28. Утворення Задунайської Січі та Чорноморського козацтва.

Задуна́йська Січ, Дунавецька Січ — військово-державна організація колишніх запорозьких козаків, яка виникла після зруйнування царськими військами Нової Січі й ліквідації Запорізького козацького війська у червні 1775 року в нижній течіїДунаю. Запорожці оселилися спочатку на лівому березі, а потім турецька адміністрація переселила їх на правий берег.

Задунайці зберігали звичаї і устрій Запоріжжя. Козаки зобов'язані були нести прикордонну службу, брати участь у каральних походах турецьких військ проти болгар, сербів (1815-16), греків (1821), румунів (1821-22) які боролися за свою незалежність. Не бажаючи миритися з цим, частина козаків переселилась на Кубань, влившись до складу Чорноморського козацького війська.

Наказ про створення "Війська вірних козаків", яке з квітня 1788 року отримало офіційну назву "Чорноморське козацьке військо", було підписано Катериною II  14 січня 1788 року.

Військо складалось з двох основних частин - кінних загонів та піших козаків на човнах і поділялось на 48 куренів, які у разі необхідності об'єднувались у полки 

Створення Чорноморського козацького війська для російського уряду було формою організації місцевого населення, заходом, що сприяв встановленню контролю над частиною колишніх запорожців, заходом, який передбачав створення боєздатної сили для нової війни. 

29. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині хіх ст.

У наддніпрянській укр.. подвлялося на з генерал губернаторства, 9 губерній і повіти

Уряд проводив колонізаторську політику.цивільна влада, спираючись на військову силу, проводила русифікацію системи освіти. Ліквідація автономії Гетьманщини різко погіршила соціальний стан місцевого населення. Впроваджувала кріпацтво,общинну систему відносин на селі.судді і чиновники не обиралися а призначалися з росіян

Євреям заборонялося переселятися

У першій половині XIX ст. ринкові відносини продовжували поширюватись у всіх сферах господарства Наддніпрянської України. Найбільш енергійно включались в них великі землевласники, які вдосконалювали ведення господарства у своїх маєтках за рахунок впровадження нових досягнень агрономії і агротехніки, намагались використати сільгоспмашини. Але через те, що у багатьох поміщиків не було грошей на нововведення, бракувало кваліфікованої робочої сили, такі спроби часто закінчувались невдало. Втягувались у ринкові відносини і селяни, які змушені були, щоб розплатитися з повинностями, шукати додаткового заробітку, наймаючись на різні місцеві підприємства, займаючись ремеслами і промислами. В Україні відбувався подальший розвиток промисловості. Поряд з підприємствами, заснованими на праці кріпаків, які поступово розорялися, виникали купецькі промислові підприємства, що були більш життєздатними і засновувались на найманій праці. Починаючи з 1830-х рр., у промисловості почали застосовуватись парові машини, тобто починається промисловий переворот. Найбільш розвинутою галуззю промисловості було цукроваріння: Відбувався розвиток інших галузей переробки сільгосппродукції, зароджувалось машинобудування, виникла і швидко розвивалася кам’яновугільна промисловість у Донбасі.

У австр. Імп. Королівство галіції і лодомерії поділ на дистрикти(12)

Народні маси західноукраїнських земель також відчували феодальний гніт, який призводив до їх зубожіння.

У 20—30-ті рр. XIX ст. поміщики і купці почали займатися підприємницькою діяльністю. Вони перепродавали в Австрію і Німеччину худобу, куплену в Наддніпрянській Україні. Розвивалися соляна, лісопереробна, тютюнова промисловість. Але в цілому промисловий розвиток західноукраїнських земель відбувався дуже повільно. Більшість промислових товарів у Західній Україні були привізними. Австрійська влада розглядала ці землі як сировинний придаток до промислово розвинутих центральних і східних областей імперії.