4. Внутрішня і зовнішня політика адміністрації л. Джонсона.

а) Внутрішня політика адміністрації Джонсона.

Однією з перших ініціатив Джонсона було створення «Великого суспільства», в якому не буде бідності. Конгрес виділив на цю програму близько мільярда доларів.

У 1964 був прийнятий Акт про цивільні права, що знищив расову сегрегацію на Півдні США. Була заснована державна медична страховка (Medicare). На президентських виборах 1964 Джонсон із значною перевагою переміг на президентських виборах, не зважаючи на те, що Південь, невдоволений відміною сегрегації, вперше за 100 років голосував за республіканця - відомого «яструба» Холодної війни Баррі Голдуотера.

Джонсон повторно вступив на посаду в січні 1965, менш ніж через 2 роки після смерті Кеннеді, тому мав право балотуватися і на наступний термін.

У 1966 р. Джонсон добився вживання заходів по створенню «вчительського корпусу», програми житлових субсидій сім'ям, що мають потребу, програми «Зразкових міст», нових заходів боротьби із забрудненням води і повітря, програми будівництва покращуваних автомагістралей, збільшення виплат по соціальному страхуванню, нових заходів в області медичної і професійної реабілітації.

Проте пізніше програма створення «Великого суспільства» була згорнута у зв'язку з початком війни у В'єтнамі.

Під час другого терміну Джонсона знов почали загострюватися проблеми, пов'язані з правами чорношкірих американців. У серпні 1965 р. в негритянському районі Лос-Анжелеса сталися безлади, в результаті яких загинуло 35 осіб. Влітку 1967 р. сталися найбільші виступи афро-американського населення. У Ньюарку (штат Нью-Джерсі) загинули 26 осіб, в Детройті - 40. 4 квітня 1968 р. був вбитий лідер руху за цивільні права Мартін Лютер Кінг. Після цього в 125 містах, у тому числі і у Вашингтоні, почалися заворушення негритянського руху.

Із-за втручання у війну у В'єтнамі перед осінніми виборами в Конгрес популярність Джонсона значно впала.

б) Війна у В’єтнамі.

В’єтнам був розколотий на дві частини. На півночі країни, у Демократичній Республіці В’єтнам (ДРВ), владу зосередили у своїх руках комуністи, які спиралися на підтримку СРСР. Південь країни знаходився під контролем проамериканського уряду. У подіях у Південному В’єтнамі, де прокомуністичний Фронт національного визволення Південного В’єтнаму (ФНВПВ) за підтримкою ДРВ вів війну проти уряду Південного В’єтнаму, адміністрація Джонсона вбачала наростання загрози комунізму в Індокитаї і стала на сторону південнов’єтнамського уряду.

10 серпня 1964р. президент Джонсон підписав «тонкінську резолюцію», що давала президенту США, власне кажучи, необмежені права для ведення розгорнутих воєнних дій у Південно-Східній Азії. Її ухвалення фактично означало оголошення війни.

У відповідь на удари партизанів ФНВПВ по американських військових таборах, завдані в лютому 1965 р., президент віддав наказ про проведення спочатку випереджаючих, а потім і систематичних бомбардувань території ДРВ. Бомбардування військових і промислових об’єктів супроводжувались використанням напалму та інших видів хімічної зброї.

У 1965-1967 рр. у Південному В’єтнамі США зосередили майже 500-тисячний військовий контингент, однак ескалація воєнних дій не приносила успіхів – південновє’тнамські партизани і війська ДРВ продовжували завдавати американцям відчутних втрат і підсилювали опір. Воєнні дії США в Індокитаї зустріли рішучий протест як усередині країни, так і в усьому світі. Після переговорів у Парижі між делегаціями США і ДРВ з осені 1968 р. бомбардування території ДРВ були припинені.

Улітку 1969р. адміністрація США взяла курс на «в’єтнамізіцію» війни, тобто її повинні були продовжувати протиборчі між собою в’єтнамські сили.

в) Рух за громадянські права.

Однією з найгостріших внутрішньополітичних проблем США, що своїми коренями уходила у глибоке минуле, була расова проблема. Незважаючи на проголошену конституцією рівноправність американських громадян, США в 1950-1970-ті рр. залишалися країною расової нерівності і дискримінації.

Незважаючи на ухвалення Конгресом у 1957 і 1960рр. законів антирасистського характеру, у країні продовжувала здійснюватися політика сегрегації афроамериканського населення в школах, у транспорті, у лікарнях і громадських місцях.

У 1964-1965рр. значно активізувалися виступи афроамериканців проти расизму. Великі зіткнення мали місце в Нью-Йорку, «чорному гетто» Лос-Анджелеса. «Чорні бунти» охопили більшість американських міст. Країна заговорила про «малу громадянську війну».

Визнаним лідером антирасистського руху став священик християнської церкви М. Л. Кінг. У 1960-ті рр. він організував уряд кампаній протесту проти політики сегрегації в США. Кінг активно виступав проти війни у В’єтнамі, оголосив необхідність боротьби з бідністю. У 1964 р. йому була присуджена Нобелівська премія миру, а в 1968р. лідер афроамериканського руху загинув від руки найманого вбивці.

Термін «сегрегація».

СЕГРЕГАЦІЯ — один із виявів політики і практики расової дискримінації, що полягає у примусовому відокремленні "кольорового" населення від "білого".