systema-zemlerobstva-no-till

	1	2	3
	Роденфос зернова принада,	3 г/нору	Сільськогосподарські
	( фосфід цинку, 2,5%)		угіддя
	Смерть щурам №1,	1 пакет на нору	Сільськогосподарські
			угіддя
	тістоподібна принада
	(бродіфакум, 0,005%)	3 пакети в нору	Сільськогосподарські
			угіддя
			Сільськогосподарські
	Стутокс, гранульована	5 10 кг/га	угіддя, на посівах
	принада (фосфід цинку)		зернових культур та
			багаторічних травах
			Зернові колосові
	Шторм, 0,005%,воскові		культури, кукурудза,
		1 брикет	соняшник, картопля,
	брикети (флокумафен)
			сади, багаторічні
			трави

4

Польові

мишоподібні

гризуни

Миші

Пацюки

Мишоподібні

гризуни

Полівки, домові миші

5

Принади закладають у нору в осінній період з послідуючим її засипанням. Забороняється застосування принад поблизу тваринницьких та птахівничих ферм об"єктів у радіусі 500 м, у місцях концентрації диких птахів Пакети з засобами кладуть у

нору або біля неї, на шляху пересування гризунів. Уникати доторкань до принади голими руками. Повторне розкладання через 5 7 днів

Принади закладають у нору в осінньо зимовий період з послідуючим її засипанням.

Розкладають брикети в польових умовах на відстані 10 15 м один від одного та по одному в кожну нору. Брикети поновлюють через 7 10 днів до досягнення бажаного ефекту.

211

Розділ 4. Особливості технологій вирощування культур за системи землеробства No till

У даний час технологія вирощування сільськогосподарських культур описується певним набором термінів та понять які відображені в державному стандарті (ДСТУ 4838:2007), що дозволяє уніфікувати розуміння елементів технологій в різних системах землеробства. В системі землеробства No till з її більшими можливостями накопичення в ґрунті основного лімітуючого на території України фактору життя рослин – вологи, стає можливим отримання більш сталих за роками врожаїв сільськогосподарських культур.

Розробка технології вирощування будь якої культури в системі землеробства No till проводять за наступними принципами:

1.Генотип культури. Не всі культури та сорти за своїми вимогами і особливостями росту та розвитку відповідають умовам системи землеробства Nо till та кліматичному режиму регіону. Необхідно підбирати культури і сорти до умов No till, а не навпаки.

2.Строки сівби, щільність стояння. При переході до системи землеробства No till час сівби і норму висіву визначають у відповідності до наявних змін властивостей ґрунту – його фізичного стану, водного, повітряного та теплового режимів.

3.Поживний режим. Поживний режим ґрунту з кожним роком буде змінюватися і технологія вирощування кожної наступної культури мусить лише поліпшувати його, тому система удобрення не може і не повинна бути стабільною по рокам. Аналіз ґрунту на наявність поживних речовин – основа оптимізації використання добрив.

4.Захист від шкідливих організмів. Лише інтегрована система захисту може забезпечити живий ґрунт і здорові рослини.

5.Урожайність. В системі землеробства No till основна мета отримання сталого прибутку при збереженні і підвищенні родючості ґрунту, а не максимальної врожайності.

6.Якість врожаю. Будь яка система землеробства, в тому числі і No till, буде сприйнята і підтримана суспільством лише тоді, коли вона забезпечує не лише сталу високу урожайність, а й високу якість отриманого урожаю.

212

4.1Озима пшениця

Культурна пшениця походить з південно західної Азії. Пшениця була одним з перших одомашнених злаків. Час появи культурної пшениці точно не встановлений, але це відбулося не пізніше 10 го — першої половини 8 го тисячоріччя до н.е. До початку нашої ери рослина відома практично по всій території Азії й Африки; в епоху римських завоювань злак починають культивувати в різних куточках Європи. В XVI XVII століттях європейські колоністи завезли пшеницю в Південну, а потім і в Північну Америку, на рубежі XVIII XIX століть — у Канаду й в Австралію. Так пшениця одержала повсюдне поширення.

Жоден злак не має стільки видів і сортів, як пшениця. Кожна країна, крім загальнопоширених сортів пшениці, має й свої місцеві. Сільськогосподарська класифікація не цілком сходиться з розподілом, прийнятим ботаніками. Характеристика різних сортів пшениці визначається формами найголовніших вегетативних органів — стебла й колосся, потім відмінністю в зовнішньому вигляді зерен і їх хімічним складом. Незважаючи на безліч спроб до складання класифікації пшениці, остаточної угоди до тепер не відбулося.

У християнському мистецтві пшениця символізує хліб причастя у відповідності зі словами Спасителя, що переломив хліб на Таємній вечері: «Це — Моє тіло». У слов'ян зерна пшениці були символом багатства і життя.

За даними Міжнародної ради по зерну (International Grain Council) середнії світовий обсяг виробництва пшениці у 2000 2009 роках склав 610 млн. т. В 2008 році в світі було зібрано рекордний врожай за всю історію с/г – 686 млн.т пшениці, в наступному 2009 році світовий врожай зернової знизився до 676,5 млн.т; а за попередніми оцінками IGC, в 2010 році було зібрано ще менше – 644 млн.т.

Світовими лідерами в виробництві пшениці є Європейський Союз (27 країн), який у сезоні 2009/10 зібрав понад 138 млн.т цієї культури, Китай (115 млн.т), Індія (80,6 млн.т), Росія (61,7 млн.т), США (60 млн.т), Канада (26,5 млн.т), Пакистан (24 млн.т), Австралія (21,7 млн.т) й Україна

(20,9 млн.т).

Головними експортерами пшениці в світі за даними Міжнародної ради по зерну є США (у 2000/01 2008/09 сезонах експорт складав 23 34 млн.т щороічно), ЄС (9 24,5 млн.т кожного сезону), Канада (9 19 млн.т),

213

Австралія (7,5 16,5 млн.т), Аргентина (6 13 млн.т), Казахстан (3 8 млн.т), Росія (1 18 млн.т) й Україна (до рекордних 18,3 млн.т у 2008 році).

Озима пшениця – основна зернова культура України. Щорічна площа посіву складає 5 8 млн. га.

4.1.1Особливості морфології

Пшениця має мичкувату двохярусну кореневу систему. Перший ярус утворюють первинні корінці на насінні, другий – формують вторинні на вузлі кущення. Первинний ярус складається з головного кореня першого ярусу зародкового коріння (у пшениці це перша пара зародкових коренів), другого ярусу зародкового коріння і коренів першого справжнього листка або колеоптильних. Вторинний ярус складається з коренів, що утворювалося на вузлах кущіння. Ця група коренів зветься вторинною або вузловою кореневою системою. Ці типи відрізняються не лише за місцем знаходження та анатомією, а й за функціями, які вони виконують.

Зародкове коріння закладалося під формування зерна. Більшість сортів пшениці утворюють 5 зародкових корінців. Сорти, нестійкі до посухи, мають слабку диференціацію, а тому в зародку в них закладаються не 5, а 3 зародкових корені. На 4 5 день після сівби зазвичай формується центральний і перша пара зародкових корінців. У сортів із сильною диференціацією зародкового коріння через 2 3 дні після першої з'являється друга пара, а іноді й 6 й корінь, у сортів же зі слабкою диференціацією друга пара з'являється іноді через 5 6 днів після першої. У роки з посушливою весною друга пара може зовсім не розвиватися, і на рослині залишаються три зародкові корінці. Наростання кількості зародкових корінців закінчується, як правило, до фази розгортання другого справжнього листка.

Зародкове коріння випереджає в рості вузлове на 20 30см. В польових умовах у фазу другого справжнього листка його довжина в сприятливих умовах досягає 12 15 см, а на початку кущення до 30см. Максимальне проникнення в грунт зародкових коренів в залежності від сорту і типу ґрунту може досягати 100 180 см, а іноді і більше. Зародкове коріння функціонує до кінця життя пшеничної рослини. Кількість розвинених зародкових корінців залежить від сорту, погодних умов (температури, вологості ґрунту) як на час формування зерна, так і його проростання.

214

Група колеоптильных коренів з'являється слідом за зародковими з вузла, до якого прикріплений колеоптиль, або первинний листок. Поява їх зазвичай прив’язана до фази другого листка. Максимальна кількість колеоптильных коренів може досягати 3 4 на рослину, звичайно – від 0 до 2. Глибина їх проникнення трохи менша, ніж у зародкових.

Вузлове коріння відноситься до другого ярусу, тому його часто називають вторинним. Закладається воно у базальних нижніх вузлах у кількості, яка залежить як від особливостей сорту, так і від погодних умов. При сприятливих умовах з одного вузла розвивається 3 5 корінців, збільшуючись від нижніх вузлів до верхніх. Їх появу можна пов'язати з розгортанням третього четвертого справжнього листка, тобто з фазою кущіння.

У роки з посушливим весняно літнім періодом закладка вузлового коріння запізнюється, а при гострій весняно літній посусі вони розвиваються слабко, затримуючись у верхніх шарах ґрунту. Липневі рясні дощі можуть викликати утворення коренів і додаткове кущення. У такі роки спостерігається масова поява підгону. Зазвичай утворення коренів у скоростиглих сортів закінчується у фазу колосіння цвітіння, а у пізньостиглих триває до воскової спілості.

Вузлові корені, залежно від місця їх появи, проникають на різну глибину. Корені, що з'явилися з нижніх базальних вузлів, утворюються раніше, ніж з наступних верхніх, тому проникають у грунт на глибину до 1 м і добре гілкуються. Корені з верхніх вузлів, як правило, проникають лише на глибину орного шару, менше гілкуються або зовсім не гілкуються. Коріння головного пагона розвинені сильніше, ніж бічних. Анатомічно цей тип коренів відрізняється більшою товщиною і стійкою корою, що має часто здерев'янілий екзодерм. Крім функції опори, вузлове коріння виконує дуже важливе завдання по забезпеченню рослин водою, і особливо поживними елементами, тому що основна їхня маса розташована в орному, або гумусовому шарі, найбільш багатому на поживні речовини.

При нестачі вологи і поживних речовин формується слабка коренева система, зародкове коріння розвивається в меншій кількості, колеоптильні корені часто взагалі відсутні, а вузлові досягають невеликої довжини. У цьому випадку продуктивна кущистість зазвичай складає не більше одиниці, елементи структури врожаю, такі як кількість розвинених колосків у колоссі і озерненість низькі. У сприятливих умовах

215

розвиваються всі групи коренів, вузлові утворюються з декількох вузлів як на головному, так і на бічних пагонах і глибоко проникають у ґрунт. В цьому випадку продуктивність рослин різко зростає.

Таким чином, габітус куща озимих злакових культур визначається тривалістю проходження рослинами II етапу органогенезу. Температурні умови і освітлення (порівняно низькі температури вночі і відносно короткі дні з інтенсивним освітленням) осіннього періоду, коли рослини проходять першу стадію розвитку і перебувають на II етапі органогенезу затримують перехід до III етапу органогенезу, що зумовлює посилений процес розгалуження підземної зони кущення. При таких умовах коефіцієнт кущіння досягає 3 5, а нерідко і значно більше.

Стебло пшениці являє собою прямостоячу, циліндричну порожню соломину, що має 5 7 вузлів і міжвузлів. Стебло виконує механічну (опорну) і провідну функції. Вузли стебла усередині виповнені, а соломина порожня. У деяких сортів м'якої пшениці і усіх сортів твердої соломина під колосом заповнена паренхімою. Нижнє міжвузля найкоротше, а верхнє колосоносне найдовше. Висота соломини залежить як від сортових особливостей, так і від умов зовнішнього середовища і коливається від 30 50 см до 120 150 см. Колір соломини перед збиранням золотаво жовтий, деякі сорти мають фіолетовий відтінок через наявність антоціану.

Слід розрізняти поняття трубкування і вихід у трубку. Під час трубкування формуються вегетативні органи стебла і створюються умови для переходу до репродуктивного періоду. Трубка, яка складається з піхов листків, дозволяє просуватися черговому листку, захищає пазушні бруньки, створює порожнину, усередині якої формується стебло, колос. Цим створюються умови для переходу з фази кущіння у фазу виходу в трубку, а потім і колосіння. Висота верхнього кінця трубки випереджає висоту верхівки колоса на 8 10 см. Таким чином, під фазою виходу в трубку слід розуміти період у житті стебла пшениці, під час якого відбувається процес підйому інтеркалярно зростаючим стеблом колоса, що формується усередині трубки до фази колосіння. Головну роль в біології стебла у фазу виходу в трубку відіграє суцвіття.

Фаза виходу в трубку зародкового колоса головного стебла починається з ростом першого над вузлом кущіння надземного міжвузля. Довжина першого надземного міжвузля при нормальних умовах невелика – 2 4 см, і лише в умовах сильного затінення, при загущених

216

посівах, воно витягається до 7 10 см. У період виходу в трубку майже одночасно з першим підземним міжвузлям починається ріст другого міжвузля. Найбільш інтенсивний його ріст відбувається протягом 5 6 днів, після того як припиняє ріст перше міжвузля. Довжина другого міжвузля приблизно в 1,5 2 рази більша ніж першого і коливається залежно від сорту і умов зовнішнього середовища від 6 до 12 см. По закінченню інтенсивного росту другого міжвузля починається посилений ріст третього міжвузля. Його довжина варіює від 10 до 18 см. Слідом за ним росте четверте міжвузля, його довжина становить 16 23 см. У цей час з піхви листка починають висуватися ості колоса. Довжина п'ятого міжвузля, якщо воно не останнє, коливається від 20 до 30 см, а в тому випадку, якщо воно останнє і завершується колосом, то воно швидко витягується в довжину і може досягати 50 60 см і більше.

Швидкість росту міжвузлів соломини на ранніх етапах органогенезу незначна 1 1,5 см за добу, але в період проходження VII VIII етапів різко збільшується і досягає 5 7 см за добу. Ріст міжвузлів триває до цвітіння, одночасно ростуть 2 3 міжвузля. Інтервал між початком росту сусідніх міжвузлів становить 2 5 дні. Залежно від сорту ріст першого міжвузля триває 7 13, а шостого 23 34 дні, але при значному дефіциті вологи або різкому зниженні температури ріст чергового міжвузля припиняється і воно залишається вкороченим.

На ріст міжвузля впливає не тільки дефіцит вологи або зниження температури, а й стан генеративних органів. Залежно від умов проходження етапів органогенезу, ріст середніх і особливо верхніх міжвузлів може різко скорочуватися. Так, при проходженні VI VIII етапів органогенезу в несприятливих умовах верхні міжвузля не розростаються і в окремих випадках колос виноситься не вище основи листової пластинки верхнього листка.

Полягання пшениці спостерігається в різні фази розвитку рослин, але найчастіше наприкінці фази молочної стиглості, коли колос має найбільшу вагу. Розрізняють два типи полягання. Перший тип – прикореневе полягання, може проявлятися на початку стеблування при надлишку в ґрунті азоту або занадто високій нормі висіву. Визначається воно особливостями будови не тільки стебла, але й піхви третього листка. Особливо небезпечне полягання під час росту першого й другого міжвузля, коли ще тканини молоді і легко згинаються. Другий тип –

217

стеблове полягання – пов'язане з недостатнім розвитком механічних тканин третього п'ятого і особливо самого верхнього міжвузля.

Здатність стебла протистояти зламу у різних сортів неоднакова (коливається від 269 до 668 г). У сортів, що стійкі до полягання є широке механічне кільце і велика кількість судинно волокнистих пучків, коріння товсте, пружне, часто радіально розходиться від вузла кущіння.

У межах одного й того ж сорту на довжину міжвузлів, товщину стебла і стійкість його до полягання великий вплив мають температура, інтенсивність світла і його спектральний склад , вологість повітря і ґрунту. Найбільш інтенсивно ростуть міжвузля стебла при температурі 24 25°C. Середня температура (12 16°C) сприяє нормальному росту стійкого до полягання стебла у довжину і товщину. Різниця в 8 10°C між температурою ґрунту і повітря сприяє кращому розвитку кореневої системи і підземних міжвузлів стебла. Ця ситуація характерна для технології No till. Висока освітленість рослин, особливо з перевагою у світовому потоці синьо фіолетових променів, сприяє формуванню короткої міцної соломи, і, навпаки, при недостатній інтенсивності світла і різко вираженій червоно жовтогарячій частині спектра рослини витягуються і вилягають.

Затримка в розвитку на II V етапі органогенезу приводить до посилення росту в товщину нижніх міжвузлів і підвищення міцності стебла пшениці. Рання сівба ярої пшениці (пізня для озимої пшениці) і понижені температури сприяють цій затримці. У результаті цього стійкість до полягання підвищується. Позитивний вплив на підвищення стійкості рослин до полягання виявляє кількаразове внесення азотних добрив на тлі підвищених доз фосфорно калійних добрив. Надлишок азоту знижує стійкість пшениці до полягання. Органічні добрива, підсилюючи ріст стебла, завдяки вмісту азоту і фізіологічно активних речовин, при внесенні дуже великих доз у вологі роки може сприяти поляганню хлібів.

Вузол кущення є органом формування стебел і вузлового коріння. Його загибель через несприятливі умови або ушкодження шкідниками призводить до загибелі рослини. Він відіграє важливу компенсаторну роль у поновленні стеблостою у випадку загибелі головного стебла. У вузлі кущіння відбувається розподіл потоку поживних речовин до стебел, він же одночасно є місцем нагромадження запасних речовин. Вузол кущіння найчастіше залягає на глибині 2,0 2,5 см від поверхні ґрунту і мало залежить від глибини загортання насіння.

218

Глибина залягання вузла кущіння залежить також від сортових особливостей, інтенсивності освітлення, температури, густоти стояння рослин, якості передпосівного обробітку ґрунту. При довгому дні, інтенсивному освітленні і низькій температурі вузол кущіння залягає глибше і, навпаки, при короткому дні, слабкому освітленні і високій температурі він закладається мілко, а при глибокій заробці насіння може навіть виноситися на поверхню ґрунту. Глибина закладки вузла кущіння прямо пов'язана з кущистістю, яка знижується як при мілкій так і при глибокій заробці насіння в ґрунт. Тільки при доброму зволоженні мілке розміщення вузла кущення сприяє збільшенню кущистості.

Листок пшениці складається з листової пластинки, піхви, язичка та вушок. В період появи сходів перший листок росте верхньою частиною пластинки, а потім в її основі формується інтеркалярна меристема, за рахунок якої продовжується ріст листової пластинки. Перший лист росте по самій короткій трубці, а кожен наступний росте по більш довгій. Тому за сприятливих зовнішніх умов останній лист завжди найбільший за розмірами. При нестачі вологи чи поживних речовин зменшується довжина і площа всіх листків, а верхній лист може навіть відставати від листків середнього ярусу.

Розрізняють прикореневі та стеблові листки. До початку виходу в трубку на головному стеблі пшениці є 4 листки, з яких 3 – зародкові, а один стебловий. При однакових умовах скоростиглі сорти формують 5 6, середньостиглі 7 8, а пізньостиглі 9 10 листків. У сучасних сортів в основному утворюється 8 10 листків. Всі стеблові листки у пшениці закладаються на II етапі органогенезу, до початку диференціації колоса, а ріст їх відбувається від появи сходів до першого етапу – цвітіння і плодоношення.

Одночасно росте два листки. Коли завершує ріст нижній, середній продовжує рости і одночасно починає рости верхній. Тривалість росту листків різних ярусів складає 8 12 днів. Тривалість життя листків нижніх ярусів 20 30 днів, а верхніх 50 60. Листки різних ярусів відіграють і різну фізіологічну роль. Прикореневі листки приймають участь у формуванні коренів і зародкового колоса, нижні стеблові – коренів, соломи зародкового колоса і листків, які розташовані вище, а пластичні речовини з трьох верхніх листків ідуть на формування колоса та зерна.

Відмирання листків починається знизу. Перший лист відмирає в фазу початку виходу в трубку, другий і третій – у фазу колосіння і т.д.

219

Останній фланговий лист відмирає у фазу воскової стиглості. За період від виходу в трубку до колосіння утворюються і розвиваються 4 5 найбільш великих листків, які складають 75 80% загальної листової поверхні і відіграють основну роль у формуванні та наливі зерна.

Таким чином максимальної величини площа листового апарату досягає за тиждень до колосіння, а у фазу воскової стиглості падає до нуля.

Суцвіття у пшениці – колос. Він складається з зигзагоподібного стрижня, який розділений на членики. У верхній частині членика утворюється виступ, на якому розташовується багатоквітковий колосок. Таким чином, у вигинах колосового стрижня то справа, то зліва вздовж колоса розташовані окремі колоски. У колосках пшениці розвивається від 5 до 7, а інколи навіть значно більше квіток. В дорослому стані формують зернівку три п’ять.

4.1.2Екологічні вимоги озимої пшениці

Вимоги до ґрунту. Озима пшениця культура високих потенційних врожаїв. Встановлено, що серед озимих культур озима пшениця – одна з найбільш вибагливих до ґрунтових умов вирощування. Найвищі врожаї дає на чорноземних ґрунтах з глибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними властивостями, достатніми запасами доступних для неї поживних речовин та вологи, при нейтральній реакції ґрунтового розчину (рН 6 7,5). Це основна зернова культура зон Лісостепу та Степу. В меншій мірі її вимогам відповідають ґрунти характерні для зони Полісся.

На ґрунтах з об'ємною масою 1,1 1,25 г/см³ найкраще розвивається коренева система пшениці. При об'ємній же масі 1,35 1,4 г/см³ ріст коріння пригнічується, а якщо вона перевищує 1,6 г/см³, корені не проникають у ґрунт або проникають лише по ходах черв’яків та щілинах.

Також несприятлива для формування коревої системи цієї культури надмірна рихлість ґрунту (об'ємна маса менше 1,1 г/см³). Рівноважна щільність більшості найбільш сприятливих для пшениці ґрунтів знаходиться в межах 1,1 1,3 г/см3. Виходячи з цього, зроблений висновок про можливість вирощування озимої пшениці за мінімального та нульового обробітку ґрунту. Малопридатними для культури є кислі підзолисті та солонцюваті ґрунти, а також ґрунти, схильні до заболочування та торфовища.

220