2.2. Господарське життя первісного суспільства. М. Зібер про общинну організацію первісного суспільства

Центром соціальної і господарської організації первісного суспільства була община. Від свого виникнення і до сучасності вона зберігає своє значення як універсальна форма соціальної організації та пройшла кілька етапів в процесі своеї еволюції. В общині були сконцентровані основні соціально-господарські, культурно-релігійні, сімейно-побутові та багато інших проблем розвитку суспільства.

В історико-економічних дослідженнях ця проблема є в центрі уваги вчених як минулого, так і сучасності. Серед них важливе місце належить науковій спадщині Миколи Івановича Зібера (1844—1888 рр.), випускника і доцента Київського університету Св. Володимира. В його роботі «Нариси первісної економічної культури», виданій у 1882—1883 рр. відповідно у Петербурзі й Москві, на основі вивчення величезного етнографічного матеріалу народів світу, в тому числі й українського, розкрито значення общинних форм господарства для розуміння логіки та особливостей функціонування господарської сфери первісного суспільства. Він наголошував, що «...общинні форми господарства в їх різних стадіях представляють універсальні форми економічної діяльності на ранніх стадіях розвитку» суспільства [4, с. 7].

З

Історичні стадії розвитку общин

а своїм загальним змістом поняття «община» характеризує особливі спільноти людей, зокрема, родові, територіальні, господарчі, етнічні, релігійні та ін. В спеціальних історико-економічних дослідженнях община розглядається як форма соціальної організації, яка виникає на основі кровно-родинних зв’язків людей або спільного територіального проживання чи ведення господарства. По своїм структурним ознакам, формам існування общини досить різноманітні і як наслідок, в історичних науках відсутня загальновизнана їх типологія і пов’язана з нею термінологія.

При вивченні первісного суспільство, як правило, виділяють три стадії розвитку історичних типів общин: протообщина (первісне людське стадо); ранньопервісна (заснована на кровно-родинних зв’язках); пізньопервісна (заснована на територіальних або сусідських зв’язках) [1, с. 10]. В кожному з визначених типів общин формувалися і отримували подальший розвиток первісні види господарської діяльності. Так до господарських надбан протообщини можна віднести використання найпростіших знарядь праці, вміння користуватися вогнем, виготовляти одяг і будувати помешкання, вести організовану мисливську діяльність, виникнення мови і мислення первісної людини. Все це сприяло консолідації протообщини, розвитку спочатку інстинктивних, а потім і усвідомлених форм взаємодії та взаємодопомоги, зародженню колективістських відносин в первісному суспільстві.

Для ранньопервісної общини центром об’єднання виступає вже не людське стадо, як випадкова і нестійка форма людських спільнот, а якісно нове соціальне утворення первісного суспільства — рід. Рід представляв собою групу родичів, об’єднаних спільним походженням по материнській або батьківській лінії, мовою, ритуалами і усвідомленим визнанням себе нащадками реальних або міфологічних предків. На основі роду і формуються кровно-родинні общини. Родинна група індивідів складає «ядро» общини і відіграє провідну роль в визначальних сферах господарського життя — общинного землеволодіння, організації і регулюванні спільної діяльності, захисту та ін. Але не рід (як частина общини), а сама община (як цілісність) виступає господарською одиницею первісного суспільства. На співвідношення родової та общинної організації господарства одним з перших звернув увагу М. І. Зібер. «Общинно-родова організація має свій економічний raison d’être, навіть більш того, вона первинно економічна, а потім родова організація. Без обособлення праці і споживання окремих груп населення, поєднаних для цієї мети відомими колективними роботами, ніяка родова система була неможлива... Не рід створює общину, а община рід» [4, с. 330—331].

В період неолітичної революції, при переході від привласнюючого до виробничого типу господарства виникає певний тип общини — територіальна або сусідська. Визначальним фактором об’єднання в ній є територія, що господарсько освоєна і підпорядкована життєзабезпеченню общини. Для ранніх землеробських общин основною одиницею економічної і соціальної організації території було село¹. Воно представляло собою певну господарську територію з осілим способом життя і складалося з 10—15 сімей, загальною чисельністю населення села — 50—300 чол. З точки зору господарського життя пізньопервісних общин, важливо відмітити, що в них відбувається зростання ролі парної сім’ї та сімейно-кланових груп. В цілісній системі общинного господарства відбувається відносне відокремлення і функціонування сімейного господарства.

Сімейна організація господарства включала в себе відносини трудової кооперації і статево-вікового поділу праці, виробництва і розподілу суспільного продукту, спільного користування і первісних форм обміну. Під впливом функціонального поділу господарської діяльності і відносин власності спільного ведення господарства в системі сімейних відносин формується така господарська спільнота як домогосподарство. На думку американського етнолога Леслі Уайта саме домогосподарство було основною ланкою первісного суспільства [9, с. 314].

О

Фактори впливу на організацію господарської діяльності общини

рганізація господарської діяльності общини первісного суспільства представляла собою об’єднання індивідів в єдине ціле для спільної діяльності. Як зазначалося в попередній темі посібника, до факторів впливу на організацією господарської одиниці належать в основному такі як: кооперація, спеціалізація і поділ праці, розвиток техніки та технології, форми власності та влади, методи управління і взаємодії людей та ін. Загальне дослідження історичних форм та основних етапів розвитку визначених факторів особливостей їх впливу на процеси диференціації та інтеграції господарської сфери первісного суспільства є важливою умовою пізнання закономірностей її функціонування і спрямування суспільства до цивілізаційного шляху розвитку.

Характерною особливістю організації господарської діяльності общини була її колективна і кооперативна форма. Співробітництво обумовлювалося низьким рівнем розвитку продуктивних сил і залежністю людини від природних умов господарської діяльності. Зокрема, такі види господарських дій як загінне полювання, розчищення лісу під земельні ділянки, випас скоту, захист господарства та ряд інших були можливі лише в межах общинної кооперації.

Первісна кооперація була не тільки фактором впливу на організацію господарської діяльності общини, як цілого ,але і сприяла формуванню соціалізації індивідів, що входили до її складу. Розвиток таких рис людської поведінки як взаємодопомога, солідарність і альтруїзм, були адекватними чинники збереження цілісності общини. Закріплення цих моральних складових у поведінці людини первісного суспільства сприяла і система общинних норм, традицій і табу¹, яка вимагала підпорядкування поведінки окремого індивіда інтересам общини. Колективізм і взаємодопомога проявлялися не тільки в господарській, але і в усіх сферах життя общини.

Вірогідно іншим важливим фактором, що характеризував господарську діяльність общини первісного суспільства став процес формування основ господарської спеціалізації общини. За своїм загальним змістом вона означала певну зосередженість (територіальну або виробничу) на тому чи іншому виді робіт і була засобом адаптації общини до умов господарства. Так в залежності від наявності промислових тварин, рибних водоймищ або родючих ґрунтів утворюються спеціалізовані рибальсько-мисливські та ранньоземлеробсько-скотарські общини. З періоду неолітичної революції перші вичерпують можливості розвитку привласнюючого господарства, а спеціалізація общин в галузі землеробсько-скотарської діяльності започатковує розвиток суспільств виробничого господарства і цивілізаційного процесу [7, с. 202—203].

При розгляді факторів впливу на організацію і функціонування господарської діяльності общини особлива роль належить процесу суспільного поділу праці. В загальному розумінні суспільний поділ праці означає диференціацію і спеціалізацію трудової діяльності різних сфер господарської діяльності, а також виділення в суспільстві особливих соціально-господарських функцій (релігійних, управлінських, владних та ін.). Можна припустити, що первісному суспільстві існувало два види поділу праці — внутрішньообщинний і міжобщинний, які характеризували особливості організації господарської діяльності общини.

Поділ праці всередині господарства общини відбувався на основі статевих і вікових ознак людини. Ті види робіт, які не потребували значних фізичних зусиль, зокрема, приготування їжі, виховання і догляд дітей та ін., були переважно справою жінок, а в тих, де фізичні якості людини відігравали вирішальну роль — у добуванні або виробництві матеріальних благ, наприклад, мисливство переважали чоловіки. Роль старійшини полягала у збереженні традицій, звичаїв, норм поведінки і передачі їх наступним поколінням. Така диференціація господарської діяльності сприяла як раціональному використанню трудового потенціалу, так і формуванню усвідомлення окремим індивідом своєї причетності і залежності від функціонування господарства общини як цілого. В той же час саме в общині і завдяки общині людина вдосконалювала індивідуальне вміння і майстерність певних трудових операцій.

Яким би не було походження міжобщинного поділу праці в його основі закладені відмінності в природно-географічних умовах господарської діяльності. Господарська спрямованість, мисливсько-рибальських, землеробських, скотарських общинних цілком була детермінована природним середовищем та вмінням господарські адаптуватися в ньому.

В історії господарства відомо декілька великих етапів суспільного поділу праці. Перший великий суспільний поділ праці — відокремлення скотарства від землеробства відбувся тоді, коли одні общини почали спеціалізуватися на землеробстві, а інші — на скотарстві. Це сприяло підвищенню продуктивності праці і створенню на цій основі стійких запасів їжі. Вдосконалення способів її збереження (копчення м’яса) та біологічні властивості зернових культур (довготривалість їх в придатному для харчування виді) перетворювали запаси у матеріальні блага, що перевищували рівень споживання в межах общини. Виникає надлишковий продукт. Існування такого продукту зафіксовано етнографами практично в усіх відомих первісних суспільствах. Поява регулярного надлишкового продукту приводить до перебудови господарських відносин всередині общини і започатковує первісні форми міжобщинного обміну.

До появи надлишкового продукту, створений в общині необхідний продукт спрямовувався на фізичне споживання на умовах колективного розподілу. Він був власністю общини. А кожний її член мав право на його певну частину. Зростання продукту, що належав общині, гарантувало необхідний прожитковий рівень окремого індивіда і спонукало його працювати з максимальною віддачею. Розподіл відбувався лише по потребам, що робило долі різних людей у споживанні не рівними.

З появою надлишкового продукту первісною формою обміну стає так званий дар-обмін. . Його суть полягала в тому, що з ініціативи однієї общини іншій, в якості подарунку, пропонувалося прийняти певні корисні матеріальні блага. Цінність подарунку заключалася не в ньому самому, а в тому зв’язку, який встановлювався в результаті між окремими общинами. Цей зв’язок, як правило, носив двосторонній характер. Прийняття дару обумовлювало і відповідну дію з іншого боку. Тому при дар-обмінні важливим був принцип як взаємності, так і певної рівноцінності. З виникненням дар-обміну продукти праці людини, поряд з споживчою цінністю, отримують і нову суто соціальну дар-обмінну цінність. Якщо раніше речі можна було лише фізично споживати, то тепер стало можливим їх дарувати. Проте дарувати речі означає право розпоряджатися, розподіляти блага, що були власністю общини як цілого. Хто виступає суб’єктом визначеного права? Для з’ясування особливостей соціально-господарських відносин, які виникають у зв’язку з правом розпоряджатися власністю общини, потрібно звернутися до вже згаданих в першій темі посібника важливих принципів господарської сфери первісного суспільства — реципроктності і редистрибуції.

Важливим елементом функціонування господарської діяльності первісної общини був принцип компенсаційного обміну, який визначається терміном «реципрокність». Суть реципрокного взаємообміну зводилась до того, що кожний член господарства вносив у спільний доробок стільки міг, і отримував з нього скільки йому визначалося. Різниця між внесеним і отриманим вимірювалася в термінах, соціальних цінностей і реалізувалася в формі престижу і пов’язаних з ним привілей.

Статус престижу, а значить і влади закріплювався за тими членами общини, які краще за інших справлялися з визначеними видами діяльності (виробничої, організаторської та ін.). Визнаний общиною лідер, не перетворювався у власника чи хазяїна вироблених общиною благ, але завдяки своїй соціальній ролі — старшого і компетентного керівника, отримував право їх розподіляти. Примусово, ті владні функції, які раніше належали общині в цілому, починають зосереджуватися в особі лише її вождя.

Право розпоряджатися благами общини призводить до виникнення якісно нових принципів господарських відносин передбачающих перерозподіл продукту за допомогою механізмів влади. Таким принципом стає редистрибуція¹. Відносини редистрибуції виникають тоді, коли блага общини та надлишковий продукт вироблені колективно, перерозподіляються з общинного центру, який уособлює вождь общини. Крім функції перерозподілу владний центр виконує функції: політичного адміністратора, організатора суспільних робіт, взаємовідносин з сусідами, включаючи міжобщинний обмін і ритуальні акції, і та ін. У вирішенні господарських проблем лідер общини не мав ніяких засобів примусу і міг діяти, особливо в конфліктних, спірних ситуаціях, спираючись лише на свій авторитет який забезпечувався власними якостями та традиційним способом реципрокних роздач і дарів [2, с. 56].

Отже, з появою надлишкового продукту, в первісному суспільстві виникає система дарообмінних відносин, що функціонує на принципах реципроктного обміну та редистрибуційного перерозподілу. І як наслідок, колективно створені в общині матеріальні блага починають поступати у використання (володіння) відносно відокремлених від общини вождів. Поєднання влади вождя і общинної власності приводить до появи феномену влади-власності в первісному суспільстві, яка отримує свій розвиток на наступних етапах розвитку господарської сфери історично визначених типів суспільства.