результат відповідає цим вимогам, оскільки маса наукової інформації містить зведення про різні за своїм рівнем результати: негативні, малозначущі, недостовірні і т. д., використання яких може виявитися в даний момент недоцільним чи неефективним.

Отже, необхідний особливий механізм, що передбачає оцінку за визначеними критеріями результатів наукових досліджень, щоб виокремити серед них найбільш значущі — наукові відкриття, що становлять особливий інтерес для суспільства. Пошуки вирішення цього питання привели до необхідності розробки і введення спеціального організованого і правового регулювання відносин, пов'язаних із науковими відкриттями як усередині окремих країн, так і в міжнародному масштабі.

УЖеневському договорі про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів (1978 р.) наукове відкриття визначається як «визнання явищ, властивостей чи законів матеріального світу, що дотепер не були пізнані і не допускали перевірку» (ст. 1 (1) (І).

Законом України «Про власність» (ст. 41) наукові відкриття були виокремлені у самостійний об'єкт інтелектуальної власності. Вони знайшли відображення також у розділі V «Право на відкриття» старого Цивільного кодексу Української РСР.

Устатті 457 Цивільного кодексу України дане таке поняття наукового відкриття. Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

Слід зауважити, що регулювання відносин, пов'язаних зі створенням і використанням наукових відкриттів, повинно бути передбачене спеціальним законодавством, оскільки ні патентне право, ні авторське право не вирішують завдання охорони прав учених на вперше отримані ними фундаментальні результати наукових досліджень і не передбачають заходів для ефективного їх

455

Розділ V. Інститут прав на іншіоб'єкти права інтелектуальноївласності

використання. Зокрема, ч. З ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає, що правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Відповідно до ч. З ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» не можуть одержати правової охорони згідно з цим законом відкриття, наукові теорії та математичні методи.

Тобто в Україні відсутнє правове регулювання наукових відкриттів нормами спеціального законодавства. Деякі зазначають, що у XXI ст. відкриття знову, як і в XIX ст., охороняються лише в межах авторського права як науково-літературні твори, що не забезпечує правової охорони сутності відкриття і його пріоритету1. При цьому вважають, що головною причиною такої ситуації є те, що наукове відкриття за своїм характером не підлягає монополізації2. Це означає, що наукове відкриття не може мати конкретного правоволодільця. З моменту його обнародування воно стає надбанням людства і може бути вільно використане будь-ким як при проведенні подальших наукових досліджень, так і при розробці на його основі конкретних технічних рішень.

Разом із тим, ринкова економіка створює сприятливі можливості для створення «внутрішнього ринку ідей», тобто законодавчого визнання за організацією, колективом чи окремою особою прав інтелектуальної власності на відкриття з подальшою їх реалізацією. Слід враховувати і те, що автор наукового відкриття має особисті немайнові і деякі майнові права, яким повинна бути надана належна правова охорона.

Основними ознаками відкриття є світова новизна, достовірність (доведеність) і фундаментальність (докорінні зміни врівні пізнання).

Відкриттям визнається не будь-яке розв'язання наукового завдання, а таке, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання.

1Андрощук Г. А., Бошицкий Ю. Л., Булат Е. А. и др. Научные открытия ученых Украины . —

К.: Ин-т государства и права им. В. М. Корецкого HAH Украины, Новая идеология, 2004. — 112с.

2Цивільне право України: Академічний курс: У 2-х т. / За заг. ред. Я. M. Шевченко. — К.: Видавничий Дім «1н Юре», 2006. — Т. 1:Загальна частина. — С. 584.

Глава 22. Правова охорона наукових відкриттів

Світова новизна. Установлене явище, властивість чи закономірність матеріального світу визнаються відкриттям за умови абсолютної світової новизни на дату пріоритету. Свого часу у п. 14 Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції пріоритет встановлювався або за днем подачі заявки, або за однією із трьох і більш ранніх дат:

—за офіційно затвердженою датою першого формування сутності відкриття;

—за датою опублікування в пресі;

—за датою доведення іншим шляхом до відома третіх осіб. Наприклад: дата публікації статті (№ 78, 103, 130), дата надхо-

дження статті до редакції (№ 141, 147, 151), дата представлення статті до друку (№ 81, 124, 145), дата доповіді на семінарі (№ 87, 91,105), дата подачі заявки на винахід (№ 92, 99, 129), дата захисту дипломної роботи (№ 134) тощо.

Достовірність. Зазвичай припускається повторюваність відкриття, що є невід'ємною частиною експериментального і теоретичного доказу, а також його науковість, тобто базування пізнання на системі знань про закономірності в розвитку матеріального світу. Без підтвердження достовірності відкриття не може бути визнане як таке. У зміст відкриття повинно увійти не тільки нове знання про його об'єкт, але і наукова інтерпретація цього знання; розкриття його генезису чи наслідків зв'язку з іншими явищами, з науковою картиною світу. Таким чином, достовірність відкриття є відповідністю висунутого наукового положення об'єктивно існуючій дійсності.

Докорінні зміни в рівні пізнання. Визнаються такими, якщо являють собою істотний внесок у наукове пізнання світу. Підтвердженням цього може бути, зокрема, таке:

—відкриття є основою для нових напрямків у розвитку науки і техніки і створення принципово нових технічних рішень;

—відкриття принциповим чином змінює раніше відомі теоретичні уявлення;

—відкриття пояснює такі наукові факти й експериментальні Дані, які не знаходили раніше наукового пояснення.

456

457