1.2.2 Австрійська школа маржиналізму

Австрійська школа маржиналізму – самий старий неокласичний напрямок.

Основні положення Австрійської школи:

• в основі економічного аналізу знаходяться потреби людини, в теорії вартості увага цієї школи зосереджена на споживчій вартості, корисності, яку можна вимірити;

• представники школи ввели в економічну науку поняття суб'єктивної корисності (цінності), визначивши останню як основу ціноутворення, суб'єктивна корисність – значимість даної речі для конкретної людини;

• замінили терміни класичної політекономії «вартість» і «товар» на «цінність» «економічне благо»;

• застосували принцип монізму – єдиною підставою ціни визнавали корисність;

• вартість (цінність) одиниці якого-небудь блага визначають ступенем важливості тієї потреби, що задовольняється за допомогою цієї одиниці, а не зводиться до витрат праці;

• суб'єктивна оцінка корисності якого-небудь блага залежить від двох факторів: від ступеня рідкості блага і ступені насичення потреби в ньому;

• засоби виробництва, оскільки вони знаходяться поза сферою особистого споживання, самостійною суб'єктивною цінностю володіти не можуть;

• цінність засобів виробництва виводиться з вартості створеного ними продукту – предметів споживання, і визначається граничною корисністю цих предметів споживання.

1.2.3 Лозанська школа маржиналізму

Леон Вальрас (1834-1910) – швейцарський економіст, Вільфредо Парето (1848-1923) – італійський економіст.

Основні положення:

• гранична корисність невимірна;

• суб'єкт вимірює не корисність окремих благ, а корисність набору благ;

• суб'єкт у стані виміряти тільки порядок переваги наборів благ;

• усі набори благ можна згрупувати на основі граничної корисності, що входять в них;

• графічний набір варіантів, кожний з яких володіє рівною граничною корисністю, зображується у виді безлічі кривих байдужності;

• теорія граничної корисності представляється як модель кривих байдужностей.

Леон Вальрас – Швейцарія (1834-1910)

Основні положення:

• розробив модель загальної економічної рівноваги;

• установив загальну взаємозалежність ринків продуктів і ринків ресурсів виробництва (попит на продукти визначає попит на ресурси);

• зв'язав ціни ресурсів виробництва і споживчих товарів із граничними корисностями (чим вище гранична корисність, тим більше попит на ресурси);

• ціни на ринках ресурсів виробництва і ринках споживчих товарів визначаються в результаті зрівноважування попиту та пропозиції;

• визначив, при яких умовах настає стійка рівновага, при якому існують сили, що автоматично вирівнюють відхилення і прагнуть відновити первісний стан;

• досягнення стану рівноваги повинне задовольняти наступним умовам:

1)попит та пропозиція ресурсів виробництва рівні й існує постійна і стійка ціна на цьому ринку;

2)попит та пропозиція споживчих товарів рівні й існує постійна і стійка ціна на цьому ринку;

3)продажна ціна споживчих товарів дорівнює витратам, вираженим у продуктивних послугах.

Модель загальної економічної рівноваги, розроблена Л. Вальрасом свідчить про існування єдиної рівноваги безлічі ринків (готової продукції і факторів виробництва) в умовах дії ринкового механізму і доскональної конкуренції. Рівновага на визначеній частині ринків не гарантує загальної рівноваги економіки з даною кількістю ринків.

У моделі ринків відображене наступне:

• визначено основні умови відповідності попиту та пропозиції товарів;

• взаємозв'язок між основними показниками виробництва й обміну представлений системою рівнянь;

• всі угоди на ринку відбуваються одночасно;

• модель статистична (припускає незмінність запасу і різноманітності продуктів);

• ідеальне інформування суб'єктів виробництва;

• рішення задачі для всього народного господарства на екстремум.

Ціль моделі – вивести загальні закони дії системи цін при наявності безлічі ринків.

Обидві теорії (Австрійської школи і Лозанскої) досліджують поведінки споживачів і їхні переваги при виборі товарів.