Конспект лекцій з релігієзнавства для студентів усіх спеціальностей
Розроблений канд. екон. наук, доцентом
кафедри "Філософія" Шеєнко Л.В.
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ
Лекція 1. Релігія та суспільство. Еволюція і типи релігій.
Лекція 2. Локальні релігії.
Лекція 3. Світові релігії. Буддизм.
Лекція 4. Християнство.
Лекція 5. Іслам.
Лекція 6. Сучасна ситуація у світі та Україні в сфері релігії.
ЛІТЕРАТУРА
Академічне релігієзнавство. Підручник / За ред. А.Колодного. — До., 2000.
Воецкая Т.В. В поисках истины. — Одесса, 1996.
Воецкая Т.В. Буддизм: Методическое пособие. — Одесса, 2004.
Воецкая Т.В. Нетрадиционные религии: Учебно-методическое пособие. — Одесса, 2006.
Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: Навч. посібник для студентів вузів/ Народ. укр. акад. — 3-є вид., перероб. і доп. — К., 2004.
Крывелев И.А. История религий: Очерки в 2 т. — М., 1988.
Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. — Мн., 1997.
Основы религиоведения: Учебник/Под ред. Яблокова И.Н. — М., 1994.
Релігіознавчий словник/Під ред. проф. Колодного А., Лобовика Б. — К., 1996.
Релігієзнавство: Підручник/Під ред. Калініна Ю.А. — К., 2000.
Релігієзнавство: Підручник/За ред. В.І.Лубського, В.І.Теремка. — К., 2000.
Рибачук І.Ф. Релігієзнавство. — К., 1998.
Шеенко Л.В. Даосизм и конфуцианство. Учебное пособие для студентов всех специальностей. Одесса, 2007.
Шеенко Л.В. Три ветви христианства. Учебное пособие для студентов всех специальностей. — Одесса, 2008.
Шеенко Л.В. Религия как важнейшая сфера культуры человечества: Материалы к лекциям. Для студентов всех специальностей. — Одесса, 2001.
Шеенко Л.В. Словарь основных терминов по Религиеведению. Выпуск 1. Общие понятия. — Одесса, 2003.
Шеенко Л.В. Словарь основных терминов по Религиеведению. Выпуск 2. Иудаизм и христианство. — Одесса, 2004.
Шеенко Л.В. Словарь основных терминов по Религиеведению. Выпуск 3. Религии Востока. — Одесса, 2006.
Лекція 1. Релігія та суспільство. Еволюція і типи релігій
План лекції:
Актуальність, предмет та ціль дисципліни "Релігієзнавство".
Важливіші поняття релігієзнавства.
Роль і функції релігії в житті людини та суспільства.
Структура системи релігії.
Типи та рівні релігій.
Актуальність, предмет та ціль дисципліни "Релігієзнавство"
Майже сторіччя релігія в нашій країні була відділена від держави, що, до речі, справедливо, зважаючи на її багатонаціональний та поліконфесіональний характер. Але водночас релігія виявилася відділеною й від офіційної культури в цілому, і від освіти, зокрема. Проте незнання, нерозуміння духовного світу того, хто поряд, нерідко стає причиною протистояння та недовіри, шовіністичних настроїв та відкритої ворожнечі.
Світ змінюється... Сьогоднішній світ — це не світ ізоляції, а світ комунікацій та інтеграції. Тіснішою стає взаємодія країн і народів. "Діалог культур" поступово переростає в "симфонію" (гр. simphonia — співзвуччя), коли кожна культура, маючи власну партію, вплітає свій голос до загального ансамблю. Тільки зрозумівши, чим саме живе твій сусід, що рухає його діями і вчинками, які в нього цінності та цілі, можна сподіватися на терпимість і взаємопорозуміння, мир і злагоду в загальній оселі. Саме тому знання про життя й культуру інших народів, їхніх уявленнях та віруваннях, розуміння специфічних особливостей різноманітних духовних шукань людства, об'єктивних закономірностей становлення та розвитку уявлень людини про світ і своє місце в ньому є необхідною умовою подальшого процвітання а часом і виживання людського співтовариства.
ХІХ-ХХ сторіччям притаманне витиснення релігійної картини світу у свідомості людей науковою. СЕКУЛЯРІЗАЦІЯ, тобто відчуження суспільства від релігії, яка, хоч і мала об'єктивні передумови, але носила примусовий характер, призвела до того, що багато громадян, для яких релігія була стримуючим або направляючим чинником, втратили моральні орієнтири. Бенджамін Франклін якось сказав: "Якщо люди такі слабкі, коли мають релігію, що ж вони будуть робити, коли опиняться без неї?"
Сучасний етап на рубежі тисячоліть характеризується підвищеним інтересом, у тому числі, з боку науки, до проблем духовності, активізацією однієї з найважливіших сфер культури — релігії. Проте цей процес має й сумнівні з позицій духовності, а деколи просто потворні форми. Досить згадати трагедію людей, що стали жертвами "Білого Братерства" або "Аум Синрікьо", бійки між православними вірянами Московського та Київського патріархатів, афери лідера "Посольства Божого" Сандея Аделаджі у Києві тощо.
Вкрай гостро постають ці проблеми саме для суспільств, що переживають кризові явища в економіці, політиці, культурі, коли духовна незрілість, матеріальні, соціальні, психологічні труднощі штовхають людину на пошук духовної опори. Сьогодні, коли втрачені традиційні способи передачі від покоління до покоління духовних цінностей та ідеалів, як ніколи важливо зуміти зорієнтуватися в тому різномаїтті шляхів духовного розвитку, що пропоновані культурою, розібратися, як саме формуються релігійні уявлення і чому вони мають настільки стійкі форми, у чому секрет феномена віри і, нарешті, чи веде обрана нами дорога "до храму"?.. Саме тому введення до навчальної програми сучасної вищої школи дисципліни "Релігієзнавство" виявляється своєчасним і вкрай необхідним.
Соціокультурним процесам в Україні притаманні явища сакралізації від лат. sacralis, sacrum — священне — підпорядкування різних сфер життя суспільства, соціальних інститутів і відносин релігійному впливу: відновлюються і будуються храми й монастирі, функціонують недільні духовні школи, модними стали вінчання (навіть серед невірян) та освячення світських заходів, засоби масової інформації стають популяризаторами релігійних ідей, політики тісно взаємодіють з релігійним діячами та установами.
Мода на релігійність... Аморально, але — факт!
Загальною Декларацією прав людини й більшістю Конституцій світу проголошено свободу совісті та віросповідання, тобто право кожного не тільки вірити чи не вірити в бога, а й вибирати, яку саме релігію сповідати. І це — теж прикмета часу, крок уперед до духовної свободи.
Ми поступово наближаємось до розуміння того, що й релігія, й вільнодумство, навіть у такій його крайній формі, як атеїзм, є двома сторонами єдиного процесу культурного розвитку суспільства, що вносять кожен свій внесок до просування людства шляхом пізнання світу й себе самого. Ще великий грецький вчений і філософ Піфагор пророкував, що на людство чекає два страшних бичі: матеріалізм вчених та неуцтво священиків. Розуміючи це, багато релігійних діячів все активніше використовують досягнення науки для зміцнення авторитету своєї релігії, прагнучи досягти її відповідності сучасним культурним уявленням і свідомості цивілізованої людини. А вчені досліджують феномен віри і чудотворні реліквії, вивчають пам'ятки світової релігійної думки, виявляючи відповідності проміж постулатами різних вчень та новітніми досягненнями наукової думки Ф. Капра "Дао фізики" та ін..
"Релігієзнавство" — це не Закон Божий, не історія і не філософія релігії, не науковий атеїзм. Задача богослов'я — донести до віруючого основи вчення, за будь-яку ціну обґрунтовуючи переваги своєї релігії перед іншими; історик піклується про точніше віддзеркалення фактів і подій, досліджує динаміку зародження, розвитку й взаємодії релігій; філософія прагне осмислити феномен віри та механізм релігійної свідомості, шукає закономірності розвитку різних релігій… Релігієзнавство — комплексна ідеологічно нейтральна наукова дисципліна, що вивчає релігію як соціальне явище в усій сукупності його проявів, її світоглядну, соціоорганізаційну та культуроутворюючу роль, властивий тільки релігії спосіб світосприйняття. Відати на санскриті — знати. Релігієзнавство — це синтез усіх наших знань про релігію.
Таким чином, предметом вивчення "Релігієзнавства" є релігія.
Ціль навчальної дисципліни: надати уяву студентові про сутність релігії як соціального й культурного феномену, її місце і роль у житті суспільства і кожного з його членів, ознайомити з різними формами релігій, що склалися впродовж людської історії.
Важливіші поняття релігієзнавства
Кожна релігія ґрунтується на переконанні в існуванні чогось чи когось Вищого, Надприродного, Першооснови|начала| (Бога, сонму божеств, Абсолюту тощо) та|та| його впливі на життя людини і людства, а також здатності людини до спілкування, взаємодії, єднання з|із| цим Вищим.
Слово "релігія" походить від дієслова religare — букв. возз'єднувати ligare — з'єднувати, re — частка, що вказує на поновлення, повторність дії. Таким чином, релігія — возз'єднання, відтворення втраченого зв'язку людини з Вищим наприклад, Богом. Хоча частіше латинське слово religiо перекладають як благочестя, побожність.
Існує цілий ряд|низка| визначень релігії|суспільного|. Діапазон їх досить|достатньо| широкий: від уявлення про релігію як "переживання|вболівання| священного" |та|(філософ І.Бах) до "універсального неврозу нав'язливості у формі захисту від почуття|відчуття| внутрішньої невпевненості і|та| страху" (З.Фрейд).
В одному з підручників з релігієзнавства наведено таке визначення релігії: "релігія є особливий духовно-практичний зв'язок між людьми, заснований на священному відношенні до таких цінностей ідей, процесів, дій, людей, живих істот, речей, світу в цілому, що визнаються віруючими найважливішими для зміцнення єдності їх співтовариства, і специфічне пізнання яких стає найглибшим сенсом життя індивідів, що сповідають таку віру" (Воецкая Т.С. В поисках истини. — Одесса, 1996..
Атеїстичний словник визначає релігію як "одну з форм суспільної свідомості, відображення дійсності в ілюзорно-фантастичних образах, уявленнях, поняттях, визначною головною ознакою якої є віра в надприродне". Релігія, відповідно марксизму, має минущий характер, і рано чи пізно має відмерти (Атеистический словарь/Под общ. ред. М.П. Новикова. — М., 1986..
Отже, релігія — один з найдавніших способів самопізнання й самосвідомості людини, в основі якого лежить механізм віри. У своїх конкретно-історичних формах, що склалися в культурі того чи іншого суспільства (племені, нації, держави), релігія постає як система поглядів, дій, стосунків, що відбивають сокровенні уявлення членів цього суспільства про світ та місце людини в цьому світі, відношення людини з Вищим. При цьому практично кожна релігія наполягає на істинності пропонованого саме нею шляху до єднання з Вищим.
Рушійною силою будь-якої релігії є віра. Не розібравшись із тим, що таке віра, складно зрозуміти феномен релігії, тим більш, що для багатьох релігія і віра є синонімами.
Питання "що таке віра?" давно хвилює людину. Як народжується настільки сильне почуття, не підвладне доводам розуму, що деколи виявляється більш могутньою силою, ніж любов, дружба, страх?
Віра — це переконаність людини у вірогідності будь-чого, що не може бути принаймні, на даному етапі перевірено емпірично, за допомогою органів почуттів, чи шляхом логіки й доказів. Є віра в себе, віра вченого в істинність своєї ще не доведеної гіпотези, є, нарешті, віра релігійна.
Релігійна віра — це переконаність в існуванні Вищого, Надприродного, Яке визначає і направляє буття людини в цьому світі, та з яким може бути встановлений зв'язок.
Таким чином, релігійна віра є однією з форм віри як такої. Але через властиве їй яскраве емоційне забарвлення та надання нею відчуття порядку й захищеності, релігійна віра займає особливе місце в житті людини і суспільства. Нерідко релігійна віра постає вищою за все в житті людини, розглядається як головна мета людського буття. Так, протестантський християнський напрямок кальвінізм саме віру вважає єдиною!!! умовою порятунку. Не добрі справи, не каяття у своїх гріхах, а віра, і тільки віра — от гарант божої прихильності!
На основі релігійної віри формується особлива форма світогляду — релігійні вірування, що є формою проявлення релігійної культури народу.
Релігійні вірування ґрунтуються на догматах гр. — твердженнях, що визнаються віруючими як незмінна богоодкровенна істина, що має бути сприйнятою без критики, сумнівів і доказів, наприклад, догмат про потрійність християнського Бога — Трійці.
З найголовніших догматів, що розкривають суть віровчення, складається Символ віри тої чи іншої релігії. Наприклад: Нікео-Константинопольський Символ Віри у християнстві (був прийнятий на I-му Нікейському та II-му Константинопольському Вселенських соборах у IV ст.) складається з 12 членів (параграфів); в ісламі — Акида з 6 догматів; в іудаїзмі — 5 догматів; в буддизмі — 4 Благородні Істини.
Релігійній вірі протистоїть атеїзм від гр. a+theos — безбожництво — ідеологія, в основі якої лежить заперечення існування бога і пов'язане з цим заперечення релігії.
Конфесія або віросповідання визначає приналежність до певної релігійної організації (релігії або її течії).
Для встановлення зв'язку з Вищим людство винаходило різноманітні способи, дії, засоби. Місцем присутності богів на землі та спілкування людей з ними вважається храм — узагальнюючий термін для позначення культових будівель і|та| споруд,|споруджень| призначених для проведення|облямовувати| релігійних обрядів та ритуалів. У кожній конфесії |та|є|наявний| свій тип храму: в християнстві — церква|костел||Германії|; у буддизмі — ступа тощо.
Засновників важливіших релігій називають Великими Духовними Вчителями людства. Великі Вчителя — це історичні та міфологічні особи, які спричинили значний вплив на духовне життя народів, передали людям безцінні філософські, етичні, релігійні вчення, затвердили основні засади релігійного та суспільного життя: в християнстві — Ісус Христос; в іудаїзмі — Мойсей; в ісламі — Мухаммед; в буддизмі — Сиддхартха Гаутама — Будда; в даосизмі — Лао-цзи; в конфуціанстві — Конфуцій; в зороастризмі — Зороастр Заратуштра; в джайнізмі — Джина Махавіра та інші.
Роль і функції релігії в житті людини та суспільства
Релігія — один з основних чинників соціокультурної історії. Без релігії людина, можливо, не стала б людиною.
Протягом тисячоліть релігія виступала як найзначніша складова культури, що безпосередньо впливала на стан і розвиток інших сфер життєдіяльності суспільства, формування світогляду, була головною виховною, соціалізуючею та контролюючою силою. На базі релігії розвивалися політика й економіка, освіта і мистецтво, побут і гігієна, мораль і моральність — усе знаходилося під впливом і невсипущою увагою релігії.
Навіть наука, що традиційно розглядається як альтернатива релігії, довгий час розвивалася виключно в рамках релігійних інститутів: у Стародавньому Єгипті головними зберігачами знань, що були недосяжними для більшості людей, були жерці, які поєднували в собі функції священнослужителів, чиновників, державних діячів, учених, істориків тощо; у середньовічній Європі офіційна наука існувала переважно в монастирях, а перші вищі навчальні заклади університети готували богословів.
Релігійні реформи нерідко перетворювались на загальнокультурні реформи, що змінювали увесь хід розвитку держав і народів. Релігійна реформа фараона Ехнатона, який замінив численний єгипетський пантеон культом єдиного бога сонця Атона, надала поштовх до розвитку нової етики та естетики, змінила відносини між людьми і людини з навколишнім світом. Інший приклад: після прийняття імператором Костянтином християнства було створено нову столицю Римської імперії — Константинополь. Згодом це місто, тепер вже як столиця Візантії, стало релігійним і культурним центром усього православного світу. Те ж можна сказати про історичний акт Хрещення Русі князем Володимиром, внаслідок якого Русь набула писемність і науку, кам'яне будівництво, образотворче мистецтво. Створення Мухаммедом нової релігії — ісламу — стало відправним пунктом розвитку неповторної мусульманської культури, яка немає поділу на релігійну і світську складові.
Значення релігії в житті певних людей, суспільств|товариств| і|та| держав різне: одні живуть за суворими законами релігії (наприклад, іслам), інші надають своїм громадянам повну|цілковиту| свободу в питаннях віри і|та| взагалі не втручаються в релігійну сферу, треті тримають релігію під забороною. Навіть в одній і|та| тій же країні впродовж нетривалого часу (як це сталося з Росією-СРСР-пострадянськими державами) відношення до|із| релігії може змінюватися. Релігії можуть об'єднувати або роз'єднувати людей; надихати на творчу працю і подвиги або закликати|призивати| до пасивності та бездіяльності, неспротиву обставинам; допомагати поширенню освіченості та|розповсюдженню| розвитку мистецтва чи |та|обмежувати якісь сфери культури, накладати заборони на окремі види діяльності, науки, мистецтва тощо|та|. Таким чином, значення релігії завжди слід розглядати|розглядувати| конкретно в певному суспільстві|товаристві| та|та| в заданий період.
При цьому релігії притаманні деякі універсальні функції, які вона виконує в будь-якому суспільстві, в будь-яку епоху.
Головна задача, яку має вирішувати будь-яка релігія, — перетворення, удосконалювання самої людини, одухотворення її тваринної, біологічної сутності. В цьому полягає людиноутворююча функція релігії. На розв'язання цієї задачі спрямовані такі функції:
світоглядна, що формує певну систему світосприйняття, тобто сукупність принципів, поглядів, ідеалів і переконань, уявлення про виникнення та устрій світу, місце людини у світі, його зв'язок із Вищим та сенс життя, які притаманні саме цій релігії;
аксіологічна або ціннісна від гр. axios — цінний, що формує систему цінностей духовних і не тільки та еталонів. Людина, що спирається на певні релігійні ідеали та цінності, внутрішньо перероджується, орієнтує своє життя згідно з ними;
виховна, задача якої — передача від покоління до покоління накопичених суспільством культурних зразків, навичок і умінь з метою формування якостей, що проголошені даною релігією як еталонні, ідеальні. Крім того, релігія надає людям розраду, надію, слугує духовною опорою — не випадково люди звертаються до релігії в складні часи свого життя;
|утіха| нормативно-регулятивна, завдяки якій, шляхом формування системи морально-етичних вимог (у|в, біля||в,біля| виді норм принципів, правил, заборон, заповідей, законів, табу) регулюються та контролюються діяльність та вчинки людини, відносини у суспільс|в,біля|тві та між суспільствами. Релігія допомагає зміцненню та закріпленню конкретних громадських порядків, традицій і законів суспільного життя, оскільки є консервативнішою за будь-який інший громадський інститут. Прагнучи до збереження засідок, стабільності та спокою, саме релігія, частіше за все, виконує стабілізуючу роль у суспільс|в,біля|тві;
у ході соціокультурного розвитку виробляються певні форми, способи й засоби взаємодії між членами соціуму, які належать до того чи іншого релігійного співтовариства, та між різними релігійними спільнотами, з яких складається суспільство. Ці задачі вирішують функції соціалізації та комунікативна;
соціоінтегративна або просто інтегративна функція спрямована на зближення та об'єднання різних спільнот у ході культурно-історичного процесу, сприяє формуванню націй, створенню та зміцненню держав. Так, чи не головною ціллю Хрещення Русі для князя Володимира було єднання та зміцнення Київської Русі. У сучасному світі прикладом можуть служити такі релігійні об'єднання, як Всесвітній союз буддистів, національно-культурна інтеграція християн певної конфесії або мусульман усього світу тощо.
Проте даний процес протікає паралельно зі зворотним процесом соціальної дезинтеграцї, коли релігія стає фактором роз'єднання, протистояння народів, націй, соціальних груп, релігійних війн. Проявом цього процесу є також внутрішньоконфесіональна диференціація — дроблення релігій на течії, напрямки, секти (розкол християнства у 1054 та 1517 роках або розкол Руської православної Церкви у незалежній Україні). Релігійний екстремізм, нажаль, залишається джерелом соціальної напруги і в XXІ столітті;
креативна функція. Релігія не тільки надихає багатьох культурних діячів та митців на створення визначних пам'яток культури, а й зберігає безцінну культурну спадщину. Так, середньовічні монастирі зберігали та вивчали писемний спадок Античності та арабського світу. Само слово культура походить від поняття культ (лат. поклоніння, вшанування). В світі, звісно, є й світське мистецтво, проте в певні часи саме культові (релігійні) пам'ятки ставали візитною карткою епохи. Таким чином, релігія здійснює в суспільстві творчу культурну функцію.
Треба, однак, визнати, що в історії немало прикладів руйнівної діяльності релігійних установ, що знищували не тільки пам'ятки чужої конфесії чи іншої епохи, а й власних митців за вільнодумство чи відмову слідувати релігійним канонам.
Структура системи релігії
Релігія є складною системою, структура якої включає такі складові:
віровчення;
релігійну свідомість;
релігійний культ;
релігійні інститути організації.
Віровчення — це основа, ідейно-теоретична база будь-якої релігії, що включає систему уявлень про Вище і зв'язок людини з Ним.
Можливі різні шляхи формування віровчення: коли основи вчення складаються поступово, існуючи і трансформуючись протягом тривалого часу в усній традиції синтоїзм, брахманізм; або коли Вчитель Мойсей, Будда, Христос, Мухаммед викладають більш-менш цілісну світоглядну систему, що фіксується їх учнями, соратниками у вигляді Священних Писань. Можливо також, що цілком|сповна| світські міркування, погляди і діяльність конкретної історичної особистості наприклад, китайського державного чиновника Конфуція сакралізуються його послідовниками у формі релігійного вчення.
Будь-яке віровчення включає:
картину світу міфологічну, релігійну;
опис Вищого, якому поклоняються послідовники даної релігії;
систему норм і правил;
систему цінностей та духовно-моральних ідеалів;
розповідь про деякі історичні та міфологічні події тощо.
Коротко суть віровчення може бути викладено у вигляді Символу віри.
Друга складова релігії — релігійна свідомість — є специфічною формою пізнання та освоєння світу, що заснована на вірі в надприродне. Це — одна з найдавніших форм самосвідомості та самопізнання своєї сутності й свого місця у світі людиною через співвіднесення себе з Вищим.
Релігійна свідомість включає:
релігійну віру;
релігійний світогляд;
психологію віруючого — релігійні почуття, напрям думок;
релігійну ідеологію — систему ідей, поглядів і уявлень, створених певними соціальними групами, і заснованих на тому чи іншому віровченні.
Релігійний культ лат. cultus — шанування, поклоніння є найважливішою з форм релігійної діяльності, практичною реалізацією відносин людини суспільства з Вищим, що наочно демонструє специфічні особливості даної релігії або конфесії.
До релігійного культу відносяться:
культові дії: обряди, ритуали, молитви, жертвопринесення, таїнства, богослужіння, пости, паломництва, свята;
культове предметне середовище — засоби, за допомогою яких здійснюються культові дії: будівлі та споруди (храми, святилища, вівтарі тощо), талісмани, реліквії, твори мистецтва ікони, статуї, музичні твори, утварь, ритуальний одяг та їжа, мощі та ін.;
релігійна література;
символи.
Релігійні інститути — це організації, співтовариства, що поєднують послідовників якоїсь релігії для здійснення релігійної діяльності та вирішення визначених задач. До них відносяться:
громади, секти, церкви;
інститути духівництва жреці, священики та чернецтва;
духовні навчальні заклади;
громадські релігійні організації та союзи;
держави наприклад, католицька держава Ватикан.
Крім того, важливу роль у процесі функціонування релігії грають позакультова релігійна діяльність, що включає освітню, суспільно-політичну, місіонерську та інші види діяльності, та релігійні відносини.
Типи та рівні релігій
Сьогодні у світі співіснує безліч релігійних конфесій, течій і сект. Найбільш значними й розповсюдженими з них є: християнство 2 млрд. послідовників, іслам 1,3 млрд. віруючих, буддизм 700-800 млн., індуїзм (близько 800 млн.), іудаїзм, конфуціанство і даосизм Китай, синто або синтоїзм Японія.
Релігія в своєму історичному розвитку пройшла певні ступені — рівні, що характеризують розвиненість свідомості вірян — від наївних релігійних вірувань первісної людини до віри в єдиного для всього людства Бога.
1. На першому етапі це були ранні релігійні вірування або проторелігії:
тотемізм — віра в споріднення членів роду, племені з тотемом — твариною, рослиною, що є започатківцем роду;
фетишизм — віра в надприродну силу предметів-фетишів талісманів, амулетів та ін.;
анімізм — віра в наявність у людини, тварин іноді рослин душі, існування духів;
магія — віра в надприродні можливості людини впливати на явища природи, людей, потойбічні сили тощо.
Раннім релігійним віруванням притаманне надання божествам рис тварин — зооморфізм, на відміну від більш пізнього антропоморфізму — наділення божества рисами й властивостями людини.
Ці вірування виявляються у формах ідолопоклонства, чаклунства знахарства, заупокійного культу і культу предків, шаманізму спілкування з духами та ін. Їх характеризують відсутність інституту професійних служителів культу, магічна обрядовість, синкретизм.
2. Більш високим рівнем розвитку релігії є політеїзм — многобожжя від гр. poly — багато + theos — бог чи язичництво. До політеїстичних релігій належать релігії Стародавнього Світу Древнього Єгипту, Греції і Рима, слов'янське язичництво тощо, індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм. Їм притаманні відображення в релігійних уявленнях і культі етнічних і загальнокультурних особливостей соціуму, складна специфічна обрядовість, інститут служителів культу — жреців.
3. Найбільш розвинутим рівнем релігії є монотеїзм від гр. monos — один + theos — бог — віра в єдиного бога. До монотеїстичних релігій належать: іудаїзм, християнство й іслам.
Усі релігії світу можна розділити на декілька типів, в залежності від локалізації, чисельності послідовників і ступеню розвиненості:
1. Родоплемінні релігії, що локалізовані в межах одного племені, племінного союзу, що знаходяться на низькому ступені соціокультурного розвитку.
2. Національні етнічні та національно-державні релігії, послідовниками яких є представники одного народу, нації, або такі, що обмежені рамками однієї держави: іудаїзм, індуїзм, синтоїзм та ін.;
3. світові релігії, тобто найбільш розвинені релігії, що мають міжнаціональний, міждержавних характер. Таких релігій три: буддизм, християнство, іслам.
Особливе місце в сучасному релігійному світові посідають нетрадиційні релігії і модернізовані культи, що спираються на новітні досягнення науки, техніки, психології, і найчастіше мають еклектичний характер. До них можна віднести: Церкву Саєнтології, Університет Трансцендентальної медитації Махаріши, "космічні" й "уфологічні" культи тощо.
Підіб'ємо підсумок. Сучасний погляд на релігію вимагає розглядати її, з одного боку, як універсальний соціокультурний феномен — одну з найважливіших складових (сфер) людської культури, в основі якої лежить особлива форма суспільної свідомості, що базується на вірі в надприродне.
Водночас релігія представлена в конкретно-історичних формах — історично сформованих в культурі того чи іншого суспільства племені, народу, держави систем поглядів, дій, відносин, що віддзеркалюють найпотаємніші найважливіші уявлення членів цього суспільства про відносини людини з Вищим: християнство, іслам та інші.