11.4. Економічний розвиток європейських країн і сша в період Другої світової війни та її вплив на структуру народного господарства

Друга світова війна, що почалася 1 вересня 1939 р., не мала і не має аналогів щодо масштабів руйнації господарства, спричинення демографічної катастрофи, трансформації свідомості людини і суспільства в цілому.

Причини Другої

світової війни

1939-1945рр.

До безпосередніх причин Другої світової війни слід відносити загострення і зіткнення національних, економічних, ідеологічних та геополітичних інтересів, а саме:

а) монополій Японії і США в Південно-Західній Азії;

б) італійсько-німецьких і англійсько-французьких монополій у Північно-Східній Африці і на Ближньому Сході;

в) Німеччини в руслі реваншистської політики захоплення «життєвого» простору — джерел стратегічної сировини (промисловість), ринків збуту (торгівля), родючих земель (сільське господарство);

г) СРСР виражених політикою розбудови «всесвітньої соціалістичної республіки»;

д) Англії, Франції і США в бажанні протистояння та послаблення СРСР та Німеччини з використанням тактики зіштовхування останніх.

Друга світова війна була маневровою (проводилася на суші, у повітрі і на морі), на відміну від позиційного характеру Першої світової. Нові технології — технології масового знищення, що ґрунтувалися на наукових досягненнях, надали нові види наступальної та захисної зброї (радари, ракети, реактивні літаки, атомні бомби тощо). Саме промислові можливості учасників війни набули особливої ваги, натомість значення кількісних факторів почало зазнавати спаду. Крім перевірки війною стану військово-промислових комплексів, екзамен на ефективність складали і соціально-економічні системи різних країн:

а) американська система, заснована на демократії, ринковій економіці, з домінуванням середнього прошарку суспільства та гнучким державним регулюванням;

б) британська імперська система, зорієнтована на управління та використання значних володінь, матеріальних та людських ресурсів та недолугість у їх використанні;

в) німецька та японська мобільні системи змішаного ринково-адміністративного типу;

г) радянська командно-адміністративна система тоталітарного типу.

Перші дні війни і навіть напередодні її капіталістичні держави розгорнули широку систему органів і заходів щодо військового регулювання свого господарства, а саме:

• розподіл стратегічної сировини і матеріалів за допомогою пріори­тетної системи (для підприємств, що виконували військові замовлення);

• регулювання цін або раціонування споживання цивільного населення (карткова система);

• будівництво нових державних заводів, на відміну від Першої світової війни, коли нові підприємства створювалися переважно самими промисловцями за рахунок державних субсидій і авансів.

Державно-монополістічний капітал стимулював розвиток військової економіки. При безпосередній участі держави здійснювався весь процес перебудови економіки і регулювання виробництва. Найболєє повному використанню матеріальних ресурсів для економічного забезпечення озброєної боротьби перешкоджали диспропорції капіталістичного господарства, конкурентна боротьба, неспівпадання економічних інтересів різних класів і соціальних груп.

Прагнення монополій одержувати максимально високі прибутки заважало ефективному іспользованнію виробничих можливостей військової економіки. За 1940-1945 рр. прибутки монополій США досягли 62 млд.доларов. Прибутки приватних компаній і державних корпорацій Англії за той же період перевищили 8,5 млд.фунтов стерлінгів. Негативний вплив на систему господарства і економічне забезпечення війни надали суперечності між учасниками антигітлерівської коаліції. Монополії продовжували і під час війни вести конкурентну боротьбу на міжнародній арені. Кожен прагнув підсилити вигідні для себе умови в післявоєнному світі.

Військова економіка США і Англії розгорталася украй суперечливо. Монополії не хотіли ризикувати і не поспішали вкладати засоби в будівництво нових військових заводів. Тому велику частину таких капіталовкладень здійснювала держава, і частка їх була тим більше, чим важливіше галузь у військовому відношенні. Особливо швидко росло військове виробництво і розширювалися галузі, безпосередньо пов'язані з випуском військової продукції. В результаті розширення військового сектора зміни відбулися в структурі американської економіки. У 1942г. - 55% промислової продукції США йшло на потреби війни (у 1941г. - 22%). [6, с. 180]

Перший час розширення військового виробництва йшло головним чином за рахунок повного завантаження виробничих потужностей. Військова промисловість виконувала замовлення на виробництво військової техніки, що поступили від Англії і Франції. Поштовхом до ухвалення військових програм і інтенсивного розширення військового виробництва послужив вступ США до війни. Військове виробництво грунтувалося на широкій кооперації. Так, у виробництві бомбордіровщиков Б-29 брало участь 248 заводів. Авіаційна промисловість, поглащавшая велику частину коштів за військовими програмами, випустила велику кількість різних літаків.

Війна підсилила владу крупного капіталу, інтереси монополій, що зробили вплив на політику, знаходили безпосереднє віддзеркалення у військових програмах. За роки війни американська адміністрація провела низку організаційно-технічних заходів, направлених на розширення військового виробництва. Військову промисловість США відрізняли високий ступінь концентрації, різноманіття типів і зразків озброєння, що випускається, широке залучення цивільних фірм до масового виробництва військової техніки.

У менш сприятливому положенні в порівнянні з США, знаходилася військова економіка Англії. Англійська промисловість випробовувала брак робочої сили; країна опинилася в прямій залежності від стану морських комуникацій; імпорту дефіцитної сировини, палива, продовольства. Розширення військового виробницва в Англії здійснювалося поволі. Переклад промисловості на військові рейки що почався ще до війни, зайняв декілька років. Брак металу, палива, валютних засобів позначилися на роботі багатьох галузей військової економіки. Майже половина всієї військової продукції Англії йшла на забезпечення потреб військово-повітряних сил.

Англійське суднобудування, хоч і збільшило випуск транспортних суден, до 1944г. не встигало востанавлівать втрати, це примушувало уряд скорочувати програми споруди бойових кораблів і перемикати ресурси на будівництво і ремонт транспорту. Англія змогла компенсувати втрати в них лише завдяки зовнішнім постачанням, перш за все із США. Під час війни Британська імперія провела 79% всього озброєння, а інше було покрите за рахунок постачань із США. [6, с. 183]

У США Управління військового виробництва було підпорядковано безпосередньо президенту. Воно здійснювало керівництво промисловою мобілізацією, відповідало за виробництво і постачання військової техніки, розробку новітніх її типів, фінансуванням будівництва нових і переобладнаних старих військових заводів. У Англії формувалося міністерство постачання, на якому возглагаєтся завдання мобілізації економічних ресурсів і здійснення контролю над підприємствами, що виконували військові замовлення. Прийнятий на початку війни надзвичайний закон фактично підпорядкував державі всі ресурси.

У Франції ще в довоєнних років існував закон по якому всі галузі економіки, закріплювалися за певними міністерствами. Розподілом матеріалів займалися напівдержавні компанії, куди входили представники різних фірм. При муніципалітетах і префектурах були утворені змішані комісії виробників і споживачів. Ця система проіснувала аж до військової поразки Франції.

Державні органи прагнули закріпити необхідну кількість кваліфікованих кадрів за військовими підприємствами, регулювати тривалість робочого часу. У 1943г. у США був прийнятий декрет, що передбачає перехід на 48-годинний робочий тиждень. У Англії міністерство праці отримало право видавати розпорядження, що забороняють вільне наймання робочої сили і зміну місця роботи. Здійснення цих розпоряджень контролювали спеціально призначені інспектора. В середньому робочий тиждень у військових галузях промисловості за роки війни збільшився на 30%.

Державне втручання в капіталістичне господарство безпосередньо відбилося на правовій формі майнових відносин воєнного часу. У роки Другої світової війни вони ще більшою мірою підпадали під дію адміністративно-правових норм, ніж у роки Першої світової війни. Особливо це виявилось у Німеччині, де система фашистського військово-господарського регулювання мала поліцейсько-примусовий характер. Якщо в англосаксонських країнах, в яких господарсько-мобілізаційні заходи здійснювалися в основному через «порозуміння» з підприємствами, то в Німеччині і — країнах її союзниках вони провадилися за допомогою широкого застосування державного примусу, так званого «прочісування підприємств»¹.

Результатом цих дій стало скорочення кількості дрібних і середніх підприємств і дальше посилення монополістичних об'єднань (трестів, концернів). Саме вони здобули користь із будівництва і експлуатації підприємств, створених за роки Другої світової війни державою. У США за роки війни державою було зроблено майже 45 % усіх капітальних вкладень в американське господарство, але лише близько 1/10 цих вкладень залишилось у руках держави. Усі інші були здані в керування або в оренду приватним корпораціям.

Фінансовий капітал широко використовував мобілізовані державою кошти у своїх інтересах, але весь ризик військового будівництва поклав на державну скарбницю. Одночасно він забезпечив перехід більшої частини нових держпідприємств після війни у власність приватних монополій на винятково вигідних умовах для останніх.

У 30—40-х роках основою економіки Німеччини була воєнна промисловість. У 1943 р. її питома вага в загальній вартості валової продукції складала 80 %. Витрати на війну збільшилися з 38 млрд марок у 1939—1940 рр. до 105 млрд марок бюджету у 1943—1944 рр., що становило 63 % у загальних витратах на ведення війни[20,с.327].

У країнах фашистського блоку широко розвивалися державно-монополістичні форми керування. Підсилилася централізація державного військово-економічного регулювання шляхом створення надзвичайних органів, яким було підлегле все народне господарство (міністерство озброєння і боєприпасів; в Італії — інститут «промислової реконструкції»; у Японії — у промисловості створюється система «контрольних асоціацій» і  інші). Для військово-державного монополістичного капіталізму було особливо характерно посилення втручання держави в економіку з метою її тотальної мобілізації. З одного боку, це вело до зростання доходів монополій, з другого — до зростання цін, податків, посилення інфляції, скорочення витрат на соціальні потреби.

До літа 1941 р. виробничі потужності гітлерівської Німеччини за рахунок європейських союзників і окупованих країн збільшилися: за залізною рудою у 7 разів; сталлю — у 2,2 раза; алюмінієм — в 1,7 раза. Із самого початку війни промисловість рейха працювала на воєнні потреби на повну потужність. Виробництво військової техніки і зброї стимулювало розвиток важкої промисловості, тому легка промисловість набагато відставала від важкої. У сільському господарстві німці спиралися на поміщиків і багатих селян, господарства яких були головним джерелом товарної продукції. Разом з цим політика посиленої експлуатації трудового селянства, високі податки прискорили процес розорення сільських працівників. Успіхи Німеччини на першому етапі війни дали їй можливість використовувати економічний потенціал завойованих країн.

Однак, незважаючи на повну мілітаризацію, економіка Німеччини була не в змозі цілком задовольнити потреби фронту. З кінця 1943 р. виникли труднощі в усіх галузях господарства. Порушували зв'язки між окремими економічними комплексами, спостерігалася нестача сировини, палива, людських і фінансових ресурсів, промислове виробництво різко скорочувалося, зростала інфляція.

На відміну від інших країн антигітлерівської коаліції, США вдалося значно збільшити виробничий потенціал і зміцнити свої міжнародні позиції. Війна викликала гігантський попит на озброєння і військові матеріали, у зв’язку з чим ринок збуту для американського виробництва сильно розширився, виконуючи роль «арсеналу» для союзників та надаючи їм у порядку ленд-лізу (система передачі в борг чи оренду озброєння, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства й інших матеріальних цінностей на суму 46 млрд дол.).

Наслідки Другої світової

війни для світового

господарства.

Господарство США значною мірою підпорядковувалось виконанню військових замовлень (у 1940—1944 рр. склало 175 млрд дол.). Військові замовлення послужили могутнім стимулом для зростання американської промисловості. З 1939—1945 рр. виробництво електроенергії зросло на 74 %; виплавка стали — на 50 %; видобуток нафти — на 35 %. Під час війни США виробляли близько 60 % світового капіталістичного промислового виробництва[17, с.188-189].

Збільшенню виробництва сприяли такі фактори, як використання виробничих потужностей, котрі раніше простоювали, залучення у виробництво безробітних. США активізували свій товарний вивіз і експорт капіталу у сфери впливу обох воюючих угруповань. Таким чином, до кінця війни США опинилися на вершині своєї могутності як що порівняти з іншими капіталістичними країнами. За роки війни панування найбільших монополій в американській економіці ще більш зросло. Саме вони одержували військові замовлення, в їхніх інтересах розподілялися дефіцитна сировина і робоча сила. Військова кон’юнктура сприяла поглинанню дрібних і середніх підприємств великими фірмами.

Для Англії, незважаючи на величезне збільшення випуску військової продукції, у цілому за роки війни промислове виробництво скоротилося на 5 %. Для покриття витрат на війну Англії довелося витратити третину своїх закордонних капіталовкладень (в Індії, Канаді, Австралії тощо)[17,c.210]. У ході війни Англія дедалі більше залежала від США, одержуючи озброєння і продовольство за системою ленд-лізу, вона скоротила, а на деяких напрямках і цілком перервала економічні зв’язки з країнами Арабського Сходу і Південно-Східної Азії.

Економіка Франції більше ніж на чотири роки потрапила в підпорядкування фашистської Німеччини. Війна завдала країні величезної шкоди, що оцінювалась у 1440 млрд. франків. Більш як 50 тис. підприємств було зруйновано, промислове виробництво скоротилося на 70 %. Цілком порушеною виявилася транспортна система. Сільське господарство за роки війни скоротилося в два рази. Закордонні капіталовкладення до 1945 р. скоротилися наполовину. Ще одного удару по економіці Франції завдав розпад колоніальної імперії: В’єтнам, Сирія і Ліван домоглися незалежності.

Друга світова війна насамперед привела до значних людських жертв. За різними оцінками, кількість убитих коливається від 45 до 50 млн осіб: СРСР — понад 20 млн., США — 415 тис., Німеччина — 7 млн., Франція — 1,1 млн., Англія — 250 тис., Японія — 2 млн. осіб, решта світу — майже 20 млн. людей[6,c.150-151].

Величезні були також матеріальні втрати. Руйнувань зазнала не тільки Європа, а й Північна Африка, Далекий Схід, а також Південно-Східна Азія. Інфраструктура особливо постраждала в Європі. Після закінчення війни транспорт був дезорганізований. У Франції, яка мала до початку війни 17 тис. локомотивів, у 1945 р. залишилось усього 3 тис. Агресивні дії підводного морського флоту Німеччини істотно скоротили європейський торговий флот. Японський же був знищений на 90 %. Приватний автомобільний транспорт практично зник з доріг Європи й Азії.

Сильним руйнуванням піддалися також будівлі. У Німеччині 40 % помешкань для 10 млн осіб було зруйновано. У Великобританії і Франції — 4 і 2 млн будинків, що становили відповідно 30 і 20 % парку нерухомості[3,c.13].

Самі держави зазнали серйозної «перетряски». Німеччина втратила всі території, анексовані нею до чи під час війни. Кілька країн Центральної і Східної Європи повернули собі захоплені раніше землі, але повинні були поступитися частинами своєї власної території на користь СРСР. Так сталося з Польщею, Балтійськими країнами, частиною Фінляндії, Бессарабії, Східною Пруссією, Закарпатською Україною, Курильськими островами, півднем Сахаліну. Японія втратила всі свої колонії (Маньчжурію, Корею, Тайвань).

Ці виправлення кордонів і відповідні зміни політичних суверенітетів призвели до міграції мільйонів людей. У Східній, західній Європі міграції набули ще більш драматичних масштабів. Вони породили складну проблему «переміщення осіб», їхньої важкої інтеграції в нове оточення. У Німеччині склалася настільки важка ситуація, що 1945 рік назвали там «нульовим»[3, c14]. Крім того, дезорганізація транспорту підсилила тенденцію до автаркії територій (вони ледве задовольняли власні потреби). Усі ці роки США надавали посильну допомогу продуктами харчування Європі, яка потерпала від голоду. Допомога надавалась або безпосередньо, або через адміністрацію Об’єднаних Націй (ЮНРРА).

Друга світова війна внесла свої корективи в механізм міжнародних валютних відносин. Тимчасом як у США за чотири роки (1938—1941) запаси золота з 14,5 млрд дол. досягли 22,7 млрд дол., в Англії вони скоротилися вдвічі. Крім того, в деяких країнах (Англія, Франція та ін.) виросла державна заборгованість. Ліквідувати цей дефіцит воюючі країни намагалися посиленим випуском паперових грошей. Так, у США грошовий обіг збільшився на 222 %, в Англії — у 2,5 раза, Франції — у 5 разів, в Італії — майже в 10 разів[20, c. 329-330].

Результатом випуску нових грошей і позик стало порушення рівноваги між купівельним попитом і кількістю зроблених товарів, що породило галопуючу інфляцію. В Англії труднощі були трохи іншого порядку. Контроль над цінами підтримувався набагато жорсткіше, ніж в інших європейських країнах. З іншого боку, відновлення господарства тут забезпечувалося високими податками, продажем за кордон активів і нових позик, укладених між США і державами Британської співдружності. Унаслідок цього середній рівень споживання на одного жителя збільшувався вкрай повільними темпами, а інфляція залишалася помірною. Ця політика вела до збільшення зовнішньої заборгованості Англії перед США, і протягом тривалого часу ускладнювала економічний розвиток Англії.

Друга світова війна суттєво вплинула на характер, структуру і масштаби міжнародної торгівлі, яка різко скоротилася, а світовий ринок розпався на кілька самостійних частин. Виникли певні труднощі в міжнародних валютних розрахунках. Скорочення і розрив зовнішніх зв’язків негативно позначалися на господарстві воюючих країн.

За матеріальними витратами Друга світова війна не має собі рівних. Воєнні дії, що розгорнулися на території Європи, Азії і на морських просторах, вимагали колосальних матеріальних витрат. Сукупні витрати на підготовку і ведення воєн у першій половині ХХ століття і на ліквідацію їхніх наслідків склали 4 трлн 700 млрд доларів. Тягар військових витрат відбився на економіці й інших воюючих країн. Частка військово-бюджетних витрат у національному доході США склала 43,3 %; Англії — 55,7 %; Німеччини — 67,8 %; Японії — 49,7 %, СРСР — 55 %[6, c. 148].

Як і в роки Першої світової війни, під час Другої світової війни всі її учасники вдавалися до дефіцитного фінансування бюджету. Дефіцит бюджету США за 1941—1945 бюджетні роки склав 58,5 % до витрат. В Англії за 1939—1945 бюджетні роки дефіцит бюджету був 49,7 %. Приблизно так само було в роки Другої світової війни в Німеччині.

Однак у цей період частка зовнішніх позик у фінансуванні військових витрат була незначна. Німеччина і Японія широко використовували для фінансування військових витрат ресурси окупованих територій. А країни антигітлерівської коаліції (крім США) у великих розмірах фінансували військові витрати за рахунок ленд-лізу, який фактично замінив американські позики Першої світової війни. З 1 березня 1941 р. по 1 серпня 1945 р. поставки США по ленд-лізу склали в цінах 2000 р. понад 500 млрд дол., чи 13 % від загальної суми військових витрат.

Сам факт заміщення позик інститутом ленд-лізу був наслідком усвідомлення (з урахуванням досвіду Першої світової війни) того, що позики можуть реально повернутися лише частково і не швидко, і що права США як кредитора в даному разі — не підсилять, а послаблять їхні політичні позиції в системі міжнародних відносин.

Принципова відмінність Другої світової війни від Першої — у тім, що війна привела в кінцевому рахунку до практичного знищення витрат на обслуговування державного боргу в усіх країнах, які сильно постраждали від війни. Дана обставина фактично стала ключовою умовою швидкого розвитку в повоєнний період економік Франції, Італії, ФРН, Японії. І тому економічна ситуація після Другої світової війни розвивалася інакше, ніж у 1920-ті роки, коли економічне зростання швидко завершилося кризою.

Разом з тим Друга світова війна привела до дуже серйозних змін у світовій валютно-грошовій сфері. Наприкінці війни близько 70 % світового золотого запасу (без СРСР) виявилося зосередженим у США. Після війни практично повсюдною нормою стало різке перевищення маси банкнот і монет в обігу порівняно з золотовалютними резервами. У цих умовах лібералізація валютного обігу для більшості країн була неможлива без великих негативних економічних наслідків. Звідси — необхідність твердого регулювання валютного обігу.

Тому після закінчення війни валютний контроль згортався дуже поступово. Більшість країн відмовилася від валютних обмежень у 1961 р.; в Англії валютний контроль був цілком скасований лише в 1979 р. У середньому для переходу від «закритої» валюти до відкритої через період інтенсивного регулювання валютних потоків було потрібно 15—20 років.

Друга світова війна кардинально змінила систему світового господарства. У роки війни збільшилася значимість держави. Військово-промислові підприємства будувала тоді держава. Було побудовано (США) 2,5 тис. нових заводів, оснащених передовою технікою. Після війни ці підприємства були передані в приватне користування, причому продавалися вони в 3—5 разів дешевше, ніж обійшлися державі. Природно в цих умовах війна забезпечила новий стрибок в економічному розвитку США, промислове виробництво в яких виросло з 1938 до 1948 р. більше ніж удвічі.

Виросла і частка США у світовому виробництві. Якщо перед війною США давали 40 % світової продукції, то до кінця війни — 62 %.

Отже, одним з важливих уроків Другої світової війни є посилення її зворотної дії на економіку. Різко зріс ступінь підпорядкування народного господарства потребам війни. Майже всі галузі економіки тією чи іншою мірою працювали на неї. Глибокій перебудові піддалися кредитно-фінансова система держав, грошовий обіг і зовнішня політика. У ході війни різко посилилося втручання капіталістичних країн в економіку. При цьому використовувалися прямі і непрямі засоби регулювання для мобілізації резервів робочої сили, сировини, виробничих потужностей, обмеження споживання населення, підвищення інтенсивності праці. Внутрішні і зовнішні ресурси спрямовувалися на забезпечення військового виробництва, збільшення випуску військової продукції і посилення збройних сил.

Висновок

Перша половина ХХ ст. посідає особливе місце в розвитку суспільств європейської цивілізації. Саме в цей період історично завершилося формування світового господарства. Поряд із зростанням регулюючої ролі держави всередині національних господарств посилювалась роль різних форм координації світової економіки, зокрема транснаціональних корпорацій, міжнародних організацій, конференцій тощо.

Тридцяті роки ХХ ст. стали поворотним пунктом у системі державного регулювання економіки. Під державну регламентацію стали підпадати фінансові ринки, трудові відносини, обсяги виробництва, ціни, тощо. Із зростанням економічної ролі держави, розширенням її функцій та перетворенням держави у потужний субєкт економічних відносин закладалися основи для трансформації монополістичного капіталізму у державно-монополістичний.

Посилення державного регулюючого впливу в США («Новий курс» Рузвельта) і в Німеччині («новий порядок») мало принципово різне походження. Для США державне регулювання економіки було реакцією на зміну економічних процесів: зміна характеру ринку; зростання ролі корпорацій; нездатність традиційної фінансової системи забезпечити саморегуляції економіки. У Німеччині державне регулювання та структурна перебудова економіки використовувалися для її мілітаризації. Фактично була зроблена спроба не з економічних, а з військово-політичних пріоритетів імплантувати бюрократично централізовану модель національній економіці. І якщо американський індивідуалізм істотно обмежив розміри і форми централізованого регулювання, слугуючи противагою адміністративним методам управління економікою; то в Німеччині традиційний авторитет держави разом з імперськими амбіціями еліти і колективістськими цінностями нації створили підґрунтя для політизації та ідеологізації німецького суспільства.

Переломним моментом у економічному розвиткові країн стала світова економічна криза 1929 – 1933 рр., яка поставила під сумнів справедливість аналізу ринкової економіки як гармонійної саморегулівної системи. Навіть за умови раціональної поведінки індивідуальних економічних агентів сукупний результат не завжди буває оптимальним, бо макросистема розвивається за власними законами, що не аналізуються теорією загальної рівноваги.

Завдяки теоретичним розробкам Дж.М.Кейнса, який започаткував макроекономічний метод дослідження, було не тільки всебічно вивчено депресію та безробіття, а й запропоновано конкретні шляхи виходу з кризи, обгрунтовано необхідність активної політики державного регулювання економічних процесів. Майже на сорок років, до початку 70-х рр. ХХ ст., неокласична мікроекономіка суттєво поступилася місцем кейнсіанству з його дослідженням макроекономічних показників і процесів, зокрема споживання, інвестицій, безробіття, циклічності, економічного зростання.

Друга світова війна показала ефективність західної ліберальної економічної системи, що була основана на демократії, ринковій економіці та ефективному державному регулюванні. Вона дозволила достатньо оперативно мобілізувати не більше 20 % ресурсів для ведення війни, чого виявилося достатньо для отримання повної перемоги. Основними важелями державного регулювання США та Англії був бюджет, за допомогою якого була створена могутній воєнно-промисловий комплекс, який істотно перевершив за валовими показниками випуск німецької промисловості.