2. Правові основи безпеки життєдіяльності.

Створення і розвиток будь-якої держави, у тому числі незалежної України супроводжується і створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце у цьому займає законодавство у галузі регулювання відносин з системою охорони здоров’я та довкілля і безпеки у надзвичайних ситуаціях. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів.

Законодавство стосовно безпеки життєдіяльності включає в себе законодавства України щодо: охорони здоров’я, охорони праці, дорожного руху, цивільної оборони, охорони довкілля та ін.

Законодавство України про охорону здоров’я грунтується на засадах Конституції (стаття 4) і включає в себе принципи:

- визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямком діяльності суспільства;

- дотримання прав і свобод людини в галузі охорони здоров’я;

- гуманістична спрямованість, рівноправність громадян і загальнодоступність медичної допомоги;

- орієнтація на сучасні стандарти діагностики та лікування захворювань;

- пріоритетність профілактичних заходів.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994 року регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечння санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, установлює порядок організації санітарно-епідеміологічної служби.

Закон України “Про запобігання захворюваності на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” від 03.03.1998 року. Масове розповсюдження цієї хвороби (перше місце у Європі за темпом розповсюдження) створює загрозу для нації в цілому, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, і це зумовлює необхідність розробки державних програм боротьби. Цей напрямок є одним із пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я. Цей закон доповнений Постановою Кабміну від 09.03.1999 року “Про програму профілактики СНІД’у та наркоманії на 1999-2000 рр”.

Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 06.04. 2000 року. Закон спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, установлює права та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення.

Цей закон доповнений Постановою Кабміну “Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом” від 23.04.1999 року, а також Постановою Кабміну “Про комплексні заходи для запобігання розповсюдження хвороб, що передаються статевим шляхом”.

Закон України “Про охорону праці” від 21.11.2002 року. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником підприємства, установи, організації з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Закон доповнений Національною програмою поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1996-2000 роки (Постанова КМ від 02.11.1996 року). Її головною метою є удосконалення державної системи управління охороною праці, яка сприяє вирішенню питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забезпечення робіт у галузі охорони праці, запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням, аваріям та пожежам.

Закон України “Про пожежну безпеку” від 17.12.1993 року установлює і визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів влади, юридичних та фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду діяльності та форм власності.

Закон України “Про дорожній рух” визначає правові та соціальні аспекти дорожнього руху з метою захисту здоров’я та життя громадян, створення безпечних умов для учасників руху та охорони довкілля. Він визначає права та обов’язки учасників дорожнього руху, наприклад, право на відшкодування збитків, вивчення норм і правил руху, отримання інформації від метеорологічних служб, служби ДАІ, МВС про умови дорожнього руху, обов’язки створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями шкоди підприємствам, фізичним особам тощо.

Закон України “Про цивільну оборону” від 03.02. 1993 року регламентує право кожного на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих та вимогу відшкодування від відповідних державних служб, органів виконавчої влади, керівників підприємств незалежно від форм власності. Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має за мету захист населення від наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного, воєнного характеру.

Закон України “Про захист людини від іонізуючих випромінювань” від 14.01.1998 року спрямований на забезпечення захисту життя, здоров’я та майна населення від негативного впливу іонізуючих випромінювань промислових приладів, а також як наслідок радіаційних аварій шляхом виконання запобіжних і рятувальних заходів і відшкодування шкоди. Для прикладу, він включає наступні заходи:

- пошук та виявлення джерел випромінювання;

- реалізація захoдів знешкодження; відкриття пунктів радіаційного контролю;

- надання населенню відповідної інформації та консультацій з птань захисту від впливу іонізуючих випромінювань;

- створення умов для збирання та захоронення радіоактивних відходів.

Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів” від 06.04.2000 року визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, які пов’язані з перевезенням небезпечних вантажів по території України залізничним, автомобільним, річковим та авіаційним транспортом.

Закон України “Про захист населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 08.06.2000 року. Він визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, захисту об’єктів виробничого та соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18.01. 2001 року визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, яка пов’язана з об’єктами підвищеної небезпеки. Закон спрямований на захист життя, здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їх виникненню або обмеження розвитку і локалізації наслідків.

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 року. Він розкриває мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля. Закон закріплює певні права та обов’язки громадян України, наприклад, права на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище, участь в обговоренні проектів щодо реконструкції або створення певних об’єктів, які можуть негативно вплинути на довкілля, право на подання до суду позовів про порушення екології довкілля установами, особами незалежно від форм власності; обов’язки берегти природу, раціонально використовувати її ресурси, не порушувати екологічні права та законні інтереси інших об’єктів, компенсувати шкоду, заподіяну довкіллю.

Цей закон доповнюється різними кодексами (Земельний кодекс України (2002); Кодекс про надра України (1994); Водний кодекс України (1995);. Лісовий кодекс України (1994), іншими законами (Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 16.10.1992 року; Закон України “Про тваринний світ” від 03.03.1993 року; Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16.06.1992 року; Закон України “Про екологічну експертизу” від 09.02.1995 року; Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 08.02.1995 року; Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30.06.1995 року; Закон України “Про захист рослин” від 19.01.1999 року; Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13.06.2001 року та ін.), а також Постановами КМ (наприклад, “Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища” від 1992 року; “Про затвердження концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів (1998) та ін.).

У цих документах зазначено, які відомства ведуть режимні спостереження за станом довкілля. Зокрема, Міністерство охорони навколишнього природного середовища здійснює спостереження за джерелами промислових викидів в атмосферу та дотриманням норм гранично допустимих викидів; джерелами скидів стічних вод; станом грунтів; станом складів, звалищ промислових і побутових відходів, наземних і морських екосистем; Національне космічне агентство України спостерігає за станом озонового шару, забрудненістю атмосфери, грунтів та поверхневих вод, радіаційним станом; Міністерство охорони здоров’я проводить вибіркові спостереження за рівнем забруднення атмосферного повітря у місцях проживання населення, станом поверхневих вод у населених пунктах, станом здоров’я населення і впливом на нього забрудненого природного середовища; Міністерство сільського господарства та продовольства здійснює контроль за токсикологічним станом сільськогосподарських рослин та тварин і продуктів з них; Міністерство лісового господарства контролює стан лісів, грунтів у лісах та мисливської фауни; Державний комітет України з гідрометеорології контролює стан атмосферного повітря, поверхневих, підземних та морських вод, стан озонового шару у верхній частині атмосфери, радіаційну обстановку та інше; Державний комітет України з житлово-комунального господарства здійснює спостереження за якістю питної води централізованих систем водопостачання, станом стічних вод, міської каналізаційної мережі, станом зелених насаджень.