Лекція 2. Локальні релігії
План лекції:
Ранні релігійні вірування.
Становлення релігії.
Ранні національні релігії на прикладі давньоєгипетських вірувань.
Національна релігія Індії — індуїзм.
Ранні релігійні вірування
Першим етапом людської історії є, як відомо, первіснообщинна епоха. Для первісності властива високий ступінь з'єднання|сполуки| людського буття з|із| усім, що її оточує в довколишній природі. Стосунки із землею і|та| небом|піднебіння|, кліматичними явищами, водою та вогнем|та|, рослинним і|та| тваринним світами|миру| в умовах привласнюючого|присвоювати| (збирально-мисливського) господарства були не лише|не тільки| об'єктивно необхідними чинниками|факторами| людського існування, але і складали безпосередню суть|єство| життєвого процесу.
Для первісності стають характерними такі особливості архаїчного світосприйняття|світосприймання|, як ототожнення людського буття з природним та переважання колективних уявлень в індивідуальному мисленні. У єдності вони утворюють специфічний стан психіки, який позначається поняттям первісний синкретизм. Первісні люди були настільки включені в довкілля, що вважали себе причетними рішуче усьому, не виділяючись зі світу, тим більше не протиставляючи себе йому. Первісній цілісності буття відповідає нерозчленована на окремі форми примітивно-цілісна свідомість, для якої "усе є усім". Світ з'являвся в первісній свідомості не лише цілісним, коли будь-яке явище і самі люди "вплетені" в тканину загального існування, але й таким, що має життєві якості, притаманні людині — олюдненим.
Формуються ранні форми релігійних вірувань або інакше — проторелігії: анімізм, фетишизм, тотемізм, магія.
Кожна істота, чуттєво сприйманий предмет або явище природи дуалізувалися, наділялися свого роду двійником, який уявлявся в тілесному або якомусь іншому матеріальному вигляді|обличчі| (дихання, кров, тінь, віддзеркалення|відбиття| у воді та ін.) або був позбавлений матеріальності і|та| мислився як ідеальна сутьність —|єство| душа.
Для позначення подібного вірування служить поняття анімізм.
Могло також відбуватися|походити| виділення душі за межі предмета або тіла, які були її носієм. Це — так звані духи, які могли легко переміщатися у предметному|наочному| світі, знаходитися у будь-якому об'єкті та|та| були здатні впливати на різні предмети, рослини, тварин, клімат і|та| навіть на самих людей. Різноманітні й місця їх мешкання — ними наповнений практично весь світ, що оточує людину. Труднощі та|та| невдачі, індивідуальні й|та| колективні, розумілися як прояв підступності злих духів.
Виходом з|із| цього становища стає пошук надійних механізмів протидії, наприклад, використання оберегів. Зазвичай це шматки дерева, камені, кістки, зуби, шкури тварин тощо|та|. предмети могли застосовуватися і|та| в цілях позитивної взаємодії в якості посередників. Здатність оберігати від лиха або приносити вдачу пояснювалася|тлумачила| присутністю в предметі надприродної, чудодійної сили або перебуванням в ньому якогось духу. Подібні вірування мають назву фетишизм.
Сприймаючи природу в зрозумілих їй образах|зображеннях| родової общини, первісна людина ставилася до будь-якого природного явища як до більш-менш "родинного".
Включення|вмикання,приєднання| родових зв'язків до процесу взаємодії з|із| тваринним і|та| рослинним світами|миром| створює передумови для розвитку віри в спільність походження людських істот з|із| якимись тваринами, рідше рослинами. Ці вірування дістали назву тотемізм.
Спільність походження і|та| кровна спорідненість із|із| тотемом розумілися буквально. Люди ототожнювалися у своїй поведінці звичкам "тотемних родичів", прагнули набути|знаходити| їх властивостей, рис|меж|, вигляду. Окрім|крім| родинного статусу, тотем мав функцію покровителя|заступника|, захисника. Звичайною|звичною| для тотемістичних вірувань є фетишизація тотема у вигляді ідолів.
Комбінована форма обрядів і|та| вірувань позначається поняттям магія (чаклунство, чарівництво, чародійство). Магічне сприйняття світу|миру| засноване на уявленні про загальну подібність|подобу| і|та| взаємозв'язок, що робить|чинить| можливим вплив людини на будь-які істоти, предмети та явища.
Магічні дії поширені в культурі|в| усіх народів світу та|миру| надзвичайно різноманітні|всілякі|. Види магії класифікуються згідно із сферами людської діяльності: аграрна, риболовецька, мисливська, лікувальна, метеорологічна, любовна|кохання|, військова|воєнній|. З часом|згодом| магія стає професійним заняттям чаклунів, шаманів, жерців, тобто відбувається|походить| інституалізація магії.
У первісну епоху складається особливий тип свідомості. У ньому немає чіткого розрізнення реального та|та| ідеального, фантазія невідокремлена від реальних подій, узагальнення дійсності виражається|виказує| в чуттєво-конкретних образах|зображеннях| і|та| безпосередню пов'язано з|із| людиною, колективне переважає над індивідуальним і|та| майже повністю|цілком| його заміщає.
Становлення релігії
У ході розвитку людини і|та| ускладнення соціального буття об'єкти поклоніння все частіше набувають антропоморфний вигляд|обличчя|, наділяються цілком|сповна| зрозумілими людськими якостями, перетворюючись на різні божества, які витісняють і|та| замінюють духів, тотемних предків, різноманітні|всілякі| фетиші. Такий стан|статок,достаток| релігії позначається терміном політеїзм (многобожжя).
Перехід до політеїстичних вірувань супроводжувався розпадом родоплемінних структур і|та| формуванням ранньої державності. Кожному божеству відводилася певна сфера управління в природі та суспільстві|товаристві|, складався пантеон (зібрання богів) із певною|та| ієрархією богів. Виникають міфи, що пояснюють|тлумачать| походження богів, їх родовід і|та| взаємини усередині|всередині| пантеону (теогония).
Політеїзм передбачає досить складну систему культових дій, адресованих конкретним богам і|та| пантеону в цілому|загалом|. Це суттєво підвищує значення жерців, що володіли професійним|професіонально| знанням.
Опановувавши світ|мир|, людина ставиться до нього вже як до зовнішньої сили. Якоюсь мірою це є підтвердженням зростаючих можливостей|спроможностей|, могутності і|та| відносної свободи людського співтовариства|спілки| від природної стихії. Проте|однак|, виділившись з|із| природи і|та| зробивши її об'єктом своєї діяльності, люди втратили колишню цілісність буття. На місце відчуттю єдності з|із| усім всесвітом|світобудовою| приходить усвідомлення себе як чогось відмінного від природи, навіть|та| протиставленого їй.
Розрив виникає не лише|не те що,не тільки| з|із| природою. Обривається зв'язок з|із| родом. Життя індивідуалізується, виникає розрізнення власного "я" в середовищі|середі| інших людських істот. Відбувається|походить| розмежування області мирського (природного і|та| людського) і|та| сакрального. Так встановлювалася ідея особливого, містичного зв'язку земного і|та| неземного, що сприймалося як надприродне, тобто формувалася релігія.
Ранні національні релігії на прикладі давньоєгипетських вірувань
Одною з перших цивілізацій світу був стародавній Єгипет.
Релігія Єгипту складалася під час засвоєння долини річки Ніл і утворення єдиної держави. Вона увібрала в себе племінні релігійні вірування, мала багато елементів магії.
На основі тотемів розвинулись надприродні антропоморфні боги з елементами священних тварин (відлуння зооморфізму): богиня Бастет зображувалася із головою кішки, Тот — з головою ібіса, Анубіс — шакала, Гор — сокола, Себек — крокодила тощо.
Деякі племінні боги з часом перетворилися в загальноєгипетських. Одним з найдавніших таких богів був Гор — сокіл, що перетворився в бога сонця. Пізніше головним богом Єгипту став бог Птах, ще пізніше — Ра, а з часом місце Ра зайняв бог Амон-Ра. Інші боги втратили своє значення головних богів і отримували нові функції. Так, бог Тот (ібіс) став покровителем учених і писців, Анубіс (пес, шакал) — богом загробного царства, Сохмет (левиця) — богинею війни тощо.
Одних богів пов`язували з сонцем (Амон, Гор, Атум, Осіріс та ін.), на основі чого склався важливіший у єгипетській релігії солярний культ, інших з місяцем (Тот, Ісіда), небом (Хатор, Нут), землею (Мін, Геб). Але головним державним богом був бог сонця Амон-Ра.
Одним із найдавніших і складних був землеробський культ. Божествами плодючості в Єгипті були різні боги, але головним був Осіріс. Він зображувався з рослинними атрибутами та нерідко зеленим кольором. Єгиптяни кожний рік святкували смерть Осіріса, вбитого братом Сетом, та його воскресіння. В цих образах Осіріс уособлював хліб та відновлення природи взагалі.
Особливе місце посідав культ фараонів, яким поклонялись як живим богам, вважали символом багатства і розквіту держави, носіями вищої божественої сили. Фараон, який був також Вищим жерцем, виконував найбільш важливі ритуали, проводячи першу борозну, він буцімто запліднював нільську долину від імені богів.
Велику роль у державному та релігійному житті відігравали жерці, які поєднували релігійні та адміністративні функції. Вони тримали під своїм контролем всі галузі суспільного життя і були носіями таємного сакрального знання. На деяких етапах історії Єгипту вони навіть впливали на фараонів.
Найбільше релігійні уяви єгиптян розкрилися в поховальному культі. Про це свідчать грандіозні піраміди, усипальниці фараонів i жерців, "місто мертвих" та "книга мертвих".
Тіло померлого бальзамували, перетворюючи на мумію. Згідно з єгипетськими віруваннями вмирає тільки тіло людини, проте живуть його ім'я (рен), душа (ба), яка відлітає з тіла у вигляді птаха на небо, і двійник (ка), який займає головне місце в релігійних уявах про загробні процеси. Ка пов`язаний з тілом покійного і може загинути від втрати тіла, або може бути знищений загробними потворами. Тому потрібно було зберегти як можна довше тіло і захистити його ка магічними формулами.
Єгиптяни вірили у суд над душами померлих. Суддею був Осіріс, а його помічниками — інші боги. Анубіс зважував серце померлого на терезах богині правди Маат, Тот записував його дії та вчинки, а пекельна потвора з`їдала души засуджених. Всі ці уяви були описані в "Книзі мертвих", яка складалася з близько 180 розділів, і в якій виразно простежується ідея відповідальності за земне життя.
Магічні дії займали значне місце в релігії давніх єгиптян. Магічні дії характерні й для медицини, і для повсякденного життя. Дуже поширені були різні закляття і амулети.
Таким чином, давньоєгипетська релігія, з одного боку, відрізнялася яскравою самобутністю, з іншого боку, втілювала всі типові риси політеїстичної релігії національно-державного типу.
Національна релігія Індії — індуїзм
Індуїзм — найбільш чисельна національна релігія у світі — близько|біля| 850 мільйонів прибічників|прихильників|. Сьогодні індуїзм є домінуючою релігією в Індії і|та| Непалі (більше 80% населення)|біля||.
Існує переконання, що індуїстом не можна стати — їм потрібно народитися, тобто послідовником|прихильниками| індуїзму може бути тільки|лише| індус за національністю. І це, певною мірою, відповідає дійсності, бо індуїзм — не просто релігія, це стиль життя, особливий, не схожий на будь-який інший спосіб існування.
Індуїзм у своєму теперішньому вигляді сформувався у I-V ст.|та| н.е. Але попередницею і|та| головним|чільним| ідейним джерелом індуїзму була релігія брахманізм, а тій, у свою чергу,|в свою чергу| ще з II тисячоліття до н.е. передувала ведична релігія. Усі три релігії можна вважати трьома етапами становлення індуїзму, бо всі вони поклонялися одним і|та| тим же богам (хоча місце і значимість богів у пантеоні з часом змінювалися), спиралися на ті ж самі Священні Писання.
Релігійні інститути індуїзму.
В сучасному індуїзмі існує велика кількість конфесій. Головними течіями вважаються вішнуїзм (вайшнаїзм) та шиваїзм, кожну з яких сповідує близько 40% послідовників індуїзму.
До популярних конфесій належать також кришнаїзм, шактізм (який робить акцент на жіночій складовій божественного світу) та інші.
Проте масштаби релігійної організації обмежуються рамками храмів. Жодна конфесія не має централізованого керівництва навіть в масштабах штату, не кажучи вже про|не говорячи вже про| країну в цілому|загалом|. Тому індуїзм не має ні загальноцерковних зборів (типа християнських соборів), які б приймали якісь керівні|провідні| рішення, у тому числі, з питань віровчення, ні централізованої релігійної преси.
В Індії релігією затверджений і освячений кастовий або варновий устрій суспільства. Варни — це жорстко відокремлені соціальні групи, приналежність до яких визначається народженням.
Привілейованою варною були брахмани. Тільки|лише| вони могли бути служителями культу. Окрім|крім| монополії на релігійну діяльність, вони мали монополію на педагогічну та|та| наукову діяльність. В часи брахманізму к|та|рім прибутків за виконання своїх професійних обов'язків, вони мали право ще й на половину усіх податків, які збирала|одержували| світська влада.
|привілегії|
Представники трьох інших варн — кшатрії (воїни — друга привілейована варна), вайш'ї|вайшьї| (торгівці) та|та| шудри (слуги, землероби).
Основи індуїстського віровчення.
У віровченні індуїзму можна виділити чотири основні положення|становища|:
— віра в священні тексти, найдавніший і найважливіший з яких — Веди;|книжки|
віра в надприродних істот — богів та демонів;
віра в безсмертну душу;
віру в потойбічне життя.
Брахмани усіх храмів|зрештою| спираються|обпираються| на одну й|та| ту ж священну літературу, і це забезпечує єдність віровчення індуїзму|чільному|. Проте|однак| тлумачення священних книг|книжки| по окремих питаннях було й|та| залишається різним.
Перша група священних текстів зветься шруті (санскр. те, що почуте), друга — смріті (санскр. те, що запам'ятовується, спогади). Книги-шруті ніхто не створював. Вони виникли разом із виникненням богів не як книги|книжки|, а як знання в головах богів. Боги дивним|чудовим| чином передали ці знання ріші (мудрецям). А ті записали ці знання у вигляді книг|книжок|.
Головний текст-шруті індуїзму — 4-томний збірник Веди (санскр. Знання). Основним змістом|вмістом| Вед є тексти релігійних пісень, заклинань і|та| опису релігійних обрядів.
До священних книг-шруті|книжок| належать також "Брахмани" (коментарі до Вед, в основному культового характеру, зміст|вміст| яких через служителів культу і|та| саме для їх користування передав бог Брахма); "Араньяки" ("Лісові книги|книжки|" —|вміст| правила поведінки для відлюдників);|єство| "Упанішади" ("Таємне вчення|учення|", призначене виключно для брахманів).
Оповіді про богів, легендарних царів і героїв належать до смріті: "Пурани" ("Древні|стародавні| перекази"), поеми |добуток|"Махабхарата" та "Рамаяна".
Індуїсти вірять в існування двох груп надприродних істот: богів і|та| демонів.
Демони — супротивники|противники| богів і людей. Їх кількість обчислюється мільйонами. Демони виглядають потворно, але|та| для здійснення своїх підступних вчинків можуть набувати вигляд|обличчя| людей. Демони живуть у підземному царстві і вони смертні.
Боги в ієрархічних сходах займають|посідають| значно вище становище, ніж демони. Боги безсмертні і управляють світом. Їх кількість — 3339.
Одні боги виглядають як звичайні|звичні| люди або велетні,|та| можуть мати 4-8 рук, 3 ока тощо; інші — як тварини (мавпи, корови, змії) або як напівлюди-напівтварини (наприклад, цар птахів|птиць| Гаруда зображається з|із| головою і|та| крилами орла і|та| з|із| тулубом людини).
Ведичні боги уособлювали різні сили природи: Індра — бог грому і|та| блискавки, небесний воїн, Сурья — сонце, Агні — вогонь та ін. Верховним богом визнавався бог-суддя, втілення порядку і справедливості Варуна.
У брахманізмі як верховному богові поклонялися Брахмі, творцеві світу|миру| і|та| покровителеві|заступникові| служителів культу — брахманів (|переведенні|санскр. віддзеркалення|відбиття| волі Брахми) .
В сучасному індуїзмі різні конфесії шанують у якості верховних|та| різних богів. Але|та| культ Брахми в усіх них відійшов в тінь, і це вважається головною|чільну| відмінністю|відзнаку| індуїзму від брахманізму.
В індуїстському пантеоні з часом виділилися три найголовніші боги, що вшановуються як Тримурті (індуїстська Трійця). Бог Брахма — Творець Всесвіту, Вішну (санскр. той, що проникає|проникний| в усе) — Хранитель Всесвіту і помічник людям у вирішенні їх життєвих проблем, Шива (санскр. Милостивий) — Руйнівник старого, того, що віджило, бог живої|жвавої| природи, смерті та|та| народження (індуїсти говорять: Шива стоїть і біля|в| труни, і біля|в| колиски).
Брахма, створивши світ, відпочиває і не займається справами людей. Тому в індуїзмі не має окремого культу Брахми. Йому поклоняються тільки у складі Тримурті. А ось Вішну і Шива посідають місце верховного бога у головних конфесіях індуїзму — |та|вішнуїзмі та|та| шиваїзмі. Віровчення обох конфесій співпадають|збігаються| в усьому, окрім|крім| відповіді на питання, хто з богів є головним|чільним|.
У|в| Вішну було 9 аватар (санскр. сходження — втілення бога в земному тілі) і|та| ще одна буде в майбутньому, щоб покарати негідників і|та| встановити на землі золоту епоху. Аватари Вішну в тілах риби, черепахи, кабана, напівлева-напівлюдини та п'ять в людських тілах демонструють еволюцію життя. Три останніх — еволюцію людської свідомості, бо в образах Рами, Крішни та Будди Вішну виступав у ролі Великих Вчителів людства|вік|.
Потойбічне життя має два етапи. Перший етап — сансара (санскр. мандрування) — реінкарнація,|єству| переселення душі після смерті з|із| одного тіла в інше. Другий — виход з|із| сансари.
Механізмом сансари є карма (санскр. вчинок, діяння) — закон переродження, згідно з|згідно| яким людина отримує|одержує| нове переродження в залежності від своїх вчинків у попередньому житті — індуїсти говорять: яка карма, така й сансара. Якщо переважають добрі вчинки, то й карма добра, отже буде народження у кращих умовах, у здоровому красивому тілі, представником вищої варни із|із| щасливою долею. Погане переродження можливо навіть в тілі рослини або тварини, або хворої, бідної та|та| нещасної людини.
Окремим етапом сансари є перебування праведних душ у раю та грішних у пеклі. Після тимчасового блаженства або тимчасових мук душі повертаються в земне життя. Долю душі померлого вирішує|рішає| владика|володар| царства мертвих бог Яма. Перебування найзакореніліших грішників у нижчому відділенні|відокремлення| пекла виходить за межі сансари, тобто з цього рівня|відокремленні| повернення немає. Тут душі грішників страждають довічно.
Потойбічне життя для особливо добродійних праведників позначається терміном "мокша" (санскр. позбавлення, звільнення|визволення|) — це вище й|та| вічне блаженство, якого прагне кожний індуїст, — злиття чистої душі з|із| душею Брахмана — Вселенською Душею. Але мокша можлива лише для брахманів, яки досягли найвищого ступеню духовного розвитку.
Особливості релігійного культу.
Боги вимагають поклоніння, яке позначається словом "пуджа". Богам поклоняються в храмах і|та| вдома|вдома| перед сімейним|родинним| вівтарем. Пуджа включає пробудження богів уранці|вранці| музичними звуками (наприклад, дзвоном дзвіночків) перед їх зображеннями, приношення квітів,|цвіту||та| продуктів, благовоній, молитви та інші ритуали, в тому числі, символічні храмові танці.
Особливо урочистою є вогняна пуджа на честь бога Шиви або священної річки Ганги.
Барвисті, веселі та музикальні індуїстські свята та богослужіння якоюсь мірою компенсують тяжке життя більшості індусів.
Розкішні храми прикрашені багатим скульптурним декором, вівтарі — чисельними статуями богів. Величезні постаті богів можна зустріти на вулицях і площах.
Підводячи риску, нагадаємо, що індуїзм, який є сузір'ям різноманітних|всіляких| релігійних традицій, філософських систем і|та| вірувань, є не тільки найдавнішою та найбільшою у світі національною релігією, а й державною релігією Індії, яка на протязі 4-х тисячоліть регулює та направляє життя індійського суспільства.