10.3. Особливості економічного розвитку та економічної думки України на межі хіх – хх ст.

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. розвиток господарства України, як і більшості держав Європейської цивілізації, відбувався на ринкових засадах, в умовах індустріальної регульованої економіки. Разом з тим, господарська еволюція України характеризувалася низкою специфічних рис, зокрема відсутністю державності українських земель і, як наслідок, залежністю Сходу й Півдня України від Росії, а західноукраїнських земель – від Австро-Угорської держави.

Українська промисловість мала кращу технічну базу та вищі темпи розвитку, ніж обплутана феодальними пережитками промисловість Російської імперії. В Україні виникають промислові центри загальноросійського значення: Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий, Донбас набуває провідної ролі у камяновугільній та металургійній галузях.

В українській промисловості, особливо гірничовидобувній, високою була частка іноземних інвестицій, сягаючи у 1913 р. зокрема в металургії 90%, у вугільній галузі - 80% і т.д.

Розвиток економіки на зламі ХІХ - ХХ ст., високий ступінь концентрації виробництва обумовили посилення монополістичних тенденцій та утворення монополій переважно у формі синдикату - монополістичного обєднання, яке здійснює свою комерційну діяльність, зберігаючи виробничу та юридичну самостійність підприємств, що входять до його складу (“Продамет”, “Синдикат цукрозаводчиків” тощо).

Зазначені особливості господарського розвитку України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. відображали специфіку національного ринкового поступу, а вітчизняні дослідники, аналізуючи зазначені процеси, акцентували увагу на проблемах темпів економічного зростання, формуванні фінансового капіталу, зародженні державно-монополістичних тенденцій в економіці, відносинах власності, динаміці процесів усуспільнення виробництва та поділу праці, коливаннях економічної конюнктури тощо. Відмічалося, що країна поступово входила у систему світового капіталістичного ринку.

В сільському господарстві важливою складовою ринкової перебудови стала Столипінська аграрна реформа (1906 - 1916), яка

• скасувала викупні платежі селян за землю. Селяни були проголошені власниками надільної землі;

• наділила селянські господарства правом виходу з громади;

• передбачала ліквідацію черезсмужжя та виділення земельних ділянок – відрубів та хуторів – для ведення хутірського (по суті фермерського) господарства;

• з метою помякшення аграрного перенаселення в країні проголосила політику переселення селян за Урал та малозаселені райони Сибіру. Внаслідок реалізації зазначеної політики переселенці отримали близько 31 млн. десятин землі та звільнення від податків терміном на пять років;

• забезпечила через Селянський земельний банк кредитну допомогу селянам по збільшенню землеволодіння.

Впровадження Столипінської реформи принесло позитивні результати: прискорення індустріалізації аграрної галузі та зростання товарності селянських господарств, розвиток ринку землі, формування хутірського господарства та збільшення купівельної спроможності селянства, зростання внутрішнього ринку. Формувався ринок праці.

Разом з тим реалізація реформи мала і негативні наслідки: відбувалося розшарування селянства, загострення соціальних суперечностей, залишалася низькою товарність бідняцьких господарств. При цьому у поміщицькому землеволодінні перебувало понад 10 млн. десятин землі.

Проблеми і перспективи розвитку ринкових процесів в аграрній сфері, а також в економіці в цілому активно обговорювалися в економічній літературі. Як відомо, аналіз основних принципів функціонування економіки ринкового типу був викладений ще класичною школою, зокрема у працях А. Сміта і Д. Рікардо. До кінця ХІХ ст. дослідження проблем генезису та розвитку ринкових відносин у світовій економічній думці були доповнені розробками маржиналістів, теоріями німецької історичної школи та марксизму, концепціями представників неокласичного напрямку. Саме на такому теоретичному підґрунті відбувалося вивчення ринкових процесів українськими економістами.

Дослідження українських вчених свідчать про переважне використання ними теоретичних надбань німецької історичної школи. Ідея державного регулювання економічних процесів, яка мала на меті послаблення соціальної напруженості в суспільстві, підтримку національної промисловості (у вигляді протекціоністської політики, податкових пільг, казенних замовлень) також знайшла плідне використання у працях українських учених. Дещо меншою мірою позначився на їхніх розробках вплив марксистської економічної теорії, за винятком хіба що М.І.Зібера.

За усієї різноплановості та багатогранності наукових досліджень представників української економічної думки з питань становлення підприємницьких відносин, за різноманітності ідейних і наукових уподобань українських дослідників спільним для них був системний підхід до аналізу та висвітлення згаданих проблем. Згаданий підхід характеризувався комплексною оцінкою ринкового господарства, намаганням провести мікро- та макроаналіз ринкових зв’язків, простежити їх динаміку, вплив на всі сторони життя суспільства, залучити до економічного аналізу неекономічні чинники (правові, морально-етичні, історичні психологічні, тощо). Тобто в кінці ХІХ ст., задовго до виникнення інституціоналізму на Заході, у вітчизняній економічній теорії формувалися інституційні підходи до вивчення закономірностей розвитку ринкового господарства.

Щодо визначень поняття «ринкова», або «капіталістична економіка», то серед представників української економічної думки того часу єдності не було. Дещо пізніше, у 1912 р. визначному австрійському економістові Й. Шум­петеру вдалося дати концентроване визначення ринкового господарства як такого, «де панує приватна власність, поділ праці і вільна конкуренція» [19, с. 59—60].

Проте у вітчизняній економічній літературі останньої третини ХІХ ст. глибоко аналізувалися згадані у визначенні Й. Шумпе­тера категорії. Українськими вченими обстоювалася ідея прискорення темпів та поглиблення суспільного поділу праці, орієнтації капіталістичного виробництва на ринок, значного розширення ринкових відносин та залучення у процеси обміну раніше замкнутих відособлених виробництв. Особливо актуальною у зазначений період була проблема ринку: його економічної сутності, умов розширення та розвитку, розуміння ринку як основного регулятора цін і пропорцій у народному господарстві, питання попиту і пропозиції, функціонування ринкового механізму, впливу ринкових важелів на виробництво тощо.

Поступово в економічній літературі склалася позиція, згідно з якою ринок розглядався не тільки як конкретна форма товарного обміну, а й сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Виходячи з цього, ринкова економіка характеризувалася як система взаємозв’язку виробництва, розподілу, обміну та споживання, де ринок виступав головною формою взаємозв’язків між виробниками. Тому терміни «капіталістична економіка», «мінове господарство» та «ринкова економіка» часто використовувалися вченими як синоніми.

Зрόсла роль ринкових відносин у національній господарській системі кінця ХІХ — початку ХХ ст., а також розуміння ринку як необхідного елемента капіталістичного господарства викликали численні дослідження теоретичних проблем ринку в українській науковій літературі. Характерною рисою їх стало розуміння того, що єдиний доцільний шлях розвитку для Росії й України — капіталістичний. Під кутом зору цього розуміння розглядалося становлення ринкової економіки як системи та її категоріальний апарат: економічна свобода, конкурентоспроможність, приватна власність, ринкове господарство, циклічність економічного розвитку, ринок, ціна,монополізм, ринкова рівновага тощо.

Зокрема у працях відомого економіста П.Б.Струве проблемам генезису ринкових відносин надавалося надзвичайно важливого значення. По-перше, вчений ще в полеміці з народниками стверджував, що тільки ринкове господарство спроможне забезпечити країні необхідну економічну динаміку. По-друге, П. Б.Струве був певен, що це історично необхідний шлях. По-третє, виділяючи у своїй концепції господарства «первинне» (натуральне) і «вторинне» (грошово-цінове) типи господарювання та порівнюючи їх, учений дійшов висновку, що економічний та культурний прогрес суспільства можливий лише за умов «вторинного», конкурентно-ринкового господарства.

За умов розвитку мінових відносин актуальність вивчення рин­кових проблем зростала. Про це писав, зокрема, В.Я.Желєзнов, наголошуючи, що питання про ринки для цієї епохи господарського розвитку набуває надзвичайно важливого значення. У його «Нарисах політичної економії» (1902) аналізуються різноманітні аспекти розвитку ринкових відносин у країні, акцентується увага на важливості вивчення впливу на економіку позаекономічних чинників (соціальних, політичних, морально-етичних тощо). Вчений справедливо зауважує про становлення ринкової системи, в основі якої лежить відділення промисловості від сільського господарства, спеціалізація промислової діяльності, швидкий розвиток обробної промисловості у порівнянні з сільськогосподарською, що потребує розширення тери­торій обміну.

Важливими аспектами дослідження ринкового господарства В.Я.Желєзновим були також питання взаємозв’язку функціонування ринкового механізму з кризовими коливаннями економіки, проблеми ринкового ціноутворення та рівноваги, питання впливу на процеси ціноутворення монополістичних тенденцій в економіці, проблеми фінансів, конюнктури, втручання держави та її інститутів у перебіг економічних процесів тощо. При цьому вчений був упевнений у прогресивності підприємницьких відносин порівнюючи з замкнутим феодальним господарством.

Характеризуючи еволюцію поглядів М. І.Тугана-Барановського на проблему ринку, слід зазначити, що в своєму дослідженні він піднявся від мікрорівневого аналізу ринку до макроекономічних узагальнень щодо функціонування ринкової системи в цілому. Зазначена проблема найбільш повно викладена ним у вже згадуваній праці «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і найближчий вплив на народне життя» (1894 р.). З огляду на зрослу роль ринкових взаємозв’язків у суспільстві кінця ХІХ ст. учений дійшов висновку, що ринок є центральною силою, яка керує всім капіталістичним господарством і відіграє вирішальну роль у господарському розвиткові.

Критично проаналізувавши теорії С. Сісмонді та П. Ж. Пру­дона, М.І.Туган-Барановський висловлює думку про те, що розміри ринку не визначаються розмірами народного споживання, оскільки суспільний продукт включає не тільки предмети споживання, а й засоби виробництва. Тому проблема реалізації обмежується тільки пропорційністю розподілу між галузями суспільного виробництва. Проблеми ж так званих третіх осіб і необхідності зовнішніх ринків, на думку вченого, не існує, так як капіталістичне виробництво спроможне створити для себе достатній ринок самостійно.

Акцентуючи увагу на визначальній ролі сфери обміну, ринку в сучасному йому суспільстві, М.І.Туган-Барановський був певен, що з’ясувати проблему ринку можливо тільки на основі системного аналізу, охопивши «в одній картині усе суспільне господарство в сукупності» [20, с. 212]. З позицій такого бачення вчений вважав, що вирішення проблеми ринку залежить від цілого спектра проблем, зокрема, власності, конкуренції, державного регулюючого впливу на ринкові процеси і зазначеної вище проблеми пропорційного розподілу суспільного виробництва. Тільки комплексне їх розв’я­зання сприяло б вирішенню проблеми ринку, оскільки ж воно утруднене, то економіка періодично переживає порушення макроекономічної рівноваги у вигляді криз надвиробництва, депресій.

У “Теорії граничної корисності” (1910) видатного українського економіста-математика Є.Є.Слуцького (1880 - 1948) з позицій маржиналізму проаналізовано сутність ринкового обміну. Вчений вважає, що теорія обміну є центральною проблемою теоретичної політичної економії, оскільки вона включає теорію ціни, теорію виробництва, теорію податків, тарифів, заробітної плати, ренти й капіталу [22, с. 324]. Він доводить важливість впливу на характер обміну соціальних чинників (як позитивного, так і негативного характеру), аналізує умови встановлення ринкової рівноваги та відхилення від неї [22, с. 293-325]. Вченим розвинуто також теорії попиту і пропозиції, витрат виробництва, обгрунтувано необхідність динамічного аналізу ринкових процесів, впливу психологічних факторів на поведінку споживача та на формування цін.

Ґрунтовне дослідження ринкових відносин характерне для представників Київської психологічної школи, зокрема, М.Х.Бунге, О.Д.Білимовича, Д.І.Піхна, в яких були започатковані елементи інституційних методологічних підходів, а ринкове господарство аналізувалися як системне утворення.

Професор Київського університету О.Д.Білимович (1876-1963), зокрема, не поділяючи моністичного методу К. Маркса, в працях «К вопросу о расценке хозяйственных благ» (1914), «Социальная теория распределения» (1916) стверджував, що затрати праці — це не єдина умова товарного обміну. На думку вченого, якщо товар позбавлений корисності, він не може бути предметом купівлі-продажу на ринку, а отже і не має мінової цінності. У своїх дослідженнях ринкової ціни О.Д.Білимович наголошував на необхідності поєднання об’єктивних факторів у вигляді затрат праці та рідкісності благ, суб’єктивних —у вигляді потреб та їх корисності, а також чинників неекономічного порядку (соціальних, культурних, політичних тощо). Тільки з таких позицій можна пояснити механізм попиту і пропонування, а також зрозуміти сутність обміну і ринкової ціни.

Ринок як комплексне, системне утворення був також предметом дослідження В.Я.Желєзнова. Наголошуючи на значенні ринкових відносин для суспільного життя країни в другій половині ХІХ ст. він, зокрема, зазначав, що під ринком розуміє одну з суттєвих сторін сучасної економічної організації, що ринок – це необхідний елемент будь-якої господарської системи, на основі функціонування якого не тільки реально визначається сукупність суспільних потреб, але й забезпечується еквівалентність процесів обміну та рівноважний розвиток економічної системи в цілому.

Підкресливши об’єктивність появи в житті людства ринкового обміну, В.Я.Желєзнов аналізує саме той етап його розвитку, коли ринок «починає пронизувати собою весь устрій економічних відносин», пов’язуючи цей етап зі становленням капіталізму [17, с. 341]. За цих умов, доводить В.Я.Желєзнов, економіка виступає як система взаємодіючих ринків. На основі аналізу вертикальних і горизонтальних зв’язків цієї системи він виділив місцевий і національний ринки, вільний і монополізований, внутрішній і зовнішній ринки.

Виходячи з характерної ще для класиків позиції про досконалу конкуренцію, І.В.Вернадський, Д.І.Піхно, А.Я.Антонович аналізували ціну, що складається на ринку, досліджуючи функціональні залежності таких чинників, як ціна, попит і пропонування. У працях кінця ХІХ ст. аналіз ціноутворення за умов вільної конкуренції був доповнений розробками ціни за умов монополізованого ринку. Розглядалися умови формування та сутність монопольних цін, передумови та характер конкуренції, що впливають на ці ціни. Проте і в першому, і в другому випадку ринкова ціна характеризувалася ними як головний елемент формування господарських пропорцій та узгодження економічних інтересів суб’єктів господарської діяльності.

Вплив монополізму на процеси ціноутворення аналізувався у працях професора Новоросійського університету Л.В.Федоровича, який схилявся до негативної його оцінки. Оскільки «монополія обмежує постачання», то ціна предметів монополізованого ринку завжди перевищує витрати їх виробництва, і це перевищення змушений сплачувати споживач. Особливості процесу ціноутворення за умов монополізованого ринку вивчали М.В.Бернацький, М.І.Туган-Барановський, В.Я.Желєзнов, Д.І.Піхно, П.І.Фомін.

Таким чином, посилення монополістичних тенденцій в економіці України стимулювало розробки українських учених щодо дії цінового механізму в умовах недосконалої конкуренції. Навіть для звуженого ринку, на думку українських учених, закон цінності діє, хоч і по-різному — в залежності від того, як складаються обставини, за яких на ринку реалізуються товари.

Аналізуючи форми й умови ринкового обміну, В.Я.Желєзнов, зокрема, приділяв велику увагу питанням формування ринкової ціни, яку він розглядав як результат зіткнення та зрівноваження попиту і пропозиції. Спираючись на дослідження європейських економістів, учений розглянув три різні варіанти ринкової ситуації — ринок необмеженої вільної конкуренції, монополізований ринок і регульований (через митні тарифи й акцизи) державою ринок . У кожній із цих ситуацій ринок має свої можливості для досягнення ринкової рівноваги, а рівноважна ціна віддзеркалює інтереси певних кіл суспільства і не завжди збігається з інтересами суспільства в цілом.

Таким чином, в умовах вільноконкурентного ринку, зазначав В.Я.Желєзнов, середня ринкова ціна — це результат збалансування коливань попиту і пропозиції та врахування витрат виробництва. За умов обмеженого ринкового обміну монополістичні структури впливають на процеси ціноутворення як у бік підвищення цін, так й у бік їх зниження залежно від мети, яку переслідують монополісти. Щодо регульованого ринку, то вчений однозначно підтримував методи фіскального, кредитного порядку, застосовувані державою для покращення ситуації на ринку. Були розглянуті такі специфічні прояви ринкового розвитку, характерні для Росії, як казенні замовлення.

Проблема зрівноваження ринкових цін аналізувалася М.І. Туга­ном-Барановським з позицій синтезу теорій трудової цінності та граничної корисності субєктивно-психологічної австрійської школи. Обидві теорії, на думку М.І. Тугана-Барановського, мають науковий характер, відображаючи дві сторони (об’єктивну й суб’єктивну) єдиного господарського процесу. Теорія граничної корисності не тільки не є спростуванням поглядів Рікардо чи Маркса, стверджував дослідник, «навпаки, ця теорія, якщо її правильно зрозуміти, несподівано підтверджує вчення про цінність цих економістів. Менгер і його школа дослідили субєктивні причини цінності, - Рікардо і його послідовники - обєктивні [21, с. 193]. Тобто трудова теорія характеризувала цінність з погляду виробничого процесу та затрат праці, у той час як теорія граничної корисності вивчала економічні проблеми, що виникають у ринковому середовищі, зокрема, проблема формування ціни. При цьому зазначені теорії доповнюють одна одну, характеризуючи цінність з об’єктивної і суб’єктивної сторін. Тільки з позицій синтезу обох концепцій, вважав М.І.Туган-Барановський, можна дати наукове всебічне вирішення проблеми цінності.

Таким чином, розглянуті теорії і погляди з проблем становлення та розвитку ринкових відносин свідчать про потужний потенціал українських економістів, які збагатили не тільки власну, а й світову економічну теорію новими ідеями, методологічними підходами до вирішення актуальних питань економічного розвитку, разом з видатними зарубіжними вченими заклали теоретичне підґрунтя сучасної економічної науки.

Важливим результатом досліджень представників української економічної думки на зламі XIX — XX ст. став висновок про те, що країна, хоч і з певним відставанням, увійшла в систему світового капіталістичного ринку. Національний розвиток економіки ринкового типу, окрім класичних її ознак, як-то: приватна власність на засоби виробництва, розвиток товарно-грошових відносин, вільне ціноутворення, конкурентні відносини тощо, передбачав активний регулюючий вплив держави та її інститутів на перебіг економічних процесів. В українській думці вивчалися також проблеми нових господарських форм, зокрема кооперації (М.Левицький, Ф.Щербина, Б.Мартос).

В “Артільному договорі” М.В.Левицького (1859-1936) було обгрунтовано необхідність кооперації селян, переважно у формі артілі, її переваги, розкрито особливості організації праці в артілях (добровільний характер, черговість у виконанні непривабливих видів праці ), вирішення проблем розподілу. М.В.Левицький був не лише теоретиком кооперації, свої проекти він намагався втілити в життя, створюючи хліборобські артілі. Протягом 1894 – 1902 рр. ним було організовано 125 артілей, які під впливом реальних процесів господарського розвитку розпалися [23, с. 310]. Але він залишався прихильником ідеї кооперації, вбачаючи в ній можливість потужного підвищення ефективності праці дрібних виробників.

Характерними ознаками досліджень українських учених з питань генезису ринкового господарства був системний підхід, намагання провести мікро- та макроаналіз ринкових зв’язків, залучити до економічного аналізу політичні, правові, психологічні, морально-етичні фактори впливу на економіку, що свідчило про зародження інституціональної наукової традиції в українській економічній думці. Серед основних інституціональних підходів, що застосовувалися у дослідженнях ринкових процесів українськими економістами пореформеного періоду, слід назвати наступні: розгляд економічних процесів та явищ у їх історичних змінах, визнання еволюційного характеру змін інститутів ринкової системи, аналіз впливу людського чинника на суспільно-економічний розвиток, визнання позитивної ролі державни у регулюванні ринкових процесів та створенні інфраструктури економіки, вивчення впливу на ринкову економіку чинників соціально-політичного, культурного, національного, правового та іншого порядку.

В економічній літературі досліджуваного періоду було показано, що ринок на певному ступені історичного розвитку з конкретної форми фази обміну поступово перетворився у головну форму економічних зв’язків між товаровиробниками, було розкрито сутність ринкового механізму, ціни, проаналізовано можливості рівноважного розвитку ринкової економіки. Українські економісти розглянули процес ринкової еволюції від вільної конкуренції до монополістичної економіки, визначивши характерні риси й особливості трьох типів ринків: вільноконкурентного, монополізованого та регульованого, проаналізували також сутність нових господарських форм, зокрема монополії, кооперації.