17.4. Діловий етикет країн Сходу

У всіх країнах світу в цивілізованому суспільстві люди при зустрічі вітають одне одного, виражаючи цим симпатію і доброзичливість. Після вітання зазвичай починається нетривала бесіда.

Монголи та індокитайці проявом ввічливості вважають потирання носа, а в Новій Зеландії вітають один одного, дотикаючись носами. Серед народів Нігерії проявом поваги є дотик лобом до підлоги, а ось жителі Тібета, вітаючись, знімають головний убір правою рукою, ліву закладають за вухо і при цьому висовують язик. В Японії застосовуються три види поклонів: найнижчий – сайкейрей, середній – під кутом 30° і легкий – під кутом 15°. На Сході характерною ознакою привітання є нахил корпуса з одночасним викиданням рук. У країнах, де зберігся монархічний чи напівфеодальний режим, існують привітання у вигляді коліносхилення: повного (на обох колінах) і неповного (на одному).

У Таїланді не терплять навіть найскромніших осуджуючих зауважень на адресу їхнього короля, на відміну від українських громадян, які терпимо ставляться до критики свого президента.

Тайці охоче позують перед іноземцями, але "для годиться" слід запитати дозволу відобразити їх фотоапаратом або відеокамерою. Причому, вони не показують на об'єкт, що привернув їхню увагу, вказівним пальцем, а махають у його бік всією рукою.

Якщо у вас немає можливості детально познайомитися зі звичаями того або іншого народу, слідуйте загальноприйнятим нормам.

Чим невідоміша чужа культура, тим незрозуміліші вдачі. Незвичайним може показатися багато що, тому перед подорожжю рекомендуємо здобути якомога більше інформації про незнайому країну. Крім того, дуже допомагає оволодіння прийнятими формами вітання. Також якщо важко сказати цілу фразу на незнайомій мові, добре все ж зуміти висловити, принаймні, прохання і подяку.

Відвідуючи церкви, кафедральні собори, синагоги, мечеті, ввічливі туристи прагнуть нічим не образити почуття віруючих. Жінкам у штанях і з непокритою головою краще в храми не заходити. Згідно з віруванням ісламу, фотографування,наприклад, провіщаєнещастя. Слід знати, що в мечеть і багато пагод (буддійські або індуїстські храми) не дозволяєтьсявходити у взутті.

Японія

В японському національному характері визначальними є "любов до праці", дуже розвинуте естетичне почуття, вірність традиціям, схильність до запозичування, дисциплінованість, відданість авторитету, почуття обов'язку, ввічливість, аку­ратність, самовладання, бережливість, допитливість, потяг до узгоджених дій у групі. Японська мораль із дитинства вчить: «Знайди групу, до якої б ти належав, будь їй вірний та довірся їй. Без почуття залежності не може бути почуття впевненості».

Японці звикли оцінювати одне одного за належністю до певної групи. Коли два японці зустрічаються вперше, вони перш за все намагаються з'ясувати, до якого з прошарків суспільства кожен із них відноситься та яке становище там займає. Без цих відомостей важко знайти спільні теми для спілкування. Етичні норми в Японії спираються на п'ять «китів»: людяність, обо­в'язок, мудрість, вірність та добра вдача. До того ж, японців відрізняє відсутність почуття гумору, хоча «загадкова усміш­ка» японців увійшла в прислів'я. її призначення може бути досить різним - від виразу незгоди до приховування почуттів у скорботні хвилини. Справа в тому, щоусмішка в японців - обов’язковий елемент їх стосунків з іншимилюдьми без будь-якого зв'язку з настроєм.

Серед інших особливостей - те, що в Японії практично не використовують рукостискання при зустрічі: їм не властива манера торкатися одне до одного. Важливим елементом ґреч­ності є поклони: причому, п'ятнадцять, наприклад, поклонів достатньо лише для тривіального вітання. Щоб справити гар­не враження, треба вклонитися сорок п'ять разів, особливу пошану висловлюють, вклонившись сімдесят разів, а найпо­важнішу особу вітають, уклонившись 90 (!) разів. При пред­ставленні вручайте та намагайтеся брати візитну картку обома рукам та на знак поваги уважно її прочитайте.

Японці почина­ють знайомство з обміну візитними картками, щоб одразу було зрозуміло, хто є хто. Тому на візитці треба чітко формулювати своє звання та посаду за місцем роботи. Не можна носити візитку в задній кишені брюк, у кишені м'ятого піджака: треба носити візитки у спеціальному альбомчику у внутрішній кишені верх­нього одягу. Жінки можуть носити в сумочці.

В японській етиці та культурі мовчання ціниться більше, ніж слова — вважається, що думки краще передаються співроз­мовнику без їх точної артикуляції. Для японця характерно за­лишити речення без закінчення. Викласти ідею до того, як бу­деш точно знати, як її сприймуть оточуючі, вважається агресив­ністю. В цьому ключі діє й закон, за яким японці старанно уникають нав'язувати свою думку. Тому мова японця насичена такими сполученнями, як «мені здається», «можливо, я поми­ляюсь, але...».

Терплячість вважається в Японії однією з голов­них чеснот. Японець набирає смиренної пози, коли європеєць - оборонної. Навіть вставати в цій країні не прийнято, коли вхо­дить старший за віком: у свідомості японця сидіння - це покора, тому він і не піднімається. Якщо входить старший за віком або поважний гість, японець, не встаючи, вклоняється в його сторону і ввічливо схиляє голову.

Велике значення в японській культурі надається пунктуаль­ності, точності. Домовившись про зустріч, японець обов'язково в строк, до хвилини, з'явиться на місці. їм також нерідко при­таманна сором'язливість. Формування емоційного самоконтро­лю, заборона на самовираження, увага до всякого роду правил та ритуалів не тільки гальмують активність та самостійність, але й заважають навіть необхідним виявам тривоги та гніву. І постійне стримування емоцій посилюється й іншими культурни­ми цінностями, що підкреслюється почуттям відповідальності перед іншими, покірністю перед авторитетами, особистою відпо­відальністю за невміння жити в гармонії з суспільної думкою. Тому суспільна думка відіграє в житті японця неабияку роль.

Наприклад, жоден чоловік в японських фірмах не підпорядко­вується жінці. Якщо ж начальник - жінка, то в її підпорядку­ванні і знаходяться тільки жінки. Це впливає і на міжнародні ділові відносини: якось одній із директорів американської ком­панії, що випускала спортивний одяг, випало вести переговори з японською торговельною компанією. І вона була дуже неприєм­но вражена, коли всі питання були адресовані до її колеги чоловіка, який займав на фірмі підлегле становище. У кожному випадку він, ніяковіючи, казав, що всі питання слід задавати їй; і хоча угода була підписана, ця жінка-директор дає всім колегам-жінкам пораду: заздалегідь повідомляти про свою посаду та уповноваження і пересвідчуватись, що партнери з Японії отримали листа ще до того, як прибули у гості.

Жінка за японськи­ми традиціями повинна відповідати за справи вдома. Як погано не поводився б чоловік з дружиною, вона не ображається. В традиційній японській родині подружжя дуже рідко виходить із дому разом. Звичайно чоловік йде куди-небудь сам. В буденні дні японці не дуже пориваються додому, віддаючи перевагу відпо­чинку в кафе та клубах. Повестися інакше - означає втратити чоловічу гідність, загубити роль голови родини.

В ділових відносинах головне - інтереси фірми. Про це багато .написано, але потрібно дещо нагадати: японці завжди в ділових переговорах намагаються уникнути «гострих кутів» і ведуть себе згідно з тим «моральним духом», який виховує кожна японська компанія у своїх працівників.

Якщо вас запросили до традиційного японського рестора­ну, необхідно звернути увагу на взуття та шкарпетки - дове­деться розуватися. Коли вас пригощають спиртним, треба підняти свій келих, а потім миттю перехопити у японця пляш­ку та наповнити його келих. Не відмовляйтеся хоча б доторкнутися до келиха губами. Відмова може бути мотивована тільки медичним протипоказанням. Якщо ви не готові скуштувати запропоноване вам блюдо, не відмовляйтесь демонстративно. З'їжте маленький шматочок, що залишилось - просто змішайте на тарілці.

Коли ви спілкуєтесь з японськими бізнесменами, важко обійтись без пауз та мовчання. Не слід робити спроби «забити» ці паузи самому: для японців ця ситуація звична і після такого мовчання бесіда стає більш плідною. Подарунки - звичайна річ у Японії, особливо до та після Нового року, а також в середині літа. Але слід мати на увазі, що людина, яка отримала подарунок, за японськими традиціями зобов'язана віддячити тим же, тому досить дорогий подарунок може поста­вити японця в незручне становище. З тієї ж причини ніколи не розгортайте і не роздивляйтесь подарунок, який ви отрима­ли, в присутності того, хто вам його подарував. Не даруйте квітів, якщо твердо не впевнені в необхідності цього. І ос­таннє: не слід розмовляти за дружнім столом про другу світо­ву війну, а ось обговорення справ, які стосуються роботи, для трудоголиків японців справа цілком нормальна.

Китай

Китай - дуже специфічна країна, в якій під час встанов­лення стосунків головне - формування «духу дружби». Це поняття, по суті, для китайців ототожнюється з добрими взає­минами партнерів. При цьому треба пам'ятати, що під час рукостискань першому потискують руку найбільш високопо­ставленому представнику. Але на початку розмови (перего­ворів) діє правило, за яким гість говорить першим. Ця ки­тайська гостинність має традиційні корені: вас можуть запи­тати про вік, про справи в родині, поцікавитись здоров'ям дітей. Не ображайтесь: це щирий інтерес до вас.

Вас із раді­стю запросять у гості або в ресторан на обід, де подадуть не менше 20 страв. Якщо ви не готові пригоститись запропоно­ваною екзотичною стравою, не відмовляйтесь демонстратив­но. Спробуйте з'їсти хоча б маленький шматочок, а те, що залишилось, змішайте на тарілці. Якщо подають до столу суп. - це знак того, що обід йде до закінчення. Гість встає зі столу першим. Основний алкогольний напій китайців - рисова горілка (55 градусів). Серед народу користується по­питом червоне вино.

В Китаї тости проголошу­ють, але цокатись не прийнято. Якщо ж цокаються, то діє старовинне правило: молодший повинен цокнутися верхньою частиною свого келиха об ніжку келиха, який підіймає старіший, показуючи тим самим, що він ставить себе нижче за того, з ким цокається. Той, хто наповнює келихи, повинен наливати в них по вінця, бо інакше це буде виглядати як неповага. Чаркуючись, виголошують «Кан пей», що співвідно­ситься з нашим «Пий до дна», але в перекладі значить: «Щоб річка зміліла». Подарунки краще робити не комусь особисто, а всій організації, тому що місцеві правила можуть не дозво­ляти приймати особисті дарунки.

Типовою рисою китайців є любов до праці, організованість, дисципліна, терпіння, старанність, акуратність, колективізм, ощадливість, економність у веденні господарства та невибаг­ливість в одязі, вміння утримувати свої емоції, спокій та хо­лоднокровність у стресових ситуаціях. Беручи до уваги вели­кий авторитет старшого, китайці завжди намагаються уникати конфліктів з авторитетною особою, начальником, вчителем або батьком. Якщо ж такий конфлікт виникає, то вважається, що він стався з вини молодшого або підлеглого.

Корея

У корейців багато спільних рис з японцями та китайцями. По-перше, це повага до авторитету старшого та начальника. Мо­лодший за статусом має бути уважним, наприклад, подава­ти цигарки, підносити вогонь. Демонструючи свою повагу, все це він повинен робити двома руками. Молодший ніколи не повинен бути ініціатором розмови на важливу тему - це привілеї старшо­го, навіть коли молодший - господар у домі, він нічого не пови­нен робити без дозволу старшого. При бесіді європейський етикет зобов'язує дивитися в очі співрозмовника; кореєць же не просто уважно заглядає у вічі, а створює враження, ніби хоче «залізти в душу через очі». Конфуціанська мораль, яка є дуже сильною в корейців, не дозволяє в спілкуванні ніяких недомовок. Якщо ви відповіли на прохання про зустріч корейцю не конкретно - не дивуйтесь, якщо наступного дня побачите його в себе.

Корейське суспільство - дуже ієрархічне та авторитарне. Пре­стиж людини залежить від віку та посади, що здобувається не­легкою працею. І якщо іноземець не виявить належної поваги, його шанси на успіх будуть мізерні. Коли вимовляєте імена, то пам'ятайте, що в корейців перше слово в імені - це прізвище, два наступних - особисте ім'я. Корейці не мають звички відкрито не погоджуватися з партнером (наприклад, по бізнесу) Того ж вони чекають співбесідника. Тим більш недопустимо давати не­прямі відповіді на запитання чи пропозиції: в їх розумінні це форма відмови. І ще треба пам'ятати, що корейці дуже вимогливі щодо одягу: це завжди діловий костюм, переважно з білою сороч­кою та краваткою «демократичного» кольору. Для жінок в службовій обстановці брюки неприпустимі. Не допускається палити в присутності старших за віком і соціальним статусом.

ІНДІЯ

Індія - країна, що є центром трьох світових релігій. Це наклало неабиякий відбиток і на світ традицій та звичок. Для людей будь-якої віри та каст, характерні різні правила поведін­ки в цьому основна складність у спілкуванні з індусами... Але що спільне - наприклад те, що під час зустрічі та розста­вання чоловіки обмінюються рукостисканнями, але до жінки навіть торкатися не прийнято... Вітання до жінки-індуски – це легкий уклін з положенням рук «будиночком» перед грудьми. Не прийнято звертатися до жінки на вулиці, якщо вона йде одна. Індуси самі не завжди пунктуальні, але гостей це не звільняє від обов'язку приходити вчасно! Якщо вас запросили додому, слід взяти із собою солодощі. Індуси надягають на шию почесного гостя гірлянди квітів. Їжу треба брати і передавати тільки правою рукою (виняток - якщо вона у вас скалічена). На ділових переговорах слід бути готовим до того, що ваш індійський партнер виявить блискуче знання англійської мови з оксфордською вимовою та глибоке розуміння філософії.