Орлюк О.П. Право інтелектуальної власності

Розділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності

обов'язків сторін за договором комерційної концесії. Законодавчо наведені як приклад чотири особливих умови, перша з яких стосується правоволодільця, а інші — користувача: по-перше, правоволоділець може бути зобов'язаний не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території; по-друге, на користувача може бути покладено обов'язок не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач із використанням наданих правоволодільцем прав; по-третє, користувач може бути зобов'язаний не одержувати аналогічні права від конкурентів чи потенційних конкурентів правоволодільця; по-четверте, договором може бути передбачено обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених договором, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.

Сторони в силу свободи договору можуть передбачати й інші умови договору, однак є дві обмежувальні умови, які у будь-якому випадку не породжують жодних правових наслідків, оскільки є нікчемними: по-перше, нікчемною є умова договору, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни; по-друге, є нікчемною умова договору, відповідно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження (місце проживання) на території, визначеній у договорі.

Користувач може бути наділений правом укладати договори комерційної субконцесії.

Договір комерційної субконцесії — це договір, який укладає ко-

ристувач у випадках, передбачених договором комерційної концесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правоволодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії.

598

Глава 28. Правові засади укладання окремих видів договорів у сфері...

Договір комерційної субконцесії має певні особливості: по-пер- ше, договір комерційної субконцесії укладається на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії, що пояснюється необхідністю контролю за діяльністю субкористувача; по-друге, користувач та субкористувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно.

Право користувача на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих самих умовах закріплено з метою захисту інтересів користувача, який протягом строку дії договору належним чином виконував свої обов'язки та вкладав зусилля та кошти в розширення підприємницької діяльності та ділової репутації правоволодільця. Однак законом можуть бути встановлені умови, за яких правоволоділець може відмовитися від укладення договору концесії на новий строк (ст. 1124 ЦК).

5.3. Відповідальність за договором комерційної концесії

Враховуючи специфіку договору комерційної концесії, існує відповідальність між сторонами договору (внутрішні відносини) і перед третіми особами — споживачами товарів та послуг (зовнішні відносини).

Що стосується взаємної відповідальності правоволодільця і користувача, то вона встановлюється сторонами в договорі, виходячи з принципу свободи договору.

Відповідно до ст. 1123 ЦК правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем.

Отже, по відношенню до вимог третіх осіб до користувача як виробника товарів встановлена більш сувора відповідальність правоволодільця. Вона зумовлена потребою спонукати правоволодільця належним чином контролювати якість продукції користувача і таким чином захистити права споживачів.

Однак якщо звернутися до загального правила про відповідальність за договором купівлі-продажу, то ситуація виглядає де-

599

Розділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності

що інакше. Так, відповідно до ч. З ст. 678 ЦК та ч. З ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» у випадку купівлі речі неналежної якості споживач має право на свій вибір звернутися з вимогами до продавця чи до виготовлювача. За правовими наслідками для споживача ця ситуація досить схожа з солідарною відповідальністю, при якій також існує альтернатива, до якої особи заявити вимоги.

Водночас якщо буквально слідувати положенням ст. 1123 ЦК про субсидіарну відповідальність правоволодільця за виготовлений ним товар, але проданий користувачем за договором комерційної концесії, то можна зробити однозначний висновок, що у цій частині вона звужує відповідальність виготовлювача перед споживачем, оскільки передбачає для нього лише додаткову відповідальність.

Якщо це дійсно свідомо встановлений у законодавстві виняток із загального правила, то для його реалізації споживачам кожного разу необхідно встановлювати, хто саме виготовив товар, і якщо з'ясується, що безпосередньо власник торговельної марки чи комерційного найменування, то покупці позбавлені права звертатися з вимогами прямо до нього як до виготовлювача. Складається своєрідний нонсенс — правоволоділець перебуває у більш вигідному становищі, коли виготовлений ним товар реалізує користувач, а не він сам чи інші особи. Однак цього не повинно бути, оскільки однозначно можна сказати, що норми про договір комерційної концесії не можуть погіршувати положення споживача за договором купівлі-продажу. Тому в ЦК доцільно закріпити солідарну відповідальність правоволодільця і користувача за неякісний товар, проданий користувачем, незалежно від того, хто є виготовлювачем — правоволоділець чи користувач. Саме таке вирішення питання буде надійною гарантією захисту прав споживачів, права яких не можуть бути обмежені лише у зв'язку з тим, що між третіми особами укладено договір комерційної концесії.

5.4. Зміна та припинення договору комерційної концесії Зміна договору комерційної концесії може мати місце під час його дії на загальних для цивільно-правових договорів підставах. Такі

600

Глава 28. Правові засади укладання окремих видів договорів у сфері...

зміни до договору набувають чинності в такому ж порядку, що і сам договір. ДЛЯ сторін зміни договору породжують правові наслідки з моменту оформлення їх у письмовому вигляді. Однак у відносинах із третіми особами сторони у договорі комерційної концесії мають право посилатися на зміну договору лише з моменту державної реєстрації цієї зміни у встановленому порядку, якщо не доведуть, що третя особа знала або могла знати про зміну договору раніше.

Збереження чинності договору комерційної концесії у разі зміни сторін передбачено ст. 1127 ЦК. При зміні сторін договору комерційної концесії за загальним правилом має місце правонаступництво, а тому ця обставина не впливає на чинність раніше укладеного договору.

Оскільки сторонами договору комерційної концесії можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності, то у випадку смерті фізичної особи — правоволодільця його права та обов'язки за договором комерційної концесії переходять до спадкоємця за умови, що вш зареєстрований або протягом шести місяців від дня відкриття спадщини зареєструється як суб'єкт підприємницької діяльності або передасть свої права й обов'язки особі, яка має право займатися підприємницькою діяльністю. Здійснення прав і виконання обов'язків особи, яка померла, до переходу їх до спадкоємця чи іншої особи здійснюється особою, яка управляє спадщиною.

Припинення договору комерційної концесії може бути на підставах, передбачених загальними положеннями про зобов'язання (глава 50 ЦК), нормами про договір комерційної концесії (ст. 1126 ЦК) чи самим договором комерційної концесії. Оскільки договір комерційної концесії підлягає реєстрації, то законодавством введена вимога державної реєстрації припинення договору.

Договір комерційної концесії може бути укладений на певний строк чи на невизначений строк. Якщо строк дії договору не встановлений, то кожна зі сторін у договорі комерційної концесії має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за шість місяців.

Законодавством про договір комерційної концесії передбачено дві додаткові підстави його припинення: по-перше, договір припи-

601

Розділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності

няється у разі оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом); по-друге, договір припиняється у разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом. Ця обставина ще раз підкреслює значення засобу індивідуалізації (комерційного найменування чи торговельної марки) для договору комерційної концесії, без якого він об'єктивно не може існувати. Водночас припинення права на інший об'єкт інтелектуальної власності не є безумовною підставою припинення чинності договору. Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором.

Наслідки зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця передбачені у ст. 1128 ЦК. У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нового позначення правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків. При продовженні чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати.

§6. Іншідоговори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Оскільки при прийнятті ЦК не ставилася мета дати у ньому вичерпний перелік договорів, в тому числі й у сфері інтелектуальної власності, то на практиці учасники цивільних відносин укладають і інші договори.

6.1. Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності

— це цивільно-правовий договір, що укла-

602

Глава 28. Правові засади укладання окремих видів договорів у сфері...

дається між роботодавцем і працівником стосовно узгодження прав на створені у зв'язку з виконанням трудового договору результати творчої діяльності.

Зазначений договір може бути укладено як при прийомі на роботу разом із трудовим договором, так і у подальшому у процесі роботи.

У цьому випадку може бути укладений як цивільно-правовий договір, так і можуть бути включені до трудового договору аналогічні положення. Результат таких дій один і той самий — буде застосовуватися передбачений сторонами порядок розподілу прав на створені в подальшому службові об'єкти інтелектуальної власності.

У випадку відсутності такого договірного порядку визначення правового режиму службових результатів творчої діяльності застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно. Аналогічне правило застосовується і при розподілі права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням. Як уже зазначалося, сторонам доцільно у договорі більш детально врегулювати свої права на такі об'єкти.

Водночас на практиці інколи уникають укладення зазначеного договору, аргументуючи це тим, що потім при виникненні потреби у разі створення об'єкта інтелектуальної власності роботодавець із працівником буде укладати договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності стосовно конкретного результату творчої діяльності. Однак такий підхід з юридичного погляду є досить легковажним, оскільки в подальшому може слугувати підґрунтям для досить серйозних суперечок. Пояснюється це тим, що у випадку створення об'єкта інтелектуальної власності працівником за відсутності укладеного договору про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності застосовується загальне правило: майнові права в силу приписів законодавства автоматично виникають у працівника і роботодавця спільно. Особливо це актуально для об'єктів авторського права (в тому числі і комп'ютерних програм), права на які виникають в

603

Розділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності

силу факту створення без виконання будь-яких формальних дій. Відповідно цілком правомірно працівник після створення об'єкта інтелектуальної власності може відмовитися від передачі уже належних йому майнових прав, і змусити його це зробити неможливо. Він як співвласник разом із роботодавцем буде вирішувати долю майнових прав на результат творчої діяльності.

До того ж наведена ситуація може бути ускладнена ще й тим, що як правило, об'єкт інтелектуальної власності створюють кілька осіб, а відповідно з кожним із них необхідно буде узгоджувати питання передачі прав. Наприклад, над розробленням комп'ютерної програми досить часто працює колектив авторів. Якщо роботодавець хоче мати можливість самостійно розпоряджатися створеним об'єктом інтелектуальної власності, то для цього необхідно буде отримати майнові права від кожного з програмістів.

Уникнути зазначених недоречностей можна шляхом укладення договору про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності. До того ж як перевагу зазначеної договірної конструкції доречно відмітити той факт, що цей договір буде діяти стосовно всіх об'єктів інтелектуальної власності, які будуть створені працівником у майбутньому при виконанні службових обов'язків. А це позбавляє необхідності укладати договори з кожним із працівників щодо кожного створеного результату творчої діяльності.

Слід враховувати, що потреба укладати договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності у роботодавця виникла лише з 1 січня 2004 p., тобто після набрання чинності ЦК. Пояснюється це тим, що до зазначеної дати відповідно до норм спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності це питання вирішувалося інакше: за загальним правилом майнові права на службові об'єкти інтелектуальної власності належали роботодавцю, а працівнику виплачувалася винагорода за створене творче досягнення.

Так, згідно зі ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 11 липня 2001 p.: «Авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю,

604

Глава 28. Правові засади укладання окремих видів договорів у сфері...

якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-право- вим договором між автором і роботодавцем».

У зв'язку з викладеним важливим є вирішення питання визначення критеріїв віднесення об'єкта інтелектуальної власності до службового. За загальним правилом службовим визнається об'єкт інтелектуальної власності, створений працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше. Виходячи з цього, у кожному конкретному випадку встановлюється, чи підпадає об'єкт інтелектуальної власності під перераховані критерії. При цьому варто брати до уваги, що коло службових обов'язків (трудова функція) визначається посадою, спеціальністю і кваліфікацією працівника й окреслене трудовим і колективним договорами, правилами внутрішнього трудового розпорядку, тарифно-кваліфікаційними характеристиками посад, інструкціями, а доручення роботодавця повинно безпосередньо стосуватися специфіки діяльності підприємства. Тобто за загальним правилом про службовий об'єкт авторського права можна вести мову, коли творче досягнення створене у зв'язку з виконанням трудової функції працівника, для реалізації якої він і був прийнятий на роботу.

Оскільки обов'язковою ознакою службового об'єкта інтелектуальної власності є наявність трудового зв'язку між наймачем і автором творчого результату, то вищенаведені правила розподілу майнових прав на результати творчої діяльності не поширюються на об'єкти інтелектуальної власності, створені за цивільно-пра- вовим договором (наприклад, підряду) чи особами, що проходять навчання, практику на підприємстві. Отже, тією чи іншою мірою майнові права у роботодавця виникають не з приводу будь-якого творчого досягнення, створеного на підприємстві (установі, організації), а тільки щодо такого, яке створене працівником у межах кола службових обов'язків.

605

Розділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності

Незважаючи на те, що у ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» не були внесені зміни стосовно розподілу прав роботодавця і працівника на службові об'єкти інтелектуальної власності, у зв'язку із введенням у дію ЦК, який інакше вирішує зазначене питання, застосовуються його положення як більш пізнього нормативного акта.

Таким чином, за загальним правилом на службові об'єкти інтелектуальної власності, створені до 1 січня 2004 p., майнові права виникли у роботодавця у повному обсязі, а створені після 1 січня 2004 р. — у роботодавця і працівника спільно.

Інколи висловлюють заперечення проти можливості укладення договору про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності, мотивуючи це тим, що зазначений договір працівник і роботодавець укладають стосовно ще не створених об'єктів, а тому його в подальшому можна визнати недійсним. Аргументується такий підхід тим, що оскільки авторське право виникає з моменту створення твору (ч. 1 ст. 437 ЦК, п. 2 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), то не можна передати майнові права інтелектуальної власності, які ще не виникли.

Однак зазначена позиція не відповідає чинному законодавству України. Необхідно проводити розмежування між розпорядженням уже наявними суб'єктивними правами і встановленням механізму розподілу прав на створені в майбутньому об'єкти. При укладенні договору про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності мова не йде про передачу майнових прав, а тому в момент укладення договору у роботодавця вони не виникають. Сторони, таким чином, на підставі своїх інтересів лише змінюють передбачене законодавством загальне правило правового режиму службових об'єктів інтелектуальної власності. Про це свідчить, зокрема, і назва договору: «Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності». Якщо працівника приймають на роботу для створення аудіовізуальних творів чи комп'ютерних програм, то в назві можна уточнити, що мова йде саме про об'єкти авторського права, назвавши його «Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти авторського права».

606

Глава 28. Правові засади укладання окремих видів договорів у сфері...

Аналогічний приклад розподілу прав можна навести і стосовно речей. Так, якщо дві особи вирішили побудувати будинок, то ще до будівництва вони можуть між собою вирішити питання про частки в праві власності на створений у майбутньому об'єкт.

Варто підкреслити, що у зв'язку із введенням у дію ЦК укладення договорів про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності є дуже доцільним. Пояснюється це тим, що передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК правило про спільні права на службовий об'єкт у майбутньому, як було показано вище, може ускладнити взаємини з приводу цього об'єкта, коли в якийсь момент працівник і роботодавець не зможуть досягти загальної згоди. Із погляду права ідеальною є ситуація, коли на об'єкт має права тільки один суб'єкт, оскільки це спрощує процес реалізації прав.

6.2. Договір про передачу ноу-хау Договір про передачу ноу-хау1 — це договір, за яким правовласник на певних умовах передає зацікавленим особам право на використання повністю або частково конфіденційних знань, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала.

Якщо для ліцензійного договору достатньо надати дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, то за договором про передачу ноу-хау необхідно виконати активні дії — розкрити певні знання, що зберігаються в режимі секретності. Тому розмежування між зазначеними договорами проводиться за об'єктом: ліцензійний договір укладається стосовно зареєстрованих результатів творчої діяльності (винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин) чи об'єктів авторського права, а договір про передачу ноу-хау — стосовно секретної інформації. Звичайно, на практиці укладають і змішані договори, за якими надається дозвіл

1 Ноу-хау (від англ. know-how — знаю як) — повністю або частково конфіденційні знання, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала (Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. - К.: Видавничий Дім «]н Юре», 2002. - С. 596).

607

Розділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності

1

на використання певного об'єкта інтелектуальної власності і роз- \ криваються певні відомості, які полегшують реалізацію ліцензії. 1 Хоча ЦК не передбачає ноу-хау, відомості, що є предметом договору про передачу ноу-хау досить близькі до комерційної таємниці. Зокрема, досить часто це патентоспроможний об'єкт, який особа з певних мотивів залишила в режимі секретності. Класичним прикладом є секрет приготування напою кока-коли. Оскільки для існування ноу-хау потрібно дотримання секретності, то існує особливість процесу укладення договору про передачу ноу-хау. Пояснюється це тим, що хоча потенційний контрагент повинен розуміти, наскільки цікава для нього запропонована інформація, правоволоділець не зацікавлений в її розкритті на стадії переговорів, оскільки може взагалі зникнути підстава укладення договору. Виходом із такої ситуації є підписання попереднього

договору, в якому можна врахувати інтереси обох сторін. Попередній договір — це договір, сторони якого зобов'язують-

ся протягом певного строку укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (ч. 1 ст. 635 ЦК).

У ньому, зокрема, передбачається, яка частина інформації буде розкрита для вирішення потенційним контрагентом питання про доцільність укладення договору про передачу ноу-хау і плата за цю частину відомостей. У випадку позитивного рішення й укладення договору про передачу ноу-хау плата за попереднім договором зараховується в рахунок платежів за основним договором. При відмові від укладення договору про передачу ноу-хау (основного договору) сплачена сума не повертається і є компенсацією за частину розкритих знань.

6.3. Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав

Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав — це договір, відповідно до якого володілець майнових авторських чи суміжних прав надає організації колективного управління повноваження з управління належними їм майновими правами.

Глава 28. Правовізасади укладання окремихвидів договорів усфері...

Організації колективного управління створюються і функціонують відповідно до Порядку визначення уповноважених організацій колективного управління, які здійснюватимуть збирання і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих із комерційною метою фонограм і відеограм, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 309 від 21 травня 2003 р., та порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 311 від 21 травня 2003 р. Такими організаціями, зокрема, є Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав»; Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав «Оберіг»; Громадська організація «Об'єднання правоволодарів у сфері образотворчого мистецтва та архітектурної діяльності» «Статус»; Об'єднання підприємств «Український музичний альянс»; Об'єднання підприємств «Українська ліга музичних прав»; Громадська організація «Агентство охорони прав виконавців»; Всеукраїнська громадська організація Гільдія кінорежисерів «24/1»; Асоціація «Дім авторів музики в Україні»; Громадська організація «Спілка авторів України»; Всеукраїнська громадська організація «Автор».

Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права чи суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: по-перше, погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права чи суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору; по-друге, укладати договори із зацікавленими особами про використання прав, переданих в управління; по-третє, збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права чи суміжних прав суб'єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють; по-чет- верте, вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права чи суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів (ст. 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

20 7-259

609

608

Розділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності

У випадку використання об'єктів авторського права (музичних творів) збір винагороди здійснюється на підставі мінімальних ставок винагороди (роялті), визначених постановою Кабінету Міністрів України № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р., а при використанні суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань) — розміру винагороди (роялті), встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 71 «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати» від 18 січня 2003 р.

Оскільки цивільне законодавство України не містить вичерпного переліку договорів, суб'єкти інтелектуальної власності вправі укладати й інші договори стосовно об'єктів інтелектуальної власності, наприклад договори між співавторами чи співвласниками охоронних документів.

Питання для самоконтролю:

1.Що являє собою ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності?

2.Які види ліцензій на використання об'єктів права інтелектуальної власності ви можете назвати?

3.Що є предметом та об'єктом ліцензійного договору?

4.Розкрийте зміст ліцензійного договору.

5.У чому полягає суть договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності?

6.Які особливості договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності ви можете назвати?

7.Що є предметом договору комерційної концесії?

8.У чому полягають відмінності договору про передачу ноу-хау від ліцензійного договору?

9.Хто виступає сторонами договору щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав?

Рекомендована література до розділу:

1.Брыжко В. М., Завгородний А. Ф., ПичкурА. В. Лицензирование прав

ипатентование научно-технологической продукции. — К.: УААН, 1994.

610

Глава 28. Правові засади укладання окремих видів договорів у сфері...

2.Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): Учебник для вузов. — М.: Изд-во «НОРМА», 2000.

3.Крижна В. М. Загальна характеристика договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності // Право України. - 2004. - № 9. - С 68-71.

4.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. д. ю. н. В. М. Косака. — К.: Вид-во «Істина», 2004.

5.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. — 2-е вид., перероб і доповн. / За відповід. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2006.

6.Охорона промислової власності в Україні / За ред. О. Д. Святоцького. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999.

7.Право інтелектуальної власності: Академічний курс / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. — Вид. друге, перероб. та доповн.

—К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

8.Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За ред. Ю. М. Капіци: кол. авторів: Ю. М. Капіца, С. К. Ступак, В. П. Воробйов та ін. — К.: Видавничий Дім «Слово», 2006.

9.Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК «Велби», 2004.

10.Цибульов И М., Чеботаръов В. П., Зінов В. Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю / За ред. П. М. Цибульова. — К.: К.І.С., 2005.

11.Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2-х т. / За заг. ред Я. М. Шевченко. — Вид. 2-е, доп. і перероб. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006.

12.Штумпф Г. Лицензионный договор. — М.: Прогресс, 1988.

13.Юрченко А. К. Издательский договор. —Л., 1988.

611

Розділ VII

Економіко-правові засади інтелектуальної власності

Глава 29 Інтелектуальна власність —

складова інтелектуального капіталу

за економічним змістом

Основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво, яке має колективний, суспільний характер. Відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг називають виробничими відносинами. У кожному способі виробництва є дві сторони — продуктивні сили (сукупність засобів виробництва і люди, які приводять їх у дію) і виробничі відносини (сукупність економічних відносин, що виникають між людьми незалежно від їх свідомості та волі у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ). Сукупність виробничих відносин є базисом, який визначає надбудову суспільства, що виступає у вигляді політичних, правових, ідеологічних, сімейних та інших суспільних відносин та відповідних інститутів. На цій основі вивченням теоретичних засад і практичних форм функціонування ринкового механізму господарювання зай-

мається економіка, яка є наукою про дію економічних законів. Вона вирішує питання щодо економічного витрачання ресурсів, зниження витрат виробництва, використання і впровадження ви-

612

Глава 29. Інтелектуальна власність — складова інтелектуального капіталу...

сокопродуктивної техніки, технології, результатів інтелектуальної праці на основі побудови економічних, соціальних і трудових відносин.

Ринкова економіка — це система товарно-грошових відносин і ринкових механізмів її реалізації. Вона спирається на принципи: свободи діяльності (економічної, господарської, підприємницької); вільного ціноутворення (за результатами попиту і пропозиції); пріоритету споживача; відкритості економіки; договірних (контрактних) відносин (розвиток горизонтальних зв'язків); державного регулювання ринку та ринкових відносин (податкове, фінансово-кредитне, трудове законодавство, цінові обмеження, антимонопольні заходи). Ринкова економіка — це господарський механізм, що забезпечує процес відтворення капіталу на основі пануючих відносин, які безпосередньо впливають на виробничі сили, окреслюють цілі, характер та ефективність їх функціонування.

Характерною рисою сучасної економіки є інтенсивне зростання інноваційної активності. Така економіка пов'язана з виникненням та ідеєю якісно нового виробничого фактора, яким є інформація та знання. Будучи високоефективним, новий виробничий фактор проникає в традиційні фактори виробництва, перетворює їх, істотно підвищуючи ефективність їх функціонування, одночасно оновлюючи виробничу систему на інноваційній основі. Тому життєздатність економіки визначається масштабами та якістю накопичення інновацій, а саме: нових ідей, технологій, продуктів, управлінських систем, які є результатом розвитку науки та інноваційної діяльності. На цій основі сформувалася нова економіка — інтелектуальна економіка, економіка знань.

Інтелектуальна економіка (creative economy) — це галузь знань, яка вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізми взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему сучасного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод.

613

Розділ VII. Економіко-правові засади інтелектуальної власності

Сучасна ринкова інтелектуальна економіка — це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних ринкових зусиль, які спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання. На цій основі бізнес — це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. Він передбачає повну самостійність щодо прийняття господарських рішень та відповідну відповідальність за результатами цих рішень. Бізнес — це ризик. Одночасно він передбачає залучення власного капіталу або опосередковану участь у такій діяльності шляхом вкладення в діло власного капіталу на умовах корпоративного права.

Інноваційне підприємництво — це використання інтелектуальної власності в господарській діяльності на умовах її комерціалізації з метою отримання прибутку. В ринкових умовах господарювання приріст обсягів збуту і доходів має місце лише на тих підприємствах або їх об'єднаннях, які вкладають інвестиції (капітал з метою подальшого його збільшення) в інноваційну діяльність, спрямовану на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, яка зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Інтелектуальний капітал (від лат. intellectualis capitalis — розумовий, головний або головні пізнання) — один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу й одночасно відтворює властиву лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку й особливості.

Як економічна категорія він розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. До інтелектуального капіталу відносять продукт розумової, інтелектуальної праці, продукт творчих зусиль. Інтелектуальний капітал — це знання, які можуть бути перетворені в прибуток та оцінені.

Щоб глибше усвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу, наведемо класифікацію видів інтелектуального капіталу за різними ознаками, залежно від цілі та завдань, які при цьому вирішуються (див. мал. 1).

614

Глава 29. Інтелектуальна власність — складова інтелектуального капіталу.

Форма власності

Корпоративна

трансакція

Резидентність

Форма залучення

Строковість

розпорядження

капіталом

Формування

інтелектуального

капіталу

Методи (способи) визначення вартості інтелектуального капіталу

Колективний інтелектуальний капітал

Державний інтелектуальний капітал

Акціонерний інтелектуальний капітал

Пайовий інтелектуальний капітал

Національний інтелектуальний капітал

Іноземний інтелектуальний капітал

Інтелектуальний капітал у формі права на об'єкти промислової власності (результати науково-технічної творчості, комерційні позначення тощо)

Інтелектуальний капітал у формі авторського права та суміжних прав

Інтелектуальний капітал в інших формах

Інтелектуальний капітал в системі бухгалтерського обліку (згідно з обліковою політикою)

Інтелектуальний капітал в системі податкового обліку (згідно із законодавством)

Власний інтелектуальний капітал, що створений самим суб'єктом господарювання

Інтелектуальний капітал, придбаний у інших суб'єктів господарювання

Інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається прямим (витратним) методом Інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається експертним методом

Мал. 1. Класифікація інтелектуального капіталу за ознаками та видами

615