5. Адміністрації Дж. Форда і Дж. Картера.

Наступника Ніксона, 59-річного Джеральда Рудольфа Форда, вважали незаплямленим, хоч і не дуже інтелектуальною особою, з великим політичним досвідом. Форд виріс в місті Гренд-Репідс, Мічиган, в строго релігійному середовищі і як стипендіат вивчав юриспруденцію в Єльському університеті. Після другої світової війни, яку він офіцером з високими нагородами провів на авіаносці в Тихому океані, Форд пішов в політику і в 1948 році був вибраний в палату представників від 5-го округу в Мічигані, де до 1965 року піднявся до лідера фракції республіканців.

Форд увійшов до Білого дому, знаходячись в двояко невигідному положенні. З одного боку, він протистояв в рівній мірі підозрілому і самовпевненому Конгресу, який хотів обмежити повноту влади президента і укріпити контролюючі функції законодавчої влади. З іншого, був першим президентом Сполучених Штатів, що не мав в своєму розпорядженні плебісцитної легітимності, оскільки не був вибраний за списком кандидатів республіканської партії, а за пропозицією Ніксона затверджений в жовтні 1973 року на посаді (замість Спіро Егню, що пішов із-за афер та хабарництва з посади віце-президента). Більшою мірою, чим інші віце-президенти, які несподівано висувалися на вищу посаду, Форд вважався перехідним президентом, принаймні до тих пір, поки в результаті виборів не придбав власний мандат.

12 листопада 2006 р. Дж. Форд став найстарішим живим президентом США. Помер 26 грудня 2006 р. в Каліфорнії.

Президенство Картера було відмічене покращенням системи соціального захисту США, але це також привело до значного підвищення податків. На міжнародній арені його заслугою було укладання Кемп-Девідської угоди між Ізраїлем та Єгиптом, та угоди щодо використання Панамського каналу. Правління Картера ознаменувалося закінченням політики розрядки у відносинах з СРСР після введення радянських військ до Афганістану в 1979 р. Радянсько-американські відносини різко погіршилися, США бойкотували Літні Олімпійські ігри 1980 р. в Москві і продовжували нарощування свого ядерного потенціалу та гонки озброєнь. Під час правління Картера відбулася Ісламська революція в Ірані; аятолла Хомейні оголосив США «Великим сатаною», і в 1980 були узяті в заручники співробітники американського посольства в Тегерані. Переговори і спроби силового звільнення заручників виявилися невдалими (за тихої протидії табору республіканців). На президентських виборах в листопаді 1980 року Картер балотувався на другий термін, але зазнав поразку від республіканця Рональда Рейгана.

Останніми роками Картер неодноразово виступав з критикою в адресу Ізраїлю у зв'язку з агресивними діями в Лівані і секторі Газа.

У 2002 році Картер отримав Нобелівську премію миру за свою гуманітарну діяльність. Колишній президент є автором ряду книг, зокрема спогадів і книг про своє бачення майбутнього Америки. Окрема робота Картера присвячена Палестині.

3. Другий етап науково-технічної революції.

3.1. Структурно-технологічна перебудова економіки.

У другій половині 70-х рр. розпочалася довгострокова структурно-технологічна перебудова економіки, сутність якої полягала в докорінному технічному переоснащенні виробництва на основі новітніх досягнень НТР. Метою великих програм були пошук нових енергозберігальних технологій, що став особливо важливим після енергетичної кризи; досягнення якісно вищого рівня продуктивності пралі; економія дефіцитних видів сировини; кардинальне поліпшення паливно-енергетичного балансу, впровадження енерго- та матеріалозберігальних засобів виробництва.

Найбільш кваліфіковані наукові кадри готувались у ряді провідних, переважно приватних, вишів США, серед яких Гарвардський, Стенфордський, Прінстонський, Колумбійський, Йєльський, Каліфорнійський університети, Массачусетський технологічний інститут.